Актуально
Вони зламали ГУЛАГ: як українці знищили радянську репресивну машину
Міністри УНР, митці «Розстріляного відродження», «класово ворожі елементи», науковці‑«шкідники», учасники українського визвольного руху, дисиденти та священнослужителі. Усі вони за часів СРСР були на особливому контролі в радянської влади, а багатьом із них ще й довелося пройти репресивне пекло ГУЛАГу – системи спеціальних виправно-трудових таборів. Їх намагалися «виховувати» тяжкою працею і нелюдськими умовами ув’язнення, утім, вони не скорились і, зберігши гідність, спільними зусиллями змогли розвалити цю систему. Про тріумф цих людей та їхню боротьбу проти радянського репресивного режиму розповідає тематична виставка, відкрита у Києві 8 травня, у день День пам’яті і примирення.
«Вони тріумфували, хоча їхня боротьба і розтягнулась на 74 роки, поки існував комуністичний тоталітарний режим та система його концтаборів. Вони тріумфували 24 серпня 1991 року, коли Чорновіл, Лук'яненко та інші політв'язні вносили до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор!»
Так керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР) Володимир Бірчак розповідає про українців, котрі потрапили до ГУЛАГу і замість того, щоб зламатись, самі зламали репресивну систему Радянського Союзу.
Саме про них ЦДВР спільно з колегами з Українського інституту національної пам’яті, Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» та Галузевого державного архіву СБУ вирішили детально розповісти українцям у виставці «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».
«Через систему ГУЛАГу пройшло понад 20 мільйонів людей. У 1953 році, коли помер кат-Сталін, більшість її в’язнів були саме українцями», – наголошує директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
За його словами, табірна система сприймалась радянською владою як інструмент остаточного упокорення, тому значну частину в’язнів складали учасники ОУН та УПА.
«Саме українські повстанці принесли на територію ГУЛАГу «бацилу бунту». Ті масові повстання, які відбулися на територї таборів у Воркуті, Норильську, Кенгіріпо, зламали цю систему», – зауважує Володимир В’ятрович.
Окрім повстанців, радянські табори змушені були пройти різні групи українців: від звичайних селян до інтелігенції. Їм доводилось валити ліс, брати участь у «комуністичних будівництвах», працювати у копальнях за Полярним колом, опинятися у секретних дослідних установах («шарашках») чи тюремних психлікарнях.
Однією з тих, кого спіткала така доля, була, зокрема, рідна сестра Лесі Українки Ізидора Косач.
Вперше жінку заарештували за доносом у вересні 1937 року. Один з її студентів стверджував, що Ізидора «націоналістично налаштована» і розповідає, що «Україною та її багатством розпоряджається Москва», «видатні українці сидять», а «людям нема за що купити одяг».
Своє покарання сестра Лесі Українки відбувала в Онезькому таборі Архангельської області. Там вона валила ліс. Згадуючи ті роки, жінка зауважувала, що найтяжча робота діставалась зазвичай політичним в’язням, яких там була переважна більшість.
На початку 1940-го, незадовго до святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки, Ізидора Косач вийшла на свободу. Досягти цього допомогли численні клопотання.
Але вже незабаром, з початком Другої світової, вона знову потрапила в неволю. І хоч цього разу її арештували вже нацисти, утім, підстава була та сама – проукраїнська діяльність.
Опинившись на волі восени 1943-го Ізидора Косач разом із сестрою Ольгою втекли з СРСР на Захід, а звідти до Америки.
«Не поїду в Україну, поки там панує неволя і заарештовують невинних людей», – наголошувала вона.
А от київський баптистський пастор Георгій Вінс двічі постраждав у СРСР за свої релігійні переконання. Спершу три роки йому довелось провести на Північному Уралі, а після свій термін він поїхав відбувати вже до Якутії.
Табірне керівництво суворо стежило за тим, аби Вінс не вів жодних розмов на релігійні теми з іншими в’язнями, а за найменшої підозри його переводили до іншого місця утримання.
Спати йому дозволяли лише біля входу в барак, лише на спині і лише з відкритим обличчям. Але навіть за дотримання ним цих умов, чоловіка по кілька разів на ніч будили і ставити питання, засліплюючи ліхтарем.
Вдень було не легше: що дві години його чекали з перевіркою на вахті, адже в одному з таборів йому на півроку дали «червону лінію», як схильному до втечі в’язню.
Утім, суворий контроль не завадив Вінсу пронести до ГУЛАГу у підборах чобіт 15 глав Євангелія від Івана і Євангеліє від Марка, розміром із сірникову коробку – пришитим до майки.
Але радянській владі було недостатньо просто заслати Вінса до ГУЛАГу: адміністрація таборів кілька разів дозволяла «кримінальним» в’язням вчиняти на нього замахи, обіцяючи їм за це дострокові звільнення.
І поки у таких умовах Вінс відбував своє покарання, українська Гельсінська група, міжнародна організація Amnesty International та навіть Конгрес США вимагали його звільнення.
Цього вдалося досягти лише у 1979 році, коли Вінса та ще чотирьох політичних в’язнів обміняли на двох чекістів. Так він опинився у США.
Математик і філософ Леонід Плющ ще один із тих, кого міжнародній спільності вдалося вирвати з рук Кремля у другій половині 1970-х років.
Радянська влада, «зважаючи на особливу соціальну небезпечність його антирадянських дій», утримувала чоловіка у так званій «шарашці» – психіатричній лікарні, – яка була гіршою за концтабір через невизначеність терміну примусового «лікування» та загрозу набуття справжнього божевілля внаслідок застосування різних «лікувальних методів».
«Вялотекущую шизофрению» Плюща, «виявлену» спеціальною «комісією»,«коригували» не лише за допомогою багатогодинного прив’язування до ліжка, але і за допомогою галоперидола, інсуліна та трифтазина, після яких його тіло сковували судоми і сам він не міг говорити навіть на побаченнях із дружиною.
Історії Леоніда Плюща, Георгія Вінса та Ізидори Косач одні з кількох десятків, про які розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».
«Це історії насамперед про тих, хто зміг встояти психологічно, тому що Радянському Союзу було мало зламати людину фізично, він хотів її насамперед змусити говорити своєю мовою і шанувати його цінності», – підсумовує Наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк.
Дізнатися більше про цих людей та їхній опір радянській репресивній машині можна біля столичної будівлі Головпошти за адресою Хрещатик, 22.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
Дивіться також: День пам'яті і примирення: найбільш почесний рейс у США
Всі новини дня
- Голос Америки
Злість, розгубленість, безпорадність. Жителі прикордонного російського Шебекіна «розчаровані тим, що до такого дійшло» – NYT
Внаслідок обстрілів у прикордонних з Україною районах Бєлгородщини загинули щонайменше сім людей. CNN з посиланням на російських офіційних осіб повідомляє про атаки зі смертельними наслідками щонайменше в чотирьох місцях Бєлгородської області.
Двоє чоловіків і жінка загинули під час обстрілу села Соболівка із 18 ракет, повідомив Гладков у серії дописів у своєму Telegram-каналі. Також в результаті удару були пошкоджені газопровід і лінія електропередач.
Через Соболівку проходить залізнична лінія, яка сполучає Росію з окупованиси нею частинами Украни, що свідчить про те, що ціллю могли бути російські лінії постачання - пише CNN.
Мешканці Бєлгородської області Росії унаслідок останніх обстрілів “починають розуміти жахи війни, що точиться на їхньому порозі”. А також висловлюють обурення у соцмережах про те, що “Москва не турбується про їхню долю”.
Такі свідчення мешканців, зокрема евакуйованих з прикордонного міста Шебекіно, публікує видання New York Times.
Вони почали використовувати у соцмережах хештег “Shebekino Is Russia”, а в інтерв’ю журналістам чимало з них висловлювало обурення через те, що ведучі державного телебачення неправильно вимовляли назву їхнього міста.
