Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

субота 24 Червень 2017

Calendar
Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Жінка йде повз будинок Капітолію у Вашингтоні

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Моя мама – типова мешканка Техасу, - розповідає моя подруга Сара. – Вийдучи з крамниці, вона сяде в машину і проїде 50 метрів до ресторану, який знаходиться в тому ж торговому комплексі

Моєю брамою в Америку стало місто Вінстон-Сейлем, штат Північна Кароліна, де я місяць проходила практику на місцевому телебаченні. Новим було усе – їжа, повітря, обов’язки, колеги, друзі. Все було настільки цікавим та незвичним, що мій мозок просто не встигав все вчасно обробляти. Хоча умови у мене були прекрасні, колеги привітні, а господиня, яка прихистила в себе вдома, – гостинна, чогось дуже важливого не вистачало.

Чого саме я зрозуміла у свій перший вихідний, коли поїхала з подругою до сусіднього міста Шарлотт. Там ми вийшли з машини і пішки пішли до ресторану. Раптом я відчула себе як теля, яке після довгої зими випустили на гайок: ходити! я можу ходити, це те, чого я не робила увесь тиждень, і до чого спрагло моє тіло.

Найкращі та найгірші міста для пішоходів в Америці

Сара, після того як переїхала до Вашингтону, набула звичку ходити пішки та скинула 13 кілограмів

У Вінстон-Сейлемі дуже обмежений громадський транспорт, бракує тротуарів, а бажаючі використати свої ноги за призначенням дуже часто мають їхати до спеціальної «стежки здоров’я» або на стадіон.

Серед американських міст з населенням понад 200 тисяч, Вінстон-Сейлем – на третьому місті з кінця за зручністю для пішоходів, згідно з аналізом агентства нерухомості RedFin. На останньому, згідно з цим рейтингом, - Фаятсвіль, в тій же Північній Кароліні, а на другому - Чесапік у штаті Вірджинія.

У Нью-Йорку пішки ходять навіть русалки, фото AP
У Нью-Йорку пішки ходять навіть русалки, фото AP

Найкраще місто для тих, в кого немає машини, туристів та всіх, хто просто полюбляє рухатися, - Нью-Йорк. У першій трійці - Джерсі-Сіті та Сан-Франциско, а Вашингтон – на дев’ятому. Хоча є виключення, найбільш зручні для пішоходів міста переважно знаходяться на узбережжях, а найменш – на Півдні країни, включно з Флоридою.

Можна помітити, як мешканці різних регіонів США по-різному ставляться до використання свого опорно-рухового апарату.

«Моя мама – типова мешканка Техасу, - розповідає моя подруга Сара. – Вийдучи з крамниці, вона сяде в машину і проїде 50 метрів до ресторану, який знаходиться в тому ж торговому комплексі!» Сама ж Сара, після того як переїхала до Вашингтону, набула звичку ходити пішки та скинула 13 кілограмів.

Серед великих міст США Нью-Йорк – найкраще місто для пішоходів. Найгірше – Фаятсвіль, Північна Кароліна.

В Атланті, штат Джорджія, де я певний час жила, можна було побачити, людей, що бігли уздовж хайвею у сорокаградусну спеку, але у тої же час, коли я йшла містом у своїх справах, часто не зустрічала інших перехожих, а автомобілісти зупинялися, щоб поцікавитися, чи все зі мною в порядку.

Кожен, хто живе у США, може дізнатися, наскільки зручним для ходіння пішки є його район: для цього треба ввести власну адресу на сайті www.walkscore.com. Найкращий – 100 балів. Наша адреса у приміській зоні Вашингтону оцінена всього в 11 балів. Щоб куди-небудь дістатися, потрібна машина, повідомили мене розробники додатку. А от багатоповерховий будинок, з якого ми виїхали, придбавши власне житло, – поруч зі станцією метро, ресторанами, крамницями, приймальнями лікарів, салонами краси, двома хімчистками та навіть міграційною службою – набрав аж 83 бали. Середній бал для найбільших 2500 міст США – 43.

Вашингтон – одне із найзручніших для пішоходів місто
Вашингтон – одне із найзручніших для пішоходів місто

Американські міста почали змінюватися під впливом автомобільного транспорту ще з кінця 19-го століття. Тім Вандербільт в есе в журналі Slate описує ці метаморфози.

