Актуально
Російська дезінформація намагається створити враження, що серед союзників є розкол, в надії, що так воно і станеться – Дженсен
Росія вигравала в інформаційній війні проти України до початку широкомасштабної агресії, але після неї український наратив почав домінувати в інформаційному просторі на Заході, говорить Дональд Дженсен, директор з питань Росії та Європи в Інституті миру США. На його думку, український успіх ще не був достатньо досліджений і пояснений.
З іншого боку, він застерігає від того, щоб називати цю битву виграною, бо російська пропаганда продовжує отримувати рекордні інвестиції з російського бюджету та використовувати будь-які можливості, які з’являються на Заході для того, щоб підірвати його єдність та домогтися припинення допомоги Україні.
Про це аналітик розповів кореспондентці «Голосом Америки» Наталці Чуріковій у розмові, яка відбувалася під час форуму Фундації США-Україна у Вашингтоні у четвер, 1 грудня.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Дональд Дженсен: Гадаю, що українці дуже вдало зуміли використати нові технології, наприклад, соціальні мережі та короткі відео. Коли вони публікують відео російських звірств, наприклад, цьому важко щось протиставити. Українська розповідь є чіткою, послідовною, і передусім позитивною – Україна бореться за незалежність, за свободу, проти тиранії.
Також важливо, що українці дуже дисципліновані – вони не повідомляють, де їхні війська, які вони несуть втрати. І це було б неможливо без співпраці між цивільними та військовими. На загал, мушу сказати, що українські військові та українське суспільство настільки здивували Захід, що ми досі перетравлюємо цю інформацію.
Наталка Чурікова: Ще донедавна західна преса представляла українську позицію та російську в рівній мірі, при тому що російська складалася, можливо, на 90% з дезінформації. І так, на думку багатьох оглядачів, російська дезінформація цілком легітимно просувалася на Заході. Після широкомасштабного вторгнення виявилося, що без цього штучного балансу можна обійтися. Як ви пояснюєте цю зміну?
Д.Дж.: Думаю, частково це пояснюється тим, що у світі перестали вірити в російський наратив. Також російська пропаганда змінила напрямок – тепер вони воюють не проти України, а проти НАТО, і західна преса вже висвітлює не так українську позицію, як позицію власних урядів.
Ще один аспект – росіяни піднімали ставки аж до того, що Путін постійно загрожував ядерною зброєю. І лише коли радник Білого дому з питань безпеки Джейк Салліван поїхав і сказав їм, що краще б вони це припинили, і тоді вони перестали про неї згадувати. І це також вплинуло на суспільні настрої та на висвітлення Росії в пресі.
Але, що залишилося, так це те, що росіяни продовжують відстежувати будь-які розбіжності у позиції союзників для того, щоб зіграти на них – це було перед самітом G-20, перед зустріччю президента США Джо Байдена і президента Франції Еммануеля Макрона. Але проблема для них полягає у тому, що росіянам уже ніхто не вірить, особливо в тому, що стосується подій на сході Європи. І в цьому також є заслуга української сторони, яка показала, що росіянам не можна вірити.
Н.Ч.: Але сила російської інформаційної війни полягала у тому, що вони могли знати тему, яка насправді турбувала західних політиків, західні суспільства, роздути її до величезних масштабів та використовувати знову і знову, поки люди не починали вірити, що проблема дійсно є настільки великою.
Д.Дж.: Саме так. Візьмімо приклад з цього тижня, коли питання переговорів, яке турбує західне суспільство, і яке стало широко обговорюватися і у політичних колах, що ухвалюють рішення.
Виступає, наприклад, міністр закордонних справ Сергій Лавров, як він зробив сьогодні зранку (у четвер, 1 грудня, – ред.), і каже, що Росія хоче переговорів. Це звучить дуже добре, особливо для деяких політиків у Європі, які мають більш м'який підхід до Росії, наприклад, в Італії, в Іспанії, донедавна у Франції та Німеччині. І це послання розраховане на них.
Росіяни не збираються іти на переговори, але вони хочуть знайти місця, де міцність альянсу є найвразливішою. І те, що говорить Лавров – це просто неправда, бо він каже, що в березні вони мали вже рамки мирної угоди, але це не так. Бо це були дуже загальні розмови, а потім відкрилися російські звірства в Бучі і все розпалося.
