Оприлюднений рейтинг Репортерів без кордонів стає приводом для дискусій щодо стану свободи слова в Україні серед активістів та журналістів.
На круглому столі «Вільні медіа в Україні», організованому київським ресурсним центром для випускників (ARC), редактори й журналісти разом із молоддю обговорювали, чи справді рейтинг свободи слова в країні впав на 42 позначки порівняно з минулим роком.
Президент Міжнародної громадської організації «Дім свободи Україна», Світлана Франчук підтверджує погіршення дотримання прав і свобод в країні, спираючись на щорічний звіт її організації. Проте зазначила, що «не можна сказати, що в період помаранчевої команди наші ЗМІ були дійсно незалежними». На думку пані Франчук, «свобода ЗМІ дотична із свободою доступу до інформації, і коли у журналістів немає доступу до суспільно значимої інформації, говорити про свободу ЗМІ – немає сенсу».
До того ж Світлана Франчук зазначила, що зростає байдужість населення до дій влади, в чому, в першу чергу, винні самі медіа. «Якщо ми про щось пишемо, якщо ми оголошуємо якусь суспільно-важливу інформацію, а суспільство на неї не реагує – це означає, що це не та інформація, яка потрібна для суспільства», – вважає Франчук.
Замовчування суспільно-важливої інформації та зростання замовних матеріалів («джинси») в українських ЗМІ відзначає й журналіст «Телекритики» Отар Довженко. «Якщо наприкінці 2007 року ми, активні журналісти, об’єднувалися в рух «Не продаємося – проти джинси», то зараз ті самі активні журналісти, тільки у більшій кількості, об’єдналися у рух «Стоп цензурі!». Певною мірою, взаємне перетікання цих двох проблем є», – говорить Довженко. Погоджується Отар і з тим, що журналісти самі винні в тому, що відбувається із свободою слова в країні. «Журналісти розпустилися, розслабилися, зневірилися в усьому тому, за що боролися 6 років тому. Опустилася планка професійної свідомості, етична планка, планка прагнення до якихось етичних стандартів», – вважає Отар Довженко. Проте вказує, що залишились й ті, які прагнуть щось змінити, як рух «Стоп цензурі!».
Про зростання випадків психологічного та фізичного тиску на журналістів говорять і представники комітету захисту українських журналістів.
Редактор «Коломийського вісника» Василь Дем’янів, на якого весною було здійснено замах, не тільки впевнений, що це сталося внаслідок професійної діяльності, але й стверджує, що розслідування справи відбулося не професійно. До того ж, Дем’яніва здивувало те, що історія побиття журналіста в українських ЗМІ не набула розголосу:
«Долею випадку я залишився живим. А чомусь колеги із центральних каналів бояться цю тему зачіпати. І в мене складається таке враження, що ми живемо в ланцюгу, де є певні стосунки. І фізичний тиск – це саме те, що мало б нас об’єднувати. Це – останній форпост, за який йти далі не можна».
Серед присутніх на круглому столі був журналіст Петро Матвієнко, колега зниклого безвісті головного редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва. Пан Матвієнко впевнений, що стан свободи в регіонах ще гірший ніж в столиці, бо у регіональних журналістів просто немає вибору.
«Де подітися журналістові в районному центрі: є одна газета або дві. Якщо він втратить свою роботу, йому просто доведеться йти розвантажувати вагони», – каже Матвієнко.
