Столиця Сполучених Штатів Вашингтон влітку перетворюється на столицю студентів-практикантів. Пройти стажування тут вважають за честь не лише американці, а й студенти з усього світу. Українці – не виняток.
Львів’янка Настя Хмільовська в Україні вчилася на політолога, а до Америки потрапила за програмою стипендій імені Едмунда Маскі. Цього літа вона бореться за чистоту планети – Настя стажується в організації «Ґрінпіс». Вона просуває екологічні петиції до Сенату США. Про свою працю Настя розповідає:
«Я працюю наразі на токсичну кампанію. Ця кампанія, в принципі, складається вся з трьох людей і, так би мовити, я дуже цінний робітник». Вона сміється. «Оце мій бос! Бачите?… Мені доводилося виходити на демонстрацію… Саме з цими плакатами ми йшли до Білого дому, вимагаючи від Обами дотримати свою обіцянку щодо заборони вилову китів. Ну, а оці - оригамі із петиціями».
Михайло Криворучко з Черкащини вивчає в Америці економіку. Він стажується у Бібліотеці Конгресу США:
«На дане літо мені призначено один проект, в якому зацікавлений відділ ділової літератури. Це онлайн гід, який би складався з літературних та електронних ресурсів, наявних у Бібліотеці Сполучених Штатів, по економічному розвитку України».
Киянка Олена Прокопенко опановує у США державну політику. Її практика проходить у всесвітньо визнаному науково-дослідницькому Інституті Гудзона. Вона розповідає:
«Тут, в Інституті Гудзона, я працюю при центрі політичного і військового аналізу, що є для мене досить новою сферою. В мої обов’язки входить дослідження таких тем, як ядерне роззброєння, дослідження хімічної зброї в Україні, розвідка, тобто все те, чим я ніколи раніше не займалась».
Робота Дмитра Панчука під час стажування в Фундації Україна - США також пов’язана з батьківщиною, а точніше – безпосередньо з його рідним містом на Рівненщині:
«Зараз конкретно я займаюся інвестиційним буклетом мого рідного міста Дубно. В нас є одна американка, вона колись працювала в Дубні волонтером Корпусу миру. І випадково так вийшло, що ми тут разом працюємо… Ми зараз працюємо над ініціативою Україна-2020, тобто це свого роду проект, програма і часовий проміжок, за який ми плануємо співпрацювати тісно з урядом України, урядом Штатів».
Практика в Америці, на думку наших героїв, дуже відрізняється від України. Оленка Прокопенко підкреслює один важливий аспект:
«Тут, коли тебе беруть на посаду інтерна, вони це роблять тільки тому, що вони тебе потребують. У наших… у всіх складалося одне і те саме враження, що ми скоріше були там небажаними, ніж бажаними».
Подібну думку висловлює й Настя Хмільовська:
«На жаль, мені дуже шкода, що немає офісу Грінпісу в Україні. Відверто кажучи, я з острахом дивлюся на своє повернення в Україну, я знаю, що я тут збагачуюся, але не знаю, наскільки це буде цінуватися, коли я приїду додому».
Михайло Криворучко вказує на те, що за короткий час перебування він звик до життя у США:
«Проживши вже рік в США і отримуючи підтримку від Державного департаменту Сполучених Штатів, можу сказати, що я вже звик до життя в Америці… В плані професійного зростання чи стабільного життя Америка, на мій погляд, є країною, де я міг би жити і працювати».
Дмитро Панчук, наприклад, вказує на можливості, які дає стажування:
«Звісно, тут є можливостей більше, але можливості є скрізь, єдине що це вимагає від людини постійного процесу пошуку і бачення того, що вона хоче робити».
Для тих, хто все ж вирішив наважитися на отримання закордонного досвіду, стажисти дали декілька порад.
«Уже з перших студентських років працюйте над своїм резюме», – каже Михайло Криворучко.
«Перша порада українським студентам – брати участь у всіх конкурсах, що організовуються на території України. Їх є досить багато, і вони дають досить солідні стипендії для навчання чи в Америці, чи в інших країнах. І саме завдяки цим стипендіям, які дає або американський уряд, або уряди інших країн, вони зможуть і вчитися, і проходити практику, і це все буде їм оплачуватися», – вважає Дмитро Панчук.
Головне, підкреслює Дмитро, не боятися конкурсу і вірити, що все буде добре.