Росіяни добре знають, що ідея переговорів має своїх прихильників у західному суспільстві та серед політиків, вона не домінує, але вони пробують, наполягають, просувають знову і знову, чекаючи на той момент, коли ця теза здобуде більшу підтримку.
Навіть сьогоднішні слова президента Байдена, коли він сказав, що може зустрітися з Путіним, якщо він дійсно хоче закінчити війну, але росіяни виривають ці слова з контексту, спрощують їх, перекручують, і представляють так, ніби в американській позиції немає узгодженості.
Або інший приклад – зустріч директора ЦРУ Білла Бернса з головою Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним у Туреччині, яку росіяни представили як припинення американської підтримки України. Але зустріч була про щось інше. Це їх не зупиняє, бо вони мають на меті створити враження, що союзники розколоті, що всередині США є розкол, в надії, що так воно колись і станеться.
Н.Ч.: З початку вторгнення, і особливо тоді, коли росіяни почали програвати на полі бою, стали більш помітні такі гравці як російські військові блогери. Яка їхня роль?
Д.Дж.: Частково вони з’явилися внаслідок розвитку технологій, поширення Телеграм-каналів. А частково через те, що з’явилася потреба у тому, щоб підігрівати суспільні настрої. Якщо ви так званий патріот, прихильник жорсткої лінії щодо України, то ви не можете критикувати Путіна, але можете виливати всю злість на генералів. І цим, нібито, створювати тиск на Кремль. Одним з найбільш відомих з них є Гіркін, засуджений за збиття малазійського літака рейсу МН-17 над Донбасом. Але він активно виступає як військовий блогер, був в ефірі навіть сьогодні.
Н.Ч.: Наскільки вони виконують завдання Кремля? Чи наскільки їм дають можливість бути незалежними?
Д.Дж.: Їх фінансують різні фракції серед російської еліти, служби безпеки, міністерства оборони, можливо, ті, що пов’язані з (секретарем Ради національної безпеки Росії Миколою) Патрушевим, можливо, з Наришкіним. Але з моменту широкомасштабного вторгнення Путін перебуває між різними фракціями, різними течіями, які радять, в якому напрямку рухатися. І важко сказати, чи наступна течія буде шукати миру, чи примирення.
Н.Ч.: Власне, здається, ніхто з серйозних політиків та оглядачів в Україні не вірить у можливість стійкого миру, поки при владі в Росії є хто-небудь із цих груп. І ті, що говорять про мир, вважаються небезпечнішими, ніж ті, хто відверто проповідують війну. Чи ви з цим погоджуєтеся?
Дуже розчаровує, що в Росії немає руху за мир. Люди не хочуть бути мобілізованими, якісь протести ми бачимо, але вони не за мир борються, а за те, щоб їх не вбили на війні
Д.Дж.: Не можна узагальнювати про все суспільство, але Путін має велику підтримку досі. Ця підтримка, можливо, не є глибокою, але широкою вона є. І, що дуже розчаровує, що в Росії немає руху за мир. Люди не хочуть бути мобілізованими, якісь протести ми бачимо, але вони не за мир борються, а за те, щоб їх не вбили на війні. Руху за мир, який ми бачили в у 1980-х у Німеччині, скажімо, немає, нічого з цього ми в Росії не бачимо. І правда полягає у тому, що росіяни, різною мірою, але підтримують війну в Україні.
Н.Ч.: Дякую за розмову.
Як повідомляв «Голос Америки», міжнародні правозахисні організації наголошують, що з початком вторгнення Кремля в Україну, російський уряд посилив репресії проти власного населення та ще сильніше обмежив доступ до інформації та свободу інтернету. Про це, зокрема, мовиться в останньому дослідженні «Дому Свободи» (Freedom House).
За підрахунками «Дому Свободи», російський уряд заблокував понад 5000 веб-сайтів, змусив ЗМІ назвати війну «спеціальною військовою операцією» та запровадив закон, який передбачає до 15 років позбавлення волі для тих, хто поширює інформацію про російську війну, називаючи будь-яку критичну інформацію «неправдивою».
Посилення обмежень режиму, як до, так і після початку вторгнення, значно підвищило ризики, пов’язані з онлайн-активністю, і прискорило закриття чи вигнання незалежних ЗМІ з країни, мовиться у звіті.
