Спеціальні потреби

Актуально

Розумніші та креативніші: П`ять цікавих фактів про єдину дитину в родині

У США довгий час вважалося, що бути єдиною дитиною в родині – хвороба. Вона так і називалася – Синдром єдиної дитини. Так її охрестив впливовий наприкінці 19-го століття психолог Гренвил Голл, який заснував перші в США лабораторії психологічного аналізу. Єдину дитину він описав як «потворну, з поганою поведінкою та тупу», зробивши висновок, що «бути одним в родині - вже само собою захворювання». Хоча його методи аналізу не витримують жодної критики, а діти, яких він вивчав, росли на фермах і не ходили до дитячого садочка, а часом і школи, стереотип прижився.

У мене - в силу суб`єктивних та об`єктивних причин – дитина одна. І мені, звичайно, цікаво, чи відрізняються такі діти від тих, що виростають в родинах із братами та сестрами. Читачам, які в усьому бачать пропаганду, зазначу: ані свій життєвий вибір, ані погляди не нав`язую - ділюся тією інформацією, що знайшла сама. І цей виклад не претендує на всебічне та вичерпне висвітлення теми.

Одна дитина в родині стає все більш популярним вибором батьків

Кількість жінок у США, які до завершення репродуктивного віку народжують тільки одну дитину, росте. У 1976 році таких було тільки 11 %, у 2015 – 22%. Демографи вказують на наступні причини такого тренду.

Батьки можуть очікувати витратити понад 233 тисячі доларів на дитину, народжену в 2015-му році до її повноліття.

Жінки пізніше виходять заміж і мають, як наслідок, коротше вікно фертильності і менше дітей загалом. Рівень народжуваності у США зріс на 0.1% минулого року після стабільного падіння з 2008-го і становить 1,7 дітей на жінку.

Виростити дитину у США – дороге задоволення. Навіть не враховуючи витрат на коледж, батьки можуть очікувати витратити понад 233 тисячі доларів на дитину, народжену в 2015-му році до її повноліття.

У США жінкам важко поєднувати повноцінну роботу, кар’єру і догляд за новонародженим, оскільки на державному рівні не існує відпустки із догляду за дитиною. Я була змушена вийти на роботу через три місяці після народження сина, хоча була готова залишатися вдома навіть без оплати.

В опитуванні проекту «Єдина дитина», в якому взяли участь 5 тисяч родин, серед причин, чому вони обмежилися єдиною дитиною, 25% родин сказали, що саме так вони і хотіли, 21% назвали неможливість завагітніти і виносити дитину, 17% - фінансові побоювання, вік матері – 16% та інші медичні проблеми – 12%.

Для порівняння у Великобританії, 40% одружених пар мають одну дитину. В Україні ж ця цифра ще вища – 76%, тоді як тільки 17% молодих людей кажуть, що саме стільки дітей вони і хотіли. Однією з головних причин соціологи назвали бідність.

За даними ООН, в Україні народжуваність, впавши до дуже низького рівня в 2003, досить стрімко зростала до 2014, після чого знову почала падати і тепер становить 1.4 дитини на жінку. (Подібний до України рівень народжуваності в Польщі, Греції, Португалії та Іспанії, найнижчий – 1 дитина на жінку – в Південній Кореї).

Провідна дослідниця цієї теми Тоні Фалбо, психологиня Техаського Університеті в Остині, до якої я звернулася за поясненнями, говорить, що на рішення родин впливають також й суспільні норми. Вона вказує на те, що серед міського населення Китаю, навіть після скасування політики обмеження народжуваності, родини продовжують мати переважно одну дитину.

«Хоча норма однієї дитини в родині досі була рідкісним явищем, вона, я думаю, буде більш поширеною, особливо, враховуючи наші дії у відповідь на кліматичні зміни», - каже вона.

У єдиних дітей ближчі відносини з батьками

У своєму дослідженні, опублікованому у 1986-му році, дослідивши понад 200 дітей – з братами і сестрами і без – Фалбо побачила, що одинаків від решти відрізняли міцніші і кращі відносини з батьками. (У випадку цього і інших досліджень, які наводяться у статті, мова йде про статистично значущу різницю, а не про те, що кожна людина, яка виросла без братів та сестер, ближча до батьків, ніж усі інші).

В дослідженні Франкфуртського університету соціологи знайшли, що з 20 тисяч німецьких школярів 25% єдиних дітей вважають, що у них дуже добрі відносини з батьками. Але так само думають і трохи менше 24% старших дітей, 20% - середніх і 18% - молодших.

Різниця, як ми бачимо, невелика, і це, безперечно, більше залежить від батьків, а в поодиноких випадках – і самих дітей.

