Російський Газпром і український Нафтогаз домовились про створення спільного підприємства, яке постане на початку 2011 року.

Про це повідомив у вівторок голова Газпрому Олексій Міллер по завершенні переговорів у Москві з міністром енергетики та вугільної промисловості України Юрієм Бойком.

Новостворене СП добуватиме вугільний газ на території України. Як підкреслив Міллер, СП сформують на паритетних засадах. За його словами, внеском російської сторони стануть газовидобувні родовища, а української – газотранспортні потужності.

При цьому очільник російського газового монополіста запевнив, що проект взаємовигідний.

«Це абсолютно взаємовигідний проект, який потрібен не лише Росії та Україні, не лише Газпрому і НАК Нафтогаз України, але й нашим європейським партнерам», – заявив Олексій Міллер.

Українська сторона також задоволена тим, що Газпром добуватиме метан в Україні. Як сказав, коментуючи досягнуту домовленість міністр Бойко, видобуток метану з вугільних пластів сприятиме безпеці українських шахт, а державу забезпечить додатковими енергетичними ресурсами.

А тим часом в Україні новину про підписаний меморандум щодо створення СП між Газпромом і Нафтогазом багато хто сприйняв з тривогою. Як кажуть експерти, згода Києва допустити Москву до контролю над своєю газотранспортною системою зрештою призведе до повної втрати Україною суверенітету у газовому секторі. Директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар в інтерв’ю Голосу Америки відкинув тезу про «взаємовигідність проекту»:

«Немає тут нічого вигідного. Якщо навіть виходити з букви підписаного документа – що спільне підприємство зорієнтоване на видобуток метано-вугільних пластів – то слід відзначити, що Газпром у цій галузі не вирізняється якимись досягненнями. Адже за логікою, подібного роду СП мали б створюватися з тими компаніями, які є лідерами. А Газпром до їх числа не належить. Це перше.

І друге. Оскільки мова йде про створення СП і формально це озвучують, як підприємство для видобутку метано-вугільних пластів, то висока вірогідність того, що це всього лише відволікаюча акція. А насправді, знову ж таки, обговорюють варіанти, як передати українську газотранспортну систему під опіку Газпрому. Не випадково, що Росія пропонувала Астраханське газове родовище, як одне з можливих, до складу СП. Але про що б не говорилось, мова все одно іде про українську ГТС. І в цьому контексті позиція української сторони виглядає просто як капітулянтська. Ведуть певний переговорний процес, але його ведуть лише для проформи. Рішення практично прийняті, – звідси така динаміка і натиск з російського боку. Тому підписання цього меморандуму є проміжним етапом, а кінцева мета вже визначена раніше», – вважає Гончар.

Влада вирішила «здати» ГТС, – переконаний експерт. На його думку, висловлена раніше незгода українського керівництва на злиття Нафтогазу з Газпромом нічого не означала:

«Це була гра на публіку, театральна постановка, де розписані ролі і темп перебігу процесу. Бо якби українська сторона відразу погодилась на пропозицію, яку озвучив у квітні російський прем’єр, щодо злиття Нафтогазу і Газпрому, то це виглядало б як повна і одномоментна здача позицій. Тому вірогідно, що завдання розбили на кілька етапів: причому імітувалася певна незгода і принциповість. А тепер ми бачимо, що гра добігає фіналу.

Звичайно, ситуація не є простою. І безперечно, що частина правлячого олігархату розуміє: якщо Газпром отримає контроль над українською ГТС, то невдовзі він отримає контроль над внутрішнім ринком газу в Україні. Україна повністю втратить суверенітет у газовому секторі. І український Нафтогаз перетвориться на технічний підрозділ Газпрому. Зрештою, НАК Нафтогаз Україна формально може зберегти своє існування, але центр прийняття рішень буде аж ніяк не в Києві на вулиці Хмельницького.

І для мене очевидно, що нинішня владна команда виторговувала для себе якісь позиції, виходячи виключно з пріоритетів власного бізнесу – не більше.

Тому що в принципі подібна ідея, подібна пропозиція російської сторони, байдуже, в якій формі вона була висловлена – чи прямо, як її сформулював російський прем’єр, про злиття Нафтогазу і Газпрому; чи в непрямій формі, про утворення спільного підприємства або міжнародного консорціуму, – подібна пропозиція мала бути відкинута негайно. Просто не обговорюватись. Натомість мали б вести переговори у тристоронньому форматі. І якщо вже комусь так хочеться створити над українською трубою якусь міжнародну «парасолькову» структуру, то це мав би бути тристоронній формат за участю не тільки і виключно російської сторони, а також інших партнерів з числа європейських компаній. Натомість у нинішній ситуації, коли українська влада загнала себе, по суті, в глухий кут, навряд чи хтось із серйозних європейських компаній захоче мати справу з такою владою, такою енергетичною командою з українського боку. Адже вони бачать, що всі питання краще вирішувати з російським партнером, аніж з недолугими українцями», – каже директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.