Дивіться також:
Всі новини дня
- Голос Америки
Злість, розгубленість, безпорадність. Жителі прикордонного російського Шебекіна «розчаровані тим, що до такого дійшло» – NYT
Внаслідок обстрілів у прикордонних з Україною районах Бєлгородщини загинули щонайменше сім людей. CNN з посиланням на російських офіційних осіб повідомляє про атаки зі смертельними наслідками щонайменше в чотирьох місцях Бєлгородської області.
Двоє чоловіків і жінка загинули під час обстрілу села Соболівка із 18 ракет, повідомив Гладков у серії дописів у своєму Telegram-каналі. Також в результаті удару були пошкоджені газопровід і лінія електропередач.
Через Соболівку проходить залізнична лінія, яка сполучає Росію з окупованиси нею частинами Украни, що свідчить про те, що ціллю могли бути російські лінії постачання - пише CNN.
Мешканці Бєлгородської області Росії унаслідок останніх обстрілів “починають розуміти жахи війни, що точиться на їхньому порозі”. А також висловлюють обурення у соцмережах про те, що “Москва не турбується про їхню долю”.
Такі свідчення мешканців, зокрема евакуйованих з прикордонного міста Шебекіно, публікує видання New York Times.
Вони почали використовувати у соцмережах хештег “Shebekino Is Russia”, а в інтерв’ю журналістам чимало з них висловлювало обурення через те, що ведучі державного телебачення неправильно вимовляли назву їхнього міста.
“Таке враження, що в Москві не розуміють, що у нас тут відбувається. Коли безпілотники прилетіли до Москви, відразу з’явилися великі історії, це було в усіх новинах. А тут люди під обстрілами місяцями і нічого”, — цитує NYT місцевого вчителя англійської мови.
Водночас видання свідчить, що завдяки обстрілам на російській території “через 15 місяців після того, як російські ракети вперше впали на Київ, мешканці прикордонного з Росією Бєлгорода починають розуміти жах війни на їхньому порозі”.
Газета New York Times опитала мешканців прикордонного регіону Росії, більшість із них, як і вчитель, наполягали на тому, щоб їх називали лише іменами, посилаючись на страх розплати за розмови про війну.
Незважаючи на зростання кількості нападів на російській території, лише кожен четвертий росіянин уважно стежить за війною і, ймовірно, виходить за межі державних ЗМІ, щоб отримати інформацію про неї, – такими є висновки травневого опитування російських соціологів з недержавного “Левада-центру”. Майже половина респондентів заявили, що не стежать за конфліктом взагалі або лише побіжно.
Директор “Левади” Денис Волков сказав, що російське суспільство “не цікавиться далі власного носа”.
Але останні події змушують принаймні мешканців Шебекіно переоцінити свою апатію чи підтримку війни, а ще – породжують обурення проти влади, яка, на їхню думку, не змогла їх захистити, пише NYT.
Дивіться також:
- Голос Америки
Росія святкує День російської мови в ООН і цитує Пушкіна про «незаперечну перевагу» російської «над усіма європейськими мовами»
Росія в ООН святкує День російської мови у понеділок, 6 червня, у день народження російського поета початку ХІХ століття Олександра Пушкіна. Його цитату про «перевагу» російської мови над усіма європейськими мовами було обрано як епіграф до статті про значення російської мови для ООН.
Як зазначається на сайті ООН, цей день відзначається у рамках програми підтримки та розвитку багатомовності та культурного різноманіття. Однією з цілей цієї програми є «підтримка рівноправності всіх шести офіційних мов ООН: англійської, арабської, іспанської, китайської, російської та французької».
«Багатомовність, яка є важливим фактором гармонійного спілкування між народами, має особливе значення для Організації Об'єднаних Націй», – мовиться на сайті ООН.
Разом з тим, на думку правозахисників у самій Росії влада проводить активну політику асиміляції, що веде до зменшення кількості мовців та зникання мов національних меншин.
Результати перепису 2021 року показують, що кількість носіїв майже всіх російських мов національних меншин зменшилася за десятиліття з часу попереднього підрахунку населення.
Російська англомовна газета Moscow Times писала у березні цього року, що хоча дані перепису, оприлюднені в грудні минулого року, засвідчують картину зникнення інших мов у Росії, активісти та експерти, з якими спілкувалися журналісти, вважають, що ситуація є ще гіршою.
Наприклад, кількість носіїв чуваської, тюркської мови, якою розмовляють в основному в Республіці Чувашія в Поволжі Росії, скоротилася з понад 1 мільйона носіїв у 2010 році до трохи більше ніж 700 000 у 2021 році, мовиться у публікації.
