Спеціальні потреби

Стівен Бланк: замість Мінська треба згадати про Будапешт


Стівен Бланк

Стівен Бланк

Помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд у п’ятницю зустрічалася з радником президента Путіна Владиславом Сурковим поблизу Калінінграда. Держдепартамент у Вашингтоні підтвердив, що розмова йшла про ситуацію на сході України і про втілення Мінських домовленостей. Раніше того тижня до Києва несподівано прилітав російський представник Борис Гризлов. Президент Обама телефонував президенту Путіну. Що може означати такий спалах дипломатичної активності? На це та інші запитання «Голосу Америки» у програмі Час-Тайм відповідав вашингтонський аналітик Стівен Бланк, старший науковий співробітник «Американської ради закордонної політики».

Стівен Бланк – Однозначно, що є активізація дипломатії. Але вона спричинена тим, що Путін хоче піти геть від столу, зберігши при цьому свої здобутки. Йому важко це зробити. Ключовим важелем його тиску є загроза вторгнення в Україну. Без постійної загрози агресії йому буде важко зберігати завойоване. Щодня Україна стає сильнішою, а Росія стає слабшою. Тож Путіну необхідно знайти вихід із ситуації. Саме тому ми спостерігаємо пожвавлення дипломатичної активності між Москвою, Києвом та Вашингтоном.

Голос Америки – Ми мало знаємо про зміст таких переговорів. Як ви думаєте, що є більш дієвим, закулісні домовленості, чи відкритий процес?

С.Б. – У більшості випадків тиха дипломатія за зачиненими дверима приносить кращі результати. Коли переговори ведуться публічно, то необхідно відповідати перед значною кількістю зацікавлених сторін – це преса, громадяни. Тому публічні переговори вести неможливо. Це шлях до патової ситуації. Дипломатичне вирішення можна знайти лише за зачиненими дверима.

С – Після угод «Мінськ 1» російські сили окупували Дебальцеве, загинули сотні людей. Потім була угода «Мінськ 2», яка також невиконана – крайній термін вибіг торік. Яка цінність «мінського процесу?»

С.Б. – Я завжди вважав, що угоди «Мінськ 1» були порушені російською армією одразу ж. «Мінськ 2» теж порушено. Росія ніколи не припиняла порушувати Мінські угоди, підписані під дулом автомата. Це дозволило утворенням у Луганській та Донецькій областях по суті стати автономними. Росія контролює їх, але відповідати за них мала б Україна. А це означає, що український уряд не міг би працювати повноцінно. Я вважаю, що Путін взагалі не хоче приймати того факту, що Україна – незалежна держава. Його можна хіба що змусити визнати це. Він буде триматися тієї позиції до останнього. Тож «мінські угоди» на мою думку ніколи не мали шансу. Взагалі тут йдеться про незалежність України. І ми, і Україна не можемо погодитися, що Путін має право брати участь у формуванні української політики.

Помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд у п’ятницю зустрічалася з радником президента Путіна Владиславом Сурковим поблизу Калінінграда. Держдепартамент у Вашингтоні підтвердив, що розмова йшла про ситуацію на сході України і про втілення Мінських домовленостей. Раніше того тижня до Києва несподівано прилітав російський представник Борис Гризлов. Президент Обама телефонував президенту Путіну. Що може означати такий спалах дипломатичної активності? На це та інші запитання «Голосу Америки» у програмі Час-Тайм відповідав вашингтонський аналітик Стівен Бланк, старший науковий співробітник «Американської ради закордонної політики».

Стівен Бланк – Однозначно, що є активізація дипломатії. Але вона спричинена тим, що Путін хоче піти геть від столу, зберігши при цьому свої здобутки. Йому важко це зробити. Ключовим важелем його тиску є загроза вторгнення в Україну. Без постійної загрози агресії йому буде важко зберігати завойоване. Щодня Україна стає сильнішою, а Росія стає слабшою. Тож Путіну необхідно знайти вихід із ситуації. Саме тому ми спостерігаємо пожвавлення дипломатичної активності між Москвою, Києвом та Вашингтоном.

