Спеціальні потреби

Українські військові священики тренуються у США та переймають досвід американських колег


В Україні ж цього тижня офіційно запровадили посади військових капеланів, тобто священиків на війні. До кінця року вони мають бути у всіх військових частинах ЗCУ.

У Сполучених Штатах військових капеланів прирівнюють до посад заступників командирів полку чи й батальйону. Зброї до рук вони не беруть, знають: їхня сила - це молитва і добре слово. Журналісти "Голосу Америки" Тетяна Харченко та Костянтин Голубчик щойно повернулися із Північної Кароліни, де нині група українських капеланів переймає досвід американських колег.

Кожен повинен займатись своєю справою. Командир повинен командувати, стрілки стріляти з різної зброї, а капелан повинен служити цим людям

Штат Північна Кароліна. Форт Бреґ – одна з найбільших військових баз у світі. І саме тут американський військовий капелан Рональд Бойд вчить десятьох українських військових священиків: як ті можуть допомагати солдатам переживати кризи і воєнні травми. Цю тему Бойд знає добре. Під час війни в Іраку, він побачив і вислухав від бійців стільки страхіть, що і сам зрештою мусив звернутися за допомогою до психолога.

"Насправді є така величезна потреба для солдатів усіх національностей, які переживають нині воєнні травми, зрозуміти для себе – що на духовному рівні значить – відібрати чуже життя чи бути частиною серйозного конфлікту. Всі вони потребують допомоги. Всі вони заслуговують на те, щоб на фронті поряд із ними була людина, яка сказала б: ти важливий мені, я тебе люблю", - каже капелан із роботи із міжнародним персоналом військової бази форт Бреґ Рональд Д. Бойд.

І мені подумалося, а що якщо я не повернуся? Що мої діти про мене запам’ятають?

Тренування українським капеланам Бойд проводить як волонтер. Він вражений відданістю українських священиків, які заради того, щоб допомагати бійцям, часто і самі відправляються на фронт, залишаючи вдома дітей і дружин. Для нього особисто розлука з родиною – була великим випробуванням. 43-річний капелан Роман Лінник батько п’ятьох. Зізнається, поїздки в АТО змусили переглянути його підхід до життя.

"І знаєте, одного разу я був із бійцями у полі, і вночі лежав у спальному мішку. І мені подумалося, а що якщо я не повернуся? Що мої діти про мене запам’ятають? Як я їх виховав, що вони про мене думають як про батька? І тоді я зрозумів – а для чого мені чекати того «якщо»? Що мені заважає просто зараз в ті хвилини, коли я вдома давати дітям максимально", - каже капелан Роман Лінник.

Серед групи із десятьох військових священиків, які приїхали до США на двотижневе навчання, є і такі, хто відправився сюди прямо з передової. Попри упередження, багатьом із них не потрібно розповідати про військову підготовку чи тактичну медицину. Олег Марінченко – старший диякон Помісної церкви євангельських християн, до того як прийти на службу до Бога, працював тілоохоронцем. З початком бойових дій він відправився капеланом у Донецький аеропорт, де був у кількох ротаціях. Там він на рівних із іншими волонтерами розвантажував вантажівки з гуманітаркою й чергував, а от зброю до рук брати не став.

Зброю в руки я не брав і це моє було рішення

"Зброю в руки я не брав і це моє було рішення. Я знаю – як користуватись зброєю. Я так вважаю, що кожен повинен займатись своєю справою. Командир повинен командувати, стрілки стріляти з різної зброї, а капелан повинен служити цим людям", - вважає капелан Олег Марінченко.

Про те, що їх найкраща зброя часом – молитва і добре слово американські капелани знають достеменно. Однак в Україні це зрозуміли не одразу. Один із організаторів поїздки українських капеланів до США Ярослав Малько каже – це вже третя група священиків, яка приїхала на тренування в США. В кожній є як мінімум один чиновник. Організатори сподіваються, що таким чином ті побачать – як працюють американські капелани й будуть просувати зміни і в Україні.

"В цьому році це вже наш третій табір, і ми плануємо зробити ще два. В серпні це буде Портланд і в жовтні ми плануємо зробити капеланський табір у Флориді", - розповідає Ярослав Малько з порталу "Global Christian Support".

В США українські капелани вчаться у колег, які також були на війнах, або ж працювали із людьми після терактів. До слова, команда швидкого реагування євангелістської організації Біллі Ґрема, яку вони видвідують, була створена саме після терактів 11-го вересня, вона покликана тренувати священиків, аби ті знали як допомагати людям, що потерпають від травм. Тут вони розмовляють зі колегами, які вчилися, як знаходити шлях до серця людини, яка переживає страшну депресію чи й шок.

Ми відправляємо спеціально натренованих капеланів в ті місця, де відбулися природні чи рукотворні катастрофи

"Ми відправляємо спеціально натренованих капеланів в ті місця, де відбулися природні чи рукотворні катастрофи. До рукотворних лих ми відносимо теракти, масові розстріли у громадських місцях. Наприклад, минулоріч ми доволі часто працювали в місцях, де ісламські екстремісти влаштовували атаки. Ми були в Парижі, Ніцці, Мюнхені. А на Різдво, після того як вантажівка протаранила натовп у Берліні, я відправився і туди", - розповідає Джеф Нейбер з команди швидкого реагування Євангелістської асоціації Біллі Ґрема.

Нести віру зневіреним окрім молитви можна ще й піснями – переконаний ще один капелан зі Слов’янська – Федір Пастух. Він зізнається, найтяжче буває, надивившись на біль бійців у АТО – повертатись на мирні території, де люди живуть, так ніби війни і нема. Саме тому він їздить на фронт і допомагає і як священик, і як волонтер, і… як співак, щоб і там де війна є реальністю – солдати вчилися не забувати, колись і у них буде мирне життя.

Багато хто, із капеланів повернувшись в Україну, планує знову відправлятися на фронт. Їх аргументи прості, вони мають бути там, де найбільше потрібні.

Дивіться також: Досвід українського режисера та оператора в Голлівуді

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар», спеціальним кореспондентом і текстовим редактором ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачем і головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти. За першою – філолог-фольклорист. Диплом режисера документального кіно отримала як стипендіатка програми Fulbright в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» з весни 2014 року. Працює одночасно як відео-операторка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Фінікса та Нью-Джерсі.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG