Спеціальні потреби

Шеварднадзе вмів вислужуватись, але не зумів очолити


Вигравши вибори у незалежній Грузії двічі, Шеварднадзе пішов з влади під тиском суспільства, яке втомилось від корупції та безнадії.

За своє життя і багаторічну кар’єру Едуард Амвросійович Шеварднадзе встиг відіграти радикально протилежні ролі - радянського партійного функціонера, творця перебудови та "нового мислення" і лідера незалежної Грузії.

Майбутній державний діяч народився у 1928 році в селі Маматі Ланчхутського району Грузії. На початку кар’єри Едуард мав вибір стати лікарем, але активна комсомольська діяльність привела його в політику. У свої 25 років він став першим секретарем Кутаїського міськкому комсомолу, а вже через рік очолив республіканський комсомол.

У 1968 року з посади першого секретаря одного з тбіліських райкомів партії його призначили республіканським міністром внутрішніх справ. На цій посаді він зарекомендував себе, як безкомпромісний борець з корупцією і вже в 1972, після річного стажування на посаді першого секретаря Тбіліського міськкому, 44-річний Шеварднадзе очолив республіканську парторганізацію.

За перші п'ять років на посаді голови республіки в Грузії засудили за корупцію близько 30 тисяч людей, і ще 40 тисяч позбавили посад. Та побороти корупцію Шеварднадзе так і не вдалося.

Шеварднадзе умів служити багатьом панам. Будучи патріотом Грузії, він умів задовольнити Кремль. Багато хто пам’ятає його заяву про те, що для грузинського народу Сонце сходить не на сході, а на півночі, з боку великої Росії. Шеварднадзе також підтримав введення радянських військ в Афганістан у 1980 році.

Пізніше на запитання про те, коли він був справді щирим у своїх поглядах, Шеварднадзе казав:

"Ми не вислужувалися перед Москвою. Ми лише хотіли створити умови, щоб краще служити своєму народові".

Пізніше Шеварднадзе досить близько зійшовся з Горбачовим. Обидва радянські лідери стали друзями, і Горбачов, як голова Центрального Комітету Комуністичної Партії запросив Шеварднадзе на посаду міністра закордонних справ. Саме Шеварднадзе реалізував політику роззброєння та покращення взаємин із Заходом.

Зовнішню політику Радянського Союзу пов'язували саме з ім’ям Шеварднадзе. Але всередині країни, особливо в її верхівці, його недолюблювали, а сам Горбачов зростання авторитету Шеварднадзе побачив, як небезпеку .

20 грудня 1990 Шеварднадзе з трибуни IV з'їзду народних депутатів СРСР заявив про відставку, попередивши про "майбутню диктатуру". Таким чином Едуард Шеварднадзе став останнім в історії міністром закордонних справ СРСР.

Коли розпався Радянський Союз, Шеварднадзе було 63. Здавалось, прекрасний час йти пенсію та писати мемуари. Він був в зеніті слави. Але не в характері Шеварднадзе були легкі шляхи. Його рідна Грузія була в руїнах. Щойно у результаті Тбіліської війни з країни вигнали Звіада Гамсахурдіа, і Шеварднадзе прийняв пропозицію очолити країну.

"Я знав, що, якби я не повернувся до Грузії, вона б загинула", - казав Шеварднадзе.

Але він опинився в суспільстві, доведеному до точки кипіння, в оточенні збройних баронів, що не хотіли нікому підкорятися. Його чекав збройний конфлікт в Південній Осетії та Абхазії, за участю Росії, знедолена країна, сотні тисяч біженців, відсутність харчів, води, опалення та електроенергії.

Двічі - у листопаді 1995-го і в квітні 2000 року - Шеварднадзе з великою перевагою вигравав президентські вибори, але у нього залишалось багато критиків. Його звинувачували в економічних труднощах, корупції, критикували за нездатність повернути Абхазію і Південну Осетію і вирішити проблему біженців.

Шеварднадзе вдалось пережити два замахи. У серпні 1995 року його поранило вибухом бомби. У лютому 1998 року президентський кортеж в центрі Тбілісі обстріляли з гранатомета і автоматів.

Але після революції троянд, яку очолив його колишній протеже Міхаїл Саакашвілі, Шеварднадзе, на вимогу сотень тисяч грузинів, подав у відставку.

Екс-президент доживав віку в будинку в Тбіліському урядовому кварталі Крцанісі де і помер. Едуарду Шеварднадзе було 86.

Дивіться також : Щоб перемоги російську пропаганду, США доведеться "розкошелитись" - ЗМІ

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Ведуча, головний редактор і керівник Української служби «Голосу Америки». На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах  таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медія-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого - Мирослава також була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерность» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Виховує доньок-близнюків Нану та Саломе.

XS
SM
MD
LG