Спеціальні потреби

«Треба спробувати»


Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції «Голосу Америки».

Треба спробувати
Блаженнійший Любомир Гузар

Сьогодні поховали Блаженнійшого Любомира Гузара. А мені весь день пригадувалася його відповідь на питання : «Отче, як навчитися любити?». Вона проста, як і сам Гузар: «Треба спробувати».

Блаженнійшого, як і більшості журналістів, мені поталанило зустріти під час інтерв’ю. В той день вранішнє сонце малювало багатоповерхівки київського Лівого берега помаранчевим. Від сонця на душі було радісно, а ще тепліше ставало від присутності старенького, усміхненого Любомира Гузара.

Він вийшов привітатися, вбраний у класичні чорні штани із підтяжками, поверх чорного светру. Й майже одразу зник, щоб виглядати більш офіційно, як і личило тоді ще главі Української греко-католицької церкви, Блаженнійший переодягнувся в сіру сутану. Але той перший образ елегантного львівського дідуся, нікуди не зник і назавжди мені запам’ятався.

Сивочолий і зосереджений на кожному питанні, Гузар зберігав у погляді щось до дитячого чисте. Здавалося мудрості в ньому стільки, що навчитися чомусь можна, навіть коли він мовчить. Питання мої, втім, були ні на краплю не мудрі. Найбільше хотілося чути не про роки в еміграції чи розкол у Церкві. Мене цікавило – як це бути такою Людиною як він? Відтак я безупину питала Блаженнійшого – чи він любить куховарити, чи помилявся в житті, чи захоплювався спортом чи кохав?

Вже тоді більш, ніж десятиліття тому – Блаженнійший зізнавався, що відчуває тягар років, неохоче мандрує, не любить й не вміє готувати. І так: молодим він розповідав анекдоти про Бога, любив грати у волейбол і – як і всі ми – кохав.

«Ще студентом у гімназії, – пригадував своє перше кохання Гузар – і, посміхаючи у вуса додавав. – Я думаю, що то було цілком природно, так?. (…) Я багатьох дівчат любив. Якби по вуха залюбився, то напевно одружився б. І не був би тим, ким я є».

Ще за життя його називали духовним лідером, володарем умів. Для багатьох він був також духовним батьком. Людиною, яку хотілося слухати безкінечно. В моїх спогадах він також залишиться якимось неземним, інтелігентним й безмежно добрим львівським дідусем, до якого хочеться прибігти й запитати пораду, коли найважче.

Після його смерті багато хто заговорив про те, що ніхто не скаже більше мудрих слів так обережно й з турботою, як тільки умів Любомир Гузар. Це правда, як і те, що втрата ця прийшлася на часи роз’єднаності, розпачу й зневіри в країні. Але мені хочеться вірити, що в часи найстрашнішої кризи, коли суспільство опускається на найглибше дно, там на глибині, нам також дається і шанс придивитися до себе, задуматися, прорости на поверхню оновленими. Я вірю, що для того є усі підстави, адже своїми словами Гузар ще до смерті посіяв на дні тієї прірви насіння терпіння й доброти. Він змушував нас задумуватися, любити й не боятися.

Він нагадував нам, що для того, щоб бути щасливим, треба передовсім бути добрим, і це потребує копіткої праці. Адже інколи стає аж так важко, що хочеться висловити все наболіле, весь свій розпач і злість. І тоді пригадуються його слова проте, що іншій людні можна сказати все, що про неї думаєш, але хіба це зробить її кращою? Саме так – любити інколи дуже важко. Але навіть попри це, Блаженнійший залишив гарну настанову усім нам.

«Треба спробувати».

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG