Спеціальні потреби

Актуально

Пайфер: що чекатимуть США від наступного президента




Колишній посол США в Україні, а нині старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту імені Брукінґса, Стівен Пайфер прокоментував попередні результати виборів президента України в інтерв’ю «Голосу Америки».

Зореслав Байдюк: Як би Ви оцінили вибори президента України?

Стівен Пайфер: На мій погляд, результати, настільки ж важливі, як сам процес, який був спокійним, прозорим та відкритим, і отримав надзвичайно високу оцінку спостерігачів ОБСЄ. Я думаю, Вашингтон буде задоволений процесом. Сам факт, що це був плинний, демократичний процес, яким були вражені спостерігачі ОБСЄ, найважливіше для уряду США.

Зореслав Байдюк: Останнім часом, відносини між США та Україною перебували у підвішеному стані. Що новий президент повинен зробити, аби активізувати відносини?

Стівен Пайфер: Одна з проблем, з перспективи не лише Вашингтона, а також європейських столиць, полягала в тому, що внутрішня боротьба, нездатність президента та Кабміну співпрацювати протягом останніх двох років, надзвичайно ускладнили процес налагодження відносин з Україною. У Вашингтоні сподіваються, що після завершення виборів уряд України, тобто президент і Кабінет Міністрів, зможуть працювати разом над спільною політикою. І також, тут сподіваються, що Україна візьметься за важливі внутрішні проблеми, як то реформа газового сектора, боротьба з корупцією. На мій погляд, хто б не став президентом, а виглядає, що ним буде Янукович, Захід судитиме його роботу залежно від того, наскільки серйозно він візьметься за вирішення цих проблем.

Зореслав Байдюк: Які кроки назустріч, на Ваш погляд, повинен зробити Вашингтон?

Стівен Пайфер: Я думаю, коли буде вирішено питання переможця, Вашингтон зробить крок назустріч. І Вашингтон повинен налагодити відносини з президентом України, як з демократично обраним президентом. Я думаю, США захочуть почути, якої політики планує дотримуватися новий президент. Я вірю, що Вашингтон хоче тримати свої двері відчиненими. Можливо, тепер Україна не буде зацікавлена перенести свої відносини з НАТО на новий рівень, і це право вибору України. Але, думаю, Вашингтон залишатиме двері відкритими, аби Україна могла інтегруватися з Альянсом, якщо захоче. Я також сподіваюсь, що Вашингтон злегка натисне на нового президента, аби вирішити внутрішні проблеми. Україна має кілька великих проблем, і якщо вони не будуть вирішені, важко уявити як Україна вийде із ситуації, в якій перебуває останні кілька років.

Зореслав Байдюк: Що, на Вашу думку, повинен насамперед зробити новий президент України?

Стівен Пайфер: Я думаю, українці мають повне право очікувати президента, який візьметься за важливі проблеми, і поставиться до цього серйозно. У деяких випадках це означатиме приймати складні рішення. Для прикладу реформа газового сектора. Це не лише економічне питання для України, це проблема національної безпеки. Погано, коли кожного місяця нагнітається ситуація навколо того, чи зможе Україна заплатити за газ, чи ні. На мій погляд, виправити ситуацію можна лише піднявши ціни, що дуже важко зробити політикам. Це створить економічні проблеми для декого. Але, як на мене, замість того, аби субсидувати ціни на газ, краще їх підняти. Це змусить газову індустрію стати більш економічною і економічно виправданою. А тим, хто справді потребує допомоги, потрібно надавати її цільовим способом. Це складні рішення, але приймати їх для президента набагато легше на початку його терміну, ніж з часом. Тож я думаю, коли українці та прихильники України на Заході оцінюватимуть президента, вони дивитимуться, чи візьме він на себе вирішення проблем такого масштабу.

Зореслав Байдюк: Якщо попередні результати підтвердяться і Януковича оголосять переможцем, чому, на Ваш погляд, Юлія Тимошенко зазнала поразки?

Стівен Пайфер: Якщо результати підтвердяться і Тимошенко програє, я думаю, на це існує три причини. По-перше, вона була прем’єром останні два роки, у час глобальної економічної рецесії, яка завдала удару по українській економіці. Для чинного політика дуже важко змагатися у таких умовах, і не лише в Україні, а в будь-якому демократичному суспільстві. Тож, те що вона була в уряді, а не в опозиції, нанесло їй удару. По-друге, шкоди їй нанесла боротьба з президентом Ющенком. Якщо подивитися на кампанію Ющенка, інколи вона була спрямована не стільки на отримання голосів, скільки на шкоду Тимошенко. І по-третє, коли українці прийшли на виборчі дільниці, як у січні, так і минулої неділі, вони мали досить чітке уявлення, що означатиме прихід до влади Януковича. У мене склалося відчуття, що пані Тимошенко представила себе у різному світлі протягом п’яти років. Спочатку як популіст, потім як серйозний політик. Можливо вона не змогла сформувати свій імідж настільки чітко, як Янукович, що спрацювало проти неї.

Зореслав Байдюк: Як би Ви оцінили президентство Віктора Ющенка?

Стівен Пайфер: Я думаю, він залишає по собі неоднозначну спадщину. Йому потрібно віддати належне за те, що після Помаранчевої революції, коли він став президентом, він створив демократичну атмосферу в Україні. Вражає, що після революції, у березні 2006-го року, Віктор Янукович став лідером найбільшої партії у Верховній Раді. Ющенко заслуговує на повагу за створення демократичних умов, які дозволили Януковичу повернутися у політику. Однак, чимало можливостей після Помаранчевої революції було втрачено. Речі, які можна було зробити, не були втілені у життя. І це одна з причин чому Ющенко набрав так мало голосів.

Зореслав Байдюк: Помаранчева революція 2004-го року була унікальним явищем, яке поставило Україну поряд з демократичними країнами світу. Про українців нарешті голосно заговорили як про зріле громадянське суспільство. У США увага до виборів у далекій Україні була безпрецедентною. Цим разом, окрім невеликого кола експертів, вибори пройшли майже непоміченими. У чому причина?

Стівен Пайфер: Ці вибори привернули значно менше уваги, ніж Помаранчева революція. Але це певним чином добре. Помаранчева революція відбулась через масштабні фальсифікація, і українці вийшли на вулиці захистити свої права. Ці вибори були досить, так би мовити, безбарвними. Базуючись на звітах міжнародних та українських спостерігачів, ми не чули нічого про великі порушення, це були свого роду нудні вибори. Певним чином, нудні вибори – це добре для країни, але це також означає менше уваги до них. Тож американці не спостерігали за цими виборами, оскільки не було драми, як п’ять років тому під час Помаранчевої революції.

Всі новини дня

"Я не простягаю руку ворогу" - директорка ІМІ відмовилась від премії, яку присудили журналістам з України та Росії. Інтерв'ю 

Фото для ілюстрації

Виконавча директорка Інституту Масової Інформації Оксана Романюк відмовилась отримати Премію зі свободи слова Johann Philipp Palm Award від німецького фонду Palm Foundation. Причиною стало те, що премію їй присудили разом із російським журналістом Олексієм Венедиктовим. Пані Романюк назвала Венедиктова “кремлівським лібералом”, саме тому, за її словами, відмовляється "подавати руку ворогу”.

Інститут Масової Інформації - це громадська організації, яка працює у напрямку захисту свободи слова та сприяння розвитку української журналістики. Ксенія Туркова з Голосу Америки розпитала очільницю ІМІ про ситуацію навколо цієї премії і як поставився до відмови української лауреатки її російський колега.

Ксенія Туркова: Пані Оксано, коли ви дізналися про те, що вас висунули на цю премію разом з Венедиктовим, наскільки це було несподівано? Чи очікували ви, що ваше нагородження можуть об'єднати з нагородженням російського журналіста?

Оксана Романюк: Не очікувала. Я дізналася про це у травні, і, якщо чесно, тоді було взагалі не до премії. Я прочитала, суперздивувалася і написала їм листа, мовляв, дякую, що ви мене висунули, але я категорично відмовляюсь у цьому брати участь. Організатори намагались мене переконати, велось довге листування…

Я надавала там свою аргументацію, свої факти, вони намагались мені пояснити свою точку зору. І я зрозуміла, що між нами є якась нестача розуміння пов'язана, по-перше, з досвідом і бекграундом, оскільки ми зараз переживаємо безпосередньо досвід насильства, досвід захисту нашої ідентичності, і для нас не є можливим те, що пропонує нам Західна Європа - простягнути руку ворогу, як мені пропонували. Я розумію, що їхне бажання було абсолютно щирим. Вони просто не розуміють всієї глибини цієї ситуації, в них немає такого сусіда коло кордонів. Тому тут треба більше пояснювати, напевне.

К.Т.: А як вони це пояснювали?

О.Р.: Вони пояснювали це позитивним своїм бажанням… Знаєте, як у правозахисному русі розділяють на миротворців і тих, хто за справедливість. Ось тут була чисто миротворча позиція, буквально мені казали, що “ти маєш простягнути руку ворогу”, буквально такими словами.

На мою думку, Венедиктов легітимізував ситуацію зі знищенням свободи слова в Росії
Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ

А для мене це неприпустимо не лише через ситуацію, в якій ми опинилися. Для того, щоб простягати руку, має відбутися певний комплекс заходів. Мають відбутися перемога, суди, покарання, власне, покаяння — як це було з Німеччиною. Тому що 42 журналісти загинули, наших колег. Буквально за тиждень до війни ми з Олександром Маховим обговорювали тренінги для журналістів. (журналіст О.Махов був у складі ЗСУ, загинув 4 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу біля м.Ізюм - ред. ГА) Буквально за два дні до того, як росіяни убили Макса Лєвіна, він мені телефонував, в нього були ідеі стосово заяв про роботу журналістів на передовій.

Друга причина (відмови - ред. ГА) - це сама особистість Венедиктова. Є росіяни, які варті поваги, наприклад, група “Меморіал”, результат їхньої роботи, безумовно, цінний. Але Венедиктов зробив низку висловлювань щодо України, казав, що це просто територія.

На мою думку, він легітимізував ситуацію зі знищенням свободи слова в Росії. Мені здається, що це було б неправильно. І це було б певною зрадою по відношенню до наших колег, які зараз все ж таки - за свободу слова.

К.Т.: А з ним безпосередньо ви спілкувались щодо цієї премії?

О.Р.: Я з ним не спілкувалася. Думаю, що його, як і мене, повідомили офіційним листом організатори: що ось така премія, ось такі номінанти. Я припускаю, він мав бачити, що там була українська претендентка, і раптом вона кудись зникла. Я не знаю, чи комунікували з ним ці організатори. У мене б виникли якісь питання, але я не можу за нього тут відповідати.

К.Т.: Ви згадали “Меморіал”; нещодавно була схожа ситуація із Нобелівською премією миру, коли нагороду отримали російські, українські та білоруські правозахисники. І теж тоді були питання, навіщо так поєднувати і, хай і ненавмисне, повторювати російський наратив про так званий “триєдиний народ”. Чому Захід досі сприймає країни пострадянського простору як один, як тут кажуть англійською, package?

О.Р.: Тому що вони бояться змін, я зрозуміла це вже станом на зараз. Будь-які зміни - це небезпечно, і для Заходу легше нас пакувати в цей package, ніж очікувати чогось невідомого від України.

Україна раптом стає гравцем, який має свою точку зору, який не хоче пакуватися вже в цей package, а хоче бути в пакеті зі зхідноєвропейськими країнами - членами Євросоюзу. Україна має своє бачення, свої якісь там претензії, ще щось. Це незручно. Простіше все звести до статусу кво, звести нас знову у цю радянську парадигму.

Колись до війни мені розказували деякі європейські дипломати, що навіщо ви взагалі щось тут будуєте, якусь ідентичність, якщо все одно вам не вирватись з-під гніту? Все рівно на вас цей тягар буде висіти, і РФ вас не випустить, у вас немає шансів. Мені здається, що у цьому причина — цей страх змін.

І ще один нюанс: ми пережили низку екзистенційних криз, коли розпався Радянський Союз, коли були 90-ті роки, Революція Гідності — і так далі, і так далі. Ми постійно ці зміни переживали, відновлювались і йшли далі. Але в них (на Заході) не було таких сильних криз, і через це, можливо, вони не готові з ними зіштовхуватись. Я бачу, що це просто намагання максимально все законсервувати у тому вигляді, як воно є.

К.Т.: А як цього позбутись?

О.Р.: Є кілька, напевно, варіантів. Один з варіантів подій — це… як мені казали: “Ви, українці, дуже агресивні, дуже енергійні”, напевне, так і треба - дуже гучно про себе заявляти.

З іншого боку, наша така агресивна позиція зрозуміла, але вона змушує певну цільову аудиторію замикатись, знаєте, як в такого броненосця, повністю в себе закуклюватись і нікуди не рухатись, не розвиватись. Тому паралельно з публічним озвученням своєї позиції важливо також продовжувати діалог і пояснювати нашу позицію, наводити факти.

І трете — нам треба своє робити, якось рухатися вперед, тому що іншого виходу немає просто, це питання нашого виживання. Просто не здаватись, рухатись вперед.

К.Т.: Ви написали вчора, що попереду багато роботи, щоб розвіяти російську імперську магію. А про яку саме роботу йдеться і як насправді розвіяти цю магію?

О.Р.: Тут також треба діяти на кількох рівнях. Перший рівень, я вважаю, це юридичний. Я все ж таки думаю, що має бути створений спеціальний трибунал щодо дій Росії, і я хочу побачити на цьому трибуналі безпосередніх пропагандистів, тих людей, які віддавали вказівки, які створювали цю абсолютно жахливу, агресивну пропаганду, тому що ми більше не використовуємо термін просто “пропаганда” — це геноцидна риторика, яка абсолютно перекликається з руандійським випадком, це заклики до нападів на цивільну інфраструктуру і так далі.

Друге — це, власне, робота з так званими російськими лібералами (чи я не знаю, як їх називати коректно). Тому що нещодавна ситуація з каналом "Дождь" показала, принаймні для нас, деяку інфантильність, неготовність брати на себе відповідальність. Я тут можу багато говорити, у нас дуже багато здивування вся ця історія викликала. І мені здається, що до цього кластеру представників цієї спільноти також мають бути вимоги стосовно дотримання етичних стандартів, напевно, більшої уваги до етики, до професійних стандартів журналістики. Неприпустимо вживати таку термінологію, як "Бєлорусія" чи "на Україні". Це дуже такі маленькі приклади.

Більше критичного ставлення має бути, більше переосмислення, можливо, самоаналізу, самооцінки, тому що так не може бути, ви не можете сказати, що це просто війна Путіна. Ви все ж таки є частиною всієї цієї історії. Якщо ви є частиною, то ви не можете підтримувати будь-кого, хто бере в руки зброю і йде вбивати українців, це неприпустимо. Кожен агресор має бути покараний. Кожен агресор. Він не може заслуговувати на підтримку.

Третя група — це росіяни, з якими, я вважаю, в нас є потенціал до діалогу. Насправді в мене було багато знайомих росіян до 24 лютого, ми спілкувалися. І після 24 лютого з цього кола знайомих лише двоє людей мені написали в приват, і я знаю, що їм дуже соромно за цю ситуацію. Вони описують цю ситуацію в категоріях, які нам зрозумілі. Вони кажуть, що їм соромно публічно виступати, тому що вони не знають навіть, що казати. Ось ця позиція — вона нам більш зрозуміла.

Коли виходять якісь росіяни і розказують виключно про себе, це просто викликає дуже багато запитань. Тому, якщо говорити про зміни, я думаю, що змін я б хотіла чекати від цієї третьої групи росіян, які усвідомлюють відповідальність, які усвідомлюють цю ситуацію з імперіалізмом, в якій ми усі опинились, які усвідомлюють жахливі наслідки пропаганди. Мені шкода, що їхні голоси дуже слабо чути, і вони практично невидимі на фоні дуже розпіарених відомих організацій, які отримують фінансування.

К.Т.: Існує такий дискурс, що зараз журналісти не можуть бути беземоційними, нейтральними, що треба чітко розуміти, на якому ти боці, тому що війна. Звісно, вона чорно-біла, там немає відтінків. Але є такий дискурс, що після війни буде складно, мабуть, повернутися до об'єктивної журналістики. Які, на вашу думку, головні виклики війна поставила перед українськими ЗМІ?

О.Р.: Дуже багато викликів. Відповідь про емоційність полягає просто в дотриманні професійних стандартів. І якщо у нас виникають якісь ситуації, пов'язані з емоційними історіями, ми дуже багато консультуємося, радимося з колегами з цього приводу. Зараз є виклики кількох рівнів.

Перше — це, звісно, виклик, пов'язаний з контентом. 80-90% контенту зараз — це війна. І дуже складно навіть писати на якусь іншу тематику. Але я бачу, що онлайн-медіа активно пишуть, викривають навіть корупцію, критичні матеріали пишуть про представників влади. Мене бентежить також поява нашого марафону теленовин: я вважаю, що він себе вже вичерпав, з ним потрібно попрощатись, це вже зрозуміло.

Також є виклик, пов'язаний з безпекою. Безумовно, кожна редакція сьогодні вже навчилася, як в цьому плані викручуватись, але ще рік тому я не думала, що буду вміти оперативно накладати турнікети, якісь такі речі.

Є виклик, пов'язаний з фінансами: зруйнувались традиційні зв'язки, інфраструктура, зруйнувались, власне, нормальні практики, через це дуже багато ЗМІ зараз втратили джерела фінансування, кілька сотень ЗМІ закрилися вже станом на сьогодні внаслідок цієї ситуації. Але кожна криза все ж таки - це якесь переродження, і зараз у нас багато медіа шукають фінансові рішення, і ці фінансові рішення пов'язані зі збільшенням відповідальності, збільшенням діалогу зі своєю аудиторією, з поданням інформації саме про те, що цікаво аудиторії. Тобто це не просто якесь медіа “в космосі”, яке фінансувалося якимось Василем Пупкіним, місцевим олігархом. ЗМІ уже починають усвідомлювати себе як медіа, в якого є конкретна ніша, конкретна аудиторія. Я вважаю, що це позитивно.

А також є виклики, пов'язані з повсякденним життям. Ми проводили опитування, і 97% журналістів, які тут у нас живуть, зазначили, що перебувають у стресі — або через себе, або через свою родину, або через роботу. Тобто, напевно, це те, що лежить на поверхні, але тут є один нюанс: ми постійно колотимося — у різних конфігураціях, нам все не подобається, ми постійно якісь заяви робимо… Навіть війна цю колотнечу не спинила. Постійно там щось у якихось чатах мені пишуть, давайте робить якусь заяву, ще щось, ще щось… Це, як кажуть, ці українці, вони ніяк не заспокояться.

К.Т.: Ну, думаю, що це хороша, добра ознака, тому що українці критично ставляться самі до себе.

О.Р.: З одного боку, це позитив, а з іншого боку, ми постійно на цьому маятнику, нас постійно щось не влаштовує, і ми починаємо далі це хитати, і, можливо, це те, чим ми відрізняємось від всіх консервативних країн, в яких, не дай бог, щоб цей маятник хитнувся. Можливо, це ознака молодої країни, яка перебуває в пошуку своєї моделі — і це не дуже добра, напевно, ознака. Але це ознака розквіту.

КТ: Дуже дякую вам, пані Оксано, за цей коментар.

О.Р.: Дякую вам також.

«Завдання №1 – це вижити», – Сергій Притула. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:57 0:00

"Допомога Заходу надто повільна", - волонтери звернулись до Гельсінської комісії США 

Слухання Гельсінської комісії США про роботу волонтерів на допомогу Україні. 7 грудня 2022 р.

Представники чотирьох громадських організацій, які збирають пожертви на підтримку України, виступили перед Комісією Конгресу США з питань безпеки та співробітництва в Європі, також відомою як Гельсінська комісія США. На слуханнях 7 грудня були присутні очільники громадських організацій з України, США та Литви.

Активісти розповіли американським законодавцям про логістичні та регуляторні перепони, які можуть заважати надсилати необхідні речі на фронт. Зокрема Йонас Охман, засновник і голова неурядової організації Blue/Yellow for Ukraine, яка базується у Литві, наголосив, що допомога Заходу часто надходить надто повільно.

"Ми критично оцінюємо підтримку, яка надається із Заходу. Ми відчуваємо моральний обов'язок повідомити та спробувати обговорити ситуації, коли необхідна підтримка не надається так швидко і скоординовано, як могла би. Ми вже кілька разів піднімали це питання у Вашингтоні. Я не кажу, що система допомоги не працює, але вона надто повільна", - заявив Йонас Охман, під час свого виступу.

Йонас Охман, засновник і голова литовської громадської організації Blue/Yellow for Ukraine виступає під час слухань Гельсінської комісії США.
Йонас Охман, засновник і голова литовської громадської організації Blue/Yellow for Ukraine виступає під час слухань Гельсінської комісії США.

Прискорити купівлю і доставку необхідного обладнання може спрощення бюрократичних процедур, стверджує Тарас Чмут, голова фонду "Повернись живим". Зокрема, йдеться про вилучення України з графи "контроль над злочинністю" списку контролю за торгівлею США.

