Спеціальні потреби

Росія перемагає у війні розвідок з Україною та Заходом (світова преса)


Село Семенівка поблизу Слов'янська

Москва впевнено перемагає у майже невидимій війні зі службами розвідки України та Заходу. Про це пише професор, фахівець з російського апарату служби безпеки Марк Ґалеотті у статті «Шпигунська гра Москви» у виданні Foreign Affairs.

Для нового керівництва в Києві надзвичайно важлива точна та достовірна інформація про бойовиків – їхні цілі, наміри та можливості, але отримати такі дані майже неможливо.

«Тим часом Москва має велику перевагу порівняно з Києвом у сфері розвідки – українські структури комунікацій і командування переповнені російськими агентами – і використовує її для власної користі», – пише Ґалеотті.

Розраховувати на допомогу Заходу теж не випадає: він теж не має надійних джерел у Східній Україні. Після початку політичних перетворень в Україні та парламентських виборів для уряду відкрилося вікно можливостей, коли він може здобути контроль над своїм апаратом безпеки. «Інакше довіра до України та її суверенітет залишатимуться під питанням», – застерігає автор.

Перевагу Росії у війні розвідок надають чотири чинники. По-перше, вона давно готувалася до такого конфлікту в Україні, який поєднує шпіонаж з озброєннями, економічним тиском, пропагандою та політичним маневруванням.

По-друге, російська розвідка десятиліттями зберігала присутність в Україні – «присутність, закорінену в радянській історії, коли безпековий апарат України був лише місцевим відгалуженням КДБ», пише Ґалеотті. Оперативні працівники ФСБ – наступниці КДБ, проникли в лави української міліції та розвідки; в українській армії повно представників служби військової розвідки, ГРУ; а працівники російської служби зовнішньої розвідки та Міністерства внутрішніх справ теж створили розгалужені мережі в Україні.

По-третє, російська розвідка має велику присутність поблизу українського кордону та під виглядом збору даних про воєнні злочини отримує дані від біженців, які прибувають до Росії.

І, нарешті, Москва має перевагу сторони, яка зробила перший хід у конфлікті.

«Відповідь Києва на виклик Москви була дуже кволою. Уряд не може довіряти своєму власному війську, міліції та службі безпеки, справедливо підозрюючи їх у інфільтрації промосковськими агентами», – пише автор.

Намагання Києва очистити лави – Сізіфова праця, продовжує він, оскільки, за словами відомого українського фахівця з безпеки, 30% працівників СБУ – саме тієї служби, яка має вистежувати іноземних шпигунів, є агентами Москви. Нове керівництво масово замінює старі кадри на нових, відданих працівників, але «за таке очищення доводиться дорого розплачуватися досвідом і професіоналізмом».

Однак не тільки Київ відчайдушно намагається подолати перевагу Москви – ЄС і США теж складно пристосуватися до нової гібридної війни на українському сході.

«До початку ворожнечі цієї весни Захід не дуже переймався розвідкою в Україні, натомість зосереджуючи свої ресурси на Азії, Середньому Сході та Росії. Цей недогляд коштував західним союзникам України цінного часу на початку конфлікту. Як наслідок, йому бракує агентів на місці та можливості безпечно ввести їх зараз», – пише Ґалеотті. Тим більше, що в регіоні немає посольств західних держав, які могли б захистити агентів у разі викриття від розправи бойовиків, яких не обмежують жодні прийняті у світі процедури та правила поводження з затриманими.

Ті інструменти, які все-таки має Захід, виявилися неналежними: наприклад, хоча його технології й досконаліші, як-от розвіддані супутників і електронне прослуховуваня, Росія перехитрувала Захід під час анексії Криму завдяки розпорошеності та замаскованості своїх сил та завдяки вдаванню військових навчань, що притупило пильність спостерігачів, пише автор.

«Без розвідданих політика Заходу залишатиметься такою ж нерішучою, як зараз. Тим часом Москва використовує свої переваги в розвідці для підтримання кривавої та трагічної патової ситуації, що, як вона сподівається, змусить українського президента Петра Порошенка піти на великі поступки сепаратистам – завдяки чому Путін оголосить про свою перемогу, формально не беручи участі у війні. Однак навіть без повної угоди про мир Москва перемагатиме доти, поки програватиме Київ», – підсумовує Марк Ґалеотті.

«Українці сказали своє слово; тепер мусить відповісти Захід» – під таким заголовком вийшла стаття у Forbes. Український Майдан, обрання президента Петра Порошенка, та вибори найбільш проєвропейської Верховної Ради – все це вимагає від США та ЄС запропонувати Україні свою підтримку на шляху до реформ і позбавлення залежності від Росії.

Автор Деніел Рунде (Daniel Runde), який спостерігав за виборами в Україні у складі делегації від Міжнародного республіканського інституту, зазначає, що після близько 4 тисяч загиблих українських військових і мирних мешканців Україна розриває зв’язки з Росією та всім російським.

«На жаль, Україна починає діяти в той час, коли увага США зайнята іншими світовими кризами, а ЄС досі виснажений фінансовою кризою та своїм розширенням. Крім того, після провалу Помаранчевої революції 2004 р. може залишатися «втома від України», – пише автор.

Наступні кілька років Україні доведеться долати надзвичайно складні виклики. Її успіх залежатиме від того, чи здійснюватиме український уряд реформи та чи запропонують необхідну допомогу США та ЄС.

По-перше, Україні потрібні нові торговельні партнери – і для товарів критичного експорту на зразок заліза, і для необхідного імпорту, передусім альтернативи російському газу. «Для цього їй, зрозуміло, знадобляться інвестиції в інфраструктуру для підвищення енергоефективності та розвитку нових джерел енергії, як-от сланцевого газу, поклади якого в Україні – треті за величиною в Європі», – пише автор.

По-друге, США та Європа повинні допомогти Україні здійснити антикорупційні, соціальні та податкові реформи, покликані гармонізувати українське законодавство з європейським.

По-третє, оскільки війна з Росією триває, потрібно поглибити економічні санкції проти Москви та посилити співпрацю у сфері розвідки, а також проводити навчання для українських військових. Хоча ніхто не закликає до активної присутності західних військ в Україні, пише Рунде, США можуть надати Україні набагато більшу військову допомогу, аніж просто ковдри, прилади нічного бачення та пайки.

І хоча, продовжує він, Україну навряд чи приймуть до ЄС через шість років, як сподівається Порошенко, 10-річна перспектива є реальнішою. Європейське керівництво повинно чітко заявити, що приймуть Україну, якщо та виконає необхідні умови.

«Україна має багато спільного з Росією, і щоб збудувати схожі тісні зв’язки, вони повинні бути на особистому рівні. Це означає більше волонтерів «Корпусу миру» в Україні, більше студентських обмінів і більше викладачів англійської та інших західних мов», – підсумовує автор.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG