Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

субота 15 Грудень 2018

Ukrainian soldiers stand atop an armored personnel carrier near Urzuf on the south coast of Azov sea, eastern Ukraine, Nov. 29, 2018.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Останнім часом в нашу звичайну, повсякденну мову стали активно проникати психологічні терміни. Не випадково Оксфордський словник назвав словом року прикметник «токсичний» - ми всі тепер знаємо, що таке «токсичні відносини» і «токсичне середовище». Ми розповідаємо один одному, як «закриваємо гештальт», говоримо про усвідомлення і кордони. І звичайно, знаємо, що таке знецінення - це коли тому, що ми відчуваємо, не надають значення. Або коли ми самі знижуємо значимість того, що відчувають інші.

Однак саме словом «знецінення» можна назвати те, що ми часто бачимо, коли читаємо новини про Україну.

Кілька днів тому видання «Медуза» опублікувало подкаст, присвячений подіям в Керченській протоці. І назвали його так: «Через що Росія і Україна знову посварилися? І кому це було потрібно?» В описі подкасту було сказано, що ведучі обговорюють «конфлікт в Керченській протоці і його малоприємні наслідки».

Хоча в результаті цієї «дрібної сварки» кілька українських моряків були поранені, а потім – опинилися в московському СІЗО.

Дієслово, обране для опису того, що сталося, обурив українців: посварилися - слово, невідповідне того, що відбувається між Росією і Україною останні п'ять років. Таке формулювання створює відчуття дрібної сварки та прикрого непорозуміння, яке влади двох країн ніяк не можуть подолати.

Хоча в результаті цієї «дрібної сварки» кілька українських моряків були поранені, а потім – опинилися в московському СІЗО.

У свою чергу, прислівник «знову» говорить нам про те, що і до цього все було просто сваркою - анексія території, військова присутність, сотні загиблих.

Знецінення того, що відбувається з Україною, можна побачити і в інших формулюваннях.

Те, що відбулося в Керченській протоці називають «інцидентом», «загостренням», «конфліктом».

Формулювання «конфлікт» взагалі використовується часто саме в нейтральній якості. Однак і воно містить в собі знецінення: ЗМІ України, які страждають від цього «конфлікту», це слово використовують дуже рідко.

Лідер групи «Ленінград» Сергій Шнуров нещодавно зізнавався, що не їздить в українські міста з концертами «в період напружених відносин».

Експерти, наприклад, професор Вищої школи економіки Олег Матвейчев, кажуть, що відносини Росії і України «знаходяться на низькому рівні».

Уявіть людину, яка заснула, як Ріп ван Вінкль, скажімо, в 2012 році, а зараз прокинувся і читає заголовки. Конфлікт, інцидент, напруженість, посварилися, на низькому рівні. Вона б і не здогадалася б, що за цими словами стоять тисячі загиблих і поранених, десятки заарештованих, могили солдатів, які ховають від журналістів, і взагалі смерть, жах і трагедія. А коли дізналася б, навряд чи назвала б все це сваркою або незлагодою.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Чого Росія намагається домогтися ескалацією? Інтерв'ю з Куртом Волкером. Відео

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Рік тому я з жалем дивився на людей, що бігають. Навіщо займатись таким нудним спортом, коли є стільки інших веселих видів активності. І як взагалі змусити себе бігати - для мене це було загадкою. А ті хто бігають на світанку - це ж взагалі не люди. Тоді я ледве зміг пробігти 5 км. А у листопаді пробіг повний марафон. Ось як це сталося.

З самого початку року на мене навалилось багато роботи, ще й хотілось встигати малювати власні проекти. Працював я вдома, тому освіжаючого ком’юту на роботу в мене не було. За день у закритому приміщенні я втомлювався морально, але не встигав втомитись фізично, через це почувався недобре і погано спав. Зрозумів, що недостатньо вийти прогулятись або проїхатись на велосипеді в єдину вільну годину. Треба було щось інтенсивніше.

Для чого взагалі потрібно бігати та як домовитись з собою цим займатись?

Тож, я почав потроху бігати, бо це було конденсованою прогулянкою, аби втомитись і розім’ятись перед сном. Це добре спрацювало. Але перша незручність, з якою зіткнувся, - ноги натирали одна об одну. Треба було схуднути і підкачатись. Трішки змінив дієту: замість тони солодкого на день їв лише центнер. Почав бігати регулярно, щоб скоріше привести ноги до форми. За пару тижнів проблема дійсно зникла.

За місяць такої фізкультури відчув себе значно краще. Сон став глибше, прокидатись зранку стало простіше, а долати довгі сходи - легше. Після бігу було дивне відчуття, наче кров досягала у ті частини мозку, які відсидів і вони затерпли, але тепер починали працювати знову на повну.

Переваги були очевидні, але складно було дотримуватись стабільного графіку тренувань. Як у будь-якої нормальної людини в мене є проблеми з дисципліною. Як не дивно, допоміг вирішити це питання трекінг та записи моїх забігів. Для цього існує купа мобільних додатків, але я користувався Strava. Вона працює, як соцмережа, в якій звіт про тренування можна зберігати у вигляді постів, коментувати, додавати фото. За допомогою додатка можна слідкувати за активністю друзів, кимось надихатись, а з кимось змагатись. Статистика наглядно демонструє, чи ти покращуєш власні показники. Це стимулює.

Я почав придумувати собі невеликі челенджі - перевіряв знайоме коло по місту, чи швидше бігається у прямому чи зворотному напрямку, малював смішні картинки своєю траєкторією. Ще фотографував гусей і качок по дорозі, так наче тримаю їх пальцями, і додавав ці фото у пости. Головне перетворити все на гру - тоді навіть серйозні справи даються легше.

Коли прийшла літня спека, яку ніколи не міг полюбити, я не залишив тренувань, хоча з мене лився піт рікою і доводилось випивати відро води поки бігав. Згодом відчув дивні зміни: у стані спокою мені було прохолодно, коли всі інші потерпали від спеки. Організм почав підлаштовуватись під самоохолодження під час бігу, тож при звичайному навантаженні я почувався ніби з’їв кондиціонер.

Помітив, що мій темп і витривалість реально залежать від плейлисту, який слухав під час бігу. Тому почав ретельніше відбирати композиції, особливо коли наважився пробігти відстань півмарафону. Тоді ще не думав про змагання. Коли одного дня я пробіг півмарафон, моя дружина подарувала мені, зроблену з любов’ю медаль зі скріпок, фольги та кришечки від соусу.

Два тижні до марафону: Вже пізно щось робити?

Коли дні стали коротшими і пожовкле листя, мені почало кортіти перевірити, на що здатний. Знайомі, які бігали марафон, так натхненно про це розповідали, що твердо вирішив - треба! Погуглив і зрадів: найближчий марафон буде в моєму місті за 20 днів! Потім, побачив скільки коштує реєстрація і закрутило в животі. Думав, думав і наважився не скупитися - відпрацюю. Знову зайшов на сайт марафону і виявилось, що заплатити - недостатньо. Бажаючих було набагато більше максимально допустимої кількості учасників. Через це реєстрацію на всесвітньо відомі марафони закривають за кілька місяців до старту, і потрапити туди можна через лотерейний відбір чи за кваліфікацією з попередніх марафонів. Сумно, але се ля ві.

Марафон - більш моральне випробування, ніж фізичне, то ніхто не може бути готовий на всі сто в перший раз.

Знайомі підказали, що є ще один марафон - у сусідньому місті Річмонд. Він проходить під гаслом найдружнішого марафону Америки. Виявилось, що так і є: реєстрація була відкрита навіть за тиждень до події і коштувала вдвічі дешевше ніж на марафон у Вашингтоні.

У мене не було часу на правильну підготовку, але подумав так: марафон - більш моральне випробування, ніж фізичне, то ніхто не може бути готовий на всі сто в перший раз. Ти просто не знаєш, з чим зіткнешся. Тому і хвилюватись не треба.

Основою моєї підготовки було не пити каву тиждень перед марафоном, всі ж знають що достатньо себе в чомусь обмежити, щоб відчути наче ти щось робиш корисне.

Ще купив нову форму для бігу, у літньому одязі було вже зимно, особливо зранку. І цей одяг додав мені впевненості. Дехто бреше, що не важливо, як ти виглядаєш, головне, що ти робиш. Насправді, робити круті справи краще в гарному костюмі. Я почувався у своїй формі наче ніндзя.

Досвідчені друзі дали мені купу цікавих порад. Не варто їсти незнайому їжу перед марафоном. Не затягувати сильно шнурки на взутті. Виспатись за день до події, бо в ніч перед стартом ніхто ніколи не може спати нормально. Не забувати пити воду, коли пропонують. Не ігнорувати солоні квашені огірки або розсіл, коли буде такий пітстоп. Дехто йде далі в підготовці, мастить пахви вазеліном, медитує і заклеює пластиром соски, щоб не натерти.

День марафону у Річмонді: як це було

Всі пророцтва починали поступово здійснюватися. Всю ніч перед марафоном я крутився як колода в річці, не міг заснути, а коли задзвонив будильник, вже був в бойовій готовності.

Дехто йде далі в підготовці, мастить пахви вазеліном, медитує і заклеює пластиром соски, щоб не натерти.

Ми стартували о сьомій сорок п’ять. Ранкове місто було наче у змові, на вулицях не було випадкових людей. Всі рухались в бік старту - спортсмени, їх друзі і родини, волонтери і просто глядачі. Поліція перекривала вулиці. До туалетів були шалені черги, ніхто не хотів бігти з додаткових баластом, а хтось просто нервував. Групи підтримки розвертали плакати, діставали з рюкзаків різні дудки та марокаси, дехто підготувався добряче.

Старт відбувався групами, професійні атлети та просто швидкі бігуни стартують першими. Команда старту для всіх груп одна, але кожен бігун має маленький чіп на своєму реєстраційному номері, що дозволяє визначити точний час особистого забігу. Відлік часу піде, коли людина безпосередньо перетинає лінію старту.

Почалось все дуже бадьоро. Величезний натовп бігунів просувався містом, а з усіх боків галасили вболівальники. Маршрут марафону у Річмонді – мальовничий: ми перетинали міст через бурхливу річку, бігли затишними вуличками старого міста, пробігали через ліс. По дорозі було кілька майданчиків, де наживо виступали музиканти у підтримку марафону.

Кого тільки не було серед тих, хто вийшов на дистанцію. Разом зі мною бігли жонглер, черниці, аміші в традиційному вбранні, дівчина в костюмі балерини, чоловіки з бородами до пупка і люди, схожі на акторів з фільмів для дорослих на пенсії. Дехто мав високу мету і мотивацію. Були такі, що бігли, щоб зібрати гроші в благодійні фонди. Хтось присвятив свій забіг померлим родичам, коханим чи друзям. Весь цей нескінченний гіпнотичний потік людей залишав глибоке враження і не давав зупинитись. Хтось з вболівальників не витримував і долучався до бігунів, поки в нього не починало колоти в боці.

Знахідки та втрати мого марафону

Мені здається, що багато людей не готові подолати марафон саме через перебільшення його значення для власної особистості. Важливе усвідомлення, що пробігти 42 км - це нормально, в цьому немає фантастичного досягнення і подвигу. Коли ви побачите, скільки людей біжить марафон, відчуття власної особливості зникне і водночас з’явиться відчуття, що все можливо. Уявіть, на фініші встановлюють спеціальні стенди-вішалки для тисяч медалей, які підвозить вантажівка. І це прекрасно. Марафон не є максимумом можливостей: атлети долають Айронмен (4 км заплив, 180 км на велосипеді і 42 км біг в один день без перерв)!

​Мій стан впродовж марафону нагадав мені ситуацію з фільмом “Реквієм за мрією”. Для тих, хто не бачив, це важка історія про наркоманів, які спочатку радіють життю і отримують кайф, але із середини фільму справи в них починають різко погіршуватися. Коли я був ще школярем, ми дивились цей фільм на двох дисках, бо файл був завеликим, і не влазив на один. Одного дня хтось з чергових глядачів загубив другий диск і перший диск продовжив свій шлях далі самостійно. Люди дивились першу половину фільму і думали, що це веселий фільм про наркоманів і, відповідно, не робили ніяких висновків. Може, через це в нас було стільки наркоманів у місті.

Якби я записався на півмарафон, мені було б легко і весело - ніякої моралі, ніякого уроку, укріплення власного его. Але життя показало, що я - мішок з цибулею, а не Усейн Болт саме на другій половині марафону. Всі важливі нові знання і спостереження я отримав саме після 25-го км.

На першій половині марафону навіть вдалося встановити власний рекорд, подолавши чекпоінт за годину п’ятдесят. Я біг як біглося, особливо не думаючи про другу частину. Але після тридцятого кілометру час починає тягнутись дуже повільно, доводячи свою нелінійність, мовби ти випадково забіг в чорну діру Гаргантюа. В організмі вичерпуються вуглеводи, тому вмикається щось типу аварійного режиму. Через це треба не забувати потрошку їсти та пити електроліти, бо організм втрачає багато солі. Після забігу верхня частина моєї кофти виглядала наче перемазана крейдою, це була сіль.

Треба прислуховуватись до свого пульсу та дихання. Хвилювався про серце і легені, але вони відпрацювали стабільно і добре. А от п’яти, про які навіть не думав, почали сильно боліти та гудіти. Виявилось, що в мене проблеми з технікою бігу, я не комбінував різні способи навантажень і фактично бігав весь час однаково. Правильно було б розподіляти навантаження на різні групи м’язів, змінюючи техніку бігу. До всього вищезазначеного додалось, що мої бігові кросівки виявились не для бігу, а для фітнесу. Чомусь більшість гарних бігових кросівок мають жахливий дизайн, тож вони не змогли сподобатись мені в магазині, і я придбав не те що треба.

Усвідомивши, що зробив всі можливі помилки новачка, мені раптово стало легше. Хоч п’яти горіли пекельним вогнем, я робив вигляд, що то не мої ноги, а чиїсь. Просто відпустив себе, думок поменшало, зосередився на своєму диханні та кроках.

Вболівальників більшало, вони ставали голоснішими, будинки зростали в поверхах, ми забігали в центр міста, наближався фініш.

​Мені здавалося, наче я біг останні кілометри під водою, але незважаючи на це фінішував за 4 години 10 хвилин. Отримав медаль, ковдру, талон на келих пива і пішов їсти холодну піцу вже новою людиною. Знайшов у натовпі уболівальників свою дружину. На годиннику була тільки дванадцята ранку, але день вже відбувся.

Відновлення пройшло легко, ейфорія була пропорційною болю у м’язах, і вони проходять майже одночасно, одне одного компенсуючи. Ще не робив ніяких планів на майбутнє, але кажуть, що марафон у Нью Йорку дуже красивий і унікальний за своєю енергетикою. А ще там після фінішу марафонці ходять весь день по місту з медалями і замотані у ковдри, їх всі вітають, а в барах та кав’ярнях безкоштовно пригощають. Звучить заманливо.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: 5 необхідних кожному навичок, які дає американська освіта. Відеоблог

5 необхідних кожному навичок, які дає американська освіта. Відеоблог
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:05 0:00

Більше

XS
SM
MD
LG