Спеціальні потреби

Сюмар: Половина прибутків телеканалів – «джинса»


Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар розповіла про те, як сформувалась система корупції в українських медіа та коли інтернет зможе стати повноцінним альтернативним майданчиком для журналістів.

– Чому довіра до українських медіа стає все нижчою?

– У центрі Києва не складно знайти свідомих людей, які розуміють, що відбувається насправді. Це означає, що останні роки мого життя минули не марно. Ми намагалися донести до людей інформацію про проблему, яку ми називаємо «джинсою», замовлення матеріалів ЗМІ і висвітлення, зокрема, політиків тільки за «проплачені пакети».
Телевізор показує так, як вчив Микола Янович Азаров
Але з цим є проблема. Таких обізнаних людей, як на Хрещатику, десь на Волині, або на Житомирщині, або на Луганщині ви знайдете значно менше, навіть якщо це будуть районні центри. Але саме ці люди і складають понад 70% українських виборців. І саме вони будуть робити вибір за тією інформацією, яку вони бачать сьогодні на телеканалах. А телевізор показує так, як учив Микола Янович Азаров: треба показувати, що дороги ремонтуються і лікарні відкриваються. От саме це в контексті Азарова і показують.

– Якими є дані останніх моніторингів?
Вибори мають бути визнані легітимними
– Зараз триває досить цікавий процес. Вперше телеканали пішли на співпрацю з громадськими організаціями – сказали, що вони готові забезпечувати рівний доступ усіх політичних сил до ЗМІ. Спочатку були думки, що, напевно, всі вже проплатили, всі пакети вже купили...

Але, відверто кажучи, за останній тиждень ми побачили певні зміни в ефірі певних телеканалів. У нас на лідерських позиціях «5 канал», але там завжди було дотримання стандартів. Але і «Інтер», і «Україна» все ж таки покращили свої показники і висвітлення стало більш збалансованим.

Чому це відбувається? Ну, очевидно власники телеканалів розуміють, що вибори мають бути визнані легітимними. Це принципово важливо. Прозвучала заява від Ештон і Фюле про те, що у разі, якщо не буде забезпечено цього різного доступу, то вибори не будуть визнані позитивними. Це сьогодні дуже турбує Європейський союз. Тому я думаю, що якісь позитивні просування на сьогодні важливі.

– Хто ж винен – журналісти, редактори чи власники ЗМІ?

– Я пам’ятаю ще той період, коли «джинса» ще тільки почала з’являтись, коли політики починали розбещувати, і починали справді з журналістів. Я пам’ятаю прес-секретарів,які підходили до парламентських кореспондентів і казали: «Запишіть нашого шефа, а ми вам 200 доларів».

А далі система так сподобалася, що пішло вже на рівень редакторів . Далі це сподобалося топ-менеджерам, бо це цілий «проект», і він коштує значно дорожче. У результаті, і власникам це теж прийшлось до душі, тому що це тепер дуже серйозна частина бюджету телеканалу чи будь-якого друкованого видання.

Половина грошей, станом на зараз, іде через офіційну рекламу, а 50% – це гроші, фактично, тіньові, це ті «валізки», з яких ніхто не платить податків. І чомусь це не цікавить прокуратуру й інші правоохоронні органи... Але це є ніщо інше, як корупція!

Зараз ця система вже працює як тотальна. Уже зараз журналіст не може сказати: «НІ! Я буду писати про того, про кого я вважаю за потрібне писати». Тому що він знає, що втратить роботу. І Наталя Соколенко – це яскравий приклад на СТБ. Це людина, дуже відома фахова журналістка , яка сказала: «Я вже не можу!» Тому що йдуть одні джинсові сюжети, а на нормальні сюжети, які роблять нормальні якісні журналісти, просто не вистачає часу на новинах, бо треба відпрацювати всі ті «пакети».

– Чому така ситуація в українських регіонах, у регіональних ЗМІ? Чому газети перетворюються фактично на прес-служби політичних партій?
Поки журналіст не має куди піти, він буде працювати в дуже поганих умовах

– Глибокі корені цілої проблеми – це монополізований медіа-ринок, монополізований або державою (бо у нас є державні комунальні ЗМІ, які точно так же конкурують на ринку реклами) і в нас є власники. А хто є тими власниками? Хіба у нас працюють якісь серйозні іноземні інвестори або взагалі люди, які мали той медіа-бізнес і він для них був бізнесом. Таких видань є кілька, вони справді залишаються якісними, це «Дзеркало тижня», «Українська правда», які читають усі політики. Вони точно не читають отих газет, які самі видають. А от кожен регіональний керівник хоче мати свою газету, це обов’язково. У нас же «владельцы заводов, газет, пароходов». Це обов’язковий компонент – газета. Якщо ти серйозний чоловік, маєш мати газету, а керівник не може бути несерйозним. І, зважаючи на це, вибору практично немає: або ти служиш власнику, який є у владі, а це означає, що ти фактично служиш владі; або в тебе нема вибору, ти не можеш створити справді незалежне медіа. І на цьому ринку не можеш заробити. От поки журналіст не має куди піти, він буде працювати в дуже поганих умовах. І до тих пір буде тиск у регіонах. Всі ж беруть приклад: якщо царю можна і його охоронцям можна, то чому намісникам на місцях ні? І стає можна. Тому і б’ють частіше, і тиск більш серйозний.

Цьогорічна виборча кампанія увійде в історію України тим, що вперше під час виборчих перегонів через суд та податкову спробували закрити телеканал.



– Тиснуть лише на ТВІ?

– Взагалі механізми тиску закладені дуже серозні. І через ту ж Нацраду, яка може 2 попередження винести і забрати ліцензію, і дуже багато механізмів – як податкова, санепідемстанція. Я пригадую часи Кучми, коли закривали «Киевские ведомости», бо якийсь санепідеміолог побачив якогось щура, пробачте, в коридорах газети, яка належала тоді опозиційному Бродському. А тепер у нас хтось поскаржився на харківські телеканали, які мали стосунок до Авакова, комусь їхній сигнал у голові щось не так робив. І відповідно, за це закрили харківські канали, які подавали альтернативну точку зору. Тобто, механізмів дуже багато. ТВі, звісно,– це надзвичайно яскравий, показовий приклад, як це працює. Що можна взяти силовий інструмент і вирубати з ефіру альтернативну точку зору, досить збалансоване, професійне медіа. Але насправді таких механізмів багато, і це проблема всієї держави.

– За такої ситуації на телебаченні і в пресі політичні проекти все більше й більше переходять в інтернет. Наприклад, проект Мустафи Найєма «Віктор Янукович. 100 днів» та «Віктор Януквич. Два роки умовно». Або свіжіший приклад – проект Campus 3.0 – щотижневі дебати між провідними політиками-кандидатами і молодими журналістами й студентами. Як Ви оцінюєте подібні проекти в інтернеті?
Якщо в інтернеті з’являться гроші, тоді в нас буде значно більше шансів
– Колись був радянський фільм «Москва слезам не верит». Там герой говорив, що скоро нічого не буде, театру не буде, буде одне телебачення. Зараз кажемо, що буде один інтернет. Звісно, інтернет – це дуже серйозно, і для молоді особливо це справді те джерело альтернативної інформації. Але нам дуже важливо сьогодні втримати професійну журналістику, тому що в інтернеті ви можете опинитися в тій ситуації, що нікому буде продукувати контент якісний, робити фахові, перевірені, збалансовані новини. Якщо не буде журналістів, які будуть це робити, то в інтернеті ви будете читати про котиків і ставити лайки на квіточки і на гарні фото. І в цьому проблема. А професійних журналістів лишається все менше. І інтернет не є сьогодні, на жаль, місцем заробляння грошей. А ЗМІ повинні заробляти, це теж ринок. Нам треба зберегти цю професію, треба зберегти ринок і зберегти це як бізнес. Якщо в інтернеті з’являться гроші, тоді в нас буде значно більше шансів.

Передрук з "Радіо Свобода"

Відео

Як Навальний заходив у літак. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:01:43 0:00
XS
SM
MD
LG