Спеціальні потреби

Активні, організовані, солідарні. Українські біженці змінюють уяву німців про втікачів від війни


Родина Русинюків. Через три місяці до родини долучився тато. Родина знову разом.
Родина Русинюків. Через три місяці до родини долучився тато. Родина знову разом.

У понеділок, 20 червня відзначається Всесвітній день біженців. Уперше він відзначався 20 червня 2001 року на честь 50-ї річниці Конвенції про статус біженців 1951 року.

За даними Верховного комісаріату ООН у справах біженців, у перші місяці 2022 року понад 100 мільйонів людей були переміщені по всьому світу в результаті переслідувань, конфліктів, насильства або порушень прав людини. Це на 10,7 мільйона осіб більше, ніж на кінець попереднього року. Протягом кількох місяців кількість вимушено переміщених осіб у світі досягла найвищого рівня за всю історію.

Війна Росії проти України призвела до появи 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб в Україні. А понад 6,5 мільйона людей з України перетнули міжнародні кордони в сусідні країни з 24 лютого.

Багато з їхніх історій є трагічним свідченням наслідків жорстокого воєнного нападу, але серед них є і ті, що розповідають про силу, мужність і наполегливість людей, які не підкорилися обставинам. Голос Америки підготував декілька таких історій. Перша з них – з Німеччини, яка є другою країною Європи за кількістю українських біженців.

Фото зверху: Родина Русинюків перед їхньою школою в Ірпені до війни. Фото знизу: Школа, де вчилися діти з родини Русинюків в Ірпені, після російських обстрілів.
Фото зверху: Родина Русинюків перед їхньою школою в Ірпені до війни. Фото знизу: Школа, де вчилися діти з родини Русинюків в Ірпені, після російських обстрілів.

Аліна Русинюк встигла вивезти своїх дітей з Ірпеня за кілька днів до початку російського вторгнення, спершу до рідного Яворіва на Івано-Франківщині, а потім, коли побачила фотографії свого розбомбленого помешкання, поїхала далі, до Німеччини. Тож коли донька, яка почала ходити до німецької школи, повернулася одного дня і розповіла, що її взялася цькувати ватага російськомовних хлопців з криками «Слава Росії», мама вирішила, що варто поговорити з учителями та соціальними робітниками.

Ангеліна, дочка Аліни Русинюк. В Ірпені займалася дзюдо, має колекцію призів. Фото з сімейного архіву Русинюків.
Ангеліна, дочка Аліни Русинюк. В Ірпені займалася дзюдо, має колекцію призів. Фото з сімейного архіву Русинюків.

«Моя Ангелінка і сама б з ними дала раду, вона не один рік займається дзюдо і має медалі, а що коли б там була дитина, у якої не хату розбомбили, а родичів убили, чи побили, викрали, зґвалтували? Як би їй було чути оце «Слава Росії?» – переповідає мама Аліни зміст своєї розмови з німецькою вчителькою в інтерв’ю Голосу Америки.

За її словами, у школі спочатку скептично поставилися до слів мами – дівчинка не почувалася заляканою, та і що поганого у тому вигуку? І лише тоді, коли Аліна показала фотографії власного помешкання, школи, де вчилися троє її дітей, самого міста на 70% зруйнованого російським бомбардуванням, та розповіді не лише від української омбудсменки, а і він сусідок та мам однокласників, вчителька почала розуміти, що українську маму привело до школи не почуття помсти, а солідарності.

Кімната Ангеліни до війни (зліва) та після російського обстрілу Ірпеня (справа).На підлозі розкидані вибухом її спортивні дипломи
Кімната Ангеліни до війни (зліва) та після російського обстрілу Ірпеня (справа).На підлозі розкидані вибухом її спортивні дипломи

«Я не за свою дитину прийшла просити, я прийшла сказати, що такі випадки не повинні ставатися у школі, і якщо німецька держава нас прийняла і пообіцяла безпеку, то безпека має бути гарантована і у школі, і не лише моїй дитині, і й іншій дитині, наприклад, із Сирії, чия мама, може, і не прийде скаржитися, бо її може зупинити незнання мови, законів, чи національні звичаї», – каже Аліна Русинюк, яка і в рідному Ірпеню була серед тих батьків, які активно займалися шкільними справами.

Попри те, що німці вже мають чималий досвід з прийомом біженців, від російських бомбардувань до них лише кілька років тому втекли сирійці – понад пів мільйона людей, українці виявилися в іншій категорії.

Їх чисельно ще більше – близько 780 тисяч, багато з них є представниками середнього класу – приїхали на своїх машинах, вони відразу записуються на мовні курси, шукають роботу. Згідно з даними Соціологічної служби Центру Разумкова, більшість біженців з України – жінки з вищою або незакінченою вищою освітою – 76%, а ще серед тих, виїжджав – 20% підприємців, які вміють покладатися лише на себе і швидко адаптуються у новому середовищі.

«Якщо вони побудуть там ще подовше, вони і громадські організації почнуть створювати і політичні партії», – переконаний український експерт з питань інформаційної політики Дмитро Золотухін. Українці і раніше були одним з найбільш політично організованих народів Європи, а під час війни згуртувалися і зорганізувалися ще сильніше, говорить аналітик у розмові з Голосом Америки.

Українці грають, як злагоджений оркестр

Приклади такої згуртованості німці помічають і самі. Про те, ще українські біженці моментально організовуються і грають як злагоджений оркестр, інколи і в прямому сенсі слова, пише і місцева преса. Нещодавно німецький щоденник Die Tagespiegel захоплено розповідав, я музикантки з різних міст України, які у березні ще ледь встигли втекти від війни, у травні вже вийшли на сцену і грали так, ніби весь час працювали у цьому колективі.

Як вдалося так швидко дати концерт у Берлінській Філармонії? Завдяки тому, що одна з віолончелісток веде список усіх музикантів, які втекли з України з початку війни. У цьому списку сотні імен, найкращі з них, за словами Романа Оема, голови асоціації «Культура об’єднує», яка допомогла з організацію оркестру, тепер виступають в колективі під назвою «Мрія», чия назва сама за себе говорить, що українці не перестають мріяти і діяти.

Про оркестр, який дав свої перші концерти в Бремені та Гамбурзькій Ельбській філармонії, розповідає і «Німецька хвиля». Велику увагу українські музиканти приділяють тому, щоб грати не лише західноєвропейську та німецьку музику, але і українську, і через неї знайомити німців з тією культурою, яку захищають українці на фронті. У програму оркестру «Мрія» входить музика українських композиторів – Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, класиків у себе на батьківщині, але досі мало відомих у Європі.

Політолог Сергій Сумленний, колишній голова представництва Фонду Бьолля в Україні говорить, що такі приклади, звичайно, не складають більшості, але вони достатньо помітні та промовисті.

«Коли ми говоримо про те, як українці вже можуть себе проявити у Німеччині, потрібно пам’ятати, що українські біженці отримали унікальні умови – ніхто до них не мав відразу дворічний захист з правом на проживання, роботу, навчання, практично всі права німецьких громадян, крім виборчого», – пояснює він у розмові з Голосом Америки.

Він каже, що німцям навіть довелося відповідати на закиди про дискримінацію по відношенню до інших біженців, таких як ті ж сирійці, що вони мусили роками сидіти в таборах для біженців, не маючи дозволів на роботу. Але, як каже Сумленний, українців відрізняє те, що вони втікали до Європи не за добрими умовами життя, а за безпекою, і будучи європейцями, не мали іншого місця, іншого регіону світу, де вони могли б шукати притулку.

Чи вплине приклад швидкої інтеграції українців на зміну ставлення до інших біженців, це ще відкрите питання, каже Сумленний, надто мало часу пройшло, і ситуація є дуже мінливою. Але це точно вплине на розуміння німцями українців, та того, що це точно відмінний народ від росіян, і в своїй культурі, і в соціальній організації.

XS
SM
MD
LG