Спеціальні потреби

Як потрапити до Голлівуду: історія українського оператора та режисера, який живе в Лос-Анджелесі


Український режисер і оператор Ігор Косенко свого часу переїхав до Лос-Анджелеса й ось уже близько п’яти років живе і працює в Голлівуді. Про свій останній документальний фільм присвячений війні на сході України і про те, чому часом в Лос-Анджелесі краще бути барменом, аніж кінематографістом, він розповів в інтерв'ю "Голосу Америки".

Тож коли я вперше побачив американські фільми, де діти робили що хотіли й пили Кока-Колу… це був настільки інакший світ!
Ігор Косенко

Уродженця Кіровоградщини, 33-річного українського режисера і оператора Ігоря Косенко легко можна назвати громадянином світу. Ігор жив і працював в Іспанії й Франції, а тепер робить те саме в Лос-Анджелесі. Він зізнається: про те, що стане режисером й буде працювати у Голлівуді з дитинства не мріяв, а от американське кіно любив ще зі шкільних років.

"Пам’ятаю, нас в школі в Радянському Союзі змушували сидіти рівно, піднімати руку, щоб задати питання. Тож коли я вперше побачив американські фільми, де діти робили що хотіли й пили Кока-Колу… це був настільки інакший світ! Він мене дуже зацікавив і я почав дивитися ще більше фільмів", - розповідає Ігор Косенко.

Ну ти вчився там, так… але тобі треба починати все спочатку
Ігор Косенко

З України він переїхав до Іспанії ще в двохтисячному році, щоби отримати бізнес-освіту в Барселоні. Й трохи попрацювавши бухгалтером, усвідомив – займатися цією справою до кінця життя – не хоче. Відтак Ігор закінчить Вищу школу кіно та аудіовізуальних ефектів Каталонії. Далі продовжить навчання в Американському інституті кіномистецтва.

"Там всі, що вчать, і всі, що вчаться – люди, які працювали на проектах на «самих великих». Якийсь фільм виходить, і за декілька тижнів, як він вийде в прокат, до нас приходили режисер і оператор. Вони показували нам кіно й спілкувалися. Тобто це – рівень дуже високий. Але як ти закінчиш, то це все одно, що ти не закінчував. Тобто – ну ти вчився там, так… але тобі треба починати все спочатку", - каже Ігор.

Коли ти йдеш у якийсь бар, тебе радше за все буде обслуговувати один із акторів, котрий намагається потрапити у світ шоу-бізнесу
Ігор Косенко

Переїзд до Штатів на друзки розбив деякі з ілюзій українського режисера. Він пригадує, як мріяв дійти до знаку з написом – Голлівуд на пагорбах Лос-Анджелеса. А дійшовши, лише обдерся дорогою й усвідомив, що поряд зі знаком самі бур’яни. Відтак каже зрозумів: Голлівуд – це така мрія, до якої багато хто прагне, а дійшовши – вчиться її продавати.

"Сюди, в Лос-Анджелес, приїжджає величезна кількість людей, акторів, мабуть, найбільше. Тобто, коли ти йдеш у якийсь бар, тебе радше за все буде обслуговувати один із акторів, котрий намагається потрапити у світ шоу-бізнесу. Також сюди приїжджають режисери й сценаристи, і коли ти заходиш в кав’ярню «Старбакс» там також майже завжди хтось сидить і пише сценарії", - каже він.

Виробництвом кінофільмів у Лос-Анджелесі без перебільшення займається кожен третій, якщо не другий мешканець міста. Тож через таку велику кількість охочих працювати на американській фабриці мрій продюсери часто платять початківцям копійки. Часом заробити пристойні гроші набагато легше, працюючи в барі, ніж в кіно.

Один зі своїх документальних фільмів, що називається «Остання плівка» – Ігор зняв про війну в східній Україні. Його героєм став молодий хлопець із Вінниці – Артем, який, хоч і народився в Росії, прийняв рішення піти у добровольці, щоби захищати Україну.

"Тема фільму це – останні три тижні у Вінниці і як це бачать його дівчина, його знайомі, його кращий друг, батько, мати", - розповідає Ігор Косенко про свій фільм.

Окрім добровольця Артема, в короткометражці є ще й інший персонаж – дід Анатолій на прізвище Мєдвєдєв. Обох чоловіків Ігор Косенко зустрів під час зйомок у попередньому фільмі про ядерне роззброєння.

Ти приїжджаєш і ти один із мільйонів, але якщо ти не збиваєшся і фокусуєшся на тому, що ти хочеш, то ти знаєш, що ти прямуєш в правильному напрямку
Дружина Ігоря

На зйомки «Останньої плівки» команда витратила близько сімдесяти тисяч доларів власних грошей. Згодом знайшлися й ті, хто повірив в ідею. Коротку версію «Останньої плівки» підтримали в Німеччині. Стрічку також покажуть на цьогорічному Гамбурзькому міжнародному кінофестивалі короткометражних фільмів. Водночас, окрім української історії, документує Ігор й життя в США.

Під час інавгурації Дональда Трампа у Вашингтоні, він був у епіцентрі протестів. А через надто яскраве світло на камері ще й отримав від поліцейського «душ» із перцевого газу. Ігор переконаний: новий президент спричинить зміни й у кіноіндустрії. Можливо, кіномитці почнуть задумуватися – чому активною на останніх виборах була провінційна Америка. Але вплив Трампа стане відчутним не одразу, - вважає режисер.

"З приходом Трампа ми це побачимо десь через чотири-вісім років. Тобто зараз ми можемо бачити Голлівуд після Обами. Тобто там навіть в минулому році казали, що немає чорних акторів, режисерів на «Оскарі», що їм не дають ролі. Тобто це не трапилося за рік за два, а трапилося за 6-7-8 років" - вважає Ігор.

Дружина режисера Катя Жилка каже, до роботи чоловіка, яка часом вимагає тривалих зйомок намагається ставитися з розумінням. А часом вона і сама знаходить теми для документальних фільмів. Наприклад, ось цю стрічку про японських дівчат, що танцюють хіп-хоп.

"Якраз коли знімалося відео про дівчат в ЛА, Софії було лише чотири місяці і нікого не було якраз у той період – ні моїх батьків, ні Ігоря, то ми були саменькі. А так в принципі намагаємося розуміти. Ну, я не знаю як тато наш вважає, але мені здається, що я дуже багато розумію", - каже дружина Ігоря.

Так само, як Ігор вона визнає: з-закордону завжди здається, що підкорити Голлівуд простіше, ніж це є на ділі. А в самому Лос-Анджелесі часом просто опускаються руки.

"Ти приїжджаєш і ти один із мільйонів, але якщо ти не збиваєшся і фокусуєшся на тому, що ти хочеш, то ти знаєш, що ти прямуєш в правильному напрямку", - вважає Катя.

Вірить у це й Ігор. Тим більше, що його роботи вже почали помічати. Про них пишуть в Японії, Іспанії й Німеччині. А остання короткометражка про добровольця Артема настільки зацікавила одну з американських компаній, що та готова вкласти гроші у виробництво її повнометражної версії.

Тетяна Харченко, Вазген Варжабетян, Голос Америки.

Дивіться також: Художниця з накладного гриму та власниця трьох "Оскарів" вчить студентів з України

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG