Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

понеділок 25 Червень 2018

Calendar
2018
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Старомодні джинси, сумка на поясі, дивний акцент, розгублений вигляд біля турнікетів у метро. Туристів-американців у Вашингтоні одразу впізнаєш. Розрізнити, нарешті, де Білий дім, а де Капітолій, подивитись на величні меморіали Вашингтону, Лінкольну, Рузвельту і Джефферсону, походити по чудових безкоштовних музеях – з американської глибинки до столиці приїжджають цілі сім’ї або великими групами. Загалом місцеві подорожують Сполученими Штатами набагато частіше, ніж їздять за кордон, а більшість населення дотепер не має закордонних паспортів.

Брати й сестри часто вдягнені в однакові футболки, дорослі – у кепках чи панамках і спортивних шортах із кишенями (cargo pants), наче зібрались ловити рибу. Вони стоять зліва на ескалаторі в метро (хоча кожен вашингтонець знає, що стояти треба справа, а зліва - лише іти!), зупиняються посеред тротуару чи біля входів і виходів, уповільнюючи й дратуючи стрімких перехожих-вашингтонців. Вони не звикли до годинних заторів у центрі міста, не вміють поводитись у громадському транспорті.

Коли бачиш цих туристів, розумієш, наскільки неправильно ставити знак дорівнює між «американцями» і «вашингтонцями». А ось що, на мою думку, вирізняє людей, про яких кажуть: “you are so DC..”, «ти – типовий вашингтонець».

«Корінних» вашингтонців майже немає

«Ти/Ви звідки?» - типове запитання під час знайомства у Вашингтоні. Воно не сприймається як образа чи втручання в особисте життя. У Вашингтоні – ледь не кожен приїхав звідкись. 46% населення столиці – чорношкірі, 36% - білі, 11% - іспаномовні, майже 4% – азійського походження. Тут живуть величезні національні групи з Сальвадору, Ефіопії, Камеруну, Китаю, Парагваю.

У Вашингтоні й околицях розташовано десятки університетів, крім того десятки тисяч студентів з усіх штатів приїжджають сюди на літню практику чи починають працювати в офісах конгресменів, федерального уряду, неприбуткових організацій.

В такому мультикультурному середовищі «корінних» вашингтонців, які народились тут і прожили все своє життя, меншість. І місто, штат або країна твого походження – це одна з цікавих тем для розмови.

«Вашингтонці» живуть не обов’язково в Окрузі Колумбія

Округ Колумбія – це штучно створені 177 квадратних кілометрів землі (трохи більше за Голосіївський район), де від 1910 року не дозволено зводити будинки, вищі за 40 метрів, щоб Монумент Вашингтону, Капітолій та інші пам’ятки залишались найвищими спорудами. І хоч в останні роки з’явились комерційні будівлі до 60 метрів заввишки, київських 30-поверхових «мурашників» на десятки під’їздів тут не набудуєш. А отже, житла для всіх охочих звести не вийде. Це значно піднімає ціни на квартири та податки, що змушує багатьох шукати собі житло у передмісті, так званій DC area.

У більшості тамтешніх міст-сателітів на північ, південь і захід від Вашингтона, дуже високий рівень життя, дорога нерухомість, низький рівень злочинності. Наприклад, Арлінгтон у штаті Вірджинія, з якого до центру Вашингтона – три зупинки метро, - нещодавно визнали найбільш спортивним містом США.

Попри це, молодь часто обирає платити за житло більше, щоб жити саме у Вашингтоні, адже там зосереджені бари, ресторани, нічне життя й культурні події. А до мешканців околиць інколи – учорашні жителі маленького містечка у Пеннсильванії чи Джорджії – ставляться трохи зверхньо. Однак за моїми спостереженнями, мешканці так званої DC area мають такі ж звички, як і «столичні».

«Ким Ви працюєте?»

Це майже обов’язкове запитання після «Ти/Ви звідки?» Його головна мета – із моменту знайомства з’ясувати, чи може стати у пригоді співрозмовник і чи варто витрачати на нього свій час. Для українців такий підхід може здатись аж надто матеріалістичним, але чимало вечірок і культурних заходів вашингтонці відвідують із однією метою – обростати корисними контактами.

Зустрічають за одягом

Dress to impress, тобто «одягайся, щоб справити гарне враження» - дуже розповсюджена примітка на культурних заходах. Дрес-код у Вашингтоні важливий, люди найчастіше вдягаються добре, однак не надмірно яскраво. У годину пік метро заповнене чоловіками у костюмах, жінками – в офісних сукнях. Взуття найчастіше зручне, без високих підборів, однак часто жінки перевзуваються на роботі. Зокрема, тому що це вимоги у багатьох урядових офісах, на які працює третина усього населення Вашингтона й околиць.

Політична й міжнародна підкованість

Активність американців на останніх виборах президента 2016 року не сягнула й 60%. При цьому лише 36% американців може знайти Північну Корею на карті світу.

На відміну від більшої частини мешканців США, Вашингтонці до цієї статистики переважно не входять. Вони, часто через робочу необхідність, слідкують за новинами, говорять іншими мовами, розбираються у міжнародній політиці.

Також за статистикою, вони більш освічені. Прилеглі до Вашингтона штати – Меріленд і Вірджинія – на другому й шостому місцях у рейтингу найбільш освічених штатів країни, де оцінювались «рівень освіти дорослих, старших за 24 рои, якість місцевої освіти, расові та гендерні показники у прогалинах в освіті».

Торік до 24 серпня ми запитували людей на вулиці про те, що вони знають про Україну. Як виявилось, ті, хто живуть або працюють у Вашингтоні, чули про цю частину світу набагато більше, ніж туристи з Техасу чи Айдаго.

Розмова про політику – яку разом із релігією і грошима вважають темами-табу у класичному розумінні, – у Вашингтоні часто стає частиною small talk. Цього неможливо уникнути: місто, де третина мешканців працює на уряд, не може не бути заполітизованим.

І ще кілька моїх улюблених цитат самих вашингтонців про те, що дійсно означають їхні деякі сталі вислови:

«Я в метро, буду за п’ять хвилин».
ПЕРЕКЛАД: «Я буду за півгодини й розповідатиму жахливі історії про потяг, що зійшов із рейок, затримки руху на гілці й надзвичайні ситуації на станції».

«Я працюю в офісі такого-то сенатора».
ПЕРЕКЛАД: Моє почуття власної важливості перевищує мою річну зарплату.

«Поїдемо туди на Убері?»
ПЕРЕКЛАД: «Іти три хвилини. Ми могли б і пройтись, але це ж лише коштуватиме 12 доларів».

«Ходімо на happy hour?»
ПЕРЕКЛАД: «Я інтерн, або молодий випускник вишу, мені мало платять. Я хочу заглушити біль. Давай вийдемо з роботи о 5-й і вип’ємо дешевого алкоголю».

«Я не можу, я пізно закінчую роботу».
ПЕРЕКЛАД: «Я юрист, лоббіст, консультант, і моя душа поступово вмирає. Але година моєї роботи коштує більше, ніж твоя місячна оренда квартири».

«Ми гарно повечеряли на 14-й Стріт»
ПЕРЕКЛАД: «Ми чекали на столик дві години у черзі і витратили 150 доларів на вечерю на двох. 150 доларів!»

Моя квартира коштує лише 1 950 доларів на місяць».
ПЕРЕКЛАД: «Шафа в будинку моїх друзів, що живуть за містом, більша, ніж ціла моя квартира».

«Я живу у підвальному приміщенні»
ПЕРЕКЛАД: «Я живу наодинці у підвалі. Я рідко бачу сонце. Мої друзі часом непокояться за мене. Я лише й роблю, що дивлюсь серіали на Нетфліксі».