"Для нас і наших американських партнерів, це можливість прискорення закупівлі американської техніки і спорядження. Вилучення України з графи "контроль над злочинністю", списку контролю за торгівлею США дозволить значно швидше отримувати те, чого сьогодні потребує Українська армія для війни. На жаль війна і масштаби втрат настільки великі, що ні українська влада, ні західні партнери не можуть одноосібно закрити усі потреби. Саме тому для нас важливо спрощення тих чи інших процедур для прискорення роботи нашої організації та наших американських партнерів й інших волонтерських організацій з України", - пояснює Тарас Чмут.

Тарас Чмут, директор українського фонду "Повернись живим" виступає під час слухань Гельсінської комісії США.
Тарас Чмут, директор українського фонду "Повернись живим" виступає під час слухань Гельсінської комісії США.

Окрім того, волонтер та сержант резерву морської піхоти ВМСУ Тарас Чмут наголосив, що одне із головних завдань фонду "Повернись живим" - це допомогти українській державі виграти час.

"Наша робота тісно координується із головнокомандувачем Збройних сил Залужним, командуванням сил логістики, які безпосередньо відповідають за забезпечення Збройних сил. Наше завдання не замінити державу, наше завдання посилити її, там де це необхідно. Або надавати державі час, допоки вона знайде ресурси", - наголосив Тарас Чмут.

Від лютого 2022-го року "Благодійний фонд Сергія Притули" зібрав більш як на 85 мільйонів доларів пожертв на українську армію. Такі дані під час засідання Комісії навів засновник фонду, Сергій Притула.

"Ми беремо на себе велику відповідальність за гроші людей. Бо все українське суспільство жертвує у наші фонди, навіть маленькі діти. З серпня цього року і до сьогодні маленькі діти віком 5, 8 та 10 років принесли нашому фонду близько 200 тисяч доларів. Так, це щось неймовірне, і ці діти мають багато різних історій за собою. Наприклад, одна маленька дівчинка обрізала своє волосся, щоб продати його та принести гроші до нашого Фонду, щоб допомоги українській армії. І тому ми живемо з цією відповідальністю за пожертви які вносять люди", - наголосив Притула.

Сергій Притула, засновник та голова українського "Благодійного фонду Притули" під час слухань у Гельсінській комісії США.
Сергій Притула, засновник та голова українського "Благодійного фонду Притули" під час слухань у Гельсінській комісії США.

Своєю чергою, президентка американської громадської організації Razom For Ukraine, Дора Хомяк, підкреслила, що волонтери нині діють в умовах активної, повномасштабної російської війни на території України. Так, на минулому тижні актівстка Razom For Ukraine, а також штурмовичка батальйону «Айдар» та голова Жіночого ветеранського руху Андріана Сусак була тяжко поранена на фронті.

"Сьогодні до нас мала приєднатись моя колега, співзасновниця Razom, Люба Шипович. Але натомість вона перебуває в лікарні й доглядає за важкопораненою Андріаною Сусак. Я не хочу, щоб іще хтось із моєї команди, моїх колег чи друзів опинився в лікарнях. Я знаю, що американський народ підтримує українську перемогу. І усі разом ми, американці, працюємо задля цієї перемоги. Питання в тому, чи погодить Конгрес таку необхідну Україні допомогу? І чи Сполучені Штати нададуть цю допомогу вчасно?" - заявила Дора Хомяк.

Дора Хомяк, президентка американської громадської організації Razom for Ukraine під час слухань Гельсінської комісії США.
Дора Хомяк, президентка американської громадської організації Razom for Ukraine під час слухань Гельсінської комісії США.

Наразі неурядові організації постачають українській армії тактичне спорядження, комерційні дрони, оптику нічного та теплового бачення, радіостанції захищеного зв'язку та бронежилети. Часто ці організації надають більше військового спорядження певних видів, ніж уряд України, йдеться на сайті Гельсінської комісії США.

США надсилають до України засоби захисту проти дронів та ППО

Архівне фото: система HIMARS під час навчань в Латвії, 2022 рік

ВАШИНГТОН, 8 грудня (Reuters) – Згідно з документом, з яким ознайомився Reuters у четвер, Сполучені Штати готуються надіслати Україні пакет військової допомоги на суму 275 мільйонів доларів із засобами для враження безпілотників і зміцнення протиповітряної оборони.

Про пакет може бути оголошено вже в п’ятницю. Яке саме обладнання для боротьби з безпілотниками та ППО включено до пакету поки невідомо.

Очікується, що Пентагон також включить ракети для пускових установок високомобільної артилерійської ракетної системи (HIMARS), виготовлені Lockheed Martin Corp (LMT.N), 155-мм боєприпаси, військові транспортні засоби Humvee та генератори, згідно з повідомленнями поінформованих джерел та документом.

Білий дім не відповів відразу на запит про коментарі, а речник Ради національної безпеки США відмовився коментувати пакет допомоги. Вміст і обяг пакетів допомоги можуть змінюватися, доки їх не підпише президент.

275 мільйонів доларів буде виділено в рамках повноважень президента (PDA), які дозволяють Сполученим Штатам швидко передавати оборонні товари та послуги зі запасів без схвалення Конгресу у відповідь на надзвичайну ситуацію.

Росія збільшила ракетні удари по Україні частково щоб вичерпати запаси засобів протиповітряної оборони Києва та отримати контроль за небом над країною, заявив у листопаді високопоставлений чиновник Пентагону.

Щоб протистояти цим нападам, Сполучені Штати відправили в Україну просунуті зенітні системи NASAMS, які працюють уже кілька тижнів.

Вашингтон раніше оголосив, що надсилає чотири системи протиповітряної оборони малої дальності Avenger, які використовують ракети Stinger виробництва Raytheon Technologies Corp (RTX.N), і ракети-перехоплювачі HAWK.

США союзники також надсилають системи ППО.

З початку російського вторгнення в Україну 24 лютого, яке Москва називає «спеціальною військовою операцією», Сполучені Штати надіслали Києву безпекову допомогу на суму близько 19,1 мільярда доларів.

У четвер законодавці США проголосували за те, щоб наступного року надати Україні щонайменше 800 мільйонів доларів безпекової допомоги.

Британія, Італія і Японія погодилися розробляти новітній бойовий літак

Розробка британського літака винищувача Tempest («Буря»), що буде використана у британсько-італійсько-японському проекті. На світлині - модель показана на авіаційній виставці Фарнборо 16 липня 2018 р.



У Лондоні повідомили, що Велика Британія об’єднає зусилля з Італією і Японією для спільної розробки нового бойового літака винищувача.

Проект називають одним з найбільших західних військових розробок, що відбуватимуться без участі Сполучених Штатів на додаток до подібної спільної програми, яку окремо раніше оголосили Німеччина, Франція та Іспанія.

Нове покоління бойових літаків, яке ми розробляємо, захищатиме нас і наших союзників.
Ріші Сунак

Створення, виробництво й обслуговування бойових літаків вимагає великих коштів і, наприклад, розробка найновішого американського винищувача F35 стала одним з найдорожчих проектів міністерства оборони США.

Британський уряд наголошує, що новий британсько-італійсько-японський літак має бути «сумісний з винищувачами інших партнерів по НАТО».

Західні країни зараз заявляють про більшу готовність докладати зусиль і виділяти коштів на військові цілі на тлі війни Росії проти України, а також з огляду на нарощування військової сили Китаєм і загрози застосування сили щодо Тайваню.

Долучення Японії до британсько-італійських намірів у Лондоні називають важливим досягненням.

У заяві британського уряду процитовано слова прем’єр-міністра Ріші Сунака про те, що «безпека Євроатлантичного і Тихоокеанського регіонів неподільна».

«Нове покоління бойових літаків, яке ми розробляємо, захищатиме нас і наших союзників по всьому світу», - заявив Ріші Сунак.

Урядовці кажуть, що новий проект, окрім військового значення, означатиме також великі економічні стимули, потенційно створивши тисячі робочих місць та нові експортні можливості.

Британсько-італійсько-японський винищувач може бути в небі 2035 року.

Згідно з агентством Reuters основою стане розроблений британцями проект літака Tempest із залученням японської програми F-X та італійської компанії Leonardo.

Британські ЗМІ пишуть, що той літак імовірно використовуватиме багато новітніх технологій включно зі штучним інтелектом, для допомоги пілоту у складних ситуаціях.

Дивіться також:

Антикорупційні зусилля під час повномасштабної війни: інтерв’ю з очільником «Прозорро. Продажі» Олексієм Соболєвим. Відео

Про антикорупційні зусилля в Україні протягом повномасштабної війни розповів Олексій Соболєв, очільник «Прозорро. Продажі». Наразі він прибув до США на міжнародну антикорупційну конференцію.

Більше

XS
SM
MD
LG