Дороги тоді розширювали, прибираючи тротуари, а уздовж доріг вирубували дерева, щоб в них не врізалися автомобілі. Чим більше людей купувало машини, тим далі від ділового центру будували житлові селища з більшими за площею будинками. Щоб транспорт рухався швидше, крамниці та інші центри активності переміщували від узбіччя до окремих торгових центрів, а пішохідними переходами та світлофорами «не зловживали». Люди, які займалися плануванням, почали розглядали пішоходів як незручність та небезпеку для них самих та автомобілістів, яку треба мінімізувати.

Важко перейти вулицю – одна з причин, чому американці мало ходять пішки.

І чим менш зручно ставало ходити, тим менш бажаючих було це робити.

Дослідження Стефані Розенблюм продемонструвало, що хоча у половині людей у віці понад 65 років, аптека чи крамниця знаходиться на відстані менше ніж півмилі, тільки 5% усіх подорожей вони здійснювали пішки. Половина опитуваних у віці понад 50 років в іншому дослідженні пояснили, що вони не ходять пішки, бо не можливо безпечно перейти дорогу. А старих людей та родини з візочками у великій кількості можна побачити у торгових центрах.

Моя дитина їздить до школи на автобусі, хоча наш будинок – всього в п’яти хвилинах пішки. Є і доріжка, і навіть дерева. Але от дорогу між нами та школою дитині неможливо перейти – у ранку вона неймовірно завантажена, а світлофору немає.

І американці ходять набагато менше від мешканців інших індустріальних країн. Дослідження показали, що якщо середньостатистичний австралієць проходить в день майже 10 тисяч кроків (саме стільки рекомендують лікарі), швейцарець – 9650, а японець – 7168, то американець за день робить лише 5117 кроків.

Американці ходять пішки майже двічі менше, ніж австралійці
Американці ходять пішки майже двічі менше, ніж австралійці

Я особисто бачу велику перевагу, коли не лише в крамницю чи ресторан, а і частину дороги на роботу треба пройти пішки: до спортзалу, навіть якщо він знаходиться в тому ж будинку, себе ще треба змусити піти та знайти на це час. А на роботу, на відміну від ресторану чи навіть крамниці, треба ходити щодня, окрім вихідних, навіть якщо погано виспався і дуже заклопотаний. Щонайменше півгодини я ходжу пішки за будь-яких обставин, незважаючи на поганий рейтинг моєї адреси, бо користуюсь громадським транспортом (машину я залишаю біля метро).

Від Гіппократа до останніх досліджень – переваги ходіння для здоров’я

Чорношкірі жінки - це категорія населення, що має найгірші показники смертності від хронічних захворювань, пов’язаних з надмірною вагою. Організація GirlTreck переконує їх ходити пішки

Останні кілька років все більше поширюється популярність громад, де можна ходити пішки (walkable communities). Навіть у Вінстон-Сейлемі. «Все більше людей хочуть жити в громадах із бурхливим життям, а не в огороджених житлових комплексах. Вони хочуть вийти зі своїх машин», - говорить Джейсон Тіл, президент Партнерства Ділової частини міста Вінстон-Сейлем.

Давно відомо, що ходіння пішки – корисне для здоров’я. Ще Гіппократ писав, що «Ходіння – найкраща медицина». Найкраще доведеним є вплив ходіння пішки на зменшення захворювань серцево-судинної системи. Згідно з іншими дослідженнями, регулярне ходіння зменшує ризик діабету другого типу, допомагає уникнути деменції, позитивно впливає на пам'ять, посилює імунітет, зміцнює кістки, допомагає збільшити енергію та покращує настрій, зменшуючи ризик депресії. Також ходіння допомагає тримати вагу в нормі, зменшуючи ризик для здоров’я, пов'язаний з ожирінням.

Ходіння пішки корисно для здоров’я
Ходіння пішки корисно для здоров’я

Деякі лікарі та фітнес-тренери радять ходити на додаток до інших фізичних вправ. Інші вказують на користь ходіння само по собі для певних категорій населення. Порівняно з бігом, ходіння має набагато менший ризик травми. До того ж людей, які не в найкращий фізичній формі, біг, аеробіка чи плавання можуть налякати. А ходіння – доступно усім, його дуже важко робити не правильно і виглядати дилетантом.

Уроки первинної людини для Марка Цукерберга

У ходіння пішки – чимало ентузіастів (включно з автором цього блогу). До цього закликають громадські організації, серед яких – GirlTreck. Її мета - змусити чорношкірих жінок - категорію населення, що має найгірші показники смертності від хронічних захворювань, пов’язаних з надмірною вагою, ходити пішки. Роблять вони це натхненно та із запозиченням методів руху боротьби чорношкірих за свої права, як створення мереж та зустрічі в церквах.

Нью-Йорк та Джерсі-Сіті - найкращі міста для пішоходів в США.
Нью-Йорк та Джерсі-Сіті - найкращі міста для пішоходів в США.

У США набуває поширення така ідея як зустрічі-на-ходу (walking meetings). Обговорення справ під час прогулянки практикує Марк Цукерберг, президент та засновник Фейсбук, та любив робити нині покійний Стів Джобс, співзасновник компанії Apple. Мені важко оцінити, наскільки масово це робиться, але навіть у приміщенні «Голосу Америки» висів плакат із закликом «ходити та розмовляти».

У США набуває поширення ідея зустрічей-на-ходу

Дослідження Стенфордського університету підтвердило те, про що і раніше багато хто здогадувався, - на ходу краще думається. В їхньому експерименті люди, які ходили, давали вдвічі більше креативних відповідей на поставлені завдання, ніж ті, що сиділи. Причому місце, де саме вони ходили, - мальовничими стежками університетського містечка чи на біговій доріжці з виглядом на стіну - не мало значення. У контрольній групі, яку возили на візочках серед найбільш приємних краєвидів, креативність не зросла.

Марк Цукерберг любить мати ділові зустрічі на ходу.
Марк Цукерберг любить мати ділові зустрічі на ходу.

Деякі вчені припускають, що це є наслідком еволюції, адже усі найважчі рішення людство приймало в русі – як от скоординувати зусилля, щоб разом завалити мамонта, чи куди ховатися від шаблезубого тигра. Загалом, 95% своєї історії анатомічно сучасна людина була кочівником. Рухатися на своїх двох до «кращих пасовиськ» - у нас в генах.

У деяких компаніях намагаються скористатися цією особливістю людської природи. У новому приміщенні компанії Pixar, в проектуванні якого особисто брав участь Стів Джобс, - дуже мало туалетів. От щоб люди поки дійдуть за потребою, щось цікаве вигадали.

Отже, розвиток зручного та доступного громадського транспорту, побудова тротуарів, якими приємно йти, та безпечних пішохідних переходів є великим внеском у покращення здоров’я населення, екології та навіть у посилення творчого потенціалу міст. І проектувальники американських міст останніми роками почали по-трохи втілювати ці ідеї у життя.

Дивіться також: Америка для просунутих: Чому ходити пішки до магазину круто? Відео

Будь-які паради у США, наприклад, на День Святого Патріка, День памяті, День незалежності, День подяки – це велика й яскрава подія. І так склалось, що моїм першим парадом у США став ЛГБТ-Прайд, Capital Pride, в якому я не просто була глядачкою, а і брала участь.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Толерантність. Це те, чого Америка навчила мене за півроку. Я не страждала на расизм, гомофобію чи інші прояви дискримінації. Просто в Києві я не перетиналась із людьми, які не приховують свою нетрадиційну орієнтацію, із темношкірими. Неслов’ян, людей інших релігій у моєму колі знайомих теж було небагато. І коли я працювала в новинах у Києві, не можу пригадати, щоб ми хоч раз ставили новину, що має відношення до людей нетрадиційної орієнтації, в ефір. Тому у цій бульбашці складалось враження, що їх не існує. Але це не так.

Capital Pride
Capital Pride

Натомість Вашингтон – неймовірно розмаїтий. Люди із білою й чорною шкірою, «латино», китайці та індуси, мусульмани і баптисти, євреї і буддисти. Кипуча суміш.

