Спеціальні потреби

17-річна винахідниця родом з України створила робота розміром в людське ДНК


Софія Лисенко

Їй було 3,5 роки, коли батьки залишили Львів, та іммігрували до США. Сьогодні 17-річна Софія Лисенко веде перемовини із найбільшими фармакологічними компаніями про можливу співпрацю.

Софія Лисенко учениця 11 класу із Пенсильванії. 17-річна школярка цікавиться наукою з дитинства. Ще у початкових класах вона почала задумуватись над вирішенням найбільших проблем людства.

«Коли я пішла десь в третій клас, я починала дивитися на ці наукові ярмарки, це був такий шанс, щоб я могла більше вчити про біологію, чи про хімію, чи про математику».

Два роки тому вона захопилась ідеєю – підвищити проникнення ліків до людського мозку.

«Проблема полягає в тому, що навколо мозку є захисний шар - гематоенцефалічний бар'єр. Він дуже важливий, він захищає мозок від вірусів, патогенів, але коли ми, наприклад, намагаємося доставити до мозку ліки, часто цей бар’єр їх не пропускає».

Капсула-робот зі структурою ДНК
Капсула-робот зі структурою ДНК

То ж Софія, використовуючи знання з біології, комп’ютерного програмування, хімії, фізики і математики, придумала капсулу-робота, розміром з ДНК, що може подолати цей бар’єр. Свій проект школярка презентувала на конкурсі Google Science Fair і перемогла на регіональному рівні.

«Гематоенцефалічний бар'єр як відомо, схильний пропускати макромолекули ДНК, наш організм розпізнає її. Тоді як тіло не дуже готове приймати наночастинки, і вони значно дорожчі (у виробництві). Я використовую капсулу зі структурою ДНК, це як робот, щоб провести молекули через цей бар'єр».

Робот, у вигляді ДНК в тілі людини зможе виконувати комп’ютерні обчислення і програмування, і знатиме, куди йому потрібно потрапити, - переконана юна винахідниця.

«ДНК надає можливість використовувати обчислення, ми можемо мати крихітний комп'ютер, який перейде через бар’єр і сам вирішить, куди він має потрапити і які клітини він має відкрити».

Щоб переконатись в ефективності винаходу, винахідниця провела сотні комп’ютерних експериментів. Найбільшою перепоною в роботі, каже, був брак необхідного обладнання і наукової підтримки. Дівчина розіслала запити з проханням про менторство десяткам професорів у США та за межами країни. За порадою звернулась і до свого викладача фізики Вільяма Андерсона.

Софія Лисенко у школі Абінгтон, ш. Пенсильванія
Софія Лисенко у школі Абінгтон, ш. Пенсильванія

«Ми, у школі, не маємо необхідних засобів і обладнання для експериментів, які Софія намагається робити, всіх цих передових технологій,» - зізнається він. «Їй довелося дзвонити, спілкуватись з людьми, вибивати собі щось подібне. Але вона ніколи не почувалася пригніченою, просто розповідала про проблеми і ми шукали їх вирішення».

Врешті-решт Софії вдалося знайти професора-ментора у Бостоні, а школа виділила їй місце для проведення досліджень, адже такі проекти, як у Софії, покращують імідж школи на національному рівні.

Про це розповів Джеффрі Фечер директор шкільного округу. «Коли у нас є хтось талановитий, як Софія, надзвичайно важливо, щоб ми мали ресурси, щоб забезпечити розвиток її таланту. Коли Барак Обама відвідував цю школу, він якраз говорив про важливість доброї державної освіти, щоб наші державні школи могли допомогти школярам реалізувати американську мрію».

У школі звертають увагу: дітей із родин іммігрантів стимулює до успіху ідея американської мрії. Директор старшої школи каже, захоплений батьками Софії, які не шкодують для освіти дитини ні часу, ні коштів.

