Спеціальні потреби

Шампанське із бузини, мурашина ікра й суп із кактуса


Всі ці рецепти знає бельгійський фуражир і травник із Лос-Анджелеса. Він же радить українцям користатися дарами їхньої щедрої землі

Шампанське із бузини, суп із каліфорнійських кактусів і лимонад із соснових шишок. Такими непересічними рецептами дивує своїх учнів бельгійський фуражир, кулінар і травник – Паскаль Бодар, що живе і працює в Лос-Анджелесі. Лекції просто неба він проводить для тих американців, які так само як і він, хочуть знати більше про дикі рослини, їхні приховані смаки, лікувальні властивості й те, як все це можна застосувати на кухні. Бодар щедро ділиться знаннями та рецептами, декотрі з яких були винайдені ще в Середньовіччі.

Свої заняття Паскаль Бодар проводить на природі. Вірить – справжньому фуражиру чи травнику треба «набивати руку» на практиці. З його першим завданням справилося б більшість українців. Він просить американців відшукати дикий кріп. Одразу застерігає – в Каліфорнії в ньому часто селяться змії.

Далі Паскаль показує учням звичайну лободу та кропиву й каже: перша – надзвичайно поживний дикий шпинат. Друга – довела б французьких шеф-кухарів до екстазу. Ті обожнюють готувати супи і соуси на її основі. Але в більшості країн люди просто забули наскільки смачна та корисна ця рослина.

«В Бельгії і, я переконаний, що в Україні також старші люди використовували кропиву для супів і для того, щоб ось так трохи пошмагати нею руки й стимулювати притік крові. Це дуже корисно», – Паскаль б’є кропивою по зап’ястю.

Він каже, дуже прикро, що люди у всьому світі втрачають знання про дикі їстівні трави. Серед охочих повчитися у нього – всі: від підлітків до професіоналів із ресторанного бізнесу, які прагнуть довідатися побільше секретів, аби потім дивувати відвідувачів. Серед них і Чатвік Прайс. Хтось міг би подумати, що той з’їхав із глузду. Для свого ресторану хлопець збирає павутиння. Але сам Чатвік – знає, що до чого.

«Я працюю в індустрії барів, де безліч лікерів, як наприклад, яблучний кампарі – насправді підфарбовуються за допомогою ось цих червців, що живуть у павутинні, – ділиться Чатвік. – Якщо їх розчавити – проступить червона речовина. Не знаю чи це: їхня кров чи що… але це неперевершений барвник. Мої руки залишаться червоними до кінця дня».

Одної такої комахи вистачить, щоб забарвити до чотирьох літрів напоїв. Але для Паскаля – кактус – не лише місце полювання за червцями. Він також вчить варити із колючих рослин супи. Підлітку Чарлі така ідея до смаку.

«Коли молоді пагони кактуса підростають, їх можна обтрусити від колючок і приготувати у супі, – переповідає вивчене він. – Після обробки вони набудуть лимонного смаку. Це дуже круто, я ніколи не знав, що таке можна робити. До того ж вони будуть дуже корисними для здоров’я».

Але і це далеко не все для Паскаля Бодара навіть старе повалене дерево – делікатес. Особливо, якщо по ньому бігають мурахи. Паскаль радить обережно відкрити колоду й знайти всередині яйця цих комах. Саме так: із мурашиних яєць він робить ікру. З оцтом, каже, вони просто неперевершені. Його учень – 12-річний Фейбор зізнається – не пропускає жодного заняття Паскаля.

«Мені цікаво від нього вчитися, – серйознішає Фейбор. – Мені здається, що нам у світі потрібно більше таких знань. Ми їмо забагато переробленої їжі, тоді коли безліч смачного можна знайти на природі».

По закінченню заняття Паскаль вчить усіх, хто прийшов – готувати домашні лимонади. Окрім лимону, він додає м’яту і гілочки сосни. Це ще один його секрет. Саме гілочки сосни додають напою мандариновий присмак. Наприкінці Паскаль зізнається, понад 30 років працював фотографом і дизайнером. І, мабуть, так би й займався чимось, що було йому не до душі, якби медіа не лякали кінцем світу.

«Якось так сталося, що наприкінці 90-х, я зацікавився заняттями про мистецтво виживання в диких умовах. Адже якщо ви пам’ятаєте всі чекали міленіуму: думали, що в двохтисячному році настане кінець світу. Коли я став відвідувати класи – зрозумів, що хочу повернутися до уроків із заготовки фуражу», – пригадує Паскаль.

Жінка Паскаля Міа Леві теж працює в ресторанному бізнесі. Вона його краща радниця.

«Нині кращі шефи Лос-Анджелеса запрошують Паскаля, щоби той вніс зміни в їх меню», – каже вона.

Сам же Паскаль жартує: його знань так багато, що коли відкриває людям нові смаки, часто навіть профі губляться у цьому багатоманітті. Але він не здається, адже із кожним роком кількість людей, які приходять до нього, щоби вивчити секрети природи тільки росте.

Дивіться також: Нью-Йорк впроваджує програму безкоштовної освіти у коледжах штату

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

XS
SM
MD
LG