І все ж коли знайома покликала на вечірку до колежанки, а двері відкрила, як виявилось, її дівчина, я здивувалась: наскільки ця згадка була неважливою, так би мовити, «між іншим». Так само, коли на вечірці у друзів познайомилась із кількома хлопцями, що віддають перевагу хлопцям.

LGBT Marches
LGBT Marches

Але в Америці це так швидко увійшло у норму, що я припинила сприймати людей винятково через призму їхньої орієнтації. Тому, коли мої гетеросексуальні знайомі сказали, що ідуть на щорічний ЛГБТ-парад у Вашингтоні й радять прийти і мені, бо це дуже весело, я погодилась без жодного сумніву. І не пошкодувала.

У ході можуть брати участь лише зареєстровані учасники, які роблять пожертви в організаційний фонд. Це можуть бути як приватні особи, групи людей, так і приватні компанії, неприбуткові організації чи навіть країни через працівників посольств.

Між іншим, останніми роками активісти почали нарікати, що корпорації тепер надто зловживають цим задля своєї реклами.

На Capital Pride подруга йшла разом зі своєю компанією (і начальницею, яка прийшла з донькою... і дружиною - ще одна несподіванка для мене). Зареєстрували й мене.

Учасники ходи Capital Pride, 11 червня 2017
Учасники ходи Capital Pride, 11 червня 2017

​Учасникам треба було підписати папірець, що якщо під час ходи впадеш, не можеш позиватись до компанії, а ще - що даєш згоду на те, щоб тебе фотографували.

Натомість видали футболки із назвою компанії, веселкові прапорці, веселкові бандани, різнокольорові пластмасові намиста, воду, паперові віяла, полотняні сумки. Найметикуватіші компанії видавали співробітникам веселкові парасольки – спека була неймовірна, нормально дихати можна було лише в тіні.

А ще нам видавали купу «роздаткового матеріалу»: ті ж віяла, намиста, прапорці, цурерки-карамельки, які ми роздавали глядачам під час самої ходи. І вони розлітались, як гарячі пиріжки!

Атмосфера була неймовірна! Люди щиро раділи. Танцювали, давали одне одному «п’ять», обіймались і цілували у щоки, вітали одне одного словами “Happy Pride!” (якщо вірити тому, як це слово переклав Facebook, то це «Щасливої Гордості!»).

На ці вихідні до Вашингтона дійсно зїхались представники ЛГБТ-спільноти з усієї країни. Так, були чоловіки на підборах, з макіяжем і у спідньому.

Але більше було просто усміхнених облич. Дуже багато прийшло гетеросексуалів. Я бачила величезну кількість батьків із дітьми, традиційних пар. І чи не найбільш зворушливий момент: чимало батьків прийшли на прайд підтримати своїх дітей, приймаючи їх та їхню нетрадиційну орієнтацію.

Підпис під фотографіями: "Такі особливі вихідні, святкую прайд із мамою". Тоді я зрозуміла, чому такі паради називають «святом любові».

Увечері відбувся концерт за участі відомих в Америці виконавців, серед яких була Майлі Сайрус.

ЛГБТ – це не заразна хвороба. І якщо ти поспілкуєшся із цими людьми, не побіжиш через день до лікаря змінювати стать. І такі паради важливі не лише для представників нетрадиційної орієнтації. Вони й без того знають, із якими утисками стикаються. Паради важливі для гетеросексуалів. Адже ми маємо побачити, що існують різні люди, інші люди. І вони теж заслуговують на повагу.

Про це треба говорити. Суспільство змінюється, хай як цьому опираються. Врешті, згадаймо історію. У 6 столітті християнський собор розглядав питання про те, чи є жінка homo, людиною. І за словами мого професора, врешті жінку визнали людиною лише тому, що церква вирішила, що мати інтимні стосунки із тваринами – гріх.

Будь ласка, рухаймось вперед, а не назад.

Українська редакція Голосу Америки заохочує відкритий діалог і вільне висловлення думок, але залишає за собою право без пояснень видаляти коментарі користувачів, які містять образливу лексику або розпалюють ворожнечу.

Дивіться також: Українське суспільство стало толерантнішим - інтерв'ю з ЛГБТ активістом. Відео

Більше

XS
SM
MD
LG