Спеціальні потреби

USAID допомагає вишам, евакуйованим з Донецька


З охоплених війною Донецької та Луганської областей тікають вищі навчальні заклади. На сьогоднішній день уже 9 університетів переселилися на «велику Україну», подалі від бойових дій. Переїздити таким вишам доводиться з порожніми руками, залишаючи позаду всю матеріально-технічну базу. Облаштуватися на новому місці вишам-переселенцям допомагають міжнародні організації. Подарунок від Агентства США з міжнародного розвитку днями отримав Донецький національний університет економіки і торгівлі, що нині працює у Кривому Розі. Як живеться евакуйованій освіті?

Сашко, Славік і Ваня дивляться улюблений серіал у студентському гуртожитку в Кривому Розі. Вони студенти з Донецька, але зараз живуть і вчаться за 400 кілометрів від дому. У рідному Донецьку тепер не до навчань.

«Ситуація така, там постійно стріляють. На лекції ходити – щоразу ризикуєш. Небезпечно», - кажуть студенти.

Від минулої осені їхній виш – Донецький національний університет економіки і торгівлі – переселився сюди у Кривий Ріг, подалі від воєнних дій. Для студентів і викладачів рішення було важким, але єдино можливим.

«Залишатися в ДНР чи їхати – тут вибору немає взагалі», - наголосила проректор ДонНУЕТ Лариса Самосьонок.

Залишатися в ДНР чи їхати – тут вибору немає взагалі
Лариса Самосьонок, проректор ДонНует

Виш у Донецьку почав розвалюватись, відколи у місто зайшла так звана «народна республіка». Викладачі звільнялися, студенти переводились хто у Київ, хто у Харків чи Дніпропетровськ. Потім вийшов наказ Міносвіти про евакуацію, і виш розділився. Частина, хто не схотів чи не зміг виїхати – залишилася під ДНРом. А понад сто викладачів і дві з половиною тисячі студентів перебралися сюди.

Ректор ДонНует Оксана Чернега тут у Кривому Розі винаймає помешкання, а в Донецьку мала власний дім. І все ж про повернення не думає:

«Я, чесно кажучи, навіть не хочу цих людей бачити. Тому що дізналася, наприклад, що в нашому університеті українську мову залишили, але назвали її «іноземна мова». Але ж послухайте, там українці живуть, це не іноземна мова для цих людей!»

Ректор вважає – у Донецьк нема вороття, виш має облаштовуватись на новому місці.

«Так. Він буде називатися «Донецький національний», а в дужках «місто Кривий Ріг», - заявила вона.

...в нашому університеті українську мову залишили, але назвали її «іноземна мова»
Оксана Чернега, ректор ДонНУЕТ

Найважчі були перші місяці після переїзду. Чуже приміщення, порожні аудиторії без опалення і ремонту. Не було навіть ковдр для студентів, що переїздили взимку з Донецька і селилися в гуртожитку. Зараз легше. Допомога йде з усього світу; з’являються меблі, обладнання. Днями тут було справжнє свято: студенти і викладачі розвантажували контейнер з допомогою від уряду США: півсотні комп'ютерів, лінгафонний кабінет, холодильники і печі, щоб обладнати лабораторії з технології харчових виробництв.

Життя налагоджується. І хоч студенти жаліються на проблеми – їм досі не виплатили заборгованість по стипендії, а в гуртожитку холодно і в душі немає гарячої води – але виш-переселенець потроху оживає. Відновлює наукову роботу і захист дисертацій, вручає дипломи, розробляє плани реконструкції.

«Я навіть ще буквально півроку тому не міг уявити, що я потраплю до міста Кривого Рогу».

«Хочеться все-таки мати офіційний диплом, який буде визнаватися в Україні і в інших країнах».

«Ми вважаємо, що там у Донецьку залишився клон університету, а справжній університет тут. Бо там якщо й буде диплом, то його визнаватимуть максимум у ДНР-і».

«Якщо в Донецьку все налагодиться, то я неодмінно туди повернуся. В якій би точці країни я не була, я неодмінно туди повернуся, якщо там все налагодиться. Тому що для мене особисто немає міста, кращого, ніж Донецьк».

Студенти просять не називати їхніх імен: у більшості в Донецьку залишились родини. Вони сумують за домом і дуже непокояться про рідних. Кажуть, що найбільшим випробуванням стали для них не так навіть матеріальні труднощі життя в чужому місті, як невідомість, що буде далі. Вони кажуть, що не розуміються на політиці і не знають відповіді на запитання, хто винен. Однак прикликають усі кари небесні на голову того, хто зробив їх Донецьк ареною війни, а їх самих – вигнанцями з рідного міста.

Дивіться також: Десантники США: Українців навчимо лідерству

XS
SM
MD
LG