Інтерв'ю
Чому країнам НАТО бракує зброї для України - екс-заступник помічника генсека НАТО Гордон Дейвис
Чому НАТО, створене для протистояння Радянському Союзу, виявилося не готовим всебічно підтримати Україну для оборони від основного стратегічного противника Альянсу та як ситуацію на полі бою змінять танки, що мають незабаром надійти в Україну.
Про це Голос Америки спілкувався із Гордоном Дейвисом, старшим науковим співробітником Центру аналізу європейської політики, який до недавнього часу обіймав посаду заступника помічника генерального секретаря НАТО з питань інвестицій у оборону. До його обов’язків входив розвиток військового потенціалу країн-союзників та розробка стратегії Альянсу щодо озброєнь, авіації, протиповітряної та протиракетної оборони, комунікацій, інновацій, технології, сумісності та відносини з промисловістю. Дейвис почав роботу в апараті НАТО після 37 років служби в Сухопутних силах США та виходу у відставку в чині генерал-майора.
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.
Згідно із його офіційною біографією, він, зокрема, служив на посадах заступника начальника штабу з операцій та розвідки Верховного штабу Об’єднаних сил НАТО в Європі (2013-2015), командувача Об’єднаного перехідного командування з безпеки в Афганістані, а також заступника начальника штабу з питань безпеки для штабу, «Рішуча підтримка» (2015-1016), а також був директором з операцій J3, Європейського командування США (2016-2018).
У середу, 8 лютого, речник федерального уряду Німеччини заявив, що перші німецькі танки, Leopard 2 і Leopard 1, мають бути в Україні вже наприкінці березня – на початку квітня. Про готовність долучитися до танкової коаліції також заявляли Данія, Норвегія, Фінляндія і Нідерланди. США, Польща та Велика Британія вже оголосили про плани відправити танки до України.
Тетяна Ворожко: Наскільки змінюють ситуацію на полі бою ті танки, які вже пообіцяли Україні?
Гордон Дейвис: Польща вже надає понад 200 відремонтованих Т-72, у них є власні невеликі танки T-72 польської модифікації, невелика кількість – 14 – танків Leopard, які вони надають, інші Leopard, які надає Німеччина. Можливо, буде кілька інших країн-союзників, які виконають зобов’язання. Ми побачимо це під час засідання наступної Контактної групи з оборони України. І, звичайно, є 31 M1 Abrams, потім, я думаю, ще 12-14 британських танків Challenger. Тож це велика кількість. Вони самі могли б сформувати, мабуть, три броньовані батальйони, але, швидше за все, їх об’єднають з іншими бойовими машинами піхоти, які були заявлені, - понад 100 Bradley, близько 90 моторизованих машин Striker, а потім Marder і Puma та інші, які пропонують різні країни. Вони могли б сформувати три і більше моторизованих бригади і мати реальний вплив на майбутній контрнаступ.
Головне питання - як швидко вони дістануться України? Ми почули кілька тривожних новин, що знадобляться місяці для відправки, тому що хочуть переконатися, щоб був забезпечний весь необхідний логістичний пакет і щоб екіпажі та групи техінчого обслуговування пройшли все належне навчання, щоб Україна могла не лише їх використовувати, але й підтримувати. Але, знаєте, це війна і час має значення. Я сподіваюся, що і Україна, і країни-союзники, які обіцяють ці транспортні засоби, знайдуть шляхи скоротити час, потрібний для підготовки екіпажів і відправлення їх до бою.
Т.В.: Важко повірити, що потрібно шість місяців, щоб навчити керувати танком вже досвідченого танкиста.
Г.Д.: Відверто кажучи, водії, ймовірно, не найважча посада для навчання. Думаю, що ми говоримо про тижні, а не про місяці, щоб навчити фахового водія. І, звичайно, той, хто вже керував танком, навчиться використовувати нові, різні типи механізмів рульового керування. Більш складні вимоги - до навідника та до командира, який повинен навчитися використовувати ефективно зброю, всі датчики, нічне та денне бачення, а також системи націлювання - це трохи складніше. І ми говоримо, ймовірно, про пару місяців, навіть для досвідчених екіпажів танків.
Я сподіваюся, що наші лідери достатньо залучені та віддані боротьбі, щоб надати все, що потрібно Україні, вчасно для ефективного контрнаступу цієї весни
І тоді питання, щоб доставити їх на поле бою. Якби ми розгортали запаси, які США мають в Європі, вони могли б бути там за кілька днів, а не місяців. США вирішили використати Ініціативу сприяння безпеці України, USAI, яка є окремим фінансуванням для речей, які зараз надходять у промисловість. Це означатиме, що вони отримають нове обладнання, але чи буде це вчасно? Я сподіваюся, що наші лідери достатньо залучені та віддані боротьбі, щоб надати все, що потрібно Україні, вчасно для ефективного контрнаступу цієї весни.
Т.В.: Яку зброю має Росія, щоб ефективно використовувати проти цих такнів?
Г.Д.: По-перше, у них є танки, тож вони мають наступальну оборонну здатність. У них є протитанкові системи, такі як керовані ракети, розвідувальне озброєння, у них є бронебійні артилерійські ракети і, звичайно, є безпілотники, які можуть завдавати ударів. У них є наземні перешкоди - танкові рови, тощо, щоб уповільнити або каталізувати будь-який тип бронетехніки в Україні. Але вони продемонстрували неспроможність ефективно боротися загальновійськовими силами та діяти спільно із повітря, землі тощо. Вони здійснюють неспровоковану агресію за межами своєї території без тієї моралі, керівництва та досвіду, і, звичайно, без тієї ж згуртованості та ефективної тактичної доктрини, яку використовують українці.
Т.В.: Якщо ви маєте оцінити загальні спроможності української армії, що було б тією зброєю, яка могла б суттєво її посилити, стати визначальним фактором?
Г.Д.: Здатність до боротьби — це, очевидно, рівняння з кількома змінними. Це дійсно поєднання. Вони повинні бути в змозі продовжувати забезпечувати людську силу тими ресурсами, які вони мають, швидко інтегрувати ресурси, які вони отримують із Заходу, а потім керувати неймовірно складним набором систем західного, російського та українського виробництва, отримати правильні боєприпаси і паливо до правильних транспортних засобів, систем озброєння тощо, у різних підрозділах у потрібний час, щоб вони могли оборонятися та переходити у наступ. І тому це й тактичний досвід, й мотивація військ, й оперативні навички логістиків і вищого командування, щоб доставляти потрібні речі в потрібні місця в правильний час для досягнення потрібного ефекту.
З точки зору певної зброї, це - масив вогню та маневру, наземні системи, бойові машини, непрямий вогонь, безумовно, допоможе більша кількість та більш далкеобійні HIMARS, невеликі бомби для наземних пускових установок із радіусом дії 150 кілометрів. Це мало б велике значення для враження цілей, які зараз росіяни тримають за межами радіусу дії у 80 кілометрів, на які зараз діють HIMARS та GMLRS. Це допомогло б продовжувати загрожувати тому, що Росія має в Україні, із більшими ударними можливостями, більш ефективним захистом і, зрештою, почати контрнаступ. І, звичайно, винищувачі.
Внутрішні фактори, притаманні зараз українським збройним силам, сильні. Це воля до бою, бойова майстерність і лідерство в управлінні оперативно-тактичними зусиллями. Якщо західним союзникам вдасться зберегти міцність і мати сміливість, необхідну для прийняття рішень, і навички, щоб забезпечити необхідну кількість обладнання, запчастини, паливо, тощо, Україна переможе. Багато залежить від Заходу.
Т.В.: Є дві основні причини неприйняття України в НАТО. Перша – політична, друга - невідповідність українських Збройних сил стандартам НАТО. Наразі, враховуючи все надане західне обладнання, яке отримала Україна, навчання та експертизу, де зараз вона знаходиться щодо відповідності стандартам НАТО?
Г.Д.: Зараз вони ще не сумісні. Але вони продемонстрували силу волі та готовність протягом останніх восьми років запроваджувати стандарти НАТО, брати участь у структурах і органах НАТО настільки, наскільки можуть. Під час моїх численних поїздок в Україну за останні два роки я побачив, що молодше керівництво і навіть найвище керівництво єдині у своєму бажанні інтегруватися до Заходу та прийняти стандарти ЄС і НАТО. Населення, керівництво, уряд, військові, цивільні – усі в цьому єдині. На мій погляд, вони можуть цього досягти. Так, є проблеми. Може знадобитися час, щоб виконати усі вимоги НАТО та ЄС, - з юридичної, фінансової, судової точки зору, а також регуляторної та військової. Але вони вже на шляху до цього.
Т.В.: Який найбільший урок НАТО виносить з подій на фронті в Україні?
Г.Д.: Їх багато. По-перше, давайте почнемо з Росії. Путін є агресором, дестабілізатором, він не бажає підкорятися порядку, який базується на міжнародних правилах. Якщо її не зупинити жорсткою силою, агресія триватиме. Отже, це перший урок.
Другий урок, я вважаю, походить від українського народу. Він продемонстрував вагу мужності, рішучості, бажання бути незалежними. А також, що для відстоювання незалежності та відновлення територіальної суверенітету потрібні оборонні витрати та міцна оборона. Це другий великий урок. НАТО має продовжувати свій шлях трансформації, щоб досягти того моменту, коли вони матимуть колективну оборону, здатність стримувати та відмовляти Росії в її потенційних цілях агресії проти союзників.
Неймовірні нововведення, які відбуваються серед військових, серед цивільних осіб, цивільно-військове майже злиття ідей і підтримка населення змінюють ситуацію в Україні
Третій урок, на мій погляд, полягає в тому, що неймовірні нововведення, які відбуваються серед військових, серед цивільних осіб, цивільно-військове майже злиття ідей і підтримка населення змінюють ситуацію в Україні. Це дозволило дуже невеликій армії, повітряним силам, флоту ефективно захищатися та зупиняти неймовірно великий наступ, помножений хвилями мобілізацій, але неефективно виконаний країною, збройні сили якої не мають сильного офіцерського чи сержантського корпусу і не мають тактичної доктрини, щоб змінити ситуацію в сучасній війні.
Т.В.: Одна з причин, чому Україні не надається певна зброя, полягає в тому, кажуть деякі лідери, що ця зброя їм потрібна для себе. У них скорочуються запаси. Але альянс НАТО був створений для протистояння Радянському Союзу, який включав й Росію, й Україну, і ще 13 тепер незалежних країн, який мав партнерів за соціалістичним табором. Сьогодні ми говоримо лише про Росію. Що сталося? І справді не вистачає запасів, щоб допомогти Україні захиститися від Росії?
З 2014 року відбувся поворот: повільне, але зростаюче визнання того, що Європі та європейським союзникам потрібно витрачати більше та створювати боєздатні сили оборони. Але, чесно кажучи, я думаю, що вони зробили ставку на найпозитивніші результати, а не на найімовірніші.
Г.Д.: Це справді питання до кожної окремої країни. Важко дати узагальнену відповідь, але, скажімо, в сукупності, ви знаєте, Захід, безперечно, має економічну силу, щоб відновити все, що йому потрібно з точки зору обороноздатності. І він поставив собі оборонні цілі та взяв політичні зобов’язання щодо цього. Отже, це справді брак виконання політичними лідерами протягом останніх кількох десятиліть. Проте з 2014 року відбувся поворот: повільне, але зростаюче визнання того, що Європі та європейським союзникам потрібно витрачати більше та створювати боєздатні сили оборони. Але, чесно кажучи, я думаю, що вони зробили ставку на найпозитивніші результати, а не на найімовірніші. Ось де вони помилилися. Вони також не вклали достатньо грошей у страхування від найгірших сценаріїв.
Подумайте про кліматичні катастрофи, які ми бачили. Але тут випадок великої країни, як-от Росії, яка вирішила розпочати агресію проти сусіда в сучасні дні, коли люди вважали насильство Другої світової війни чимось із минулого. Але Путін доводить, що ми багато в чому помиляємося. Я думаю, що зараз вони бачать потребу у витратах на оборону, інвестиціях в оборону, оборонних можливостях і силах оборони. Багато хто мав визнати ці потреби, ймовірно, навіть не 10, а, можливо, 20 років тому.
Країни, яким найбільше загрожує Росія, це країни, які, я вважаю, зробили найбільше для відновлення своєї колективної оборони. Маю на увазі Польщу, Румунію, країни Балтії, але також - претендентів на вступ в НАТО, Фінляндію та Швецію. Крім цього - Норвегію, Данію, Україну. Чеська Республіка мала похвальні програми модернізації. Стратегічні планувальники збройних сил і фахівці із придбання нового обладнання в Угорщині були найбільш освіченими, далекоглядними та орієнтованими на НАТО з усіх людей на цих посадах в інших країнах, з якими я мав нагоду працювати.
Франція довгий час мала сильну армію, але це була експедиційна армія, для участі, насамперед, у конфліктах низької, а не високої інтенсивності. Тож навіть деякі з великих країн, як-от Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, не витрачали достатньо коштів. Велика Британія, ймовірно, безумовно витратила більше, ніж решта групи, як й Франція, але не обов’язково на потенціал колективної оборони, великі військові формування, види повітряних сил, які їм потрібні, тощо. Тож це те, у що потрібно інвестувати.
Але є також багато нових можливостей з точки зору автономних систем, штучного інтелекту, космічних технологій, які можуть зменшити загальні витрати, але примножити ефект. Це види інвестицій, до яких наразі найбільший інтерес.
Всі новини дня
“Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нести”, - інтервʼю з Матвійчук про воєнні злочини Росії і правосуддя
З початку повномасштабного вторгнення Генпрокуратура України зафіксувала понад 72 тисячі воєнних злочинів. Одна із організацій, яка займається моніторингом та документуванням цих злочинів – Центр громадянських свобод, нагороджений минулого року Нобелівською премією миру. Журналіст Української служби Голосу Америки Олексій Коваленко поговорив із керівницею центру Олександрою Матвійчук про розслідування злочину агресії Росії, незаконну депортацію українських дітей та підтримку росіянами війни в Україні.
«Російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує вчинення звірств», - говорить Матвійчук у розмові з Голосом Америки. Вона наголошує: до відповідальності треба притягнути Путіна, вище політичне і військове командування РФ, так само як і кожного росіянина, який вчиняв злочини своїми руками.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram
Олексій Коваленко: Олександро, спочатку про Нобелівську премію миру. Ви багато разів говорили, що здобуття Нобелівської премії миру – відзнака всіх українських правозахисників, можливість бути почутими на міжнародній арені. Яке саме повідомлення, на вашу думку важливо, щоб почув світ?
Олександра Матвійчук: Що права та свободи людини, прогрес та мир нерозривно пов’язані. Політичні рішення мають ухвалюватись на базі прав людини, так само як й на економічних інтересах, міркуваннях безпеки, тощо. Коли політичні рішення не засновуються на правах людини, навіть якщо у короткостроковій перспективі це дає позитивний ефект, у довгостроковій – всі програють.
Ми живемо в новому столітті і не можна ставити правосуддя в залежність від міцності авторитарних режимів.Олександра Матвійчук
О.К.: Відповідно до української Генпрокуратури та міжнародних оглядачів, Росія вчинила понад 70 тисяч воєнних злочинів в Україні. Якою, на вашу думку, виглядає справедливість для українців?
О.М.: Вона не має бути відкладена на той час, коли закінчиться ця війна. Ми маємо перестати дивитись на світ через призму Нюрнберзького трибуналу, який засудив нацистських злочинців тоді, коли нацистський режим пав. Ми живемо в новому столітті і не можна ставити правосуддя в залежність від міцності авторитарних режимів. Тому ми зараз маємо притягнути Путіна, вище політичне і військове командування РФ до відповідальності, так само як і кожного росіянина, який вчиняв злочини своїми руками.
О.К.: Держдеп підтримав створення трибуналу для розслідування злочину агресії Росії проти України. Варіант, який підтримали США – створення інтернаціоналізованого суду в рамках судової системи України. На вашу думку, наскільки дієвим може бути такий механізм?
О.М.: Я хотіла б пояснити, які міжнародні злочини існують, і всі вони вчиняються зараз Росією в Україні. Йдеться про чотири види міжнародних злочинів: про злочин агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Коли ми говоримо про злочин агресії, то проблема в тому, що не існує жодного міжнародного органу, який має зараз юрисдикцію, щоб притягнути до відповідальності Путіна та його оточення за цей вид злочину. Тому я та інші українські правозахисні організації підтримують створення спеціального трибуналу щодо агресії, для того, щоб цей вид злочину теж не залишався безкарним.
І тут важливо створювати його у такий спосіб, щоб ні в кого не викликало сумнівів, що цей суд має міжнародний характер і може подолати так всі імунітети вищих посадових осіб держави, які вони мають відповідно до міжнародного права. А от гібридний механізм, на мою думку, краще створювати для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Тому що національна система зіштовхнулася з безпрецедентною кількістю цих злочинів, і для того, щоб посилити її спроможність, і щоб вона працювала відповідно до стандартів правосуддя, варто створити таку модель всередині національної системи, де б національні слідчі працювали з міжнародними слідчими, національні судді працювали б з міжнародними суддями.
О.К.: У звіті Держдепу йдеться, що Росія готувалась до фільтраційних операцій ще до атаки 24 лютого. Ваша організація замається моніторингом воєнних злочинів. Чи свідчать подібні докази, на вашу думку, про те, що Росія використовує воєнні злочини проти цивільних як методику ведення війни?
Що ж до підготовки – вона вказує ще на такий геноциїдальний характер цієї війни – вона показує, яким чином Росія планувала знищити українську ідентичність.Олександра Матвійчук
О.М.: Це один із доказів речі, яка, напевно, вже є очевидною не тільки для нас – правозахисних організацій, які займаються документуванням. В нашій базі за рік повномасштабного вторгнення зібрано більше 34 тисяч епізодів міжнародних злочинів, які вчиняли російські війська на території України. Ми бачили, що ці злочини вчинялись у всіх регіонах, де були присутні російські війська, або які ставали об’єктами нападу. Це було здійснено руками не конкретного підрозділу. Це – системна і організована практика. Це дійсно метод, як Росія веде війни, вона використовує воєнні злочини, щоб зламати спротив і окупувати країну.
