Слідом за міністром Табачником, в Україні розгорається скандал навколо іншого урядовця з Кабінету міністрів Азарова – Володимира Семиноженка. Хвилю обурення здійняла заява віце-прем’єра з гуманітарних питань, який публічно виступив за те, щоб обговорити ідею створення союзу трьох держав – України, Росії і Білорусі.

Пропозиція загрожує втратою суверенітету, – так відреагував на цю заяву перший президент України Леонід Кравчук. Екс-президент зажадав також від нинішнього глави держави Віктора Януковича публічних пояснень.

«Голови» Семиноженка вимагає опозиція в особі Блоку Юлії Тимошенко. Питання розглянуть у Верховній раді: проект постанови про звільнення віце-прем’єра з посади, поданий депутатом із фракції БЮТ, парламент зареєстрував у вівторок.

Натомість сам Семиноженко вирішив дати «задній хід». Його заяву перекрутили політичні опоненти, – поскаржився віце-прем’єр у середу перед засіданням Кабміну. Як стверджує урядовець, він нікого не кликав іти в союз із Росією, а лише підтримав ідею президента про участь України в усіх глобальних інтеграційних процесах.

А тим часом експерти по-різному оцінюють зовнішньополітичну ініціативу «гуманітарного» віце-прем’єра. У той час, як одні називають ці заяви марною популістською балаканиною, інші радять поставитись до них як до знакових, що відкривають справжній зміст умов, виставлених українським лідерам на недавніх газових переговорах у Москві.

Що стоїть за ініціативами Семиноженка і чи справді може йтися – як стверджує опозиція – про політичні поступки Кремлю, які межують з державною зрадою? Своїми думками в інтерв’ю з «Голосом Америки» поділилися політологи Олексій Гарань, Олександр Сушко та Євген Жеребецький.

Професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань: «Розмови про відновлення державного союзу нагадують гру дитини з сірниками»

«Ідея союзу трьох східнослов’янських держав не нова. Ця ідея довела свою безплідність ще за часів Леоніда Кучми. Колись, на початку його президентства, було дуже багато розмов про те, що може бути створений союз Росії, України і Білорусі. Однак насправді розвиток трьох країн пішов у різних напрямках, і східнослов’янський союз випустив дух, не народившись.

Сьогодні ми намагаємося ставити більш реалістичні цілі – партнерство, взаємовигідне співробітництво, створення зони вільної торгівлі. Але і ця мета часто виявляється недосяжною. Про який економічний союз може йтися, якщо навіть угода про зону вільної торгівлі в рамках СНД не є ратифікованою російським парламентом. От у чому парадокс!

І тому мені здається, що всі ці розмови про союз трьох країн – це насправді гра, риторична забавка, спекуляція на питаннях, якими привертають увагу виборців. Адже в українських виборців справді існує, підмічена соціологією, така собі амбівалентність зовнішньополітичного мислення. Тобто, якщо людей запитують – чи ви за вступ до ЄС? – понад 60% каже, що так, ми «за». Якщо запитують – а ви за союз з Росією і Білоруссю? – 60% теж підтримують ідею. Тобто, для людей слово «союз» не несе негативного навантаження, і тому вони дають позитивну відповідь на це запитання. А от якби їм пояснити, що це означає на практиці і яким буде союз із Росією – що він призведе до втрати економічного суверенітету, що він втягне Україну у збройні конфлікти, в яких зав’язана Росія – тоді частка прихильників такого союзу різко падає.

Тому ця гра з сірниками настільки ж беззмістовна, наскільки й небезпечна. І я думаю, що українському керівництву – все-таки нашій незалежності вже 19 років – варто було б зрештою «подорослішати» і припинити бавитися в ігри під назвою «відновлення державних союзів з Росією». Достатньо того, що в нас є стратегічне партнерство – давайте його реалізовувати, наповнювати. Але саме як рівноправні партнери», – наголосив Олексій Гарань.

Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко: «Повернення в СРСР – приватні фантазії людей із минулого»

«З одного боку, нас провокують; з іншого боку, ми «ведемося» на провокацію. Адже це відверте маніпулювання; прожект, який не може бути реалізований в існуючих територіальних межах України. За жодних обставин – це гіпотетично можна уявити тільки за умови територіального розчленування України.

А те, що деякі політикани, які давно вже відпрацювали свій моральний ресурс і які з нафталіну були витягнуті й поставлені в уряд, зараз висмикують на світ Божий подібні ідеї – ну, то це свідчить лише про їхній рівень «людей із минулого».

