Спеціальні потреби

Українська художниця, фіналістка світового шоу талантів: «Пісок був таблеткою від депресії»


Майстриня пісочної анімації зі світовою славою говорить, що її історія успіху – це історія великих відмов

Українку Ксенію Симонову запрошують у різні країни світу, щоб побачити її піскову анімацію. Вона виступала перед королями і президентами, в Європі та Азії… Слава знайшла художницю після конкурсу «Україна має талант» – вона перемогла в першому сезоні. Нещодавно Ксенія потрапила до фіналу «Америка має талант: чемпіони», ставши однією з трьох найталановитіших людей у світі. Ксенія поділилася з «Голосом Америки» історією свого успіху, хоча сама вона не вважає свої досягнення успіхом. Мисткиня розповіла, як ланцюжок випадковостей привів її туди, де вона є зараз.

Матеріал входить до серії «Українці – історії успіху».

Відвідати на початку тижня Австралію, а на вихідних – Таїланд – звичний для Ксенії ритм життя. Разом із чоловіком, своїм партнером у житті та творчості, жінка об’їздила півсвіту. Часто в подорожах її супроводжують діти – двоє синів, Дмитро та Серафим, а також батько. Художниця дуже чітко визначає свої пріоритети та цінності, і сім’я в неї на першому місці.

Історія, яка вразила глядачів і суддів шоу «Америка має талант» – про дитину, що виросла і стала відомим художником та забула своїх батьків – відображає роздуми художниці та її творчу місію:

Я не цікавлюся машинами чи новинами, я цікавлюся особистістю, мені надзвичайно цікава кожна людина

«Це дуже актуальна проблема: діти залишають батьків, не спілкуються з ними, і про це потрібно говорити. У мене перше послання – моральне. Я вважаю, що повинна зробити щось, щоб змінити людей на краще»

Творчий процес

Ксенія не в змозі пояснити, як до неї приходять ідеї для анімацій – вона черпає натхнення з того, що її оточує, з випадкових історій, які їй випадає почути.

«Я не цікавлюся машинами чи новинами, я цікавлюся особистістю, мені надзвичайно цікава кожна людина. Коли зустрічаю когось, хто може розповісти мені про своє життя, я послухаю, якщо в мене є час. Із дитинства дуже люблю слухати, особливо старших жінок, навіть у магазині чи трамваї (сміється). Нерідко такі речі стають основою моїх сюжетів. Випадкові історії дуже часто надихають. Люди не знають, напевно, що я про них намалювала».

Через пісок художниця виражає свої почуття:

«Підходиш до стола, робиш вдих, вмикаєш хорошу музику, і що всередині болить – переливається в малюнки. Я тільки в піску можу виговоритись. Я в пісок виговорюю все, що мене болить і що для мене важливо».

Коли король Бахрейну замовив фільм про свою країну, я півроку читала про неї

Створення однієї історії займає від години до кількох років. Розповідь про батьків народилася відразу – після великого душевного потрясіння, яке жінка пережила, поспілкувавшись із волонтерами, що рятували дитину, хвору на рак. Але не зі всіма творіннями так: є теми, які вимагають ретельного дослідження, як, наприклад, історії країн та осіб знатного роду, які часто замовляють у мисткині.

«Я знімаю багато пісочних фільмів у студії, – розповідає Ксенія. – Зазвичай це відбувається на замовлення країн. Такі роботи потребують вивчення пластів літератури. Коли король Бахрейну замовив фільм про свою країну, я півроку читала про неї. Тобто ти повинен цим захворіти, перейнятися, повністю жити, щоб створити таку роботу».

З королевою Данії
З королевою Данії

У Ксенії близько двох десятків таких великих робіт про країни.

«По-перше, до мене звертаються з цим тому, що в піску добре можна передати ретроспективу, – пояснює художниця. – Пісок показує, яке життя: він текучий і мінливий, якраз для створення історичних речей. І створення таких речей потребує багато часу. Ти цим живеш. Ти повинен стати марокканцем, щоб зробити історію про Марокко. А речі, які мене хвилюють, моральні, народжуються швидко».

Пісок як ліки від депресії: як усе починалося

За освітою Ксенія – психологиня і художниця-графік. Пісочною анімацією жінка почала займатися близько десятка років тому з ініціативи чоловіка, без плану зробити це своєю кар’єрою.

