2010-ий рік довів, що односторонні дії окремих урядів на захист своїх власних економік, не завжди приносять бажані результати. Особливо це було помітно на прикладі Європи. Країни Європейського Союзу, об'єднані єдиною валютою, змушені були врешті узгодити між собою антикризові кроки, інакше крах економік одних країн загрожував дастабілізувати ситуацію в інших. Деякі експерти кажуть, що економічна криза штовхнула Європу до більшого об'єднання, інші вважають що навпаки – довела, що Європа ніколи не буде діяти як єдиний союз.
Протести в Ірландії були типовими для Європи 2010-го року. Економічна криза змусила уряди багатьох країн ЄС скорочувати бюджетні витрати, обрізати соціальні пільги та йти на інші непопулярні заходи. Першою жертвою економічного спаду стала Греція, яка залізла в борги, що поставили країну на межу дефолту. Лідери Євросоюзу відповіли вливанням ста мільярдів доларів у грецьку економіку та створили фонд, аби запобігти подібним проблемам у майбутньому. Тож, коли через півроку у подібному стані опинилась Ірландія, європейці вже мали відпрацьовану систему порятунку. Іан Беґ – професор Лондонської школи економіки зазначає:
«Це характерно для Європи. Вона чекає аж поки станеться щось погане, і потім, у процесі пошуку вирішення проблеми, члени ЄС інтегруються між собою ще більше. Однак, при цьому дотримують права кожної окремої держави».
Навіть країни із сильною економікою, такі як Франція, опинилися у боргах, які призвели до скорочення соціальних програм, що у свою чергу викликало страйки та масові протести. Експерти кажуть, що лідери країн-членів ЄС, хоча і співпрацюють, вирішуючи спільні проблеми, насамперед переймаються інтересами власних громадян. Прикладом цього є Німеччина. Будучи двигуном економіки Євросоюзу, німецьке керівництво не поспішало вирішувати проблеми Греції за рахунок своїх платників податків. Окремі національні інтереси залишаються пріоритетними у Європі, особливо у складні часи, – каже головний економіст Центру за європейські реформи Саймон Тилфорд:
«На жаль, рух до солідарності був підірваний економічною кризою. Виборці країн, яких просять фінансово допомогти державам, що опинились у боргах, виступають проти такої допомоги. Вони запитують, чому ми повинні це робити? Адже, таким чином ми винагороджуємо боржників за їх марнотратство. У таких умовах урядам надзвичайно важко пояснити, що допомогти країнам у небезпеці необхідно, щоб поставити економіку усіх інших членів ЄС на міцні ноги».
Проблема, може бути актуальною і наступного року. Португалії, Італії та Іспанії можливо теж буде потрібна фінансова допомога. Економіст Ванеса Россі думає, що у 2011-му країнам-членам ЄС доведеться вирішувати яким шляхом рухатися – вирішувати проблеми спільно, чи кожній окремо:
«Члени ЄС повинні обирати, чи вони хочуть систему, за якою гарантуватимуть допомогу один одному, скільки б це не коштувало і якою б не була ситуація. Чи вони запровадять систему, за якою змиряться з тим, що у деяких членів союзу будуть виникати проблеми, і інвесторам у цих державах доведеться нести основний тягар фінансового падіння».
У разі ж якщо боржникам дозволять оголошувати дефолт, каже Ванесса Росі, Євросоюз почне розсипатися, а з ним і мрія, яку виношували і втілювали у життя протягом кількох десятиріч.