Що ж до підготовки – вона вказує ще на такий геноцидний характер цієї війни – вона показує, яким чином Росія планувала знищити українську ідентичність. Ці масові незаконні депортації, які теж планувались заздалегідь і проводяться на окупованих територіях так само як і інші дії із викорінення української ідентичності. Це компоненти більш широкої картини.
О.К.: Нещодавно Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна та Львової-Бєлової. Ви назвали це безпрецедентно сміливим кроком. Чому, на вашу думку, Міжнародний кримінальний суд обрав саме цю справу – питання депортації дітей?
О.М.: На мою думку, тут є кілька ймовірних пояснень, які можуть застосовуватись вкупі. По-перше, Міжнародний кримінальний суд і прокурор Карім Хан під час проведення розслідування говорив кілька разів про те, що захист прав дітей – пріоритетна робота Міжнародного кримінального суду. По-друге, діти – найбільш вразлива категорія населення, яка страждає від російської агресії. По-третє, цей вид злочину за своєю природою дозволяє розкрутити цей ланцюг наказів від виконавців до найвищих посадових осіб і зібрати належні докази, щоб пред’явити офіційне обвинувачення голові російської держави.
О.К.: Щодо колективної провини. Війну Росії проти України часто називають війною Путіна. Рішення про воєнні злочини приймаються самими російськими солдатами, серед населення Росії є підтримка війни – відповідно до дослідження центру Левади – ця підтримка на рівні 77%. То це війна і агресія Путіна чи війна Росії?
О.М.: На жаль, російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує звірства, які проводять російські війська кожного дня на території незалежної країни-сусіда і це прикрий факт, але його треба визнавати, тому що розуміння причин цієї війни допомагає виробляти стратегії сталого миру в Україні і в регіоні після того, як війна закінчиться. Росія має імперський характер. Суспільство не подолало досі імперські комплекси і тому росіяни у своїй більшості вітають саму ідею відновлення бодай силоміць російської імперії.
Російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує вчинення звірств.Олександра Матвійчук
Путін управляє країною не тільки за допомогою репресій, цензури, мілітаризації, використання історії як інструменту пропаганди і фальшуванні історії, щоб вона виконувала роль державної ідеології. Він керує країною через особливий соціальний контракт, укладений між російськими елітами і народом. Цей контракт базується на російський величі і, на жаль, російський народ, який не відрефлексував свого минулого, не виніс потрібних історичних уроків досі бачить велич у відновленні російської імперії.
О.К.: Зараз відсутній механізм міжнародного контролю та доступу до вимушено депортованих дітей, які знаходяться в Росії. І МКС з цим не зможе допомогти. Яким може бути подібний механізм та чи бачите ви достатні міжнародні зусилля у цьому напрямку?
О.М.: Незаконна депортація дітей – величезна проблема. Ми знаходимось у хаосі війни і офіційні цифри, які озвучує українська влада і російська сторона – їх складно перевірити і складно підтвердити чи спростувати. Очевидно, що йдеться про величезну кількість дітей і що ця практика має системний характер, дивлячись на її географічне охоплення.
Зараз немає жодних правових механізмів в Україні як змусити Росію повернути незаконно-переміщених українських дітей, як зупинити ці процеси виховання українських дітей як росіян і перетворення їх на росіян, руйнування у дітей української ідентичності. Виглядає, що у цьому дуже складному пазлі бракує ролі таких міжнародних інституцій, як Міжнародний комітет червоного хреста, ЮНІСЕФ, Управління верховного комісара ООН із справ людини, які досі мають представництва на території РФ і мали б, на мою думку, більш активно включитись у вирішення цієї проблеми практично. Це непросто, але це не виправдання не докладати зусиль.
О.К.: Ваша організація збирала свідчення людей про те, що відбувається на тимчасово окупованій території – про злочини, тортури, катування, зґвалтування, вбивства. Ваша організація нарахувала понад 30 тисяч епізодів воєнних злочинів. Кожен епізод – це імʼя жертви, та злочинця, який його скоїв. Льотчика, який скидав авіабомбу на Маріупольський драмтеатр. Катів в Бучі, Ірпені, Херсоні. Як виглядатиме їхня відповідальність?
Важливо зупинити коло безкарності, яке російські військові мали протягом десятилітьОлександра Матвійчук
О.М.: Люди, які вчиняли міжнародні злочини своїми руками, так само як люди які віддавали накази або ухвалювали рішення, що уможливило вчинення злочинів, мають бути притягнуті до відповідальності. В якій формі я якою буде ця відповідальність – вирішуватимуть суди на національному рівні, міжнародному рівні, які справи візьме до розгляду Міжнародний кримінальний суд. Після виступу прокурора Міжнародного кримінального суду, ми знаємо, що відкрита справа – не остання, готуються нові справи до оприлюднення офіційних обвинувачень. Важливо зупинити коло безкарності, яке російські військові мали протягом десятиліть, коли вчиняли злочини в Чечні, в Молдові, в Грузії, Малі, Сирії, Лівії. Культура безкарності призвела до того, що росіяни повірили, що вони можуть зробити все, що вони хочуть. Це питання не просто про справедливість для українців, які постраждали від злочинів. Це питання превенції злочинів, щоб жоден інший народ, який може стати потенційним об’єктом наступного російського агресивного нападу, не переживав той жах, через який ми зараз проходимо.
О.К.: Нещодавно США визнали, що Росія вчиняє злочини проти людяності в Україні. Чи може світова спільнота, на вашу думку, визнати геноцид, елементи якого правознавці бачили в Україні – атака проти етнічної групи, депортація дітей, масові вбивства і катування?
О.М.: Ми маємо докласти всіх зусиль для цього, тому що речі, які видаються нам очевидними – абсолютно неочевидні для країн на інших континентах, які далекі від контексту. Це однозначно потребує доведення в змагальному судовому процесі. Тут, звичайно, складно, тому що міжнародне право, яке стосується цього виду злочину потребує доопрацювання. В міжнародний стандарт не введений елемент культурного геноциду.
