Харківська правозахисна група розпочинає «Кампанію проти катувань та жорстокого поводження в Україні». Проект розрахований на три роки і здійснюється за підтримко Європейського Союзу та американського Національного фонду підтримки демократії. Тридцятичотирирічний харків'янин Євген Бочаров колекціонує старовинну зброю – пістолі та шаблі минулих століть. До нього прийшли з міліції і зажадали віддати все це їм. Коли він відмовився, розмову повели по-іншому. Як розповідає Бочаров, його вивезли в ліс троє співробітників міліції, прив'язали до дерева, били. Тоді повезли в міське управління і продовжили там. Надягали на голову протигаз і душили сигаретни димом, вимагаючи підписати зізнання, буцімто йому належить мішок патронів, який стояв тут же в кімнаті слідчого. «Три-чотири цигарки – і людина підпише все на світі, будь-яке зізнання, в чому б її не звинувачували», - каже Бочаров. Цей спосіб катування під назвою «слоник» – лише один із двадцяти чотирьох в арсеналі тортур, які збереглися в міліції ще від часів Берії. Сьогодні з допомогою Харківської правозахисної групи потерпілий домігся відкриття кримінальної справи про завдання йому тяжких тілесних ушкоджень, і хоч справа дуже неохоче розглядається, правозахисники мають намір таки довести її до суду.
Катування підозрюваних під час кримінального слідства – не український винахід. Проблема існує навіть у найрозвинутіших країнах. Та в України є одна відмінність, - каже уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова: «Саме в Україні, на мою думку, і я це вже доводила в двох своїх щорічних доповідях, тортури застосовуються систематично і носять масовий характер».
Як каже обмудсмен, ситуація анітрохи не змінилась від часів гучної справи Юрія Мазоли, закатованого в 96 році в ізоляторі СБУ Львівської області замість серійного вбивці Онопрієнка. За словами Карпачової, сьогодні тортури в Україні, як і раніше, застосовують всюди і щодня, і як і раніше, міліцейське начальство покриває підлеглих. Нова стаття 127 Кримінального кодексу про відповідальність за тортури не застосована жодного разу. Окрім проблеми кругової поруки, є ще проблема відсутності політичної волі, - вважає пані Карпачова.
Ніна Карпачова: «Сьогодні МВС продекларувала про свої наміри боротися із застосуванням тортур, проте вони не визнають це явище як масове явище в Україні, на превеликий жаль, і це стримує цей процес. Рішучих кроків по боротьбі я досі не відчула як уповноважена з прав людини, і не відчуємо, поки буде брак політичної волі вищого керівництва нашої держави. Поки вище керівництво не повернеться обличчям до проблеми застосування тортур і визнає тортури так, як нам вдалося визнати проблему наявності торгівлі людьми, від якої всі відхрещувалися ще в 98 році, так і залишиться це явище на багато, багато років».
Омбудсмен отримала 12 тисяч звернень від громадян – скарг про застосування тортури. Потерпілі звертаються і до громадських організацій, таких як Харківська правозахисна група. «Люди приходять до нас, тому що вони в такому стані, що їм більше просто нікуди прийти», каже голова харківських правозахисників Євген Захаров. За його словами, втручання громадськості – гарантія того, що тортури в даному конкретному випадку припиняють. Однак потім притягти винних до відповідальності дуже важко: свідки мовчать, бо бояться, прокуратура на звернення відповідає, що «факти тортур не підтвердились», а медична експертиза, підпорядкована силовикам, дає відповідні заключення.
Новий проект «Кампанія проти катувань в Україні», розрахований на три роки, передбачає організацію мережі з 25 громадських організацій в різних областях України, створення Фонду захисту жертв та незалежної судово-медичної експертизи. Як каже Євген Захаров, проект покликаний змінити ситуацію, за якої застосування тортур в Україні залишається абсолютно безкарним. Як додає Ніна Карпачова, інститут омбудсмена виступив з ініціативою проведення громадського трибуналу жертв тортур, де суспільство нарешті почує тих, хто наразі в Україні не мав права голосу.
