Спеціальні потреби

Скульпторка Емілі Бжезінські присвятила свою роботу Євромайдану


Скульпторка Емілі Бжезінські присвятила свою роботу Євромайдану
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:07 0:00

Виставка скульптур Емілі Бжезінські, дружини впливового політичного аналітика Збіґнєва Бжезінські, відбувається в Музеї Кріґера (Вашингтон).

У вашингтонському Музеї Кріґера триває виставка скульпторки Емілі Бжезінські. Мисткиня, яка у широких колах більше відома як дружина впливового політичного аналітика Збіґнєва Бжезінські, для поціновувачів сучасного мистецтва в Америці – авторитет. У свої 82 роки вона не лінується брати в руки бензопилу та сокиру й сміливо створювати скульптури, які експонують у багатьох музеях світу. Одна з останніх її робіт присвячена Євромайдану та Україні. Про неї, мистецтво загалом і про те, чому бензопила – не «чоловікових рук справа» Емілі Бжезінські розповіла в ексклюзивному інтерв’ю.

82-річна Емілі Бжезінські кілька десятиліть творить скульптури з дерева. Таку пристрасть до одного й того самого матеріалу вона пояснює вірою в те, що дерева мають душі, а ще любов’ю, яку до них їй прищепив батько. Уродженка Швейцарії, Емілі має чеське коріння. Її родина емігрувала до США під час Другої світової й саме тут вона, ще зовсім малою, відкрила для себе красу звичайного дерева.

«Мій батько брав мене з собою у дивовижні мандри вздовж каліфорнійського узбережжя до Орегона. Коли я була маленька, то були дикі краї. Це зараз там кожен клаптик землі забудований, а в ті дні ви не знайшли б там бодай однієї споруди. На узбережжі ми збирали стовбури величезних сосен, які річки скидали в море, а воно виштовхувало їх на сушу», – каже Бжезінські.

Вона згадує, як розглядала на соснах дивовижні візерунки, що виточувала в них вода, і вперше замислилася над тим, щоб і самій надавати дереву несподіваної форми. Нині вона має для цього власну майстерню й цілий набір бензопил.

«Інструменти полегшують мені роботу. Вони – дуже велика сила, коли ти знаєш, як їх застовувати, то це тебе не турбує взагалі. Але якщо бензопилу візьме хтось, наприклад, такий, як мій чоловік, за п’ять хвилин він виснажиться так, що не дай Боже. І все це просто тому, що він не знає, як правильно її тримати, як балансувати нею, коли працюєш зі стовбуром», – каже вона.

Емілі розповідає, що свого майбутнього чоловіка Збіґнєва Бжезінські зустріла на вечірці в Гарварді й миттєво вирішила, що той буде непоганою партією для її сусідки по квартирі, але вже за тиждень відчула серцем, що сама стане його дружиною. На попередній виставці «Родинні дерева» вона використала у своїх скульптурах малюнки чоловіка.

«Коли Збіґнєв працював у Білому домі, він мусив відвідувати багато конференцій, і часто вони були довгими й нудними. Він сидів на них, слухав і водночас робив замальовки, які я називаю «бовдурами». Це такі собі беззмістовні ескізи, але вони гарно проявили його характер і творчі здібності, саме тому я використала їх у своїх роботах.

Після розстрілів на Майдані в лютому цього року увагу Емілі привернуло інше зображення. Цього разу в New Yprk Times вона побачила євромайданівців. На фото не було жодного усміхненого обличчя. Ці погляди будуть у її наступній скульптурі, усвідомила в ту мить Емілі.

«Ось на цих обличчях ми бачимо лише сум. І це така красномовна фотографія, яка показує величезну масу людей, що опинилися в пастці історичної катастрофи. Я створила цю скульптуру, яка називається «Стовбур України», як своєрідний знак, як нагадування, що весь цей жах досі триває і ми не маємо права про це забути».

Скульптура «Стовбур України» стала центральною в нинішній експозиції й привертає до себе основну увагу глядачів, розповідають у Музеї Кріґера.

«Емілі є митцем у всіх сенсах цього слова. Ми дуже раді, що на цій виставці є її нові роботи. І саме так тут опинився «Стовбур України». Мене вражає її прив’язаність до дерев. Дивовижним я вважаю і те, як вона вкладає в них новий зміст. При цьому Емілі ніколи не спилює дерева. Вона використовує лиші повалені або висохлі стовбури», – каже директорка Музею Кріґера Джуді Ґрінберґ.

Емілі Бжезинські обдумує можливість показати скультури з цієї виставки у Нью-Йорку. А якщо знайдуться меценати, то й в Україні. Скульпторка каже, що Україна для неї зовсім нечужа і їй болить все, що там зараз відбувається. І наостанок додає: «Я сподіваюся, що ви знайдете спосіб закінчити цю війну, ваші сусіди перестануть грати в підступні ігри, які вони затіяли, і ви зможете знову жити з ними в мирі».

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

XS
SM
MD
LG