Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

четвер 18 Квітень 2019

Calendar
2019 2018
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Квітень 2019 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 1 2 3 4 5

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Після того, як Володимир Зеленський став лідером першого туру президентських виборів в Україні, в інтернеті з'явився жарт про те, що тепер green card перейменують в zelenskiy card, тільки їздити по ній можна буде не в Америку, а в Росію. Це такий натяк на проросійський вектор Зеленського.

Одне і те саме слово може повідомляти різну інформацію в залежності від контексту і виконання. І комусь від слова «комік» цілком може бути не весело, а сумно

Але і асоціація з Америкою не випадкова. Зеленського називають «українським Трампом». Головний редактор «Ехо Москви» Олексій Венедиктов, зокрема, сказав: "Зеленський - це історія з Трампом у всіх сенсах. Коли Трамп висувався ще до праймеріз за два роки до виборів, все теж вважали, що він клоун. Власне, він поводився як клоун ... клоун за професією ", - сказав він.

А тепер трохи термінології. «Український Трамп» і «клоун» це номінації, тобто способи позначення персони, явища, процесу. Номінацією в лінгвістиці називають іменування і вичленення фрагментів дійсності. І за допомогою номінацій цю дійсність можна формувати. Наприклад, те, що сталося з Кримом, у світі називають анексією, тобто видом агресії, насильницьким приєднанням території. А в Росії - просто приєднанням, що формує у аудиторії образ події як законного, легального і логічного. Предмет може бути один, а значення - різні. Як писав дослідник мови і мислення Лев Виготський, якщо ми говоримо про Наполеона, «переможець у битві під Єною» не те ж саме, що «переможений при Ватерлоо».

Якими ж номінаціями наділяють Володимира Зеленського?

Його називають шоуменом, актором, навіть клоуном. Правда, Зеленський і сам каже, що він клоун.

Але найчастіше звучить номінація «комік». Як в російській пресі, так і в зарубіжній. Давайте подивимося на газетні заголовки на різних мовах.

Блумберг: «Комік в ролі президента? Час бути серйозним».

Тайм: «Комік лідирує на президентських виборах в Україні».

Бі-бі-сі: «Чому комік Зеленський - це реальна загроза Порошенко?»

Тепер перейдемо до франкомовної пресі.

«Хто такий Володимир Зеленський? Комік, який може стати президентом?»

«Комік, шоколадний король і газова принцеса - лідери президентських перегонів в Україні»

Італійські медіа:

«Голосування за президента України: комік Зеленський лідирує»

«Вибори в Україні: комік Зеленський на чолі»

І, нарешті, деякі російські заголовки:

«Кандидат-комік: Зеленський оголосив про участь в президентських виборах»

"Росіяни для нас не брати": комік Зеленський поспілкувався з ветеранами АТО»

«У лідери президентських перегонів вирвався комік Володимир Зеленський»

«Це не жарт: Комік Володимир Зеленський - головний український політик»

«Президент по приколу: національний проект коміка Зеленського»

При цьому багато хто відзначає, що номінація «комік» в зарубіжних ЗМІ здається нейтральною - просто як позначення роду діяльності. А в російських чомусь звучить принизливо. Чи обґрунтовані ці відчуття? І якщо так, то чому так відбувається? Це питання я задала філологу, культурологу Гасану Гусейнову. Він викладає давньогрецьку мову, а тому відразу звернув увагу на роль грецького кореня у всій цій історії.

«Є слова, які в різних мовах сприймаються по-різному. Хоча начебто один корінь, загальний грецький корінь. Але в російській мові, в російській розмовній мові, є слово «комік», яке вживають для того, щоб сказати, що людина дивна, дурнувата. Засоби масової інформації в Росії, офіційні канали, вони весь час якось хочуть підколоти України, мовляв, держава не справжня. За ось цим словом «комік» насправді ховається ще й, звичайно, у багатьох така заздрість, що в України виходить щось, що зовсім не виходить у Росії». Виходить, для того, щоб показати різне ставлення до однієї й тієї ж людини або явища, навіть не обов'язково підбирати різні слова. Одне і те саме слово може повідомляти різну інформацію в залежності від контексту і виконання. І комусь від слова «комік» цілком може бути не весело, а сумно.

Дивіться також: Вибори президента України 2019: Погляд з Вашингтона. Другий випуск

Вибори президента України 2019: Погляд з Вашингтона. Другий випуск
please wait

No media source currently available

0:00 0:20:36 0:00

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Президентські дебати у США - це усталена традиція, чітка схема розмови і, головне, повага кандидатів одне до одного. Ось лише кілька фактів про те, як формувалась ця частина політичної культури.

1. Не обов'язкові, але бажані. Жоден закон у США не зобов'язує кандидатів у президенти брати участь у теледебатах. Однак, це невід'ємний процес перед кожними виборами глави держави, тож відмову від участі виборці сприйняли б негативно, адже саме у процесі такої дискусії лідери перегонів можуть чітко окреслити пріоритети своєї політики і планів із розвитку країни.

2. Довга історія. Культура політичних дебатів у США налічує понад 150 років історії. Іще у 1858 році Авраам Лінкольн та Стівен Дуглас зустрічались сім разів, щоб визначити, хто з них стане кращим сенатором. У 1948 році відбулись перші політичні радіодебати у форматі, дещо більш наближеному до сучасного.

3. Зовнішність - передусім. У 1960 вперше на телебаченні дискутували кандидати у президенти демократ Джон Кеннеді та Річард Ніксон. Тоді молодший та енергійніший Кеннеді, який уже тоді усвідомлював вплив телебачення на виборців, зміг завоювати голоси телеглядачів. Натомість Ніксон, який незадовго до того лежав у лікарні й відмовився накладати грим, мав утомлений вигляд. І це лише підкреслював його блідий сірий костюм, який, на відміну від чорного костюму в Кеннеді, погано виглядав на чорно-білому екрані. Ніксону перемогу присудили лише ті виборці, які слухали дебати по радіо.

4. Рекордні перегляди. Сукупно три раунди дебатів між Гілларі Клінтон і Дональдом Трампом та один раунд між Тімом Кейном і Майком Пенсом зібрали перед телевізорами та онлайн 259 мільйонів глядачів (населення США - 327 мільйонів, станом на 2018 рік). Американці загалом сприймають теледебати як захопливе шоу, часто дивляться їх у компанії друзів або навіть у барах. Наступного дня це головна тема для обговорення в кожному офісі.

5. Три з половиною спроби. Зараз кандидати у президенти США зустрічаються у трьох раундах теледебатів. Окремо проходять дебати для кандидатів у віце-президенти, що висуваються разом із ними. Саме віце-президент, за конституцією, перебирає обов'язки голови держави у випадку смерті або імпічменту головнокомандувача країни.

6. Участь залу. Виборці можуть відправляти свої запитання до кандидатів заздалегідь, і ведучі дебатів можуть обрати частину з них. Запитання можуть озвучувати й глядачі із залу. Їх передмодерують, однак чітких вказівок про те, як саме обирати запитання, небагато. Одне одного кандидати запитувати не повинні, однак під час останніх дебатів Клінт і Трамп повсякчас звертались одне до одного.

7. Чітка структура. Кандидати можуть стояти за трибунами чи сидіти навпроти аудиторії. Формат передбачає дві хвилини на відповідь. Те, хто відповідатиме першим, вирішують підкиданням монети. Із наступним запитанням кандидати чергуються. Наприкінці політики можуть виступити із заключним словом. Орієнтуватись у часі учасникам дебатів допомагають кольорові лампи: залена загоряється за 30 секунд до закінчення, жовта - за 15 і червона - за 5 секунд. Про закінчення часу сповіщає гудок.

8. Незаангажованість. Теледебати проводить позапартійна організація, ведуть їх під час різних раундів по черзі ведучі з різних каналів, і так само транслюють їх усі головні телеканали країни та у мережі Інтернет.

9. Спершу людина - потім політик. Експерти радять учасникам дебатів проявляти емпатію та пам'ятати, що люди, передусім, роблять емоційний вибір, а фактами керуються у другу чергу. Відтак, в історію увійшли не епізоди, де кандидати наводять логічні докази або цифри, а моменти, коли Білл Клінтон подивився на свій годинник, наче не міг дочекатись закінчення, або коли Рональд Рейган у свої 73 пожартував про питання віку: "Я не робитиму проблеми з віку під час цієї кампанії. Я не експлуатуватиму для політичних цілей молодість і недосвідченість мого опонента".

10. Успіх у дебатах не гарантуює перемогу. За опитуваннями соціологів, більшість глядачів теледебатів Трамп-Клінтон віддали перемогу саме демократці. Так само розподілились і голоси під час самих виборів. Однак це не допомогло їй перемогти через специфічну систему інституту виборців у США, яка покликана збалансувати вплив менших та більших штатів на результати президентських виборів.

Дивіться також: Що американські експерти кажуть про дебати Зеленський vs Порошенко. Відео

Більше

Відео дня

XS
SM
MD
LG