Спеціальні потреби

Як українець віддячив єврею, що врятував йому життя


Невідомі сторінки Голокосту: Як українець віддячив єврею, що врятував йому життя. Відео.
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:54 0:00

Нещодавно німецький таблоїд Bild опублікував серію уривків із щоденників керівника нацистських формувань СС Гайнріха Гіммлера, який був відповідальним за знищення мільйонів євреїв у всьому світі й, в тому числі, в Україні. Записи Гіммлера описують його повсякденне життя, харчування й масажі, які він приймав перш, ніж віддати накази про страту. Записи тих часів багатьом ровесникам української незалежності можуть здатися надто далекою історією, насправді ж вони набагато ближче до нас, ніж ми можемо собі уявити.

У Вашингтоні живе українець, який у часи створення нацистами Львівського ґетто, був маленьким хлопчиком і пам’ятає його з власних спогадів. Роман Ференцевич ходив туди, аби допомогти родині єврейського лікаря, який свого часу врятував його від смерті.

85-річний Роман Ференцевич прогулюється спекотним Вашингтоном, але найперші його радісні й сумні спогади про місто, яке знаходиться далеко за океаном. Місто, в якому він народився й виростав – Львів. Пан Роман пригадує часи, коли Львів належав полякам, а ще радянську й німецьку окупації. 12-річним він ходив до Львівського ґетто. Він і тепер пам’ятає ті часи. Під час зустрічі він показує світлину зі Львівського ґетто.

Роман Ференцевич біля Капітолію у Вашингтоні
Роман Ференцевич біля Капітолію у Вашингтоні

«Перший раз, як я їхав трамваєм №10, і в’їхав у ґетто, то я натрапив на ось таку сцену. Так воно виглядало всередині в ґетто: старі, молоді, діти – всі стояли на вулиці, – вказує на чорно-білу світлину пан Роман, де євреї в лахах стоять під будинком. – Були такі ось старі будинки, без вікон. Так виглядало життя в ґетто».

У Львові рідна вулиця пана Романа – Вірменська. Саме тут він грався у хованки й бігав за свіжовипеченими булочками. В своєму американському помешканні він показує на світлинах аерофотозйомку старого Львова й себе малого. А ще пригадує, як у дитинстві він сильно захворів і був урятований єврейським лікарем.

Мама викликала доктора Наймана десь, як мені було 6-7 років. Він прийшов і виявилося, що я маю скарлятину
Роман Ференцевич

«Мама викликала доктора Наймана десь, як мені було 6-7 років: то за польських часів, – пригадує Роман Ференцевич. – Він прийшов і виявилося, що я маю скарлятину. Скарлятина, то така хвороба, що є дуже така висока температура, червоні плями і важко дихати. Лікар подивився й одразу сказав, що то є скарлятина і, що мені треба негайно дати ін’єкцію. Та ін’єкція коштувала тоді 20 злотих. Моя мати тих 20 злотих не мала».

Тоді єврейський лікар Найман віддав власні гроші й врятував малого. А за кілька років, коли до міста прийшли німці – порятунок потрібен був уже не лише лікарю, але і цілій родині Найманів. Нацисти наказали усім євреям міста переселятися до найбіднішої дільниці, де вони сформували ґетто. Саме тоді лікар Найман прийшов у дім, де жив маленький Роман і віддав його матері свої родинні коштовності.

«Він сказав: «Тут у валізі є наше срібло і я Вас прошу, щоби раз на тиждень ви купували хліб і щось таке і котрийсь із ваших хлопців – Генник або Роман, щоби приносили нам то, бо нам не вільно ходити». І тоді я з ним пішов, і він мені показав, де вони там (в ґетто – ТХ) будуть жити», – оповідає Роман Ференцевич.

За кілька років, коли до міста прийшли німці – порятунок потрібен був уже не лише лікарю, але і цілій родині Найманів
Роман Ференцевич

Мама пана Романа – продавала срібло лікаря на так званому «чорному ринку», який тоді розгорнувся за оперним театром у Львові.

«То мама йшла на той ринок і продавала щось, а тоді купувала хліб чи що там. Давала мені і йшла зі мною до трамваю і тоді, як приводила казала: «Як тебе хтось чіпить в ґетто: чи ґестапо, чи єврейська поліція – бо там була єврейська поліція, то ти відразу скидай штани». Я маму питаюся – Вибач – чому я маю скидати штани? Вона пальцем махала мені й все повторювала: «Я тобі кажу! Ти не будь дурний. Ти скидай штани!».

До Львівського ґетто, маленький тоді Роман, добирався трамваєм. «Той трамвай мусів через єврейське ґетто переїжджати, – описує він свій маршрут. – Бо він мусів ще обслуговувати людей, які жили поза ґетто, бо то їм потрібно було там… Але тоді не вільно було нікому в самому ґетто сідати і висідати. Але поряд із ґетто трамвай пригальмовував, і як він пригальмовував, то я 12-літній хлопець вискакував із нього».

Поряд із ґетто трамвай пригальмовував, і як він пригальмовував, то я 12-літній хлопець вискакував із нього
Роман Ференцевич

Так тривало кілька місяців, але згодом потрапити в ґетто стало вже не можливо. Перипетії Другої світової перенесуть його спершу до табору для переміщених осіб, а 1950-х він переїде до Нью-Йорка. Відтак – піде воювати в Кореї, а потім ще не одне десятиліття працюватиме редактором Української служби «Голосу Америки».

Але з дитинства його ще багато років буде мучити одне питання, яке він поставить своїй мамі незадовго до її смерті.

«Я запитав: «Мамо, як ти не пояснила мені, чому я маю скидати штани, як я до доктора Наймана ходив?, – посміхається крізь сльози пан Роман. – А вона мені поставила запитання: «А як я тобі мала сказати?». Бо я кажу знаєш, що – я подивляю тебе, бо я маю синів і маю внуків, і я собі ставлю запитання чи я, чи я післав би свого сина чи внука, так, як ти мене післала в таких самих обставинах? А вона зовсім нормально так каже: «Таж він тобі твоє життя спас!». А я того не знав. Я кажу: Як доктор Найман моє життя спас? І тоді вона мені нагадала: «А пригадуєш ти мав скарлятину?» Я кажу: Так. «А застрик, тобто ін’єкцію – він купив! Ти був би помер. Йому треба було допомогти, то є нормально».

«Пригадуєш ти мав скарлятину?...застрик, тобто ін’єкцію – він купив! Ти був би помер. Йому треба було допомогти...»
Пригадує Роман Ференцевич слова Мами

Роман Ференцевич не знає, як склалася, доля родини Найманів, хоч згодом у місті й ходили чутки, мовляв лікаря Наймана з ґетто визволили упівці й він ще довго допомагав їм у підпіллі. Але пан Роман каже, що така версія більше схожа на легенду, адже навіть по завершенні війни лікар Найман так ніколи ніде і не з’явився.

Розповідати цю історію зі свого життя пан Роман погодився лише в пам’ять про родину Найманів. Собі він не хоче жодної слави. Каже – робив те, що мусив. Хоч єврейське питання відтоді й стало його інтересом на все життя. Прогулюючись Вашингтоном він тримає в руках портрет греко-католицького Митрополита Андрея Шептицького, який у Львові врятував понад 300 євреїв. Маленьким Роман Ференцевич знав його і тепер хоче вірити – що одного дня цій людині віддадуть належне і в Україні, і в Ізраїлі.

Дивіться також: Українські лобісти у США були вже 100 років тому

Українські лобісти у США були вже 100 років тому. Відео.
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:45 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG