Без міжнародної допомоги ми б мали голод і величезну кризу - міністерка соцполітики України Жолнович. Інтерв'ю

Евакуйованих з України дітей-сиріт повертатимуть у прийомні сім'ї й Україна має намір позбутися інтернатів, - про це в інтерв'ю українській службі Голосу Америки розповіла міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович. За її словами, зараз за кордоном перебуває близько 7 мільйонів українців, які змушені були лишити країну через війну.

В інтерв'ю Жолнович, яка очолила Мінсоцполітики півроку тому, розповіла, які сфери соціальної політики України найбільше страждають під час війни та як українському уряду в умовах спорожнілого бюджету вдається виплачувати пенсії та соціальні виплати.

Візит міністерки до Вашингтона відбувся після низки корупційних скандалів в Україні. У США вона провела зустрічі із країнами-донорами і виступила в ООН на тему соціальних потреб і викликів України. Інтерв'ю відредаговане для плинності й ясності.

Ярина Матвійчук, Голос Америки: Ви зараз у Вашингтоні, розкажіть які важливі зустрічі у вас тут відбувалися, які "добрі новини" сподіваєтесь привезти в Київ?

Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики України: Основна мета нашого візиту - виступ у соціальному комітеті ООН, де ми говорили про ті сьогоднішні проблеми і виклики, які в Україні є, що кількість бідних зростає надзвичайно, постійні артобстріли, бомбові обстріли, вони не дозволяють людям працювати. Уявіть собі, коли ти виходиш на роботу, але 4 години з робочого дня ти мусиш просидіти в бомбосховищі. І ти якби й працював, але нічого не зробив. Або ти не можеш працювати, тому що в тебе немає світла, тому що в нас через обстріли кожні дві години вимикають світло, не вистачає енергії.

В ООН були і міністри соціальної політики інших країн, і також представники соціальних міністерств різних країн. Крім того, в мене було кілька персональних зустрічей, зокрема з міністеркою Португалії, чудова зустріч в амбасаді Швеції, Фінляндії, обговорили, серед іншого, дитячу політику.

Я.М.: Світовий банк має велику програму для допомоги Україні: програма PEACE, за якою найбільші донори (країни та інституції) вливають свої фінанси, і потім ці кошти цільовою допомогою йдуть на покриття соціальних видатків в Україні. Ви проводили зустрічі і в Світовому банку. Які соціальні витрати ця програма покриває, хто є найбільшим донором, і як довго вона існуватиме?

О.Ж.: В нас є декілька програм Світового банку, є локальна програма, підтримка розвитку реформ Міністерства соціальної політики, і є ця загальна програма Світового банку PEACE, яка надає кошти саме в бюджет держави Україна на соціальні потреби.

З цього бюджету ми фінансуємо соціальні програми - виплати людям з найнижчим рівнем доходів, виплати багатодітним, виплати людям з інвалідністю.

По суті, ці кошти дозволяють нашим людям вижити, якби їх не було, то в нас цей сегмент, що потребує постійної підтримки, лишився б за межею бідності, і це були б люди, які реально голодують.

Також з цих коштів ми здійснюємо виплати внутрішньо переміщеним особам, їх є багато. Більше 5 мільйонів перемістилося в різний період, 8 мільйонів виїхали за кордон.

Станом на зараз це 1 мільйон 800 людей, кому ми надаємо грошову цільову підтримку, щоб люди мали можливість орендувати собі житло, тому що в них нічого немає. Тому що вони виїжджали і в кращому випадку взяли сумку з особистими речима.

Я.М.: Чиї платники податків дають ці гроші Україні?

О.Ж.: Це великі країни. В тому числі, американський народ - величезний донор для тих коштів, які входять в наш бюджет через Світовий банк. Ми надзвичайно вдячні за таку допомогу, бо вона є дуже суттєвою.

Якби цієї допомоги не було, соціальна політика б не встояла, ми б мали голод, ми б мали соціальну напругу, ми б мали величезну кризу.

Я.М.: Коли відбувається це фінансове вливання донорами - фінансовими інституціями, іншими країнами, чи вони висувають якісь вимоги до вас - до України, до вашого міністерства?

О.Ж.: Ми надзвичайно цільово ці гроші використовуємо. Більше того, вони підлягають аудиту, зараз компанія Deloitte за кожною програмою, за якою ми виплачуємо ці кошти, проводить дуже чіткий аудит, ми навіть не можемо перекидати ці кошти між програмами. Вони є дуже чітко спрямовані. Якщо це допомога, яка надається внутрішньо переміщеним особам, то це тільки для цієї категорії.

Я.М.: Деякі законодавці у США вимагають пильного контролю за грошима, які надсилають в Україну. Ви приїхали у Вашингтон після низки корупційних скандалів в Україні і урядових відставок. Після зустрічей тут яке у вас відчуття, чи ставлення донорів змінюється до України?

О.Ж.: Ми зразу відкриті були до контролю. Що цікаво, коли ми дуже відверто розмовляли з донорами, з представниками, коли я щиро їм розказувала про інструменти контролю, які ми вже впроваджуємо, з якими ми відкриті, щоб можна було подивитись, як витрачаються кошти на соціальну сферу, то це знімало той рівень можливої напруги чи непорозуміння. Тому я задоволена тим, як ми поговорили, в тому числі, про контроль.

Я.М.: Але відповідаючи на попереднє питання, ви ж довго вже працюєте в соціальній політиці, зокрема, ви працювали в офісі президента в цій сфері, чи ви відчуваєте зміну у підходах до України після цих скандалів?

О.Ж.: По моїй сфері - ні, не відчуваю. Це донори, з якими ми дуже добре працюємо: з ЮНІСЕФ, зі Світовим банком, з USAID - від них у нас бюджетні кошти йдуть, окремої програми немає, вони розуміють нашу відкритість, ми їм продемонстрували нашу стратегію, і ті маркери, які б вони хотіли, в цій стратегії є.

Щодо загалом корупційних скандалів, я б дуже хотіла акцент зробити, щоб американський народ це розумів - наша демократія триває всього 30 років, ми тільки почали після розпаду Радянського союзу вставати на ноги, ні в кого не було розуміння, як здійснювати самоврядування, дуже мало було розуміння, як правильно вибудовувати демократичні інституції. І паралельно всі ці роки ми не виходили з зони впливу Росії.

Тому на різних рівнях є ще багато людей, які є ворогами України. Бо люди, які займаються корупцією - це вороги України.

І в нас є не тільки зовнішній ворог, але й внутрішній ворог, якого той зовнішній ворог підсилює та провокує для таких речей. Тож ми розуміємо, що треба з цим боротися, і зараз напевне більше, ніж в якийсь інший проміжок часу. Саме ці швидкі відставки, швидкі дії й показують, що ми налаштовані зупинити це, це не є масовим явищем.

Я.М.: Коли ви прийшли на посаду, у вас була одна із заступниць скандальних, чи вона ще працює?

О.Ж.: Ні, відразу її звільнили. (За даними українських ЗМІ, влітку 2022 року заступницею міністра соціальної політики України з питань євроінтеграції було призначено 25-річну Анну Сергеєву, яка не мала досвіду роботи у цій сфері діяльності. За даними "Українських новин", її посадовий оклад становив 65 тисяч гривень. Сергеєва пропрацювала на посаді близько шести тижнів. - ред.)

Я.М.: З початку повномасштабного вторгнення Україна змушена була збільшити витрати на війська, відтак ваше міністерство, інші міністерства страждають. Для того, щоб покрити найбільш нагальні потреби, чи ви плануєте скорочення соціальних виплат? Які соціальні пільги потенційно можуть бути скасовані?