У 2002-2010 роках кількість людей, які володіють татарською мовою в Росії скоротилася на понад мільйон осіб, у Казані, столиці Татарстану, де живе понад мільйон осіб з майже 4-мільйонного населення республіки залишилося тільки кілька шкіл з татарською мовою навчання, повідомляють татарські активісти.
Олександр Болькін, старійшина народу ерзя, який живе в Україні, в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що за останні 30 років чисельність його народу знизилася приблизно вдвічі: з мільйона до 400-500 тисяч осіб.
У січні 2019 року Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи розкритикував Росію за національну політику. Експерти були стурбовані «зростанням домінування російської мови» при одночасній «відсутності ефективної підтримки мов національних меншин».
Захист прав російськомовного наслення – одна з «офіційних причин» війни, яку Росія розв'язала проти України. Заступник голови МЗС Росії Михайло Галузін наприкінці травня заявив, що серед умов для миру з Україною є ухвалення статусу російської мови як державної.
При цьому на окупованих Росією територіях окупаційна влада виводить українську мову з навчального процесу та вилучає україномовні книжки з бібліотек.
Цього року російська мова вперше почала втрачати популярність у світі. У 2023 рооці вона не увійшла у список 10-ти найпопулярніших мов, які вивчають у всьому світі за допомогою платформи Duolingo.
З моменту заснування платформи в 2015 році, «це перший рік, коли російська мова так драматично втратила свою популярність, незважаючи на те, що нею спілкуються 282 мільйони людей в світі», повідомили в компанії.
Падіння інтересу учнів до вивчення російської мови у компанії безпосередньо пов’язали з російським вторгненням в Україну у 2022 році та подальшим зростанням інтересу до вивчення української мови.
- Голос Америки
Українські тенісистки відмовляються тиснути руки російським суперницям
Українська тенісистка Еліна Світоліна відмовилася потиснути руку своїй російській суперниці Анні Блінковій після перемоги у п’ятницю в Парижі.
За інформацією Reuters, Світоліна пояснила, що зробила це з поваги до чоловіків і жінок, які захищають Україну від вторгнення Росії.
“Що б подумали українські солдати, якби я потиснула руку росіянам?” – цитує Світоліну інформаційна агенція.
Російська спортсменка, як і білоруські тенісистки, допущені до змагань лише в нейтральному статусі - через повномасштабне вторгнення РФ до України.
Напередодні ще одна українська тенісистка, Марта Костюк, вирішила не обмінюватися традиційними післяматчевими вітаннями із суперницями з Росії чи Білорусі та уникала рукостискань.
Як пише агенція Associated Press, Костюк сказала, що перед матчем проти Аріни Соболенко з Білорусі вона не могла спати, переглядаючи онлайн тривожні новини з Києва, де тієї ночі від російських бомбардувань загинула щонайменше одна людина.
«Я намагаюся відкинути свої емоції щоразу, коли виходжу на корт”, - цитує АР спортсменку. Водночас її суперниця з Білорусі поділилася з журналістами, що їй важко виступати проти українок.
“Ви граєте проти українки і ніколи не знаєте, що трапиться. Ніколи не знаєш, як люди — підтримають чи ні?” - сказала Аріна Соболенко агентству.
Соболенко також днями потрапила на сторінки міжнародних ЗМІ через відмову від прес-конференції у зв'язку з питаннями журналістки з України.
“У мене немає коментарів для вас”, - повторювала Соболенко, коли кореспондентка запитувала її про відкриту підтримку спортсменкою авторитарного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Соболенко підписала відповідний відкритий лист у 2020 році, коли на вулицях Мінська тривали жорстокі затримані мирних протестувальників.
Соболенко заявила, що на останній прес-конференції "не почувалася в безпеці", - пише CNN.
Своєю чергою Костюк відкинула припущення, що російським і білоруським спортсменам буде небезпечно повертатися додому у разі відкритого засудження війни.
“Я не знаю, чого бояться інші гравці. Я повертаюся в Україну, де можу померти будь-якої секунди від безпілотників, чи ракет, чи чогось іншого”, – зауважила Костюк.