Коли журнал, який вони з чоловіком видавали разом у Криму, закрився через кризу в 2008 році, Ксенія впала в депресію. Журнал був її дітищем: вона працювала над проектом із дому, доглядаючи за новонародженим сином, – робила переклади й ілюстрації.

«Одного дня, – згадує жінка, – я лягла на диван і просто не могла встати кілька днів. Ігор годував сина, водив на прогулянки, а я не могла піднятися. У мене така апатія була. На четвертий день він приніс пісок із пляжу, викинув його на стіл, поклав шматок скла, стягнув мене з дивана і говорить: «Тепер це твій новий журнал, тепер це твоє повітря. Звикай» – і пішов. Я більше на диван не змогла лягти».

Удень була мамою, а вночі працювала художницею. Спала тоді дуже мало, по три години на день

На своєму першому столі, що складався з картинної рами на чотирьох банках для консервації, з лампою під склом, Ксенія малювала перші картини. Потім батько зробив їй справжній стіл – як і всі наступні, що будуть у майбутньому. У маленькій кімнатці в орендованій квартирі, з крихітним віконцем, мисткиня творила магію.

«Я вкладала Діму спати і починала малювати. Удень була мамою, а вночі працювала художницею. Спала тоді дуже мало, по три години на день, сильно втомлювалася, але коли підходила до стола, з мене знімало втому, і десь із 11-ї вечора до 4-ї ранку я займалася пісочним мистецтвом. Пісок тоді став таблеткою від депресії».

Це було десять років тому, і Ксенія згадує той час як щасливий період свого життя. У якийсь момент її чоловік дізнався про конкурс «Україна має талант» і привіз дружину на кастинг у Сімферополі. Сім’я проходила етап за етапом – аж до перемоги, після якої їхнє життя повністю змінилося.

Ксенія не мала жодного сценічного досвіду до участі в конкурсі.

«Я на сцені в житті стояла двічі, коли була маленькою дівчинкою у недільній школі та читала вірші. Я ніколи не прагнула бути на сцені. Але виявляється, що в Ігоря з цього приводу був задум. Він, крім журналу, займався театром дуже багато років – у нього був свій маленький театр, який закрився, коли ми познайомились. Проте режисером він залишився. І він усе це з хитрістю зробив – приніс пісок, він, напевно, знав, яка я людина».

Ксенія Симонова з чоловіком
Ксенія Симонова з чоловіком

Тепер пара працює в тандемі – Ксенія придумує сюжети і представляє історії, а Ігор компілює та пише музику для її виступів.

У мене навіть у контрактах написано, що у випадку хвороби дитини я анулюю свій виступ

Життєвий баланс: як поєднати творчість і мандри з материнством

Ксенія здобула світову славу, і її почали запрошувати виступати в різні країни, тож мандри стали невід’ємним елементом побуту. Проте материнство залишається найважливішим фактором у всіх рішеннях жінки.

«Я – світова художниця, але мій пріоритет у тому, що я – мама. У мене навіть у контрактах написано, що у випадку хвороби дитини я анулюю свій виступ. Діма взагалі об’їздив весь світ. Зараз він у 5-му класі, вже не може пропускати так багато занять, а от Фіма з нами по Європі покатався. Далеко їх не беремо – шкодуємо, але загалом стараємося не розлучатися. Якщо я не можу взяти дітей далеко, завжди лечу додому після кожного виступу, хоч б на кілька днів. Я – людина дуже домашня. Сім’я – це мій внутрішній світ, мені ніхто особливо не потрібний зовні».

Художниця з сином Дмитром
Художниця з сином Дмитром

Ксенія намагається поєднувати материнство з творчістю та подорожами, навіть переобладнала гримерну кімнату в своїй студії в ігрову.

«Поки я знімаю фільм для якогось короля, діти там граються. Мені навіть на годину не хочеться розлучатися з ними. Тому що з Дімою все-таки був час, коли він був зовсім маленьким і ми без нього літали. Напевно, я зараз компенсую це».

Художниця також черпає творчу енергію з материнства:

Мене діти зробили людиною. Я думаю, як я жила, коли не було дітей? Я ніби не народилася зовсім

«Мене діти зробили людиною. Я думаю, як я жила, коли не було дітей? Я ніби не народилася зовсім. Діти мене розкрили, і я вірю, що кожна дитина розкриває жінку. Я мрію мати ще дітей і ще більше розкритися».

Творчі експерименти і кримський пісок по всьому світу

Крім піску, Ксенія працює ще в двох інших техніках – сніг і рідкий пластик. Також малює фарбами й олівцями.

«Я завжди беру з собою в поїздки матеріали – акварель, олівці, туш. Малюю або людей, або місця. Між виступами і репетиціями, бувало, їдеш із готелю, бачиш таку красу і моментально в автомобілі робиш замальовку. Чи з літака, який злітає. Це безцінно, бо дуже оперативно зроблено, а оперативно зроблені речі мають особливу енергетику – вони надзвичайно стрімкі і цінуються колекціонерами та покупцями. Усе зображається кількома лініями. Я люблю такі роботи, вони мені дуже легко виходять. Потрібно швидко скоординуватися – якщо їдеш в автомобілі, пейзажі змінюються миттєво. Я в потягах часто малюю, коли по Європі пересуваюся. Ти береш багато аркушів і замальовуєш, а потім з пам’яті закінчуєш. Я дуже люлю це робити, я в душі – ілюстратор».

Найбільшою перешкодою у своїй роботі Ксенія називає той аспект, що її творчість – не мейнстрим:

«Це не для всіх. Тому іноді буває, що ти дуже довго створюєш роботу, багато вкладаєш у неї, а тоді викладаєш в Інтернет, і її дивляться, але менше, ніж би ти хотів, хоча вона для тебе – дуже важлива».

Я приїжджаю і залишаю 5 кілограм піску. Для чого мені його з собою возити?

Коли художниця подорожує, то возить із собою тільки пісок.

«Ми вже давно перестали возити з собою стіл. Усі столи нам по світу роблять сторони, які запрошують. Коли ми на початку їх возили, вони завжди билися під час транспортування. Зараз у мене в світі чи не сотня столів! А ще – багато піску. Я приїжджаю і залишаю 5 кілограм піску. Для чого мені його з собою возити? «Залиште його там, ви ще приїдете». У нас дуже багато кримського піску по всьому світу!».

Секрет успіху

Ксенія стверджує, що не женеться за славою і намагається бути щирою зі своєю аудиторією.

«Напевно, мій найбільший секрет у тому, що я не хочу успіху. Тому що, якби я хотіла успіху, я б уже погодилася на всі контракти, на які я не погодилася. Мене часто запрошують на різні бізнес-форуми розповісти про історію успіху. Але це зовсім, напевно, не історія успіху – те, хто я є – швидше, це історія великих відмов.

Я відмовила дуже багатьом проектам. Я відмовила Cirque du Soleil (одна з найбільших циркових компаній у світі – прим. ГА), оскільки за контрактом, ти сім’ї своєї не бачиш. Це взагалі не мій варіант. Дуже круті великі проекти мені пропонували. Багато хто б не зрозумів, але я вважаю, що не бачити, як росте твоя дитина, – це набагато гірше, ніж не виступити в дуже крутому місці світу.

Або, наприклад, мені дуже часто пропонують узяти участь у заходах чи зйомках алкоголю або тютюну. Я категорично відмовляюся від реклами алкоголю та нікотину, тому також дуже великий спектр відмов – напевно, заробила б багато грошей, якщо б погоджувалася. Я також відмовляюся від зйомок, де потрібно бути оголеною, бо вважаю, що потрібно себе поважати.

І я помітила, що коли ти грамотно відмовляєш, тебе поважають, навіть ті, кому ти відмовив. Тому що зараз, на жаль, дуже багато людей на все погоджуються. Якась ера всезагального всепогодження. Потрібно вміти щось залишити собі. Відмов я дала приблизно стільки ж, скільки і виступів. І я про це зовсім не шкодую, хоча не знаю, як би повернулося моє життя, якби я погодилась – може, я б справді була людиною якогось іншого статусу. Я не ганяюсь за статусом. Напевно, секрет мого успіху в тому, що я за ним не женусь».

Бажаєте читати більше таких матеріалів? Долучайтеся до офіційної групи «Голосу Америки» у Facebook «Українці - історії успіху»!

Дивіться також: Художниця малює янголів задля допомоги українським дітям

Художниця малює янголів задля допомоги українським дітям. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:03:59 0:00

  • 16x9 Image

    Аліна Голіната

    Приєдналася до команди "Голосу Америки" у 2016 році в ролі журналіста і редактора соціальних медіа. До того працювала у сфері маркетингу. В Україні вивчала журналістику, у США - гуманітарні науки. Висвітлює життя української діаспори у США та історії успіху українців.

Facebook Forum

Інше за темою

XS
SM
MD
LG