«Ми зустрічалися з її батьками, вони чудові, багато вкладають в освіту своєї доньки», - розповів директор Школи старших класів Анджело Берріос. «Вона і в шаховому клубі, і в оркестрі, вона використовує кожний освітній гурток, які тут є. Гадаю, це важлива складова досвіду іммігрантів, незалежно від їхнього соціально-економічного становища, етнічної приналежності чи релігії, вони прагнуть досягти американську мрію».

Софія Лисенко з батьками
Софія Лисенко з батьками

У той час, як сучасні школярі, здебільшого, орієнтуються на оцінки, щоб мати гарний атестат, Софія, навпаки, орієнтована на якісне навчання.

«Мене вражає, як вона ставиться до критики. Наприклад, коли їй повертають твір, вона хоче почути думку вчителя про її роботу, запитує, як можна щось покращити, і це, на мою думку, вирізняє її серед її ровесників», - розповіла вчителька соціальних наук Мелісса Лінднер.

Софія ще й грає на скрипці. Її товариш Нік, з яким вони разом грають у шкільному оркестрі, сказав, що вона «дуже розумна і багато працює.»

«Коли я почув про її науковий проект, це мене не здивувало, я знав, що це її рівень».

«У неї стільки запалу. Біля Софії завжди якась дискусія триває, ти завжди дізнаєшся щось нове. Особливо, якщо це про науку,» - сказала однокласниця Зоя.

Із Ґрейс, вони разом у клубі, який створила Софія. «Там треба було перед радою суддів вирішувати проблеми – або ті, що реально існують у світі, або якісь вигадані. Пошук розв’язання проблем – це завжди було пристрастю Софії».

Яке майбутнє її чекає, юна винахідниця ще не визначилась. Серед варіантів – викладацька кар’єра або співпраця із гігантами фармакологічної галузі.

«Коли я презентувала цей проект на Google Science Fair, я зустрілася з багатьма компаніями. Мій проект відзначили фармацевтичні компанії Merck та Джанссен (материнська компанія фірми Джонсон і Джонсон), які фактично працюють над такими ж проблемами», розповіла Софія.

Її також цікавлять новітні технології. Вона не відкидає можливості створення власної гай-тек компанії. Серед своїх кумирів називає Ілона Маска. «Він зміг винести свої ідеї зі звичайних наукових досліджень, він їх проштовхнув у потрібне русло, і сприяв змінам у світі. Я сподіваюсь зробити те саме». Софія переконана: якби жила в Україні, також займалася б наукою. Єдине, каже, чого їй бракувало б, це можливості спілкуватися та радитися з професорами з усього світу.

«Я можу говорити з багатьма людьми з інших країн, чи з Німеччини, чи з України. Я не знаю, як я могла б робити це в Україні.»

На досягнутому Софія не зупиняється. Наразі вона приєдналась до дослідницької команди, що розробляє проект штучного інтелекту. Разом з іншими молодими науковцями, вони складають алгоритм програми, який зможе розпізнавати церебральний параліч у немовлят на основі рухів, міміки та жестів.

Дивіться також: Історія успіху: медичний прорив 17-річної іммігрантки з України. Відео

Історія успіху: медичний прорив 17-річної іммігрантки з України. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:48 0:00

  • 16x9 Image

    Ярина Матвійчук

    Приєдналася до команди «Голосу Америки» у 2014 році. Перед тим працювала в американському журналі National Geographic та на «Радіо Свобода» ведучою та редактором програми «Ранкова Свобода». У Києві волонтерила на «Радіо Марія» та в кіностудії Cinema House Group, у Гавані доглядала за хворими українськими дітьми в рамках проекту «Україна – Куба». Своїм найбільшим хобі вважає 3-річну доньку Марійку та подорожі з родиною. Розповідає, що любить книжки і поважає добре почуття гумору. Рецептом свого життя називає «Похвалу глупоті» Е. Роттердамського. Мріє покататися на всіх видах транспорту та спробувати їжу різних народів світу.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG