Одним з найбільш тривожних аспектів цьогорічної виборчої кампанії у США є, за всіма ознаками, втручання з боку Росії. Минулого тижня Сполучені Штати офіційно звинуватили російський уряд в крадіжці і розкритті змісту електронних листів від Національного комітету Демократичної партії і окремих аккаунтів провідних вашингтонських гравців.
Як пише у газеті The Washington Post Ішаан Тарур, ці втручання, які частково просочилися на WikiLeaks, призвели до гучних заяв, що Москва прагне перемоги кандидата від республіканців Дональда Трампа, риторика якого занепокоїла традиційних європейських союзників Вашингтона і навіть піддала під сумнів майбутнє НАТО.
Провідні російські чиновники зігнорували претензії адміністрації Обами. В інтерв’ю CNN в середу, міністр закордонних справ Сергій Лавров відхилив твердження про втручання як «смішні», хоча сказав, що це «приємно», що Вашингтон буде показувати пальцем на Москву. В період регіональної напруженості на Близькому Сході і в інших місцях, немає любові між кремлівськими чиновниками та їхніми американськими колегами.
Звичайно, є набагато ширший контекст позаду нашішніх подій, підкреслює Тарур. «Як зазначає мій колега Ендрю Рот, незалежно від дій свого уряду в 2016 році, лідери Росії люблять кинути тінь на американський демократичний процес. І в останні роки, вони також звинуватили США у втручанні в політику країн що межують з Росією, в першу чергу в Україні».
Хоча найгірша поведінка Сполучені Штати давно позаду, в них також добре документована історія втручання, а іноді припинення діючої демократії в інших країнах. США окупували і військово втручалися в цілий ряд країн в Карибському басейні і Латинській Америці і підбурювали до переворотів проти демократично обраних популістів.
Найбільш сумнозвісні епізоди включають витіснення іранського прем’єр-міністра Мохаммеда Моссадека в 1953 році – уряд якого замінив авторитарну монархію, прихильну до Вашингтона, усунення і вбивство конголезького лідера Патріса Лумумби в 1961 році, і насильницьке повалення соціалістичного президента Чилі Сальвадора Альєнде, уряд якого було усунуто в 1973 році в результаті військового перевороту на чолі з жорстоким генералом Ауґусто Піночетом, перераховує автор статті.
Протягом десятиліть ці дії вважалися імперативами «холодної війни», частиною глобальної боротьби проти Радянського Союзу і його лівих союзників-маріонеток. Головними учасниками цих заходів були такі дипломати, як Джон Фостер Даллес і Генрі Кіссінджер, який був прихильником агресивної, приховуваної політики, спрямованої на нібито зростаючу загрозу комунізму.
Іноді цей порядок денний також явно збігався з інтересами американського бізнесу. У 1954 році Вашингтон спричинився до усунення лівого президента Гватемали, Хакобо Арбенса, який мав необережність кинути виклик необмеженому контролю американської корпорації United Fruit, пропонуючи аграрні закони, які були справедливішими для гватемалських фермерів. ЦРУ продовжувало встановлювати і підтримувати ряд правих диктатур, які сильною рукою керували злиденною країною протягом майже півстоліття.
Молодий Че Гевара, який у в 1954 році подорожував Гватемалою, був глибоко порушений поваленням Арбенса. Пізніше він писав матері, що події спонукали його відмовитися від «шляху розуму» і обґрунтувати своє переконання на необхідності радикальної революції над поступовими політичними реформами.
Крім підбурювання до переворотів і союзів з правими хунтам, Вашингтон прагнув тонкіше впливати на вибори у всіх куточках світу. Але так само поступала Москва, нагадує Ішаан Тарур. На думку політолога Дова Левіна, «дві великодержави втрутилися в 117 виборів по всьому світу з 1946 по 2000 рік – в середньому один раз у кожні дев’ять виборів».
В кінці 1940-х років, новостворене ЦРУ зосередило свою увагу на Західній Європі, виступаючи проти деяких із найбільш впливових лівих партій континенту і профспілок.
У 1948 році Сполучені Штати Америки підтримали в Італії центристських християнських демократів і допомогли забезпечити їх перемогу на виборах проти лівої коаліції, однієї з найпотужніших комуністичних партій в Європі. Оперативники ЦРУ дали мільйони доларів своїм італійським союзникам і допомогли організовувати те, що було тоді безпрецедентною, таємною пропагандистською кампанією: це включало підробку документів для компромітації комуністичних лідерів через сфабриковані сексуальні скандали, починаючи масову кампанію писання листів від італійських американців до своїх співвітчизників, і поширення істерії про російську агресію і підрив Католицької церкви.
«У нас були мішки з грошима, які ми поставили в обраних політиків, метою покриття своїх політичних витрат, їх витрати пов’язані з кампанією, для плакатів, для брошур», розповів пізніше службовець ЦРУ про підтримку християнських демократів.
Цей «шаблон» поширився всюди: у В’єтнамі, на Філіппінах, у Японії і Лівані.
У Чилі Сполучені Штати насамперед завадили Альєнде перемоги на виборах в 1964 році, а кілька років пізніше довели до його усунення х посади.
Після закінчення холодної війни Сполучені Штати значною мірою змінили свої таємні дії у відкриту співпрацю з такими організаціями, як Національний фонд демократії, яка прагне зміцнити громадянське суспільство і демократичні інститути в усьому світі за рахунок грантів та інших видів допомоги. Проте, критики США вбачають американську руку в ряді недавніх виборів, від Гондурасу до Венесуели і України.
Тим часом загроза іноземного втручання на виборах у США не обмежується побоюваннями з боку Росії. В кінці 1990-х років привид незаконних китайських коштів викликав побоювання з приводу фінансування Демократичної кампанії. Однак деякі спостерігачі попередили інших не надто обурюватися, підсумовує Тарур.
«Якщо китайці дійсно намагалися вплинути на вибори тут, Сполучені Штати тільки отримують смак своєї власної медицини», сказав в 1997 рові в інтерв’ю газеті New York Times Пітер Корнблух, директор Архіву національної безпеки, який пов’язаний з Університетом Джорджа Вашингтона.
Дивіться також: Реформа екстремальної медицини: «швидка допомога» має бути швидкою і має допомагати