Голос Америки – Ми мало знаємо про зміст таких переговорів. Як ви думаєте, що є більш дієвим, закулісні домовленості, чи відкритий процес?

С.Б. – У більшості випадків тиха дипломатія за зачиненими дверима приносить кращі результати. Коли переговори ведуться публічно, то необхідно відповідати перед значною кількістю зацікавлених сторін – це преса, громадяни. Тому публічні переговори вести неможливо. Це шлях до патової ситуації. Дипломатичне вирішення можна знайти лише за зачиненими дверима.

Г.А. – Після угод «Мінськ 1» російські сили окупували Дебальцеве, загинули сотні людей. Потім була угода «Мінськ 2», яка також невиконана – крайній термін вибіг торік. Яка цінність «мінського процесу?»

С.Б. – Я завжди вважав, що угоди «Мінськ 1» були порушені російською армією одразу ж. «Мінськ 2» теж порушено. Росія ніколи не припиняла порушувати Мінські угоди, підписані під дулом автомата. Це дозволило утворенням у Луганській та Донецькій областях по суті стати автономними. Росія контролює їх, але відповідати за них мала б Україна. А це означає, що український уряд не міг би працювати повноцінно. Я вважаю, що Путін взагалі не хоче приймати того факту, що Україна – незалежна держава. Його можна хіба що змусити визнати це. Він буде триматися тієї позиції до останнього. Тож «мінські угоди» на мою думку ніколи не мали шансу. Взагалі тут йдеться про незалежність України. І ми, і Україна не можемо погодитися, що Путін має право брати участь у формуванні української політики.

Г.А. – Чи варто «Мінськ» взагалі відкинути?

С.Б. – Так. Його треба відкинути. Потрібне нове рішення. Я думаю, що власне про це і відбуваються переговори зараз. Пошук нового, ефективнішого рішення, яке було б тривким і не було повторенням того, що ми бачити упродовж останніх двох років.

Г.А. – В останній промові президента Обами у Конгресі Україну разом з Сирією було названо державою – клієнтом. Ті слова дехто критикує як невдалу обмовку. Як ви оцінюєте взагалі політику адміністрація Обами щодо України?

С.Б. – Я думаю, що Росія справді хотіла б, щоб Україна була державою клієнтом. При Януковичу так і було держава тоді втратила здатність керувати собою. Більше Україна такою не буде. Я вважаю, що у політиці США щодо України замало дій, і вони запізнілі. Я вважаю, що США повинні більше допомагати Україні навчаючи військових і підтримуючи ресурсами. І я думаю, що нам треба згадати про Будапештські угоди, які мали б гарантувати цілісність і безпеку України, підписантами яких були і Росія, і США.

Г.А. – Чи варто «Мінськ» взагалі відкинути?

С.Б. – Так. Його треба відкинути. Потрібне нове рішення. Я думаю, що власне про це і відбуваються переговори зараз. Пошук нового, ефективнішого рішення, яке було б тривким і не було повторенням того, що ми бачити упродовж останніх двох років.

Г.А. – В останній промові президента Обами у Конгресі Україну разом з Сирією було названо державою – клієнтом. Ті слова дехто критикує як невдалу обмовку. Як ви оцінюєте взагалі політику адміністрація Обами щодо України?

С.Б. – Я думаю, що Росія справді хотіла б, щоб Україна була державою – клієнтом. При Януковичу так і було – держава тоді втратила здатність керувати собою. Більше Україна такою не буде. Я вважаю, що у політиці США щодо України замало дій, і вони запізнілі. Я вважаю, що США повинні більше допомагати Україні навчаючи військових і підтримуючи ресурсами. І я думаю, що нам треба згадати про Будапештські угоди, які мали б гарантувати цілісність і безпеку України, підписантами яких були і Росія, і США.

Дивіться також: Оцінка ролі США в Україні з боку киян може виявитись сюрпризом

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG