Спеціальні потреби

ЗМІ США та Росії залишаються «в полоні стереотипів»

  • Михайло Гуткін

Російські та американські ЗМІ все ще значною мірою перебувають під впливом стереотипів «холодної війни», а в Росії вони, до того ж, страждають від корупції. До такого висновку прийшли учасники конференції «Російські та американські ЗМІ від перебудови до виборів 2012-го року», яка відбулася в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.

Простежуючи визначену в назві конференції траєкторію російських ЗМІ, колишній шеф московського бюро телекомпанії CBS, яка нині викладає журналістику в Університеті Фордем в Нью-Йорку, Бет Нобел, зазначила, що перший президент Росії Борис Єльцин спочатку був справжнім прихильником вільної преси. На думку Нобел, так тривало до 1996-го, коли на ключові позиції в російському медійному просторі висунулися олігархи – Борис Березовський і Володимир Гусинський.

«Таким чином ситуація в Росії докорінно змінилася: якщо раніше Кремль диктував ЗМІ свою політику, то тепер медійну політику визначали олігархи, і Кремль до них прислухався», – сказала Нобел.

На думку журналістки, яка працювала в 1990-ті роки в Москві, в той період в російських ЗМІ, включно з телебаченням, можна було спостерігати значний плюралізм думок. Однак, попередила Нобел, не слід плутати цей обумовлений боротьбою різних кланів за вплив плюралізм зі справжньою демократичністю ЗМІ.

З приходом до влади Володимира Путіна ситуація змінилася. За допомогою свого ідеолога Владислава Суркова російський лідер позбавив контролю над телебаченням олігархів, які змушені були покинути країну. Держава почала відновлювати свої позиції в медіапросторі.

Зараз в Росії існують три типи ЗМІ: безпосередньо контрольовані державою, контрольовані напівдержавними структурами (наприклад, «Газпром-медіа»), і ті, що знаходяться в приватних руках. Останні можуть бути налаштовані щодо Кремля дружелюбно, а можуть і вороже.

«Джинса» в законі

За даними Бет Нобел, яка посилається на свої контакти в Москві, «джинса» (замовні матеріали в пресі), що з'явилася в період перебудови, в путінський період була практично узаконена. Іншими словами, якщо раніше гонорари за «джинсу» отримували конкретні журналісти, то тепер ці грошові потоки часто контролюють самі медійні організації, у багатьох з яких для цієї мети створені спеціальні відділи.

За словами Нобел, в Росії за висвітлення «потрібних» тем в «правильному» ключі платять і олігархи, і Кремль, і політичні партії, і опозиційні фігури. Мова йде про десятки тисяч доларів на день, стверджує журналістка.

«Це пристойні суми, і багато медійних компаній опинилися залежними від цих грошей», – додає вона.

У розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» Бет Нобел зазначила, що вона – далеко не перша, хто говорить про це:

«Це сумна ситуація для росіян, які не можуть вірити тому, що пишуть в газетах. Адже по ідеї, газети повинні відрізнятися від Інтернету, де будь-хто може написати, що завгодно, саме тим, що в газеті інформацію перевіряють професійні журналісти. Коли газети друкують замовні статті, люди не знають, чи можна їм вірити, і це підриває довіру до преси в цілому».

Бет Нобел відзначила також цікаву деталь: після грудневих виборів російські телеканали, принаймні, на певний час перестали отримувати інструкції з Кремля. В результаті висвітлення демонстрацій протесту виявилося достатньо об'єктивним.

«Може бути, зараз ці інструкції знову надходять безперебійно. Але, по-моєму, цей епізод ілюструє неоднозначність ситуації. Багато журналістів в Росії сьогодні відчувають внутрішній дисонанс, добре знайомий журналістам у всьому світі. Особливо, якщо вони працюють на державних ЗМІ: на роботі вони повинні висвітлювати те, що держава вважає важливим і необхідним, хоча їх особисті думки можуть не збігатися з офіційними. Я вважаю, що за останні кілька місяців, з тих пір, як активізувалося протестний рух, це відчуття роздвоєння між своїми професійними обов'язками та особистими уявленнями у багатьох журналістів загострилося», – сказала журналістка.

Американські ЗМІ скорочують штати

Звертаючись до американських ЗМІ, Бет Нобел зазначила, що їхній інтерес до Росії за останні роки значно знизився. Так, якщо в 1997-му році в Москві працювали 29 американських кореспондентів, то сьогодні – лише 16. Деякі медійні організації, включаючи CBS, де вона працювала, взагалі закрили свої бюро в російській столиці, інші залишили там лише одного кореспондента.

Це, на думку Нобел, той випадок, коли кількість впливає на якість:

«Якщо у вас в бюро працюють кілька людей, можна займатися розслідуваннями, самостійною репортерської роботою. Якщо ж бюро складається з однієї особи, то вона може лише стежити за головними подіями і коротко повідомляти про них».

Всі учасники дискусії погодилися в тому, що американські ЗМІ з міркувань економії скорочують свою присутність не лише в Росії, а й у всіх інших країнах. Наприклад, сьогодні вважається нормальним, якщо один кореспондент висвітлює всю Латинську Америку.

Стівен Коен: висвітлення Росії стало «менш об'єктивним» і «більш ідеологізованим»


Професор Прінстонського і Нью-йоркського університетів Стівен Коен почав свій виступ із зауваження про те, що «найкраще Росію висвітлюють ділові розділи газет і журналів, тому що бізнес змушує їх мати справу з фактами». Це була єдина хороша новина в його суперечливої, але добре аргументованої презентації. Далі професор Коен, автор кількох книг з історії Росії, обрушився на американські ЗМІ з жорсткою критикою. На його думку, сьогодні вони висвітлюють Росію «менш професійно», ніж за часів «холодної війни».

«Починаючи з 1992-го року, висвітлення Росії американськими ЗМІ стало менш об'єктивним і багатогранним, більш ідеологізованим і схильним до стереотипного мислення, воно частіше відображає офіційну точку зору Вашингтона. Американські ЗМІ стали менш відкритими до альтернативних точок зору», – заявив професор Коен.

Експерт нарікає, що в більшості випадків правило, яке вважалося раніше «залізним», згідно з яким у статті повинні бути представлені, принаймні, дві точки зору, сьогодні не дотримується. «Сьогодні журналісти шукають цитати, які впишуться в їхню розповідь і підтримають їх точку зору», – сказав експерт.

Коен вважає, що зникла і стіна, що розділяє в газетах новини та аналітику. «Сьогодні статті про Росію в «Нью-Йорк Таймс» або «Вашингтон Пост» містять стільки ж фактів, скільки і міркувань кореспондента», – продовжив він.

При цьому, на його думку, фактів про Росію стає все менше. «Їх замінюють припущення, сумнівні узагальнення про історію та політику Росії. Деякі з цих припущень вкидають олігархи або їхні представники на Заході, але ЗМІ їх підхоплюють і підносять, як факти», – заявив професор Коен.

У своїй останній книзі «Провал хрестового походу. США і трагедія посткомуністичної Росії» Коен вказує, що адміністрація Білла Клінтона проголосила Бориса Єльцина лідером, «який дозволить створити Росію, яку ми хотіли б бачити». З тих пір, зазначає історик, американська преса всіляко вихваляла Єльцина, закриваючи очі на розстріл російського парламенту в 1993-му році, на підтасовані вибори 1996-го року, і на розв’язану Єльциним війну в Чечні.

«Американська преса проігнорувала розкрадання російської держави під виглядом приватизації, появу невеликої кліки олігархів, невиплату зарплат простим росіянам і зубожіння мільйонів людей, колапс системи соціального захисту і масивну корупцію. Все це вважалося переходом Росії до ринкової економіки», – продовжив Коен.

«Американські ЗМІ називали Єльцина єдиним демократом-реформатором, у той час як він оточив себе «шахраями і злодіями» задовго до того, як Навальний став використовувати цю фразу», – заявив професор Коен.

За його словами, американські ЗМІ в ту «ганебну епоху американської журналістики» «дискредитували» будь-кого, хто виступав проти Єльцина, включаючи багатьох колишніх радянських дисидентів – від Олександра Солженіцина до Андрія Синявського.

Професор Коен був не менш радикальний у своїй критиці і сьогоднішніх американських ЗМІ. Він вважає, що з приходом до влади Путіна в ЗМІ почалася його «демонізація»: на Путіна списали всі гріхи його попередника. На думку Коена, саме за Єльцина почався відхід від демократії, отримала потужний імпульс корупція і було вбито більше журналістів, ніж при Путіні.

«В американських газетах Путіна нерідко обвинувачують в жахливих злочинах, включаючи вбивство Ганни Політковської і перебіжчика Олександра Литвиненка в Лондоні. При цьому не наводиться жодних фактів, не кажучи вже про політичну логіку», – констатував експерт.

«Американські ЗМІ називають Путіна «автократом», однак, «автократ», за визначенням в тлумачному словнику, це «самодержець, особа з необмеженою верховною владою». Будь-яка людина, знайома з політичною системою Росії, знає, що це визначення не відноситься до Путіна. Так, він сильний лідер авторитарного складу, але він не володіє абсолютною владою», – продовжив професор Коен.

На думку професора Коена, така «історична амнезія» небезпечна тим, що вона робить неможливим глибокий аналіз процесів, що відбуваються в Росії.

«Опускаючи зі свого наративу шахрайську приватизацію, американська преса виявилася нездатною вказати справжню причину відмови від демократії в 1990-их роках і головну перешкоду на шляху до нової демократизації сьогодні. Всупереч загальноприйнятій думці, цією перешкодою не є особисто Володимир Путін. Цією перешкодою є ненависна більшістю росіян олігархічна еліта, що побоюється вільних виборів. Вони знають, що результатом вільних виборів будуть президент і парламент, наділені мандатом відібрати у них власність і посадити їх до в'язниці. Тому, до тих пір, поки у них є вплив, вони не дозволять провести в Росії вільні вибори. Крапка», – підсумував експерт.

Виступ Стівена Коена викликав гостру полеміку, зокрема, з присутнім в залі британським журналістом Люком Хардінгом, який був висланий з Росії. Хардінг рекомендував учасникам дискусії свою нову книгу про Росію, «Мафіозна держава».

Професор Коен, відповідаючи на критику, зазначив, що він не вважає описані ним недоліки американської преси результатом якоїсь змови. Він вважає, що причиною описаного ним явища стало властиве сучасним ЗМІ «стадне мислення» і продиктована насамперед фінансовими міркуваннями «необхідність слідувати сталому нарративу».

В умовах, коли у журналіста часто немає часу і можливості вникнути в ситуацію, набагато легше йти протоптаним шляхом, ніж шукати нову стежку, підсумував професор Коен.


Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG