Спеціальні потреби

Хідашелі: Путін захоплює стільки, скільки йому дають захопити


Новий міністр оборони Грузії цього тижня відвідала Вашингтон з першим офіційним візитом на посаді .Перша жінка – цивільний командувач грузинським військом Тінатін Хідашелі каже, що Путін буде наступати стільки, скільки йому дозволяють, і єдиним виходом для країн-сусідів є укріплення свого війська і вступ до НАТО. З Тінатін Хідашелі розмовляла Мирослава Ґонґадзе.

М.Ґ.: Що на вашу думку є кінцевою метою Путіна?

Т.Х.: Я думаю все надзвичайно просто, це не така собі глибока любов до України чи Грузії, чи з іншого боку, це не така собі глибока ненависть до України чи Грузії. Якщо відверто, я вважаю, що його дії не мають ніякого зв’язку з Грузією чи Україною.

Першопричиною його агресії є проблеми в Росії. На мою думку, війна в Грузії, війна в Україні має дві причини: перша, Путін, а відповідно Росія, відходять від цього посткомуністичного, пострадянського сорому в їх уяві, – послаблення Росії, втрата територій, вступ балтійських країн до НАТО, тож вони намагаються продемонструвати, що вони сильні і потужні.

Друге, вони не можуть дозволити країнам пострадянського простору стати успішними. І це головний аргумент для світу. Путін не може продемонструвати успіх у своїй власній країні, і якщо він не може цього досягти в своїй країні, він не може дозволити стати успішними країнам-сусідам.

М.Ґ.: Ви кажете що Грузія чітко вибрала своє майбутнє, це членство в ЄС та НАТО і у грузинському суспільстві немає з цього приводу дискусій. Коли, ви думаєте, це може статись. В 2006 - 2008 Україна була надзвичайно близько до членства в НАТО?

Т.Х.: Відповідь однозначна, ми маємо бути готові щохвилини. Наше домашнє завдання бути готовим кожного моменту коли з’явиться така нагода. Наше військо має бути до цього готове, цивільна складова має бути готова, уряд має бути готовим. Насправді не відомо, коли цей момент настане. Балтійським країнам казали, за шість місяців до вступу, що питання навіть не обговорюється , але шість місяців пройшло, момент настав і вони стали членами НАТО. Ми не знаємо, можливо щось драматичне трапиться до Варшавського саміту і такий момент настане для Грузії. Але нам треба сфокусуватись на тому, що залежить від нас. Ми маємо боротись за це, якщо нам кажуть «ні», ми маємо це ігнорувати, ми маємо воювати проти цих «ні», які надходять з різних столиць.

М.Ґ.: Але НАТО своєю слабкою реакцією на агресію Росії дало Путіну відчуття, що він може робити все що завгодно. Чи насправді НАТО є панацеєю на всі безпекові виклики.

Якщо історія навчила нас чомусь після Другої світової війни, так це те, що НАТО має силу берегти мир. Так далеко, як поширюється НАТО, війни припиняються. Одна причина, чому балтійські країни живуть мирно сьогодні, це тому що вони використали момент і встрибнули у натівський потяг. І я думаю, НАТО є вирішенням нашої проблеми безпеки, бо що б ми не думали про Путіна, він не буде воювати з НАТО

М.Ґ.: Ви думаєте він не такий божевільний?

Т.Х.: Я думаю, якщо ми можемо щось сказати точно, то Путін захоплює стільки, скільки йому дають захопити.

М.Ґ.: Але поки що він наступає.

Т.Х.: Це значить, що йому дозволяють це робити.

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Ведуча, головний редактор і керівник Української служби «Голосу Америки». На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах  таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медія-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого - Мирослава також була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерность» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Виховує доньок-близнюків Нану та Саломе.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG