Мистецтво клоунади існує вже протягом кількох століть та поширене у всіх культурах світу. Клоуни працюють в цирку, на театральній сцені, на приватних вечірках, і всюди вони викликають посмішки на обличчях як дорослих, так і дітей. У Сполучених Штатах професійний клоун у середньому заробляє 38 тисяч доларів на рік. Однак, для багатьох це більше покликання ніж джерело прибутку.
Хоча з часу виникнення мистецтво клоунади зазнало чимало трансформацій, головні правила клоунади залишаються незмінними зі стародавніх часів.
«Клоуни не розповідають багато жартів, вони самі – жарт», – каже Єлена Дей, директор та співрежисер мультимедійного сценічного шоу під назвою «На носі», в якому клоуни Марк Джестер та Сабріна Мендель грають професора та його сором’язливу асистентку.
«Він намагається прочитати лекцію. Він такий всезнайка», – пояснює театральний характер свого напарника Сабріна Мендель.
У їх виставу входять уривки документального фільму про мистецтво клоунади.
«Ми бачимо частини інтерв’ю з клоунами, деякі говорять дуже серйозно, щоправда не завжди. Вони розповідають про інтелектуальну сторону клоунади, її принципові моменти», – говорить Марк Джестер.
Джестер та Мендель, які керують арт-компанією Театр Геппенстенс, у реальному житті подружжя. Мендель каже, що часто сценічне життя та реальність для них – єдине ціле:
«Клоунада постійно з нами. Іноді змиваєш макіяж, але все одно залишаєшся в образі. Мені це подобається».
Колун та актор Метью Полі каже, що макіяж є надзвичайно важливою частиною персонажу клоуна. Дня нього це не маска, а скоріш лупа.
«Білий колір макіяжу – це як прожектор на обличчі. Я кладу трохи білого навколо рота так, щоби здалеку можна було побачити кожний рух, кожний вираз моїх губ. Щоправда, я б ніколи не намалював посмішку чи похмурий вираз, тому що тоді я почуваю себе обмеженим у своїх емоціях», – каже Полі.
Взаємодія з аудиторією – в цьому особливість клоунського мистецтва, каже Єлена Дей. Вона додає, що це дуже серйозна професія, яка вимагає багато тренування та спеціальної освіти:
«Багато провідних університетів вчать театральній клоунаді».
Вона зауважує, що хоча сучасні клоуни мало нагадують своїх попередників, однак всі вони намагаються гідно продовжувати давню традицію:
«Клоун може не мати білого макіяжу чи кольорової перуки, вони іноді навіть не вдягають червоного носа, однак решта характеристик клоуна зберігається».
Марк Джестер каже, що головною рисою клоуна є його здатність налагодити контакт з аудиторією за допомогою виразу обличчя, фізичних навичок та, звичайно, почуття гумору:
«Пантоміма стала невід’ємною частиною клоунади, оскільки вона руйнує мовні бар’єри. Стягнути штани – це завжди смішно, особливо якщо це чиїсь штани».
Хоча з часу виникнення мистецтво клоунади зазнало чимало трансформацій, головні правила клоунади залишаються незмінними зі стародавніх часів.
«Клоуни не розповідають багато жартів, вони самі – жарт», – каже Єлена Дей, директор та співрежисер мультимедійного сценічного шоу під назвою «На носі», в якому клоуни Марк Джестер та Сабріна Мендель грають професора та його сором’язливу асистентку.
«Він намагається прочитати лекцію. Він такий всезнайка», – пояснює театральний характер свого напарника Сабріна Мендель.
«Клоун може не мати білого макіяжу чи кольорової перуки, вони іноді навіть не вдягають червоного носа, однак решта характеристик клоуна зберігається».Єлена Дей
«Ми бачимо частини інтерв’ю з клоунами, деякі говорять дуже серйозно, щоправда не завжди. Вони розповідають про інтелектуальну сторону клоунади, її принципові моменти», – говорить Марк Джестер.
Джестер та Мендель, які керують арт-компанією Театр Геппенстенс, у реальному житті подружжя. Мендель каже, що часто сценічне життя та реальність для них – єдине ціле:
«Клоунада постійно з нами. Іноді змиваєш макіяж, але все одно залишаєшся в образі. Мені це подобається».
Колун та актор Метью Полі каже, що макіяж є надзвичайно важливою частиною персонажу клоуна. Дня нього це не маска, а скоріш лупа.
«Білий колір макіяжу – це як прожектор на обличчі. Я кладу трохи білого навколо рота так, щоби здалеку можна було побачити кожний рух, кожний вираз моїх губ. Щоправда, я б ніколи не намалював посмішку чи похмурий вираз, тому що тоді я почуваю себе обмеженим у своїх емоціях», – каже Полі.
Взаємодія з аудиторією – в цьому особливість клоунського мистецтва, каже Єлена Дей. Вона додає, що це дуже серйозна професія, яка вимагає багато тренування та спеціальної освіти:
«Багато провідних університетів вчать театральній клоунаді».
Вона зауважує, що хоча сучасні клоуни мало нагадують своїх попередників, однак всі вони намагаються гідно продовжувати давню традицію:
«Клоун може не мати білого макіяжу чи кольорової перуки, вони іноді навіть не вдягають червоного носа, однак решта характеристик клоуна зберігається».
Марк Джестер каже, що головною рисою клоуна є його здатність налагодити контакт з аудиторією за допомогою виразу обличчя, фізичних навичок та, звичайно, почуття гумору:
«Пантоміма стала невід’ємною частиною клоунади, оскільки вона руйнує мовні бар’єри. Стягнути штани – це завжди смішно, особливо якщо це чиїсь штани».