Раніше Марта Костюк відмовилася потиснути руку і російській суперниці Анатастасії Потаповій на змаганнях Miami Open. Таких випадків у спорті було чимало з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Українець Іван Чупринко відмовився потиснути руку іранцю під час нагородження на чемпіонаті світу з жиму лежачи – на знак протесту проти постачання Іраном дронів для війни Росії проти України. Українська тенісистка Ангеліна Калініна відмовилася потиснути руку своїй російській суперниці Вероніці Кудерметовій в Італії, - інформувало видання CNN.
"Український спорт - це про честь і гідність"
“Український спорт - це про честь і гідність. Про відчуття честі і гідності як найважливіших цінностей”, - сказав президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк в ефірі телеканалу “Київ”.
Він також розповів, що Спортивний комітет України торік розпочав проект, присвячений загиблими на війні українським спортсменам – “Янголи спорту”.
Загалом через повномасштабне вторгнення Росії в Україну загинуло понад 250 спортсменів, - інформувало Міністерство молоді та спорту у березні цього року.
Як відомо, цього літа російські і білоруські тенінсти зможуть брати участь у Вімблдонському турнірі. Для участі (забороненої торік) їм поставлено низку умов.
Зокрема, як інформує видання New York Times – дотримуватися нейтралітету під час виступу на турнірі, не висловлювати підтримку повномасштабного вторгнення РФ до України за підтримки Білорусі.
"Він пообіцяв мені, що повернеться". Анна Зайцева пережила блокаду "Азовсталі" і розшукує чоловіка-Азовця. Відео
Анна разом із тримісячним сином понад 60 днів ховалася від обстрілів на “Азовсталі” під час облоги Маріуполя. 30 квітня її та ще 156 цивільних евакуювали з Маріуполя гуманітарним коридором. Чоловік дівчини Кирило Зайцев залишився захищати місто та потрапив у полон.
- Голос Америки
Міністерка оборони Нідерландів відповіла представнику Китаю про причину війни в Україні
Міністерка оборони Нідерландів відкинула заяву Китаю про те, що війна Росії проти України пов’язана з «невдалою архітектурою безпеки» в Європі.
У суботу на головній щорічній оборонній конференції Азії досвідчений китайський дипломат заявив, що Європа «неправильно керувала» власною безпекою, і їй слід брати приклад з Азійсько-Тихоокеанського регіону.
«Я не думаю, що ви ефективно та конструктивно керуєте ситуацією з безпекою», — сказав Цуй Тянькай під час панельної дискусії в рамках Shangri-La Dialogue у Сінгапурі, повідомляє South China Morning Post, англомовне видання, що базується у Гонконгу.
«Нам не потрібне азійське НАТО. Ми не хочемо бачити розширення ролі НАТО в нашому регіоні», – сказав колишній посол Китаю у Вашингтоні.
На панелі з питань управління безпекою в євроатлантичному та азійсько-тихоокеанському регіонах він сидів поруч з міністром оборони України Олексієм Резніковим, але той уникав критики Пекіна. За повідомленням часопису Politico, він сказав лише, що Україні потрібно виграти війну, а не вести переговори.
Натомість на захист НАТО як ключового елементу європейської безпеки виступила його колега з Нідерландів Кайса Оллонгрен. Вона сказала, що слова представника Китаю є «велика-велика неправда».
«Було припущення посла, що Європі не вдалося дуже добре керувати своєю безпекою через війну в Україні. Звичайно, я розумію, що в Україні йде війна, але я вважаю, що це не результат неправильного управління ситуацією з безпекою в Європі. Це результат неповаги до того, як ми хочемо керувати безпекою в Європі», – сказала Оллонгрен.
«Не можна звинувачувати Європу чи європейські країни в незаконному вторгненні Росії в Україну», – сказала Оллонгрен в інтерв’ю виданню Politico через кілька хвилин після свого виступу.
Оллонгрен, чия країна займає все більш критичну позицію щодо Китаю через зв’язки з Росією та технічний прогрес у військовій сфері, додала, що оскільки Цуй більше не є послом, вона чекатиме, поки міністр оборони Китаю Лі Шанфу викладе офіційну позицію у своїй програмній промові в неділю.
Китай намагається зіграти роль посередника у досягненні миру між Росією та Україною, однак Пекін не визнає факту російської агресії і вважає, що однією з причин війни було «розширення НАТО».
Як повідомляв Голос Америки, днями спеціальний посланець Китаю закликав західних партнерів України припинити постачати їй зброю, бо це «розпалює конфлікт».
Форум