О.Ж.: Ми не скорочували пільг. Бюджет на цей рік вже ухвалений, і ми будемо по ньому жити. Найбільшим таким викликом було те, що ми не збільшували соціальні виплати через інфляцію, це вже і є скорочення. Ми допомагаємо у тому розмірі, який був зафіксований станом на грудень минулого року. Інфляція є дещо більша. В середньому, збільшення допомоги відбулось на 7%, а інфляція 26%. Втім ми не маємо можливості збільшувати цю допомогу. Ми просто розуміємо, що хай вона буде не дуже великою, але буде системною, вчасною, і хоч якоюсь підтримкою.

Паралельно тому ми працюємо з міжнародними організаціями, донорами, ми завели цифровий документ "Є допомога", збираємо заявки від людей з вразливих категорій, тих же багатодітних людей, з інвалідністю, пенсіонерів з низьким рівнем пенсії, і водночас запитуємо міжнародні організації: а кому б ви хотіли конкретно допомогти?

Такі організації як ЮНІСЕФ, УВКБ ООН, UNDP, які дають кошти через "Є допомогу", вони кажуть, наприклад, от ми хочемо дати багатодітним родинам. Добре. Ми робимо вибірку багатодітних родин, перевіряємо їх за статусом, за іншими критеріями, які виставив донор, і видаємо міжнародним донорам відомості на оплату - перелік ІБАНів людей з їхніми телефонами. І вони самі проводять цю оплату. А потім вони нам подомляють: "От цим людям ми вже оплату провели", і ми їх відставляємо, щоб не було подвійної оплати від інших донорів.

Цей інструмент вже 5 нагород міжнародних отримав як інноваційне рішення і до нього долучилось 34 країни - вже допомагають через цей інструмент.

Також там є ще цільовий аспект допомоги. Людина описує свою ситуацію, мовляв, я зі своєю проблемою, мені потрібне те і те, чи можете допомогти. І їй можуть або сертифікат з магазинів купити, наприклад, на їжу в мережі продуктових магазинів, чи одяг, чи ліки, чи просто на картку гроші скинути. На вибір донора. Ми намагаємося таким чином підтримувати додатково наших громадян.

Я.М.: В якій соціальній сфері з усього, чим ви займаєтесь, сьогодні найважча ситуація з фінансуванням?

О.Ж.: У соціальних послугах. Поясню чому.

Соціальні послуги, відповідно до нашого законодавства, фінансуються з місцевого бюджету. Місцевим бюджетам найскладніше, у них немає достатнього ресурсу. І в нас сама мережа соцпослуг не надто розвинена, бо закон був ухвалений лише у 2020 році, і воно тільки почало десь розвиватись, кустарним способом.

А от потреба в соціальних послугах в рази зросла. Соціальний супровід. Наприклад, виїхали молоді люди, які жили з батьками, залишились люди похилого віку, і їм нема продуктів кому купити. І це вже треба як послугу робити. Або вони залишаються, маломобільні, і їм треба догляд, а в громади такої послуги немає.

Або у своїй громаді людина послугу отримувала, але вона переїхала в іншу громаду, і в новій громаді для неї ця послуга не забюджетована. І це величезна біда для нас сьогодні. Бо без послуг неможливо забезпечувати підтримку.

Це не фінансовий платіж, а власне натуральна послуга у вигляді супроводу, допомоги, психологічної підтримки, денного догляду, таких послуг. Ми зараз працюємо над тим, щоб вирішити цю проблему.

Я.М.: Раніше ви заявляли, що в березні в Україні можливе підвищення пенсій, зважаючи на інфляцію. Чи є нова інформація?

О.Ж.: Ми будемо підвищувати пенсії, зважаючи на інфляцію в березні. Пенсійний фонд за цей проміжок часу фактично продемонстрував свою стійкість, і це відбулось, як би там дивно не було, але завдяки нашим воїнам, тому що близько мільйона людей пішли служити в армію, там у них досить високі заробітні плати. З цих зарплат у нас є єдиний соціальний внесок, який йде в Пенсійний фонд. Це дозволило стабілізувати Пенсійний фонд, не провалити його. Тобто це наші внутрішні гроші, які ми платимо військовим, вони працюють як інструмент підтримки пенсіонерів.

Дві категорії людей - військові і пенсіонери - сьогодні взаємозв'язані з точки зору фінансової підтримки.

То ж ми виконуємо дохідну частину Пенсійного фонду і розуміємо, що можемо проіндексувати пенсії категоріям, які мають найнижчі рівні прибутків, що ми і плануємо робити.

Зараз тривають розрахунки, тому що кінцевий показник інфляції буде в лютому опублікований, зараз ми його з відповідних статистичних органів беремо і за формулою розраховуємо. Думаю, до кінця лютого буде вже постанова про індексацію.

Я.М.: Ну хоч якусь добру новину подаруйте людям.

О.Ж.: Так, вони отримають підвищення пенсії, відсоток сказати ще не можу, тому що він складно розраховується, не дуже дорівнює інфляції, а є більш гнучким. Але я думаю, від 18 до 20 відсотків збільшення буде.

Я.М.: Пенсіонери, які живуть за кордоном, - це переважно старші люди. Багато з них не мають доступу до онлайн-бангкінгу. Чи мають вони доступ до української пенсії?

О.Ж.: Ті, що опинилися за кордоном впродовж останнього року, ми їм продовжуємо виплачувати. Якщо вони отримували пенсію через "Укрпошту" і їм фізично приносили пенсію, зараз вони такої змоги не мають, бо вони за кордоном, то пенсія їм нараховується на передрахунку в Ощадному банку.

Коли вони звернуться в будь-яке відділення "Ощадбанку", щоб відкрити картку, вони отримають свою пенсію.

Я.М.: Чи продовжується нарахування пенсій українцям на окупованих територіях?

О.Ж.: Так, абсолютно той самий принцип. Ми навпаки цей принцип придумали для окупованих територій, щоб хоч якось доставити їм пенсію, тому що в принципі ті, що живуть за кордоном, вони отримують, вони вже повиробляли собі картки. У нас є онлайн пенсійний інструмент, і через онлайн інструмент ти можеш вписати свій номер картки, яку ти отримав, і тобі зразу туди буде приходити пенсія.

Я.М.: Перша леді України Олена Зеленська ініціює ідею відмовитись від інтернатів в Україні. Україна вже починає про це говорити. Який підхід ви вважаєте оптимальним в облаштуванні дітей з особливими потребами, інтелектуальними порушеннями, сиріт?

О.Ж.: Дякую за запитання. Я б хотіла цифрами показати проблему, яка існує.

В нас 67 тисяч дітей в Україні, які або сироти або їхні батьки позбавлені батьківських прав, не опікуються цими дітьми. При чому переважна більшість цих дітей влаштовані або в родину під опіку, до інших членів родини, або в прийомні сім'ї (великі чи малі) під опіку.

Тільки 5,5 тисяч дітей, які мають оцей статус дитини-сироти, проживають в інтернатах. Це не дуже велика кількість. Тому проблеми з сиротами як такої немає.

Але в нас є друга проблема - так зване соціальне сирітство. У нас до війни 48 тисяч дітей навчались та проживали в інтернатах, маючи рідних батьків, які не були позбавлені жодних батьківських прав.

І ми профіксували, що стабільно втрачений звязок лише у 3,5 тисяч дітей, інші діти відвідують батьків - на вихідні, раз в місяць, на канікули, тобто епізодичний зв'язок з родиною все ж тримається.

І тут дуже важливо, чому це відбувається, чому це соціальне сирітство в такому великому форматі. Бо зараз вже, коли почалось вторгнення, частина дітей повернулись в родини, а на кінець року ми знову побачили, що 19,5 тисяч таких дітей повернулись назад в інтернати.

Відсутність інклюзивної освіти, відсутність соціального супроводу для родин, що є в бідності або в кризі, відсутність соціальних послуг для родин, в яких є діти з інвалідністю. Це змушує їх в багатьох випадках віддавати цих дітей в інтернати.

То ж ми робимо фокус на підтримку родин.

Ми вже пробували робити деінститутизацію, і коли ти просто береш дітей і віддаєш в прийомні родини, але не підтримуєш ті родини, які потенційно можуть стати донорами дітей в інтернат, то це по колу повторюється. Тому зараз ми будемо робити превентивні заходи, діяти на випередження, нам потрібно підтримати родину, щоб дітей в інтернати не віддавали знову.

І першими нашими кроками є житло для тих, хто вже в інтернатах, щоб збудувати такі невеликі будиночки для фостер-фемілі, прийомних сімей, щоб вони мали можливість тих дітей виховувати.

Друге - медично-соціальний супровід, дуже важливо, щоб не відмовлялись від дітей, послуга раннього втручання, щоб пояснити батькам, як вони можуть рухатись, взаємодіяти з дитиною, які в них є соціальні сервіси, пренатальний скринінг, коли мати дуже вчасно виявить патологію і вирішить, як їй діяти далі.

Я.М.: Ну ви ж розумієте, що багато батьків таких дітей - це люди з залежністю, яких дуже важко "поремонтувати".

О.Ж.: Тоді таких дітей треба вилучати з цих родин і влаштовувати в прийомні. І це також робота соціальних служб, які сьогодні не дуже добре працюють, тому що немає вчасного вилучення.

От ми бачимо, що 3,5 тисяч дітей взагалі не спілкуються з батьками. Питання - чому вони без статусу? Чому вони не пішли в систему усиновлення чи передачі в опіку? Ми зараз над цим будемо працювати.

Ми зараз в Україні стартуємо із великою реформою перетворення сиротинців в гнучкі сімейні форми виховання.

Я.М.: Діти-сироти або діти з інтернатів, які були евакуйовані з України або з окупованих територій. В яких вони є країнах? Хто їх фінансує?

О.Ж.: Діти, які виїхали закордон, Польща звісно, Німеччина багато, в Туреччині є, майже в усіх країнах у нас є діти, якщо ми говоримо про інтернати, то вони в тих ближчих країнах, їхнім утриманням займаються країни, які їх прийняли, їхні уряди.

Я.М.: Якщо, наприклад, діти, які були в інтернаті, евакуйовані за кордон. Якщо інтернат розбомблений, цим дітям реально немає куди їхати.

О.Ж.: Ми не будемо їх повертати в інтернати ні за яких обставин.

Тому ми розпочали будівництво житла для прийомних сімей і вже навчили 300 претендентів, які готові стати прийомними сімями.

І є 1200, які хочуть усиновити дитину. Так, у нас є такий спалах, є потреба, ми розширили курси через "Дію", ввели цифровий інструмент подачі заявок на усиновлення і щоб стати прийомною сім'єю.

Там же, через "Дію", допомагаємо збирати документи і зараз розмовляємо з донорами, щоб масштабувати навчання, бо без навчань неможливо, ми повинні розуміти, яка це родина, чи може вона брати дитину, чи готова вона психологічно підготувати їх, з чим вони стикнуться. Дітей ми будемо в родини виводити, паралельно для них готуємо житло. Не будемо повертати в інтернати.

Embed share

Інтервʼю з пастором Мохненком: «Маріуполя більше немає, його знищила Росія». Відео

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:10:01 0:00

Direct link

• 240p | 25,6MB
• 360p | 39,2MB
• 480p | 64,1MB
• 720p | 155,9MB
• 1080p | 200,4MB