“Таке враження, що в Москві не розуміють, що у нас тут відбувається. Коли безпілотники прилетіли до Москви, відразу з’явилися великі історії, це було в усіх новинах. А тут люди під обстрілами місяцями і нічого”, — цитує NYT місцевого вчителя англійської мови.
Водночас видання свідчить, що завдяки обстрілам на російській території “через 15 місяців після того, як російські ракети вперше впали на Київ, мешканці прикордонного з Росією Бєлгорода починають розуміти жах війни на їхньому порозі”.
Газета New York Times опитала мешканців прикордонного регіону Росії, більшість із них, як і вчитель, наполягали на тому, щоб їх називали лише іменами, посилаючись на страх розплати за розмови про війну.
Незважаючи на зростання кількості нападів на російській території, лише кожен четвертий росіянин уважно стежить за війною і, ймовірно, виходить за межі державних ЗМІ, щоб отримати інформацію про неї, – такими є висновки травневого опитування російських соціологів з недержавного “Левада-центру”. Майже половина респондентів заявили, що не стежать за конфліктом взагалі або лише побіжно.
Директор “Левади” Денис Волков сказав, що російське суспільство “не цікавиться далі власного носа”.
Але останні події змушують принаймні мешканців Шебекіно переоцінити свою апатію чи підтримку війни, а ще – породжують обурення проти влади, яка, на їхню думку, не змогла їх захистити, пише NYT.
Дивіться також:
- Голос Америки
Росія святкує День російської мови в ООН і цитує Пушкіна про «незаперечну перевагу» російської «над усіма європейськими мовами»
Росія в ООН святкує День російської мови у понеділок, 6 червня, у день народження російського поета початку ХІХ століття Олександра Пушкіна. Його цитату про «перевагу» російської мови над усіма європейськими мовами було обрано як епіграф до статті про значення російської мови для ООН.
Як зазначається на сайті ООН, цей день відзначається у рамках програми підтримки та розвитку багатомовності та культурного різноманіття. Однією з цілей цієї програми є «підтримка рівноправності всіх шести офіційних мов ООН: англійської, арабської, іспанської, китайської, російської та французької».
«Багатомовність, яка є важливим фактором гармонійного спілкування між народами, має особливе значення для Організації Об'єднаних Націй», – мовиться на сайті ООН.
Разом з тим, на думку правозахисників у самій Росії влада проводить активну політику асиміляції, що веде до зменшення кількості мовців та зникання мов національних меншин.
Результати перепису 2021 року показують, що кількість носіїв майже всіх російських мов національних меншин зменшилася за десятиліття з часу попереднього підрахунку населення.
Російська англомовна газета Moscow Times писала у березні цього року, що хоча дані перепису, оприлюднені в грудні минулого року, засвідчують картину зникнення інших мов у Росії, активісти та експерти, з якими спілкувалися журналісти, вважають, що ситуація є ще гіршою.
Наприклад, кількість носіїв чуваської, тюркської мови, якою розмовляють в основному в Республіці Чувашія в Поволжі Росії, скоротилася з понад 1 мільйона носіїв у 2010 році до трохи більше ніж 700 000 у 2021 році, мовиться у публікації.
У 2002-2010 роках кількість людей, які володіють татарською мовою в Росії скоротилася на понад мільйон осіб, у Казані, столиці Татарстану, де живе понад мільйон осіб з майже 4-мільйонного населення республіки залишилося тільки кілька шкіл з татарською мовою навчання, повідомляють татарські активісти.
Олександр Болькін, старійшина народу ерзя, який живе в Україні, в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що за останні 30 років чисельність його народу знизилася приблизно вдвічі: з мільйона до 400-500 тисяч осіб.
У січні 2019 року Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи розкритикував Росію за національну політику. Експерти були стурбовані «зростанням домінування російської мови» при одночасній «відсутності ефективної підтримки мов національних меншин».
Захист прав російськомовного наслення – одна з «офіційних причин» війни, яку Росія розв'язала проти України. Заступник голови МЗС Росії Михайло Галузін наприкінці травня заявив, що серед умов для миру з Україною є ухвалення статусу російської мови як державної.
При цьому на окупованих Росією територіях окупаційна влада виводить українську мову з навчального процесу та вилучає україномовні книжки з бібліотек.
Цього року російська мова вперше почала втрачати популярність у світі. У 2023 рооці вона не увійшла у список 10-ти найпопулярніших мов, які вивчають у всьому світі за допомогою платформи Duolingo.
З моменту заснування платформи в 2015 році, «це перший рік, коли російська мова так драматично втратила свою популярність, незважаючи на те, що нею спілкуються 282 мільйони людей в світі», повідомили в компанії.
Падіння інтересу учнів до вивчення російської мови у компанії безпосередньо пов’язали з російським вторгненням в Україну у 2022 році та подальшим зростанням інтересу до вивчення української мови.
- Голос Америки
Українські тенісистки відмовляються тиснути руки російським суперницям
Українська тенісистка Еліна Світоліна відмовилася потиснути руку своїй російській суперниці Анні Блінковій після перемоги у п’ятницю в Парижі.
За інформацією Reuters, Світоліна пояснила, що зробила це з поваги до чоловіків і жінок, які захищають Україну від вторгнення Росії.
“Що б подумали українські солдати, якби я потиснула руку росіянам?” – цитує Світоліну інформаційна агенція.
Російська спортсменка, як і білоруські тенісистки, допущені до змагань лише в нейтральному статусі - через повномасштабне вторгнення РФ до України.
Напередодні ще одна українська тенісистка, Марта Костюк, вирішила не обмінюватися традиційними післяматчевими вітаннями із суперницями з Росії чи Білорусі та уникала рукостискань.
Як пише агенція Associated Press, Костюк сказала, що перед матчем проти Аріни Соболенко з Білорусі вона не могла спати, переглядаючи онлайн тривожні новини з Києва, де тієї ночі від російських бомбардувань загинула щонайменше одна людина.
«Я намагаюся відкинути свої емоції щоразу, коли виходжу на корт”, - цитує АР спортсменку. Водночас її суперниця з Білорусі поділилася з журналістами, що їй важко виступати проти українок.
“Ви граєте проти українки і ніколи не знаєте, що трапиться. Ніколи не знаєш, як люди — підтримають чи ні?” - сказала Аріна Соболенко агентству.
Соболенко також днями потрапила на сторінки міжнародних ЗМІ через відмову від прес-конференції у зв'язку з питаннями журналістки з України.
“У мене немає коментарів для вас”, - повторювала Соболенко, коли кореспондентка запитувала її про відкриту підтримку спортсменкою авторитарного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Соболенко підписала відповідний відкритий лист у 2020 році, коли на вулицях Мінська тривали жорстокі затримані мирних протестувальників.
Соболенко заявила, що на останній прес-конференції "не почувалася в безпеці", - пише CNN.
Своєю чергою Костюк відкинула припущення, що російським і білоруським спортсменам буде небезпечно повертатися додому у разі відкритого засудження війни.
“Я не знаю, чого бояться інші гравці. Я повертаюся в Україну, де можу померти будь-якої секунди від безпілотників, чи ракет, чи чогось іншого”, – зауважила Костюк.
Раніше Марта Костюк відмовилася потиснути руку і російській суперниці Анатастасії Потаповій на змаганнях Miami Open. Таких випадків у спорті було чимало з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Українець Іван Чупринко відмовився потиснути руку іранцю під час нагородження на чемпіонаті світу з жиму лежачи – на знак протесту проти постачання Іраном дронів для війни Росії проти України. Українська тенісистка Ангеліна Калініна відмовилася потиснути руку своїй російській суперниці Вероніці Кудерметовій в Італії, - інформувало видання CNN.
"Український спорт - це про честь і гідність"
“Український спорт - це про честь і гідність. Про відчуття честі і гідності як найважливіших цінностей”, - сказав президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк в ефірі телеканалу “Київ”.
Він також розповів, що Спортивний комітет України торік розпочав проект, присвячений загиблими на війні українським спортсменам – “Янголи спорту”.
Загалом через повномасштабне вторгнення Росії в Україну загинуло понад 250 спортсменів, - інформувало Міністерство молоді та спорту у березні цього року.
Як відомо, цього літа російські і білоруські тенінсти зможуть брати участь у Вімблдонському турнірі. Для участі (забороненої торік) їм поставлено низку умов.
Зокрема, як інформує видання New York Times – дотримуватися нейтралітету під час виступу на турнірі, не висловлювати підтримку повномасштабного вторгнення РФ до України за підтримки Білорусі.
"Він пообіцяв мені, що повернеться". Анна Зайцева пережила блокаду "Азовсталі" і розшукує чоловіка-Азовця. Відео
Анна разом із тримісячним сином понад 60 днів ховалася від обстрілів на “Азовсталі” під час облоги Маріуполя. 30 квітня її та ще 156 цивільних евакуювали з Маріуполя гуманітарним коридором. Чоловік дівчини Кирило Зайцев залишився захищати місто та потрапив у полон.
- Голос Америки
Міністерка оборони Нідерландів відповіла представнику Китаю про причину війни в Україні
Міністерка оборони Нідерландів відкинула заяву Китаю про те, що війна Росії проти України пов’язана з «невдалою архітектурою безпеки» в Європі.
У суботу на головній щорічній оборонній конференції Азії досвідчений китайський дипломат заявив, що Європа «неправильно керувала» власною безпекою, і їй слід брати приклад з Азійсько-Тихоокеанського регіону.
«Я не думаю, що ви ефективно та конструктивно керуєте ситуацією з безпекою», — сказав Цуй Тянькай під час панельної дискусії в рамках Shangri-La Dialogue у Сінгапурі, повідомляє South China Morning Post, англомовне видання, що базується у Гонконгу.
«Нам не потрібне азійське НАТО. Ми не хочемо бачити розширення ролі НАТО в нашому регіоні», – сказав колишній посол Китаю у Вашингтоні.
На панелі з питань управління безпекою в євроатлантичному та азійсько-тихоокеанському регіонах він сидів поруч з міністром оборони України Олексієм Резніковим, але той уникав критики Пекіна. За повідомленням часопису Politico, він сказав лише, що Україні потрібно виграти війну, а не вести переговори.
Натомість на захист НАТО як ключового елементу європейської безпеки виступила його колега з Нідерландів Кайса Оллонгрен. Вона сказала, що слова представника Китаю є «велика-велика неправда».
«Було припущення посла, що Європі не вдалося дуже добре керувати своєю безпекою через війну в Україні. Звичайно, я розумію, що в Україні йде війна, але я вважаю, що це не результат неправильного управління ситуацією з безпекою в Європі. Це результат неповаги до того, як ми хочемо керувати безпекою в Європі», – сказала Оллонгрен.
«Не можна звинувачувати Європу чи європейські країни в незаконному вторгненні Росії в Україну», – сказала Оллонгрен в інтерв’ю виданню Politico через кілька хвилин після свого виступу.
Оллонгрен, чия країна займає все більш критичну позицію щодо Китаю через зв’язки з Росією та технічний прогрес у військовій сфері, додала, що оскільки Цуй більше не є послом, вона чекатиме, поки міністр оборони Китаю Лі Шанфу викладе офіційну позицію у своїй програмній промові в неділю.
Китай намагається зіграти роль посередника у досягненні миру між Росією та Україною, однак Пекін не визнає факту російської агресії і вважає, що однією з причин війни було «розширення НАТО».
Як повідомляв Голос Америки, днями спеціальний посланець Китаю закликав західних партнерів України припинити постачати їй зброю, бо це «розпалює конфлікт».
Форум