Допомогти американцям зрозуміти іммігрантів, оцінити їх роль у розбудові країни – мета режисера документаліста українського походження Матея Сілецького. Зробити це він вирішив за допомогою спогадів українських біженців, які знайшли притулок у США після Другої світової війни. Свою документальну картину він назвав «Баба бабі сказала».
Вчитись на помилках минулого. Режисер-початківець Матей Сілецький переконаний: його фільм допоможе американцям зрозуміти сучасних біженців до США. 3,5 роки тому Матей почав збирати для архіву свідчення українців, які прибули до Сполучених Штатів після Другої Світової війни. З часом цей архівний проект став основою для документального фільму.
«У фільмі багато речей, які змушують задуматись. Не лише про історію Другой світової війни, але також через нинішню та майбутню ситуацію», - каже режисер. «Це презентація історії наших родин, нашого життя – сучасного і минулого. Це історія зі слів очевидців не лише з України, не лише зі США, але людей з усього світу».
Матей сподівається, що свідчення іммігрантів, історії їхньої вимушеної втечі з рідної країни, допоможуть сучасному суспільству зрозуміти вагому роль, яку біженці традиційно грали у формуванні американських цінностей.
«Біженці можуть дуже багато запропонувати. Вони готові багато віддати, аби збудувати тут свій дім. Чимало з них мають золоте правило – стався до інших так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе», - вважає Матей Сілецький. «Гадаю, зараз найкращий час справді оцінити нашу історію, походження багатьох людей у США, і те, що культивувало ідею «Американської мрії».
Тризуб на шиї режисера данина його українському корінню. До США з України іммігрувала родина його батька.
«Я отримав цей тризуб від тата, який отримав його від свого батька. Я його ніколи не знімаю, це більше, ніж золото – у ньому кров, піт і сльози», - каже він.
Матей Сілецький почав цікавитись темою українських іммігрантів під час навчання в Університеті Берклі після того, як професорка радянської історії, відмовилась визнати «Історію України» Ореста Субтельного, як достовірне джерело інформації.
«Основним джерелом моєї роботи в Університеті була «Історія України» Субтельного – він був відомим письменником, до якого прислуховувались в інших університетах, в Єлі, Оксфорді, Кембріджі. І моя професорка не хотіла визнати Субтельного, як джерело інформації, мене це шокувало. Тоді я почав розуміти, про що говорила бабуся в дитинстві, і що насправді відбувалося з Україною в Радянські часи», - розповідає режисер.
Що означало опинитися між нацистами та радянськими військами у час Другої світової війни, що означало втекти з дому і лишити все своє життя позаду, як створити нове життя на новій землі, – про ці та інші проблеми біженців розповідають у фільмі українські іммігранти.
«Всі герої фільму – біженці. Вони пройшли через притулки для переселенців, дехто - через концентраційні табори, вони пройшли через всі ті страхи та страждання на їхньому шляху до Сполучених Штатів», - розповідає режисер.
Всім героям стрічки від 70 до 90 років. Вони всі іммігрували до США дітьми.
Режисер дав символічну, на його погляд, назву для свої картини: «Баба бабі сказала». Адже, саме люди старшого покоління зберігали та передавали інформацію.
«Це гра слів - баба сказала бабі. Це про те, як їхні історії розповсюджувались. Найчастіше носіями інформації були саме старші люди. В українській громаді ми не могли сказати бабусі чи дідусеві: «та ти нічого не знаєш». Вони знали значно більше, ніж ми», - каже Сілецький.
Наразі фільм на фінальній стадії монтажу. Його вихід планується на лютий наступного року.
Дивіться також: «Червона Калина» у Лос-Анджелесі: як народні танці популяризують українську культуру