На жаль, багато хто з нинішніх урядовців мислить категоріями XIX століття. Це саме ті люди – погляньте лишень на їхній середній вік – які збудували Україну такою, як вона є. Не європейську. Вони просто не бачать іншої моделі. Їм комфортно у «совку». Для цих людей Європа і Євросоюз це світ незбагненний. Вони не розуміють, як люди можуть так жити – керуватися законами, шанувати Конституцію, практикувати відкритість європейського типу. Це керівники з радянським менталітетом. І їхні геополітичні погляди віддзеркалюють ситуацію, в якій їм комфортно. Ну, не буде така людина, як Семиноженко, віце-прем’єром у жодній країні Європейського Союзу. Це, в принципі, неможливо. Він знає, що його єдина кар’єрна можливість – це щоб Україна залишалася пострадянською, щоб вона залишалася в цьому болоті. Бо в іншому разі у нього просто не буде шансу бути нагорі. Ось тут і слід шукати справжню мотивацію.

Ідея повернення в Союз, яку підтримав віце-прем’єр Семиноженко, не буде на офіційному рівні реалізовуватися. Це було б аж надто ризиковано для тих політиків, які претендують на загальноукраїнське лідерство. Тому не варто перейматися: мене більше тривожить політика гуманітарного віце-прем’єра в гуманітарній сфері. А те, що стосується зовнішньої політики, ми спитаємо в людей, які відповідають за зовнішню політику, – міністра закордонних справ, президента, прем’єра. На їхні заяви звертатимем більше уваги», – радить Сушко.

Експерт з проблем міжнародної безпеки Євген Жеребецький: «Союзна держава – це знижка на газ плюс динаміт у київському метро»

«Президент Янукович прийшов на обіцянках ковбаси. І «оновлений Союз» пропонують для того, щоб було багато ковбаси. Дарма що газові перспективи Росії туманні і дешевої ковбаси насправді не буде, – аргумент переконує багатьох. Натомість той, хто візьметься сьогодні нагадувати українцям, що держава не ковбаса і що за цю державу люди гинули колись, – виглядатиме смішним ідеалістом.

Отже, пообіцяли ковбасу – а дати її не можуть, бо нинішні ціни на газ, стараннями попереднього уряду Юлії Тимошенко, катастрофічно високі. У цій ситуації Янукович своїм єнакіївським розумом вирішив, що єдиний вихід – просити у Москви знизити газові ціни. І ось Янукович, і Азаров біжать до Кремля і приносять дари: от вам наша газотранспортна система. А росіяни кажуть – «нє хотім». Ну добре, от вам російська мова, Бандера, флот. А ті відповідають – ні, нам це нецікаво, «нам нада вся Україна целіком».

Ось тут на сцену й виходить віце-прем’єр Семиноженко, який каже, що після 19 років незалежності треба все віддати, тому що буде ковбаса. При цьому він не згадує, що союзна держава це означає спільна армія, це означає динаміт у київському метро, це означає наші солдати на Кавказі. А Кавказ не вгамується ніколи, бо їм ковбаси не треба – їм треба свободу.

Я не вважаю, що ця заява випадкова. Це елемент продуманого плану, який цілеспрямовано реалізується багато років. У 1991-му, коли розвалився Союз, його насправді ніхто не розвалював. Пазли розсипали, щоб позбирати у новій іпостасі. Сьогодні хтось вирішив, що настав час збирати пазл.

І тому в суспільство вкидається дика теза для дискусії – аби народ звикав, аби штучно знизити поріг чутливості. Усіма цими дражливими темами – мова, історія, церква, а тепер ще й «відновлений Союз» – зіштовхують країну і хочуть її просто розірвати. Власне, ніхто у Росії особливо цього й не приховує.

А далі я хочу запитати наших божевільних урядовців, які хочуть союзу з Росією – як вони тоді збираються транспортувати в Європу газ через Західну Україну? Адже в разі реалізації їхнього плану Західна Україна гарантовано перетвориться на «гарячу точку», свого роду нову Чечню.

Тому Янукович має зробити одну просту річ – перестати стравлювати народ. Держава – це найбільша цінність, яка в нас є. Президент, якщо він не самогубець, має зрозуміти це, бодай виходячи з інстинкту самозбереження.

Взагалі, на мою думку, наші головні гаранти незалежності сьогодні це не Ющенко і не націонал-демократи, які нашпиговані через одного провокаторами і тільки й думають про те, як би в депутатах залишитись. Гарантами нашої незалежності радше є всі оці злодії, які прихопили в Україні майно і яким зовсім не цікаво, щоб сюди прийшли російські олігархи і повідстрілювали наших українських та забрали в них бізнес. Тому хоч я дуже сумніваюся в інтелектуальному рівні та патріотизмі нинішніх хлопців при владі, – але на жадібність їхню покладаю надії. Справний хапальний рефлекс наших скоробагатьків – хоч якась опора, на якій ця держава може сьогодні триматися. Крім цього, зараз її вже не тримає ніщо», – вважає політичний експерт.