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Рік в американській школі - досвід учасниць програми обміну з України. Відео

Рік в американській школі - досвід учасниць програми обміну з України. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:29 0:00

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Коли я була вагітна, я чітко знала, чого мені очікувати від свого чоловіка після народження дитини. З українських журналів, Інтернету, розмов з подругами та так званих «культурних норм», я для себе встановила, що чоловіки починають цікавитися дітьми, коли ті вже вміють говорити і можуть сказати щось варте уваги. Отже очікувати допомоги з немовлям чи малюком немає сенсу. Коли прийде час, зразковий тато піде з дитиною на спортивну подію чи риболовлю. Також я знала, що матиму потужний зв’язок з дитиною, який залишить мало місця для чоловіка. Він буде з цього приводу переживати, злитися, і моїм обов’язком стане приділяти йому достатньо уваги, аби він не почувався обділеним. В журналах та в Інтернеті не бракувало статей з порадами жінкам, як подолати цей складний період у подружніх відносинах.

З немовлям було стільки роботи для нас обох, що почуватися обділеним увагою просто не було часу

Нічого з цього не трапилося. Навіть близько. З першого дня мій чоловік багато займався сином. Він навіть показав мені, як змінити підгузки, бо, на відміну від мене, робив це раніше. З немовлям було стільки роботи для нас обох, що почуватися обділеним увагою просто не було часу. І, як з’ясувалося, встановлення глибокого емоційного зв’язку з дитиною - родинна справа.

І поведінка мого чоловіка не є унікальною. Більшість наших друзів - іммігрантів з України, Ізраїлю, Індії, Куби, Південної Кореї, інші країн та американців були активно залучені зі своїми дітьми з самого народження. В наших ясла дітей привозили приблизно стільки ж татів, як і мам. Хтось робив більше, хтось менше, але з розмов та власного досвіду, я зрозуміла, що це більше залежить від обсягу інших обов’язків та робочого розкладу, ніж від статі.

Оцінюючи свої очікування вже постфактум, я не можу не дивуватися, що чоловік в принципі може відмовити жінці, яку він любить, у підтримці в час, коли вона потребує її найбільше, змагатися за увагу своєї змученої дружини з абсолютно безпомічною істотою, власною дитиною, та ще і ображатися, коли, на його думку, його дружина йому чогось не додає! Що, дійсно, такі чоловіки існують?

Сучасні американські чоловіки більш господарські за своїх батьків

Звичайно, у Сполучених Штатах є різні мами та тати. Достатньо прочитати лише кримінальну хроніку, аби знайти різноманітні випадки знущання та недогляду за дітьми.

Сьогодні чоловіки в США приділяють на 4.4 години більше дітям та на 4.6 години хатнім справам, ніж це робили чоловіки у 1965-му році

Втім, в середньому, американські чоловіки проводять більше часу зі своїми дітьми, ніж це свого часу робили їхні батьки. Щотижня вони приділяють на 4.4 години більше дітям та на 4.6 години – хатнім справам, ніж це робили чоловіки у 1965-му році, відповідно до дослідження Ради економічних радників Білого дому. Так звані міленіуми найбільше з усіх вікових категорій займаються дітьми та мають найвищі очікування від самих себе в якості батьків від попередніх поколінь.

У нашій околиці чоловіки з дитячими візочками та малюками на дитячому майданчику є цілком звичним явищем. На запит з’являється і пропозиція. Сьогодні видається все більше книг із порадами щодо виховання дитини, спрямованих саме на чоловіків. В Інтернет-крамниці Amazon таких найменувань – сотні. От, наприклад, - як накачувати м’язи та одночасно зміцнювати емоційний зв'язок зі своїм нащадком. Називається – «Дитина-гантелі».

Кожен раз, коли я буваю в Україні, бачу все більше чоловіків зі дітьми. Деякі гіпстери навіть носять немовлят в слінгах. Але, відповідно до дослідження Українського центру соціальних реформ, 36% українських чоловіків вважають, що вони просто не здатні піклуватися про немовля. Понад половини, 63%, думають, що купання, зміна підгузків та годування дитини є обов’язками виключно матерів. І лише трохи більше половини опитаних чоловіків вірять, що домашні обов’язки мають порівну ділитися між чоловіком та жінкою.

Більшість досліджень демонструють, усі – діти, мами, тати, суспільство - виграють від зростання залучення чоловіків у родинні справи.

Уважний тато – популярна в класі дитини

Кілька досліджень показали, що діти, чиї тати поділяють з подружжям виховання та хатні справи, є щасливішими, мають менше проблем з емоціями та поведінкою, а також краще вчаться.

Коли чоловіки роблять хатню роботу, це вчить дітей співробітництву та демократичним родинним цінностям
Скотт Колтран, дослідник

Діти, які разом з татами прибирають, гуляють з собакою чи готують, навіть більш популярні серед своїх однолітків. Скотт Колтран та Мішель Адамс встановили, що школярі, які разом з татами займаються хатніми справами, мають більше друзів та менше проблем із вчителями. «Коли чоловіки роблять хатню роботу на користь інших, це вчить дітей співробітництву та демократичним родинним цінностям», - пише Скотт Колтран.

Дружини чоловіків, які дотримуються рівноправності в сім'ї, більш задоволені своїм сімейним життям, менше страждають від депресії та загалом здоровіші. Одразу по переїзду в США я любила дивитися програму «Міняю жінку» (“Wife Swap”): вона відкривала мені вікно у внутрішній мир американських родин. Дуже скоро я могла з перших кадрів вгадати, в якій з двох родин панують більш рівноправні відносини – там, де мама була у кращій фізичній формі.

Щоправда, у жінок з активними вдома чоловіками є одна невеличка проблема - вони більш схильні ставити під сумнів свої батьківські здібності, з’ясувало одне дослідження.

Час з дітьми корисний для здоров’я чоловіків

Для чоловіків, крім вигод у вигляді дітей, які добре навчаються, та щасливіших дружин, активне батьківство несе з собою додаткові дивіденди. Такі чоловіки фізично та психологічно здоровіші: вони позбавляються шкідливих звичок, рідше зволікають, у разі потреби, з візитом до лікаря, менше ризикують здоров’ям, менше п’ють та курять. Безперечно, прогулянка в парку з дитиною куди корисніша для здоров’я, ніж розпивання міцних напоїв з друзяками.

Чимало чоловіків відкрили для себе радощі батьківства, лише коли стали дідами

І ці чоловіки кажуть про емоційне задоволення від виховання своїх чад, часто невідоме попереднім поколінням чоловіків. У світі чимало людей старшого покоління, які відкрили для себе радощі батьківства, лише коли стали дідами. Так, мій дід міг мало часу приділяти моєму батькові, коли той був дитиною. Але вже зі мною та моєю сестрою, його онуками, він вкладався по повній, коли нас відправляли до них на літо.

Демографи вказують, в індустріально розвинених країнах, де жінки міцно закріпилися на робочих місцях, участь чоловіка в сім'ї – один з факторів, що сприяють високій народжуваності. Згідно з даними Світового банку, у Швеції, де тати навіть беруть відпустку з догляду за дитиною, на одну жінку припадає 1.9 дитини. В Італії, де панують більш мачистські настрої, - 1.4. В Україні – 1.5.

Особливо погано з цим справа у Сінгапурі. Тут на одну китаянку припадає менше ніж 1.1 дитини. Англійський демограф Фред Пірс описує Сінгапур як країну без дітей: тут дуже важко зустріти батьків з візочками чи навіть старших дітей. Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун, який має чотирьох дітей, закликає співвітчизників допомогати своїм дружинам: «Якщо чоловіки все скинуть на своїх дружин або дружини будуть змушені вибирати між роботою і материнством, вони підуть на страйк проти дітонародження». Він просить чоловіків не соромитися міняти підгузки: «Якщо я можу це робити, будь-хто зможе».

Як брак робочої сили допоміг жінкам у Швеції

Цікаво, що такі зміни в сучасних розвинутих країнах відбулися буквально за одне покоління. У своїй книзі «Ціна материнства» Енн Крітенден подає за взірець досвід Швеції. Один з її співрозмовників Грегер Хатт розповідає, що, коли він був дитиною, чоловіків не бачив взагалі: «Багато хлопчиків не зустрічали чоловіка протягом дня до того часу, поки їм виповнювалося 10 років. Це була справжня система апартеїду!» А вже ставши дорослим спічрайтером колишнього прем'єр-міністра країни, Хатт опинився зовсім в іншій реальності. Його шеф Інгвар Карлссон перед тим, як почати роботу над промовою, цікавився, чия сьогодні черга забирати дитину з дитячого садочка і підлаштовувався під сімейний графік підлеглого.

Якщо чоловіки все скинуть на своїх дружин або дружини будуть змушені вибирати між роботою і материнством, вони підуть на страйк проти дітонародження
Лі Сянь Лун, прем'єр-міністр Сінгапуру

У цьому Крітенден бачить дві основні причини. По-перше, зіткнувшись у 60-х з браком робочих рук, уряд мав зробити вибір між іммігрантами та матерями. Стокгольм обрав матерів. Уряд мав виманити жінок з дітьми на роботу, створюючи для них привабливі умови: оплачувану відпустку для догляду за дитиною, субсидовані дитячі садочки, більше гнучкості на роботі. Цього ніколи не сталося у США, частково через постійно високій рівень імміграції.

По-друге, жінки з вищою освітою хочуть працювати і мати професійну самореалізацію. Родини змушені підлаштовуватися. Цей процес відбувається і у США. За незначними винятками, пише Крітенден, чим більше грошей заробляє жінка, тим серйозніше до неї як до професіонала ставиться її чоловік. В нього вже не виникає проблеми відвести дитину до лікаря, якщо дружина зайнята на роботі. У той же час жінки з нижчим рівнем освіти, не залежно від національності, більш схильні не підпускати чоловіка до дитини та відмовлятися ділитися домашнім тягарем, навіть якщо чоловік і готовий підставити плече, пише дослідниця.

І тут, пише Крітенден, культурні традиції та національність мають менше значення, ніж економічні потреби. Навіть чоловіки-іммігранти з таких патріархальних країн як Ліван чи Іран допомагають з дітьми, коли жінки починають заробляти гроші.

Активні тати втрачають тестостерон … але не надовго

Все це виглядає класно, але є одне дослідження, про яке, я так думаю, читачі мають теж знати. Дослідження Лі Геттера, Катерини Вайн-Едвардс та інших демонструють, що під час вагітності дружини та протягом певного часу після народження дитини рівень гормону тестостерону у чоловіків падає, а гормону стресу кортизону росте. І це стається тільки з тими чоловіками, які повноцінно беруть на себе роль батька. Причому, чим більше тато годує, качає і сповиває нетяму, тим нижчий рівень його чоловічого гормону.

Подібні фокуси з тестостероном стаються ще у птахів і мавп-мармозеток

Звичайно, можна по-різному реагувати на цю інформацію. Можна перейнятися своєю мужністю і триматися від власних нащадків подалі. Дослідник же переконує подивитися на його результати по-іншому – активне батьківство передбачене природою! Ще з доісторичних часів низький рівень тестостерону (тимчасово!) робив чоловіка більш чутливим до потреб свого немовляти і менш чутливим до залицянь брюнетки з сусідньої печери. Якщо це комусь стане втіхою, подібні фокуси з тестостероном стаються ще у птахів і мавп-мармозеток.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Міс Україна -2013 Анна Заячківська - про роботу моделлю в Нью-Йорку, весільні сукні та наслідки домашнього насилля. Відео

Більше

XS
SM
MD
LG