Росія продовжує вчиняти злочини і геноцидний характер цієї війни для мене очевидний. Боюсь, що ми можемо дійти до такої точки неповернення, коли навіть для скептиків стане очевидно, що Росія здійснює геноцид. Я би хотіла цьому запобігти.Олександра Матвійчук
Навіть з позиції здорового глузду зрозуміло, що для того, щоб повністю чи часткового знищити якусь, наприклад, національну групу – необов’язково вбивати всіх членів цієї групи. Можна просто примусово змінити ідентичність. Відповідно, вся національна група рано чи пізно зникне. Мені здається, що в цій розмові і наукових суперечках ми упускаємо дуже важливе питання, бо війна триває і РРосія продовжує вчиняти злочини і геноцидний характер цієї війни для мене очевидний. Боюсь, що ми можемо дійти до такої точки неповернення, коли навіть для скептиків стане очевидно, що Росія здійснює геноцид. Я би хотіла цьому запобігти.
О.К.: В одній із ваших промов ви згадували Нюрнберзький процес, який відбувся після капітуляції, після розгрому нацистської Німеччини, про те що в нас немає часу чекати на наступний такий процес. Чи можна задіяти механізми притягнення до відповідальності швидше, під час війни?
О.М.: Я думаю, ми мусимо це зробити, тому що міжнародна система кримінального правосуддя – не щось законсервоване та архаїчне. Ця система як і будь-яке право має відповідати реаліям сьогодення. У 21 столітті, в якому багато країн проголошують людину, її життя, права та свободи, безпеку найвищою цінністю – потрібно це твердження робити реальною політикою і реальною практикою. Це одне з цих питань, як ми будемо у 21 столітті захищати людину, чи можемо ми покластись на інструменти права чи тільки груба сила має значення і окрім як надавати Україні зброю – немає жодного іншого виходу. Я бачу, що право зараз не працює. Як юристка я вірю, що це тимчасово і ми маємо відновити міжнародний порядок.
О.К.: Є величезна кількість організацій, які мусять захищати права людей по всьому світу, включно з ООН та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Чи на вашу думку, вони ефективно виконують свої функції захищати права людей в Україні?
О.М.: Війна Росії проти України – важливий привід переосмислити ефективність роботи міжнародних організацій і розпочати реформу всієї міжнародної системи миру і безпеки. ООН не може зупинити російські звірства і в день, коли Генеральний секретар ООН приїжджає для зустрічі з президентом Зеленським, російська ракета влучає в житловий будинок і вбиває у власній квартирі нашу колегу журналістку Віру Гірич. Це світ, у якому небезпечно жити всім без виключення. Світ, в якому ти не можеш покластись на архітектуру міжнародних організацій. Це потребує системного вирішення перезапуском цієї системи і її реформуванням. Що стосується таких організацій як Міжнародний Комітет Червоного Хреста, мені здається, що питання ефективності їхньої роботи має вимірюватись інакше. Для того, щоб досягати цілей за ці роки, десятиліття – було розроблено величезну кількість процедур, стандартів, безпекових протоколів. Ми зараз стали свідками, коли почалось повномасштабне вторгнення, а вони всі евакуювались – [є враження], що ці протоколи і стандарти стали важливішими ніж та ціль, заради якої вони створювались. Цей момент потрібно переглянути.
Росія демонструє себе як варвари. Вони показово демонструють, що вважають важливим і правильним вбивати, ґвалтувати і викрадати цивільне населення. Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нестиОлександра Матвійчук
О.К.: Як Ви бачите повоєнну відбудову в Україні?
О.М.: Те, як Україна буде виглядати після закінчення цієї війни залежить від того як ми боремось. Ця війна має ціннісний вимір. Це не просто війна двох держав – це війна двох систем: авторитаризму та демократії. Ми боремось за демократичний вибір, за свою свободу і маємо відповідати цінностям, які ми проголошуємо. Що надзвичайно складно на практиці, у боротьбі на виживання із супротивником, який показово ігнорує міжнародне право, нівелює людську гідність і нехтує всіма рішеннями міжнародних організацій. Але Україна не може собі цього дозволити. Ми маємо пам’ятати, за що ми боремось.
Ми боремось за суспільство, в якому права кожної людини захищені, суди незалежні, влада підконтрольна, а поліція не розганяє мирні студентські демонстрації.
Росія демонструє себе у цій війні як варвари. Вони показово демонструють, що вважають важливим і правильним, тим, що їм належить робити - вбивати, ґвалтувати і викрадати цивільне населення. Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нести.
Дивіться також: Держдеп CША: Світ не залишить злочини Росії в Україні безкарними. Інтерв'ю
Україна – найзамінованіша країна світу. Заміновано 25-30% території - інтерв'ю з міністром захисту довкілля
Попередня оцінка збитків українському довкіллю, спричинених повномасштабним російським вторгненням, складає щонайменше $51 млрд. Проте це в інтерв’ю Голосу Америки повідомив міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець.
23 березня він виступив у Нью-Йорку на конференції ООН з проблем води. Міністр повідомив, що у жовтні минулого року Росія зруйнувала та відкрила частину шлюзів греблі Каховської ГЕС. У результаті Україна щодня втрачає тисячі кубометрів прісної води, що може мати катастрофічні наслідки. Окрім того, внаслідок спуску води з Каховського водосховища, є загроза виходу з ладу систем охолодження Запорізької АЕС – найбільшої у Європі.
За словами Стрільця, 5 мільйонів людей в Україні не мають доступу до питної води. І ще 70% населення можуть залишитися без води через дії Росії. Каховське водосховище також забезпечує зрошення полів. Наразі 88% зрошуваних територій вже знаходиться під російською окупацією, а 35% території постраждало внаслідок бойових дій, що впливає на світову продовольчу безпеку. «Ми не зможемо зрошувати поля, зібрати наступний урожай та виконувати зобов’язання за «зерновою угодою», - попередив міністр.
Військові дії є причиною забруднення поверхневих і підземних вод, наголосив міністр Стрілець. Щодня працівники Державної екологічної інспекції фіксують перевищення концентрації ртуті, міді, цинку, марганцю у річках Дністер, Дніпро та Сіверський Донець. Вибухи, ракетні удари, аварії та пожежі на нафтобазах забруднюють воду важкими металами, нафтопродуктами, токсичними та небезпечними сполуками.
Як Україна збирається стягувати з Росії репарації за екологічні злочини й відновлювати знищене довкілля, та які території вже ніколи не зможуть бути відновлені, Руслан Стрілець розповів в інтерв’ю Ірині Соломко.
Ірина Соломко, журналістка Голосу Америки: Як Україна наразі оцінює екологічні збитки, спричинені повномасштабним російським вторгненням?
Руслан Стрілець, міністр захисту довкілля та природних ресурсів України: Наша екологічна інспекція сьогодні працює 24/7, навіть ризикуючи власним життям, намагається зафіксувати кожний злочин. До цього процесу сьогодні можуть долучитися і небайдужі громадяни, які знаходяться близько до територій, де ведуться бойові дії.
Від початку повномасштабного вторгнення ми зробили застосунок для телефону «Еко-загроза», який дозволяє зафіксувати екологічні злочини. Спочатку був виклик: як саме оцінювати ці збитки. Бо методики мирного часу не підходять для воєнного. Тому за кілька місяців було розроблено нових вісім методик. Це було зроблено спільного з експертами, зокрема, фахівцями Державного департаменту США.
Ми розуміємо, що повинні збільшити ту вартість, яку ми сьогодні розрахували – це понад 51 млрд доларів. Бо наразі в українському законодавстві, на жаль, немає такого поняття, як екосистемні послуги. Тобто це ті вигоди, які отримує людина від тої чи іншої частини екосистеми. Такий підхід працює у багатьох європейських країнах та США. Тому впевнений, ми зможемо підготувати законодавство до цих змін. Це своєю чергою дозволить розраховувати більше збитків.
І.С.: Скільки злочинів зараз нараховано?
Р.С.: Зафіксовано офіційно 2300 злочинів. Є ще випадки, які вже частково зафіксовані, але вони ще не покладені в загальний кошик. Робота триває у режимі 24/7. Я вірю, що нам вдасться не просто їх зафіксувати та обрахувати, а потім ще й підготувати якісні матеріали для Міжнародного кримінального суду. Важливо довести правильність цих розрахунків. Для цього у нас є дуже якісна співпраця з офісом Генерального прокурора. І я сподіваюся, що офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, який незабаром буде відкритий в Україні, допоможе нам зробити кілька пілотних позовів, щоб ми розуміли, з якими викликами ми можемо мати справу.
Бо якщо ми з вами візьмемо приклад Іраку та Кувейту, то побачимо, що 10% репарацій, які були стягнуті, це саме збитки довкіллю. Але щоб стягнути ці репарації, їм знадобилося понад 15 років. Було багато справ, які просто не бралися до уваги, бо вони не були якісно підготовлені. Тому ми віримо, що зможемо врахувати всі ті виклики, з якими стикалися інші країни, і зробити це якомога якісніше. Адже швидке стягнення репарацій гарантує те, що вартість цих збитків не буде втрачатися з часом.
І.С.: Ключовим суб'єктом цього процесу буде Міжнародний кримінальний суд чи, наприклад, механізм універсальної юрисдикції?
Р.С.: Мені важко сказати, що буде та як, тому ми сьогодні спільно працюємо з офісом Генерального прокурора. Вони більш розуміються на цьому питанні. Впевнений: відкриття офісу прокурора МКС в Україні – це ще один крок до правильного оформлення тих всіх файлів, які в результаті стануть позовами.
І.С.: Тобто, на вашу думку, на сьогодні тих норм міжнародного права, які існують, достатньо, щоб Україна отримала ці репарації?
Р.С.: На мою думку, так. Бо є відповідні практики інших воєн або конфліктів, де є доведені суми та стягнути репарації. Але я впевнений, що ми повинні піти далі. І наша основна мета – так побудувати роботу з нашим міжнародними партнерами та судами, щоб стягнути ці репарації значно швидше, ніж це відбувалося раніше.
І.С.: Український ґрунт, напевно, постраждав найбільше. Фермери говорять про величезні забруднені площі земель.
Р.С.: Найбільший виклик – це заміновані території. Щоб взяти аналізи, ми повинні убезпечити фахівців, а для цього території треба розмінувати. Сьогодні Україна – найзамінованіша країна світу. За даними експертів, це від 25% до 30% країни. Тому наразі найголовніше – розмінування. Як далі брати аналізи й визначати кількість забрудників, які залишаться у ґрунті – це інша історія. Такий досвід є у світі. Тому ми зможемо у кооперації зробити певні заходи та потім ці території очистити. Це буде нешвидко, це буде дуже дорого. Але важливо розуміти, що Україна – це країна, від якої залежить продовольча безпека багатьох країн світу. А Росія, знищуючи нашу екосистему, наражає весь цивілізований світ на страшні злидні.
І.С.: Окрім землі, які ще інші види злочинів зафіксовано?
Р.С.: У грошовому еквіваленті сьогодні найбільші збитки – це забруднення повітря. Тільки потім ідуть ґрунти та вода. Але я б не розділяв, що важливіше. Бо навколишнє середовище – це екосистема, в якій не можна виділяти один компонент від іншого. Навіть фактичне переміщення тварин, яка відбулася через бойові дії, теж впливає на екосистему. І це точно надалі призведе до збитків для лісів. Ліси – це легені не тільки України, а і Європи.
Сьогодні третина лісу замінована, знищена, спалена, пошкоджена. І тепер нам треба це відновлювати багато-багато років.
І.С.: Каховське водосховище – ще одна гаряча точка. Воно під контролем окупантів, не зрозуміло, що там відбувається. Якою оперативною інформацією володієте ви?
Р.С.: Ми сьогодні сфокусовані, у першу чергу, на відстежуванні рівня води у Каховському водосховищі. Бо це джерело питного водопостачання. Звідти беруть воду багато водоканалів. Зараз ми слідкуємо за рівнем. Він трохи стабілізувався. Сьогодні це 14,35 метра. Тобто все, що вище 14 метрів – це, в принципі, нормально. Найкращий рівень – це понад 16 метрів. Тобто нам до максимального рівня все ще не вистачає двох метрів. Рівень води збільшується завдяки тим оперативним заходам, які ми проводимо вище за течією.
Але якщо окупанти не залишать цю територію і не дадуть змогу зайти фахівцям, щоб відремонтувати зруйновані частини шлюзів, влітку ми втратимо дуже багато води через випаровування. Скільки така ситуація може зберігатися, спрогнозувати дуже важко. Але нам треба на всіх рівнях, починаючи з дипломатичного і закінчуючи військовим, робити все для деокупації цієї гідроспоруди. Вона є стратегічною не з військової точки зору, а з точки зору забезпечення водою.
Причому, спустивши рівень води нижче 14 метрів, окупанти фактичного перекрили доступ води в Крим. Тобто вони навіть не розуміють, що своїми діями вони залишають Крим без води.
І.С.: Ви розумієте логіку їхніх дій?
Р.С.: Мені важко робити якісь висновки, бо я – не військовий, але впевнений, що те, що вони там роблять, має виключно військовий характер.
Наприклад, у Чорнобилі вони просто вкрали вживану техніку, а залишили платинові дроти для проведення дослідів. Ви розумієте вартість цих платинових шматочків? Натомість вони крали тостери, праски, мікрохвильові печі, комп'ютери, яким там було по вісім років. От вам і показник цивілізованості цих людей. І спрогнозувати або дати оцінку їх логіки неможливо.
Ми з вами повинні чітко розуміти: є частина екосистеми, яку ми зможемо відновити, а є частина, яку ми втратили назавжди. Зараз я кажу про спаплюжені смарагдові території, і ті об'єкти природно-заповідного фонду, які «рашисти» використовували, як паркінг для танківРуслан Стрілець, міністр захисту довкілля та природних ресурсів
І.С.: Ми починали нашу розмову з обговорення збитків. Чи вже є в України розуміння, як це все відновлювати. Можливо, вже є домовленість з партнерами? Чи наразі сподівання лише на репарації?
Р.С.: Ми з вами повинні чітко розуміти: є частина екосистем, яку ми зможемо відновити, а є частина, яку ми втратили назавжди. Зараз я кажу про спаплюжені смарагдові території й ті об'єкти природно-заповідного фонду, які «рашисти» використовували як паркінг для танків. У нас будуть серйозні виклики щодо оцінки, що там відбувалося, що ми маємо після деокупації цих територій земель.
Що ми можемо відновити? Ми можемо посадити новий ліс на місці спаленого. Дуже багато територій нам доведеться просто зарезервувати та забезпечити режим тиші, щоб природа відновилася сама. Бо один із законів екології: природі не треба допомагати, їй треба не заважати.
Ви чули, я впевнений, про велику кількість дельфінів, які загинули внаслідок російської агресії. Це і підриви на мінах, і вплив сонарів. Дельфіни просто були дезорієнтовані, і викидалися на берег. Понад сто випадків тільки на нашому узбережжі, але по усій акваторії Чорного моря – це більше тисячі випадків.
Ми вже ведемо переговори про створення центру реабілітації дельфінів. Цьому виду точно треба допомогти вижити. Але ще раз підкреслюю, є такі території, які жодні кошти у світі не повернуть.
Сьогодні третина лісу замінована, знищена, спалена, пошкоджена – інтерв’ю з міністром захисту довкілля України. Інтервʼю
Попередня оцінка збитків українському довкіллю, спричинених повномасштабним російським вторгненням, складає понад $ 51 млрд. Про це в інтерв’ю «Голосу Америки» повідомив Руслан Стрілець, міністр захисту довкілля та природних ресурсів.
Сенатор Вайтгаус: США співпрацюватимуть з МКС у справі російських воєнних злочинів в Україні
Понад 5 тисяч колишніх злочинців з «Групи Вагнера», які воювали проти України, були помилувані після завершення контракту, заявив у суботу засновник «Вагнера» Євген Пригожин. При цьому за оцінками Білого дому, загальні втрати «Групи Вагнера» в Україні складають понад 30 тисяч, з них 9 тисяч вбитими.
Приватну військову компанію «Вагнера», яка бере участь у боях в Бахмуті, звинувачують у численних воєнних злочинах та у злочинах проти людяності, і як повідомляв Голос Америки, про це говорив на слуханнях у Сенаті генеральний прокурор США Меррік Гарланд.
Під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США американські законодавці розглядали можливість визнання російських найманців із ПВК «Вагнер» міжнародною терористичною організацією.
Одним із сенаторів-демократів, який активно за це виступає, є Шелдон Вайтгаус (Sheldon Whitehouse), який нещодавно побував у Києві. У розмові з Російською службою Голосу Америки він сказав, що повернувся з України з відчуттям, що потрібно більше допомагати українцям на законодавчому рівні.
У розмові з кореспондентом Російської служби Данилом Гальперовичем, сенатор від Род-Айленду заявив, що, незважаючи на те, що США не схвалили «Римський статут», щоб визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), згідно з уже ухваленим законом, Вашингтон буде співпрацювати з МКС для розслідування і покарання винних у воєнних злочинах.
Розмову було вперше опубліковано на сайті Російської служби Голосу Америки, її було перекладено і скорочено для плинності та ясності.
Данило Гальперович, Голос Америки: Ви активно виступали під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США щодо Закону про притягнення до відповідальності російських найманців (HARM Act), який передбачає оголошення ПВК «Вагнер» іноземною терористичною організацією. Виступаючи на слуханнях, ви сказали, що після поїздки в Україну у вас склалося враження, що українцям дуже потрібен цей закон, і якнайшвидше. Як ви думаєте, коли він може бути схвалений Сенатом і чому він важливий?
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку
Шелдон Вайтгаус: Думаю, зараз є розуміння, що спочатку законопроект буде розглянутий комітетом Сенату з міжнародних відносин і пройде через відповідну процедуру в комітетах. Потім, у разі позитивного двопартійного голосування, він може бути винесений на розгляд Сенату. Сподіваємося, що це пройде за процедурою прискореного розгляду, і ми зможемо швидко досягти угоди.
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку, оскільки ті, хто надають матеріальну підтримку терористичним організаціям, можуть зіткнутися з юридичними наслідками. Це серйозно порушить ланцюжки поставок «Групи Вагнера», тому їм доведеться мати справу лише з країнами-ізгоями, щоб отримувати військову підтримку для своїх бойових дій.
Д.Г.: На вашу думку, як це працюватиме в практичному плані? Адже якщо Держдепартамент оголосить «Групу Вагнера» терористичною організацією, то американським дипломатам, імовірно, доведеться вирушити до інших країн, щоб переконати уряди африканських країн, таких як Малі чи Центральноафриканська Республіка, щоб вони припинили співпрацю з «вагнерівцями», чи не так?
Ш.В.: Наскільки я розумію, дуже багато залишатиметься на розсуд виконавчої влади у питанні про те, як і коли запроваджувати санкції. Якщо «Вагнер» глибоко пов'язаний з політичною елітою країни, наприклад, надає їм послуги з охорони політичних лідерів, то, на практиці, потрібен час, щоб відмовитися від них. Думаю, рішення ухвалюватиметься з кожної нагоди окремо в розумній формі. Головною метою тут є операції «Вагнера» в Україні та потоки зброї, які підтримують ці операції.
Д.Г.: Міжнародний кримінальний суд нещодавно видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини (Марії Львової-Бєлової). Але США не визнають повноваження МКС. Чи має цей ордер якесь значення для уряду США, і чи може ставлення США до Міжнародного кримінального суду змінитись після цього?
Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля
Ш.В.: Ми працювали з Міжнародним кримінальним судом та адміністрацією, і розробили закон, який уже схвалено. Цей закон дозволяє МКС вести розслідувальну роботу як у США, так і за підтримки американських структур, коли йдеться про групу російських олігархів та офіційних осіб, які підтримують воєнні злочини в Україні. Тобто йдеться про вузьке коло потенційних відповідачів, але це відкриває для США можливість співпраці з МКС.
Це дуже важливий перший крок. Імовірно, будуть потрібні технічні рішення щодо ролі США у разі необхідності проведення арешту американським персоналом або сприяння арешту. Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля. Поки що це – гіпотетичний розвиток подій, і я особливо не поспішаю з цим.
Д.Г.: Як ви вважаєте, які ще є способи для притягнення Росії до відповідальності за війну проти України? Чи вважаєте ви, що ідея спеціального трибуналу щодо російської війни в Україні може спрацювати?
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення
Ш.В.: Я радий, що МКС розпочав роботу. Сподіваюся, це не останнє їхнє звинувачення. Думаю, це надсилає дуже важливий сигнал. Чиновників середньої ланки звинувачують, коли є достатні докази, що вони вчинили воєнні злочини. Тому МКС має важливу роль, але це дуже вузька роль.
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення, у ширшому плані, але, знову ж таки, це буде дуже вузька група осіб, які відповідатимуть за сам факт злочинної агресії.
Таким чином дуже багато роботи передається генеральному прокурору України, і мені здається важливим, щоб ми надавали йому необхідну адміністративну підтримку. Не тільки для порушення кримінальних справ, які він уже почав порушувати стосовно російських солдатів, які вчиняють такі злочини, як вбивства та зґвалтування на території України.
Потрібно також підтримувати його роботу зі збору матеріалів для цивільних справ, що стосуються збитків, завданих людям, які втратили своїх близьких, втратили будинки, були поранені – щоб вони отримали компенсації.
Це не просто. Не думаю, що тут вдасться розглядати кожен випадок окремо. Думаю, доведеться створити фонд за прикладом Фонду допомоги жертвам атак 11 вересня 2001 року, який створили США. Після чого створити адміністративну структуру надання допомоги постраждалим та його сім'ям, розподіляючи кошти з цього фонду впорядкованим чином.
Коли я востаннє розмовляв із генеральним прокурором України, він сказав, що до них уже надійшло, здається, 70 тисяч таких заяв. І це – не враховуючи окупованих територій, де люди не можуть вільно висувати позови. Це буде велика робота, і нам потрібно зробити все, щоб у нього була необхідна підтримка: комп'ютерна підтримка, технічна підтримка, підтримка збору доказів – все необхідне для роботи на користь постраждалих звичайних українців.
Д.Г.: З огляду на ваш досвід політика та людини, що належить до органів влади США, скажіть – чи очікували ви таку жорстокість з боку Росії? Тому що для багатьох останній рік можна зарахувати за декілька – він відкрив людям очі, хоч для мене це не було відкриттям, бо я був у Чечні на початку 2000-х. Особисто ви очікували дізнатись те, що ви знаєте зараз?
Ш.В.: Я не був здивований, особливо після того, як Україна «розбила носа» російської армії, відбила початкове вторгнення та повернула значні території. Думаю, це викликало обурення у російських збройних силах. Підрозділи групи «Вагнер» відомі своєю жорстокістю. Коли збройні сили з низькою внутрішньою дисципліною, як і російської армії, розпускаються зовсім, це з великою ймовірністю призводить до таких злочинів. Тому, на жаль, це був передбачуваний результат.
Д.Г.: Весь цей рік в американській адміністрації та інших західних урядах відбувалися дебати щодо рівня підтримки України. Протягом довгого часу нічого не говорили про постачання комплексів Patriot чи танків, але потім такі рішення було ухвалено. Критики кажуть, що Захід збільшує допомогу Україні лише після появи чітких свідчень про страждання українців. Чи вважаєте ви, що можна надавати допомогу, не чекаючи таких страждань?
Ш.В.: Думаю, є безліч прикладів, коли ми могли почати надавати допомогу та постачати техніку Україні раніше та швидше, і я шкодую про ці затримки. Озираючись назад, військові командири можуть сказати: «Знаєте що? Ми могли б рухатися швидше, і, ймовірно, нам слід рухатися швидше».
Але ситуація така, якою є. Ви бачите, що авіація, танки, боєприпаси, така зброя як комплекси Patriot надходять у досить значних кількостях. Це важливий сигнал, на якому потрібно сфокусуватися.
Слід зазначити, що підтримка України стала не лише дуже солідною, а й надзвичайно широкою. Десятки країн підтримують Україну, і я думаю, що згуртованість цих країн, навіть незалежно від зброї, яку вони відправляють, їхня кількість та єдність, спрямовує дуже важливий сигнал та має стратегічне значення.
Тому, хоч і є затримки, про які можна шкодувати, ми опинилися у дуже сильній позиції. І наступний наступ України покаже, чи виконали ми свою роботу так, як треба.
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Інтервʼю з Павлом Слюнькіним. Відео
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом? Чи варто розраховувати на білоруську опозицію? Павло Слюнькін, колишній білоруський дипломат, розповів про це в інтервʼю Марії Ульяновській.
Форум