Існує відчуття, що Захід втрачає цікавість до України, пишуть Майкл Блейзер, Едільберто Сеґура та Дейвид Креймер у виданні Politico. Окрім оголошеної МВФ позики в розмірі 17,5 млрд дол., ця організація та Світовий Банк мовчать про нові позики. Барак Обама відмовляється надати Україні зброю і досі не відвідав її на знак солідарності. Автори закликають західних керівників більше робити для України та пропонують новий, тристоронній підхід до допомоги.

По-перше, потрібно створити соціальний стабілізаційний фонд для кількох українських реґіонів, що межують із зоною воєнних дій (Дніпропетровська, Запоріжжя, можливо, Херсона, Миколаєва, Одеси, але насамперед – для Харкова, де сильнішають невдоволення та сепаратистські настрої). Поліпшення економічних умов у цих містах може змінити настрої мешканців і «перетворити їх на палких прихильників незалежної України».

По-друге, потрібно розробити всеосяжну програму сприяння торгівлі та прямим іноземним інвестиціям, а США мають укласти з Україною угоду про вільну торгівлю за прикладом ЗВТ між ЄС і Україною. Країни, які мають такі угоди зі США, суттєво збільшили обсяг свого експорту. Наразі український експорт до США становить лише 1%.

По-третє, Україні треба допомогти здійснити перехід до сучасної демократії та економіки. Український уряд погодився запровадити реформи, але для цього йому потрібна підтримка США та ЄС. Зокрема, необхідно надати більше фінансових і людських ресурсів Американській аґенції міжнародного розвитку.

Така підтримка дасть змогу Україні протистояти путінській агресії та зупинити загрозу, яку становить Росія для Європи, пишуть автори.

Що стоїть за допомогою, яку Канада надає Україні, запитує Тоні Рінна на сайті New Eastern Europe. Ця підтримка відбувається і в рамках спільних заходів НАТО, і незалежно від нього. Зокрема канадський уряд прийняв рішення надіслати в Україну 200 військових, які з червня цього року навчатимуть українські Збройні Сили, а також надав українській армії несмертоносне військове обладнання. Канада також збиралася продати Україні винищувачі F-18, але угода не відбулася через високу вартість і брак кваліфікованих українських пілотів.

«У ЗМІ багато говорилося про те, що відправка канадських військових до України вочевидь пов’язана з цілеспрямованими зусиллями керівної канадської Консервативної партії здобути прихильність потужної української діаспори напередодні близьких парламентських виборів у Канаді. Справді, немає сумніву, що дев’ята за розміром у Канаді українська громада, багато з членів якої підтримують тісні зв’язки з колишньою батьківщиною, має великий вплив на це питання», - пише автор.

Однак за ближчого розгляду стає зрозуміло, що мотивація Канади полягає не так у бажанні здобути підтримку виборців, як у демонстрації нової позиції країни на міжнародній арені. Канада намагається грати активнішу роль у міжнародних питаннях безпеки та показати свою силу та рішучість чинити опір Росії, з якою вони стануть головними суперниками за ресурси в Акртиці.

Крім того, канадське суспільство широко підтримує допомогу Україні, «переважно тому, що канадська громадськість розглядає конфлікт в Україні як боротьбу за демократію проти Росії».

Дивіться також: Життя стареньких на Донбасі викликає жах - волонтер