У 81-ші роковини трагедії в Бабиному Яру, представники міжнародної спільноти звинуватили російського президента Путіна у неповазі до історії Голокосту, шкоді світовим зусиллям із запобігання масовим злочинам та повторенню подібної трагедії.

Посли з особливих доручень, які опікуються питаннями Голокосту, низки виступили з осудом порушень прав цивільних, які коять сили Росії в Україні.

"Сьогодні, за оцінками різних джерел, російська влада та її проксі затримали, допитували і, за повідомленнями, катували, десятки тисяч українських громадян", - йдеться в спільній заяві Канади, Хорватії, Чехії, Німеччини, Греції, Нідерландів, Румунії, Великої Британії та США.

Вони вказали, що багато українців, включаючи тисячі дітей були перевезені, або силоміць депортовані з їхніх осель на територіях України, що тимчасово контролює Росія.

Путін намагається виправдати свою війну тим, що викривляє історію Голокосту, заявляючи про "денацифікацію" України, мовиться в заяві. Дипломати заявили про необхідність документувати злочини і притягнути винних до відповідальності.

В трагедії у Бабиному Яру 81 років тому нацисти та їхні поплічники вбили майже 34 000 євреїв.

В четвер президент України Володимир Зеленський вшанував пам’ять жертв масових розстрілів мирного населення нацистами в окупованому Києві у роки Другої світової війни, повідомляє прес-служба Офісу президента. Зеленський заявив, що "злочинці, які спричиняють такі трагедії, обов'язково мають бути покарані. Щоб у диктаторів і тиранів не було бажання повторювати щось подібне у майбутньому".

У Кремлі у п’ятницю 30 вересня планують оголосити анексію окупованих російськими військами українських територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

За словами речника президента Росії Дмитра Пєскова, перед підписанням документів про анексію, президент РФ Володимир Путін виступить перед російськими депутатами, повідомляє "Радіо Свобода". Договори про начебто "вступ до складу Росії нових територій" підпишуть за "підсумками" так званого "референдуму", результати якого не визнають США, ЄС, Велика Британія, Канада, решта країн "Групи семи" та Україна.

Очікується, що підписувати "договори" будуть із ватажками угруповань Л/ДНР, а також главами російських окупаційних адміністрацій Херсонської та Запорізької областей. За тією ж схемою після виступу Путіна перед депутатами та членами Ради Федерації 18 березня 2014 року були підписані документи про анексію Криму.

Остаточно задокументувати так звану анексію верхня палата Держдуми має 4 жовтня, за три дні до 70-го дня народження Володимира Путіна, пише Reuters. Там зазначають, що у той час, поки у Москві готуються масштабні святкування анексії, російські війська зазнають "найгірших поразок у війні" в Україні за останні кілька тижнів. Деякі воєнні експерти вказують на те, що українськи сили готуються оточити армію РФ у Лимані на Донеччині.

Про те, що анексія відбувається у час "численних невдач росіян на війні", які "засвідчили поганий стан російської армії та залишили Путіна у найбільш вразливому становищі за увесь час на посаді", пише й The Washington Post. "Його критикували й праві провоєнні яструби, розлючені через військові помилки, а також невдалу мобілізацію, а також ліві противники війни", - йдеться в статті.

"Анексія відзначає, ймовірно, найтемніший момент у відносинах між Росією та Заходом з початку Холодної війни, - пише видання, - після попередження НАТО у четвер, що пошкодження двох труб "Північного потоку" у Балтійському морі стали результатом "навмисних та безвідповідальних диверсійних дій".

Професор Лоуренс Фрідман, якого цитує The Washington Post, вважає, що "важко придумати, хто ще це може бути", окрім як Росія. На його думку, руйнування газопроводу стане "погрозою щодо вразливості всіх підводних труб і кабелів, якщо Росія захоче спричинити більше перебоїв" й також нагадуванням ЄС про те, що вони завжди залишатимуться залежними від російських енергоносіїв.

"Росія має довгу історію вдавання гри у демократію (cosplaying democracy - ред.)", - цитує історика Роджена Мургауза видання Time. Він згадує "референдуми" у Криму й навіть "вибори" у країнах Балтії у 1940, що передували приєднанню їх до Радянського Союзу, й каже, що метою цих псевдореферендумів на українських територіях є "посіяти сумнів і дати прихильникам Росії, вдома й за кордоном, щось, що можна захищати".

За словами Мургауза, також таким чином Путін хоче підвищити ставки в війні в Україні, щоб "залякати західних союзників, випробувати їхню рішучість", адже "деякі уряди думатимуть двічі, перш ніж підтримати будь-які воєнні дії, що відбуваються на цих територіях". Але водночас, пояснює Time, "підвищення ставок Путіним також виявляє обмеженість російських воєнних умінь". "Путін робить ставку на те, що світ бачитиме в ньому лідера, якому нема чого втрачати — і, отже, з ним краще не зв’язуватися. Ризик полягає в тому, що натомість його сприйматимуть як людину, яка вже програла".

У статті використано матеріали "Радіо Свобода", The Washington Post, Time

Контактна група з питань оборони України, яку очолюють США, наступного разу зустрінеться 12 жовтня в Брюсселі, у переддень зустрічі міністрів оборони Альянсу, що запланована на 13 жовтня. Про це журналістам повідомила посол США при НАТО Джуліан Сміт, нагадавши, що так званий формат «Рамштайн» об’єднує понад півсотні країн світу.

На уточнювальне запитання Радіо Свобода, чого очікувати від майбутньої зустрічі і чи може розраховувати Україна на отримання далекобійних установок, що досягають цілей на відстані 300 кілометрів, західних танків, бойових літаків, посол відповіла, що надання допомоги – це процес, який постійно розвивається, навівши приклад постачання Україні протиповітряної оборони, потім – берегової, також амуніції.

«Я не можу точно сказати, як виглядатиме майбутня допомога. Я можу сказати, що вона продовжуватиме надходити від Сполучених Штатів, також від інших країн-союзників по НАТО. Я не бачу, щоб цей процес зупинявся, і він надалі розвиватиметься. Ми будемо базувати ці списки на тому, що є і що потрібно Україні. І ми постійно знаходимо способи об’єднати ці два аспекти разом», – зазначила Джуліан Сміт.

Посол також зауважила, що США та їхні союзники перебувають у постійному, майже щоденному контакті з українським військово-політичним керівництвом, аби визначити, що саме потрібно українським армійцям на місцях.

«Ми чітко й голосно почули ці українські запити. Ми докладемо всіх зусиль, щоб задовольнити ці вимоги через контактну групу. Але я думаю, що, якщо історія нам щось і показує, так це те, що це – лише постійний процес, що розвивається», – наголосила Сміт.

Попереднє, п’яте засідання контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн», відбулося на авіабазі «Рамштайн» у Німеччині 8 вересня. Тоді, під час засідання, сторони, серед іншого, домовилися про подальшу активізацію програм підготовки українських військових.

Зустрічі у форматі «Рамштайн» було започатковано з метою колективної підтримки України, щоб задовольнити оборонні потреби української армії в умовах протистояння російському повномасштабному вторгненню.

Цього тижня журналістка Голосу Америки, Ірина Соломко, мала нагоду поспілкуватися із Тіною Кароль під час її візиту до Нью-Йорка. Метою візиту співачки була підтримка першої леді України на презентації благодійної фундації.

В екслюзивному інтервʼю Голосу Америки, Тіна Кароль розповіла про творчість під час війни, шлях до перемоги та боротьбу на культурному фронті.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Ірина Соломко, Голос Америки: Тіно, вітаю Вас. Ви зараз в Нью-Йорку, приїхали сюди підтримати першу леді. Чому для вас це важливо?

Тіна Кароль, співачка: Для мене важливо все, що відбувається зі словом «Україна». Все, що сьогодні під нашим прапором, це все важливо. І кожну ініціативу я готова підтримати і бути ініціатором питань культурної дипломатії, які стосуються саме України, тому що це мій поклик серця, моя місія і тому що в мене такий паспорт.

І.С.: Ви вчора виступали, там були Гілларі Клінтон, топові американські політики, але кілька тижнів тому ви давали концерт в метро для медиків і волонтерів. Як вам така аудиторія?

Т.К.: Зараз Ви мене зворушили. Коли я вийшла на сцену, я зрозуміла, що я страшенно злюсь. Якщо порівнювати аудиторії, по-перше, ми підтримували нашу першу леді, нашу Олену Володимирівну і це важливий крок. Це честь. Але коли ти співаєш для наших людей в метро – це місія.

І.С.: Ви вперше в Америці з того моменту, як розпочалася війна. Але Ваша культурна дипломатія і Ваша діяльність була зосереджена в Японії, тому Ви туди кілька разів їздили з того часу, і в Європу а також дуже багато були в Польщі.

Т.К.: Я була до початку війни у Греції. І потім, прервавши свій молитовний час, я поїхала до Польщі і зрозуміла, що я маю діяти. Що тих новин, які бачать іноземці і європейці, недостатньо, тому що ми всі маємо об’єднуватись українцями і їх [європейців] об’єднувати з нами. Вони мусять бачити, що це супротив людей і ніяка не політична гра. І ми почали збирати марші. Коли я обернулась назад, а нас реально йдуть тисячі людей, це було в Варшаві, і це було зворушливо і водночас [відчувалося, що] ми це зможемо.

І.С.: Якщо говорити про культурну дипломатію, з початку війни вона змінилася. Тобто, змінився акцент підґрунтя культурної дипломатії, воно стало інше. Як ви думаєте, воно залишиться після війни?

Т.К.: Я думаю, що взагалі, культура, суспільство, цінності змінились. І культура впливає на цінності, і цінності впливають на культуру. Тобто, що сьогодні – це вже два невід’ємних поняття. Змінились цінності, якісь окріпли, якісь стали зрозуміліші, оформлені, без «сірого» і якісь цінності підкреслились червоним. І вони вплинули на культуру сьогоднішню. І культура впливає на ці цінності, ось це треба добре розуміти. Ми не маємо права знизити цей патріотичний градус, який зараз є в культурі. Не треба казати, що це комусь набридло, це неправда. Культурний пласт сьогодні може викристалізуватись в щось наше окреме, особисте, без впливу штампів Радянського Союзу. Це реально важливо сьогодні, дати можливість молоді чи грантами, чи щоб на світовому рівні здійснились творчі проекти і колаборації, які реально дадуть зміцнення цьому культурному пласту.

І.С.: Як війна в цілому змінила ваше життя і вашу творчість? Тому що мені здається, за цей час Ви видали одну нову пісню, вона нещодавно буквально з’явилась.

Т.К.: По-перше, музика не писалась. І так багато треба було «зафіксити» іншого, ніяк муза там взагалі не пробігала і ніяк не засиджувалася. Якщо б навіть і хотілось, то писалось про біль. Не хотілось віддавати свій біль, людям і так всім боляче. Хотілось мотивації і дати людям якусь енергію, поштовх і стимул супротиву, стимул бути, боротися, встати зранку і зарядитися цією музикою або треком. Саме таку [пісню] «ВІЛЬНІ.НЕСКОРЕНІ» ми написали». Те, що сталось з моєю творчістю, так у мене в репертуарі багато російських пісень, я їх відклала. Тобто, це десяток хітів, які просто лежать на полиці і, можливо, надовго.

І.С.: Ви за кілька днів починаєте свій тур Сполученими Штатами. Які очікування від цього, тому що все ж таки, я так розумію, головна аудиторія буде не українська громада, а саме американська, і це теж частина вашою культурної дипломатії. Чи все ж таки це намагання якимсь чином отримати фінансову підтримку, тому що Ви про це говорили – складний час, в Україні не можна проводити концерти. Напевно, такі тури – єдина можливість українським артистам заробити.

Т.К.: Це об’єднання всіх, хто ототожнює себе з Україною, всіх, хто дотичний до нас на святі української музики. Це зустріч людей, в яких одні інтереси, одне серцебиття, яких об’єднує герб, прапор, гімн, українська пісня, слово «культура», наші цінності. Про це цей концерт, про єднання.

І.С.: Кошти частково будуть іти на підтримку ЗСУ?

Т.К.: Вони так і йдуть, вони йдуть зараз.

І.С.: Про що мріє Тіна Кароль?

Т.К.: Така мрія справжня і дуже особлива, це не загубити свої сили і себе в боротьбі, щоб сили на боротьбу не втратити; щоб не прийшла зневіра, відчай, щоб вистачило грошей, правильних думок, духу. Змогти і боротися.

І.С.: Ви вже візуалізуєте собі перемогу?

Т.К.: Я думаю, що це великий, довгий і тернистий шлях. Ця перемога не стається з одного слова чи етапу. Щоб не жити цим очікуванням, перемога має статися в кожному дні. І ось це змінило зовсім мою філософію в принципі. Тобто, ми готові до бою, не до якогось рівня, а в принципі, тому що після перемоги почнеться інша складна і важлива наша сторінка історії – відбудова. І ми так само станемо пліч-о-пліч і будемо йти до цієї перемоги. Тобто, це вже така парадигма в кожному дні.

І.С.: Дуже дякую вам за розмову.

Т.К.: Мені дуже приємно.