У той же час, коли у нас гостює племінниця, такого ж віку як і наш син, ми негайно бачимо зміну у внутрішній динаміці: наша єдина родинна одиниця, де для сина ми – головні партнери по іграм і спілкуванню - розпадається на дві складові, дорослі і діти. З останніми, які повністю зосереджені один на одному, ми починаємо розмовляти командами: «йдіть їсти», «приберіться у кімнаті», «10 хвилини і щоб усі спали».

Звичайно, це не чистий експеримент – мало хто має дітей з різницею в 9 місяців, наші діти не змагаються за увагу батьків та ресурси родини і не встигають один одному набриднути. Тим не менш, таку саме структуру – дорослі та діти – мала і родина, де я росла. У нас із сестрою був свій світ і інтереси.

Єдині діти мають не гірші соціальні навички ніж діти, що ростуть з братами і сестрами

Але чи можна навчитися встановлювати і підтримувати близькі відносини із іншими людьми, якщо не було змоги потренуватися на братах та сестрах? Дослідники кажуть, що так.

У дослідженні 13 500 дітей з 7-го по 12-ий клас попросили назвати 10 кращих друзів. У цих списках єдині діти зустрічалися не рідше ніж інші.

Психологиня Лорі Креймер пояснює це тим, що встановлювати і підтримувати відносини діти вчяться в садку, школі або на дитячому майданчику. Адже брат або сестра, як їх не мучити, нікуди не зникнуть, а друзі можуть від тебе і відвернутися. Креймер говорить, що головним показником, чи добре старший брат чи сестра будуть ставитися до молодшого, є якість їх відносин з кращим другом.

Стосунки з братами і сестрами прищеплюють не лише позитивні комунікаційні навички, а й негативні, яких пізніше може бути нелегко позбутися. До того ж цькування з боку брата чи сестри може нанести довготермінову психологічну травму.

Втім є певні показники, які вказують на те, що єдині діти менш толерантні, менш здатні до співпраці та сприйняття точки зору іншого. Такого висновку дійшли вчені в Китаї, де виросло вже два покоління єдиних дітей.

Єдині діти розумніші

Дослідниці Тоні Фалбо і Деніз Політ, проаналізувавши 115 досліджень щодо родин та дітей в США та Канаді між 1925 та 1988 роками, встановили, що єдині діти краще вчаться у школі та більш впевнені у собі.

Інше дослідження, опубліковане у 2004 році, виявило, що підлітки, які виросли без братів та сестер, більш успішні в навчанні та менш схильні вживати алкоголь. Але трохи вищий інтелект та амбіції характеризують і старших дітей в родині.

Психологи пояснюють це тим, що батьки приділяють їм більше уваги, а самі діти проводять більше часу та спілкуються з дорослими, що стимулює їхній розвиток. Мій 11-річний син із задоволенням дивіться разом зі мною лекції на наукові теми (TED talks), документальні фільми та любить брати участь у розмовах з дорослими.

Втім Фалбо звертає увагу на те, що інтелектуальні переваги єдиних дітей помітніші у малят, але з віком вони зменшуються.

Єдині діти більш креативні

Те ж китайське дослідження, яке встановило, що єдині діти менш толерантні, виявило, що вони, натомість, більш креативні. Наприклад, дорослі, що виростали без братів та сестер, були здатні запропонувати більше способів використання звичайних об’єктів та винайти оригінальніші рішення гіпотетичних проблем.

Свої висновки вчені підкріпили даними сканування мозку: у єдиних дітей ділянки мозку, пов'язані із гнучкістю мислення, уявою та плануванням, відрізняються від аналогічних ділянок мозку інших дітей.

Дослідники пояснюють це довгими годинами гри на самоті, коли діти були змушені самостійно вигадувати ігри та вирішувати проблеми.

«Мене не здивувало, що китайські дослідники виявили, що мозок одинаків відрізняється від мозку інших дітей. Але залишається питання, наскільки ця різниця впливає у дорослому віці», - прокоментувала це дослідження Фалдо, зазначивши, що їй хотілося б побачити більше подібних досліджень.

Тим не менш, діти, що виростають без братів та сестер, у дорослому віці часто про це шкодують. До того ж, погоджуються практично усі дослідники, кількість дітей в родині є лише одним з багатьох факторів, який визначає, наскільки успішною та щасливою буде людина. Більшу вагу мають характер та освіта батьків, скільки часу та ресурсів вони вкладають у дитину, генетичні фактори та середовище, в якому вона росте.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Місто Киїф у Північній Дакоті: як живе поселення, засноване українцями понад 100 років тому. Відео

Всі новини дня

Саміт Євросоюз-Україна – підсумки зустрічі лідерів ЄС у Києві. Відео

Саміт Євросоюз-Україна – підсумки зустрічі лідерів ЄС у Києві. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:05 0:00

У Києві відубувся саміт Євросоюз-Україна. Попри повітряні тривоги та загрози обстрілів, високопосадоці вирішили приїхати до української столиці, аби запевнити у своїй непохитній підтримці. Протягом саміту президентка Єврокомісії оголосила про підготовку нового, десятого раунду санкцій проти Росії.

Пентагон - про ракети GLSDB: це дасть українцям здатність вести вогонь на більшій відстані. Відео

У США оголосили новий пакет озброєнь для України. До нього увійшли додаткові боєприпаси для HIMARS та артилерії, бронемашини із захистом від мін, Джавеліни, системи протиповітряної оборони HAWK та інше. CША вперше надають Україні ракети більшої дальності

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в нинішній битві. Відео

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в нинішній битві. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:01:44 0:00

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в битві, яку вони ведуть нині, і яка очікується у наступні тижні. Координатор стратегічної комунікації Ради з нацбезпеки США у інтерв'ю Голосу Америки також відповів на питання про надання Україні винищувачів та тренування українських пілотів.

Речниця Білого дому про заклик призупинити участь Росії та Білорусі в Олімпіаді. Відео

«Сполучені Штати підтримали рішення призупинити діяльність національних спортивних керівних органів Росії та Білорусі у міжнародних спортивних федераціях», – речниця Білого дому Карін Жан-Пʼєр

У нас вдома вбили 298 людей, ми маємо висловитися — Роман Любий про фільм «Залізні метелики»

Роман Любий, український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13»

Роман Любий — український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13», яке утворилось на початку Революції Гідності. Його фільм «Залізні метелики» дебютував цього року на фестивалі незалежного кіно "Санденс". Стрічка розповідає про пасажирський рейс MH17, збитий на Донеччині російським «Буком» у 2014 році. Тоді у катастрофі загинули всі пасажири й екіпаж — 298 людей. На місці злочину знайшли фізичні докази — осколки у формі метелика, які характерні для російської ракетної установки.

Фільм поєднує факти, архівні кадри та кінохроніку із театральними фантазійними елементами-рефлексіями; розповідає про реалії цього нападу і його вплив на ескалацію війни Росії проти України; а також досліджує механізми роботи російської пропаганди.

Журналістка Голосу Америки Марія Ульяновська поспілкувалась з режисером Романом Любим про роботу над фільмом, "Санденс" та перестороги, які транслює стрічка.

Інтерв'ю було відредаговане для плинності та ясності.

Марія Ульяновська, Голос Америки: Романе, одна з важливих тем фільму - дослідження російської пропаганди, хроніки з російських новин перегукуються з реальними кадрами подій. Розкажіть, як ви збирали матеріали.

Роман Любий: Це найбільший міжнародний воєнний злочин російсько-української війни, і Росія створила навколо нього дуже багато міфів. Нам цікаво було побачити та показати, як працює ця машина зсередини. Ми зібрали відео пропаганди й підсилили їх одне одним. [Наприклад, у фільмі є сцена, де у російських новинах говорять, що сепаратисти збили українській літак, і в наступному кадрі та сама ведуча розповідає, що літак збили українські військові - ред.]

На пресконференції для родичів загиблих в Нідерландах, коли ми вже все відзняли, мені стало цікаво подивитися, як працюють російські журналісти. Я хотів знайти, як вони перекручують контекст. І нам пощастило знайти, як інтерв’ю, яке ми бачили на власні очі, потім потрапило в ефір російських телеканалів. З усього, що сказав наш герой Робі, росіяни дали лише вирвану з контексту фразу: «Шкода, що Росія не представлена в слідчій групі». Але, якщо послухати, що він каже далі на нашому відео — зрозуміло, що щось не так.

М.У.: А як ви знайшли цього героя? Розкажіть про нього.

Р.Л.: Так ми його і знайшли [герой давав коментар російським журналістам - ред.] Згодом виявилося, що він їздив на місце падіння літака. Він - колишній військовий, музикант, дуже відкритий, і я запропонував йому взяти участь в художній частині нашого фільму. Далеко не всі родичі загиблих можуть розмовляти. А Робі може. Його племінниця Дейзі загинула в MH17, і він вважає медіаактивність своєю місією.

М.У.: Серед архівних відео у фільмі ви показуєте хроніки з місця подій, де місцеве населення радіє тому, що літак збили. Як на це реагує іноземна аудиторія?

Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації.

Р.Л.: Звичайно, нам гірко і боляче показувати це, бо ці люди — наші співгромадяни. Але я собі пояснюю таку реакцію впливом пропаганди. Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації. Тобто ці люди ніби опромінені. Ми також пояснюємо, що з початком війни з Донбасу багато адекватних людей виїхали, а ті, хто залишився — радіють збитим літакам.

Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA
Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA

М.У.: У фільмі стирається грань між ігровим і документальним кіно. Розкажіть про його художню частину.

Р.Л.: Журналістських фільмів про MH17 є дуже багато, і не хотілося робити ще один. Але мені чогось бракувало — тема не закрита, в першу чергу, для нас, українців. У фільмі є частина традиційного розслідування, але це не головне. У ньому також є поезія, яка притаманна українському кіно. Коли ми почали працювати над фільмом, було зрозуміло, що матеріали справи, доки іде судовий розгляд, будуть закриті, і ми почали працювати з відкритими джерелами. Щоб надати всьому цьому форму, я собі дозволив подумати про театр і хореографію, хоча людям це здавалося абсолютним божевіллям. Але наша команда прийняла мою ідею. Для мене це зручна форма комунікації, бо слова часто заважають, і жестом буває простіше виразити думку.

М.У.: Ці рефлексії — вони ваші особисті, чи з'явилися після розмов із жертвами?

У нас вдома вбили 298 людей і ми маємо якось про це висловитися.

Р.Л.: Коли ми розробляли цей проєкт і представляли його на міжнародних платформах, у нас часто питали: «Який ваш особистий стосунок до того, що відбулося»? Після повномасштабного вторгнення це питання пропало. Всім стало очевидно, у чому наш зв'язок із темою. У нас вдома вбили 298 людей, і ми маємо якось про це висловитися.

М.У.: Фільм майстерно показав зв’язок між трагедією MH17 і повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Які сенси ви у це вкладали?

Р.Л.: Ми почали роботу над фільмом у 2019 році, й весь час до повномасштабного вторгнення він мав функцію перестороги для міжнародної спільноти. Непокаране зло завжди ростиме, це неймовірно небезпечно. А коли відбулося повномасштабне вторгнення, то пропав сенс цієї перестороги. На деякий час я втратив сенс цього фільму і будь-яке бажання робити кіно. Згодом ми віднайшли сенс і вирішили додати епізод із 2022 року — він зв’язаний фразою голландського прокурора, який, цитуючи Солженіцина, говорить: «Насильство може бути виправдане тільки брехнею, а брехня має бути виправдана насильством. Саме тому треба розібратися у цій справі, щоб не допустити нового насильства у майбутньому». На слові «майбутнє» ми показуємо епізод евакуації цивільних з Ірпеня. У цій склейці — весь фільм.

М.У.: В одному з інтерв’ю ви казали, що фільм покликаний прояснити, хто є хто. Чи вдалося досягти цієї мети? Чи розуміє світ, хто правий, а хто неправий?

Росіяни самі прояснили, де чорне, а де біле, розпочавши вторгнення.

Р.Л.: Війна сильно змінилась. У 2014 році це була гібридна війна, у якій значення ЗМІ та збройного протистояння були однакові. Після 24 лютого інформаційна війна відійшла на другий план. Росія більше заклопотана інформаційним впливом на свою аудиторію. Вони вже самі все прояснили. Ми лише розказали свою точку зору. А вони самі, розпочавши вторгнення, прояснили, де чорне, а де біле. Тепер вже ясно, хто тут злочинець.

Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA
Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA

М.У.: Розкажіть, як сприймають фільм на "Санденсі".

Р.Л.: Прем’єра була у старому кінотеатрі. Нам не дуже сподобався звук, і аудиторія реагувала досить дивно. Це була здебільшого професійна спільнота. А пізніше був інший показ — для звичайних людей, і вони були в захваті від фільму, залишились з нами спілкуватися, питали про війну. Людей дуже надихає, що вони мають можливість поспілкуватися зі справжніми українцями.

Я думав, що дивно почуватимусь тут, бо це далеко від дому. І взагалі, це гірськолижний курорт. Ми ж приїхали з протилежної сторони реальності. Але я щиро відчуваю, що ми тут робимо свою важливу роботу. Люди надихаються зустріччю з нами, ми дякуємо за допомогу, розповідаємо, за що ми боремось, хто наш ворог, і є відчуття, що ми зараз на своєму місці.

М.У.: Останнє питання хочу поставити про сцену з меблевого магазину — вона вразила мене найбільше. Розкажіть про неї, і чому ви її включили?

Р.Л.: Це моя улюблена сцена. Архівний фільм 1960-70 років про те, як влаштована система «БУК», ми клеїмо разом із сучасним російським телесюжетом про меблеву компанію із Санкт-Петербурга, яка зробила дитяче ліжечко у формі цієї системи. Це така шизофренія. Але виробник цих меблів, у якого беруть інтерв’ю, не розуміє, що не так. Він говорить «ми не журналісти, не політики, ми не підтримуємо насильство, ми просто меблярі». Цей шматочок — діамант, він добре змальовує, як росіяни абсолютно не сприймають себе громадянами своєї країни, вони виключені від реальності.

Більше

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG