Актуально
Сильні мережі, активна діаспора. Як організація Шона Пенна допомагає та що їх вражає в Україні
Серед багатьох міжнародних організацій, які допомагають Україні у час війни, – заснована актором Шоном Пенном благодійна організація CORE. Початок війни застав його в Україні, де він знімав документальне кіно про президента Зеленського. СОRE – скорочене від «Організована громадою допомога» - працює в зонах конфліктів та стихійних лих вже 12 років, надаючи швидку та цільову допомогу, взаємодіючи безпосередньо з місцевими громадами. В Україну вони прийшли з перших днів війни, допомагаючи вимушеним переміщеним українцям як в самій Україні, так і за її межами.
Співзасновниця організації та виконавча директорка Енн Лі перші тижні бойових дій провела в Україні. Каже, такого рівня розвитку громадянського суспільства та обєднансоті громади, як в Україні, не бачила за всі роки роботи. Про гуманітарну кризу в Україні, першочергові та довготривалі потреби і головні виклики вона розповіла в інтерв'ю Голосу Америки.
Наталія Леонова, Голос Америки: Ви займаєтеся благодійництвом досить давно, з 2010 року. Були в зонах конфліктів і стихійних лих. Чому і як ви вирішили працювати в Україні?
Енн Лі, співзасновниця та виконавча директорка організації CORE: Зараз це одна з найбільших і головних криз нашого часу. В Україні відбувається щось на кштал того, що відбувається і в глобальному масштабі, і в Сполучених Штатах, - атаки на демократію. Тому ми не задумувалися ні на секунду. Ми були зобов'язані долучитись, і ми побачили кількість людей, які фактично залишали країну та ставали біженцями. Для нас було очевидним, що ми повинні долучитися.
НЛ: Які конкретні речі ваша організація робить як для українських біженців за кордоном, так і, можливо, на місцях.
ЕЛ: Ми працюємо в трьох різних місцях. В Україні у кількох містах, включаючи Одесу, Київ та Львів. А ще ми в Польщі, в прикордонних містах Жешов і Чемеш. І ми теж у Кракові. Крім того, ми також у Румунії. У всіх цих місцях ми надаємо підтримку місцевим притулкам, які взялися допомогати. І часто це люди з приватного сектору, готелі, які перетворюються на притулки, щоб підтримати велику кількість біженців і переміщених осіб. Ми також забезпечуємо харчами, водою. Також велика програма це готівкова підтримка жертв конфілкту. І, звісно, одна з найбільших речей, на якій ми зосереджуємося, - це захист жінок і дітей, які покинули країну.
НЛ: А як українці можуть говорити з вами напряму? Чи можуть вони звернутися по допомогу безпосередньо?
ЕЛ: Так, у нас є низка партнерських організацій в Україні. І саме через них ми можемо ідентифікувати потреби та виконувати багато роботи на місцях. І знову ж таки, це дуже відрізняється від багатьох інших криз, тому що українське громадянське суспільство та сектор неурядових організацій є дуже міцними. На жаль, дуже засмучує той факт, що значна частина величезної фінансової допомоги, яка надходить зі Сполучених Штатів та інших країн, не досягає швидко адресата, аби підтримати місцеві організації та громадянське суспільства. Існує нестикування, вони не можуть отримати ці гроші досить швидко на місцях. Тож ми намагалися створити міст. Ми працюємо над створенням у цих місцевих організацій довгострокового потенціалу та додаткової підтримки, щоб вони могли служити своїм громадам.
НЛ: Фінансування, про яке ви згадали, звідки воно?
ЕЛ: Наше фінансування надходить від приватних осіб, ми також отримуємо певні кошти від Американського Червоного Хреста, який завжди був нашим провідним партнером, у всіх катастрофах, на які ми реагували - вони дуже, дуже чуйні, вони ефективні. Тому вони були для нас чудовими партнерами. Але значна частина нашого фінансування надходить від приватних осіб, і це величезна частина. Американці зацікавлені надавати підтримку. Вони знають, що ми можемо потрапити на місце дуже швидко, інтегруватися в ці спільноти та в ті місцеві організації і надати дуже цільову допомогу.
НЛ: Ви згадали, що криза в Україні значно відрізняється від інших конфліктів, які ви бачили в минулому. Чим саме?
ЕЛ: Рівень міжнародної підтримки виявився приголомшуючим. Крім того, є так багато українців у Польщі, українців за кордоном, які буквально кинулися допомагати. Люди які не мали попереднього досвіду, зробили так багато. І це вражає. І нарешті, звісно, це місцеві організації. Якщо ви подивитесь на кількість організацій в Україні, які були там до цієї кризи, які зараз якось перепрофілюються, щоб зосередитися на підтримці своїх співвітчизників, це вражає. І це такий рівень відповіді, реакція на місцевому рівні, реакція місцевої влади, якої ми не бачили в інших місцях.
НЛ: Хто, на вашу думку, є найбільш уразливими групами, та які найбільші проблеми та виклики, з якими вони мають справу, які потрібно вирішити?
ЕЛ: Як ми всі знаємо, багато чоловіків не можуть виїхати з країни. Отже, більшість людей, які виїхали за межі України, - жінки, діти та люди похилого віку. На жаль, після катастроф виникає сексуальна експлуатація та насильство. І коли у вас стільки жінок і дітей без повної сім’ї, вони потрапляють у зону ризику. Ми також маємо багато людей похилого віку, які ніколи не покидали своїх регіонів, і для них це надзвичайно важко.
НЛ: Я хотіла б також торкнутися питання довгострокового впливу цієї війни. Як його пом’якшити, щоб покоління українців не страждали від посттравматичного синдрому протягом багатьох років?
ЕЛ: Я вважаю, психічну допомогу дуже важливою. Як ми бачили під час різних криз, на почтаку існує величезна підтримка та багато розкритих обіймів, але незабаром це вичерпується. І тому вам потрібно постійно заохочувати тих, хто допомагає, країни та приймаючі громади, не втрачати доброзичливість. А нам потрібно підтримувати такі громади, які також відчувають складнощі. Якщо у вас є громада, яка поглинає групу українців, мова йде не лише про підтримку цих українців, а також про підтримку приймаючої сторони, яка абсорбує цих людей, їм також потрібні ресурси, щоб мати можливість це робити.
Імміграційне питання дуже важливе. Інтегруватися в ці громади дуже важливо на ранньому етапі, допомагати цим людям знайти засоби для існування, сторювати довготермінові притулки, яких не існує у цих громадах – дуже важливо. Ми знаємо, що наближається зима, у нас залишилося менше шести місяців. Люди залишаються в шкільних спортзалах чи центрах надзвичайної допомоги, вони не витримають зиму. Нам потрібно зосередитися на довгострокових рішеннях.
Щодо більш високого, політичного рівня, ми, як спільнота, міжнародне співтовариство, повинні продовжувати чинити сильний тиск на наші уряди, щоб не зменшувати тиск на Росію, і не відмовлятися від підтримки українського народу, який так сильно страждає.
НЛ: Тим більше зараз, коли здається, що настала втома від війни, як зробити так, щоб українська війна залишалася на радарах міжнародної спільноти, а зусилля допомогти українцям не припинялися?
ЕЛ: Я думаю, президент Зеленський надає чудовий приклад, як це робити. Він вміє говорити безпосередньо зі звичайними людьми, пояснювати, що станеться, якщо про конфлікт забудуть. Є мільйони переміщених людей. Ми їх не бачимо, тому що вони не в традиційних наметових містечках. Вони в інших сім’ях, вони з людьми, яких вони не знають, в групових центрах допомоги. Ви знаєте, нам потрібно висвітлювати це, які ви робите, нагадувати світу, що ця криза не зникла. Ця криза вплине на кілька поколінь. Тому нам потрібно постійно привертати увагу до цих людей і регулярно розповідати їх історії.
НЛ: Дуже дякую за ваш час і дякую за вашу роботу.
ЕЛ: Щиро дякую вам.
Всі новини дня
Росія в Раді безпеки ООН: механізм усунення агресора існує, але країни-учасниці не готові до радикальних дій
У суботу, 1 квітня, Росія розпочинає місячне головувати у Раді Безпеки – так само як очолювала Раду у лютому 2022, коли розпочала війну.
Ані десятки тисяч задокументованих воєнних злочинів, скоєних російськими силами у війні проти України, ані ордер Міжнародного кримінального суд на арешт президента РФ Володимира Путіна не стали причиною призупинення членства Росії в Радбезі ООН або хоча б її головування.
Однак, правова процедура, яка могла б відсторонити Росію від головування у Раді безпеки існує, кажуть експерти. Але країни-учасниці наразі не готові її застосувати, кажуть фахівці з міжнародного права у програмі "Час Time" Української служби Голосу Америки.
«Абсурдом і аномалією» назвали російське головування у Радбезі представники України, а також низка країн-учасниць ООН, які обурення цим фактом напередодні. Постпред України при ООН Сергій Кислиця назвав «безпрецедентною за всію історії ООН ганьбою» факт головування Росії в Радбезі ООН. за його словами, він “стане ще одним яскравим свідченням тієї глибокої кризи, в якій перебуває Рада Безпеки”.
Критику дій Росії не раз висловювали і представники США в ООН. Але щодо самого виключення Росії з членів Ради Безпеки вони були обережніші.
«На жаль, Росія є постійним членом Ради Безпеки, і не існує міжнародно-правового шляху, щоб змінити цю реальність», – прокоментували ситуацію у постійному представництві США при ООН, повідомляв Голос Америки.
Відмовилися коментувати це питання на камеру і усі шість постійних представництв, які отримали запити Голосу Америки.
У постійному представництві США при ООН лише повідомили - сподіваються, що Росія буде поводитися професійно, щоб Радбез міг продовжувати свою роботу щодо забезпечення миру у світі.
Відсторонення: процедедура існує
Натомість представники академічної спільноти, до яких звернулася Українська служба Голосу Америки, кажуть, що вихід є і наводять можливі варіанти вирішення ситуації.
Томас Ґрант, доктор юридичних наук, професор Кембриджського університету переконаний: питання головування Росії є принциповим для світової спільноти. Адже ця країна наполегливо порушує Статут ООН з 2014-го року.
Ґрант переконаний, що насправді існує процедура, яка може відсторонити Росію від засідань Ради Безпеки – це процедурне положення, яке дозволяє заборону на присутність певного представника.
Це працює просто. Будь-який член Радбезу висуває заперечення щодо присутності того чи іншого представника країни на засіданні.Томас Ґрант
«Ця процедура повноважень не використовувалася в минулому для фактичного відсторонення представника від участі. Але вона є і вона доступна, - каже професор Ґрант. - Це працює просто. Будь-який член Ради маоже висунути заперечення щодо присутності того чи іншого представника країни на засіданні. Рада має обов’язково розглянути це питання».
Для позитивного рішення, за словами Ґранта, потрібно дев’ять голосів. Далі Рада голосує за процедурне рішення і право вето на нього не поширюється.
Проте, цей мехнізму жодного разу ще не був використаний. Ґрант пояснює це небажанням країн застосувати такий рішучий крок проти одного із постійних членів Радбезу, щоб не створювати прецеденту, який може бути використаний у майбутньому проти них самих.
До дискусії щодо членства Росії в Радбезі та її головування долучилися й інші науковці. Професор Єльського університету Джеффрі Сонненфельд написав вже дві статті на цю тему для журналу Time.
Це здається сумним і трагічним жартом, що країна-агресор, яка повинна була би взяти самовідвід, буде головувати в Раді Безпеки.Джеффрі Сонненфельд
«Ми провели багато досліджень щодо російських компаній, а також щодо краху російської економіки. І ми першими майже рік тому заявили, що Росія програла на економічному фронті і більше не є економічною наддержавою. Тож це дуже ефективно. Зараз ми взялися за дипломатичний фронт, коли зрозуміли, що Росія вдруге головуватиме в Раді Безпеки 1 квітня. Цей день у багатьох країнах світу є Днем гумору. І це здається сумним і трагічним жартом, що країна-агресор, яка повинна була би взяти самовідвід, буде головувати в Раді Безпеки», - каже Сонненфельд.
За його словами, світова спільнота навіть не здогадується, що Росія отримала членство в ООН та місце постійного члена Радбезу саме як спадкоємиця Радянського Союзу. І процесуально це рішення не було окремо ухвалене Генеральною Асамблеєю.
«Найбільше дипломатичне шахрайство ХХ століття» – Кулеба
Основна місія ООН – не друкувати брошури, щоб дати дітям читати в школі, а підтримувати мир. Але вона не змогла цього зробити, незважаючи на те, що 145 членів ООН проголосували за засудження дій РосіїДжеффрі Сонненфельд
Про це неодноразово говорили і представники України. Так, присутність Росії в Радбезі ООН є наслідком найбільшого дипломатичного шахрайства ХХ століття, - сказав днями міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, виступаючи на віртуальній дискусії аналітичного центру Четем Гаус у Лондоні.
«Не було жодної хвилини дискусії про це [процедура отримання Росією членства в ООН - ред.], це було порушення статуту Організації Об’єднаних Націй, – каже Сонненфельд – Це дозволяє Росії висміювати ООН. Основна місія цієї організації – не друкувати брошури, щоб дати дітям читати в школі, а підтримувати мир. Але вона не змогла цього зробити впродовж минулого року, незважаючи на те, що 145 членів ООН проголосували за засудження дій Росії”.
Сонненфельд визнає: аби зрушити це питання з місця у США, потрібна політична підтримка як демократів, так і республіканців, щоб посилити тиск на американський уряд.
Юридичний глухий кут
Заступник міністра закордонних справ Литви Мантас Адоменас, своєю чергою, додає: минулий рік показав фундаментальні слабкості ООН.
«Росія, як спадкоємиця Радянського Союзу, зараз користується цією позицією, щоб використати свій імунітет постійного члена Ради Безпеки, щоб порушувати статут ООН. Ми є в юридичному глухому куті, оскільки на будь-які зміни Росія накладе вето», - каже Адоменас.
Проте, наголошує посадовець, якщо країни-члени хочуть зберегти довіру до ООН, вони повинні ініціювати реформування Ради Безпеки, у тому числі, за рахунок розширення Радбезу і, таким чином, обмеження можливостей Росії маніпулювати та експлуатувати цей орган.
- Леся Бакалець
- Голос Америки
“Найскладніше переконати людей говорити” – фахівці Центру документування злочинів РФ ім. Лемкіна. Відео
З початку повномасштабного вторгнення у Варшаві працює Центр документування російських злочинів імені Рафала Лемкіна. Українців просять заповнити детальну анкету, якщо вони стали свідками навмисного руйнування інфраструктури, насилля, депортації. Кожному гарантується анонімність.
- Голос Америки
Як група пластичних хірургів зі США провела тиждень у львівських лікарнях. Відео
Одна з найчисленніших американських медичних місій з початку війни: група пластичних хірургів зі США світового класу провели цілий тиждень у львівських лікарнях, допомагаючи цивільним та військовим пацієнтам, а також – дітям.
- Голос Америки
«Та ще живий». Папа Франциск повернувся до Ватикану з лікарні
Папа римський Франциск повернувся до Ватикану в суботу вранці після триденного перебування в лікарні, де він лікувався від бронхіту. Біля лікарні його зустріли вірні та численні журналісти.
На запитання, як він почувається, папа, відомий своїм почуттям гумору відповів: «Та ще живий», повідомляє кореспондент телеканалу CNN у Ватикані.
86-річний Франциск покинув лікарню Policlinico A. Gemelli в Римі близько 10:30 ранку. Його госпіталізували в середу вдень. Після виходу з лікарні Франциск пішов до базиліки Святої Марії Великої, де помолився перед іконою Діви Марії, йдеться у заяві речника Ватикану. Понтифік подякував усім «за близькість і молитву».
«Я доручаю Марії хворих, особливо наймолодших, як тих, яких я зустрів в онкологічному відділенні в Gemelli. Молімося за тих, хто страждає від втрати близьких, і за тих, хто працює в лікарнях. Це вимагає сміливості. Я захоплююся ними», – сказав папа Франциск у твітері.
Госпіталізація старіючого понтифіка, який переніс серйозну операцію в 2021 році і тепер часто користується ціпком або інвалідним візком через проблеми з колінами та радикуліт, викликала занепокоєння щодо того, чи він зможе продовжувати своє служіння.
Перед госпіталізацією папа просив молитися за «багатостраждальну Україну»
Перед тим, як потрапити до лікарні, папа Франциск провів загальну аудієнцію в середу, 29 березня. На публічній загальній аудієнції на площі Святого Петра у Ватикані він просив бути «витривалими в молитві та в близькості з багатостраждальною Україною», повідомляють Новини Ватикану.
Дещо раніше, вітаючи паломників з Польщі, папа знову відзначив їхню солідарність із ближніми в сусідній країні. «Надалі підтримуйте ваших страждаючих братів і сестер в Україні, у мученицькій Україні», – закликав папа Франциск.
"Українська боротьба дає сигнал світовим автократіям"- сенаторка Джин Шагін. Ексклюзив
Готовність України боротися за власну державу та демократію надсилає важливий сигнал не лише Росії, але й Китаю та іншим автократам. Таку думку висловила сенаторка-демократка Джин Шагін в ексклюзивному інтерв’ю для Голосу Америки.
Про тренування українських військових із 2014-го року і до сьогодні, а також про надання Україні винищувачів та визнання Росії державою спонсоркою тероризму, сенаторка розповіла журналістці Голосу Америки, Катерині Лісуновій.
Катерина Лісунова, «Голос Америки»: Чи ви особисто підтримуєте надання Україні винищувачів?
Джин Шахін, сенаторка-демократка, від штату Нью-Гемпшир: Так. І я підтримувала цю ініціативу відтоді, як виникла пропозиція від Польщі про надання цих літаків для України. Підтримка з повітря дуже важлива. Тому я думаю, що зенітно-ракетні системи, Patriot, які ми вже пообіцяли Україні, будуть дуже важливими в стратегії захисту від російських ракет.
К.Л: Повернімося на рік назад, до 24 лютого. Якими були ваші очікування? Що ви знали про повномасштабне російське вторгнення на той момент?
Дж.Ш.: Союзники по НАТО та загалом Захід очікували, що Україна буде протистояти російському вторгненню, але дуже швидко буде захоплена. Тож мужність українців, їхній героїзм у боротьбі з росіянами вразили всіх. І це стало дуже важливим сигналом для країн у всьому світі. Українська готовність боротися за власну державу, боротися за демократію та свободу надсилає дуже важливий сигнал.
Особливо в часи, коли ми бачимо автократів, таких як Путін та Сі Цзіньпін в Китаї, а також лідерів Північної Кореї та Ірану, які готові пожертвувати життям людей, щоб залишитися при владі. Тож, за нинішніх умов, - це дуже сильний сигнал від України.
Після вторгнення Путіна в Крим, у 2014му році США та союзники почали тренувати українських військових
К.Л.: Особисто вас здивувала українська оборона?
Дж.Ш.: Я поділяю думку, як мені здається, більшості американців. Нас надихає те, що українці змогли зробити, як вони захищають свою країну. Влітку 2021-го я була в Україні разом із делегацією Сенату. Під час цього візиту, ми поклали вінки до стіни пам’яті 14 тисяч українців, які вже тоді загинули на Донбасі. Тоді ми сказали одне одному, що це свідчить про справжню стійкість і силу з боку українців, що вони готові продовжувати воювати проти росіян. І тепер, після повномасштабного вторгнення в Україну, ми бачимо як ця стійкість лише посилилась у багато разів.
К.Л.: Ви були в Україні незадовго до повномасштабного вторгнення. Ви повертаєтесь з України і дізнаєтесь, що вторгнення почалось. Що ви тоді відчували?
Дж.Ш.: У день, коли Росія вторглась в Україну, я щойно вилетіла з Польщі. Ті з нас у Конгресі, хто підтримує Україну, відчували справжній страх, що українці не зможуть захиститися від російського нападу. Саме тому, те що сталося опісля, було таким драматичним, таким вражаючим і справді говорить про мужність народу України.
К.Л.: Військова допомога Україні еволюціонувала від джавелінів до систем ППО і тепер танків. Багато українців задаються питанням - чому Західні партнери, і зокрема США, не нададуть усе одразу, щоб уникнути жертв? Як би ви відповіли на ці запитання?
Ми хочемо, щоб українці мали сучасну зброю, а не зброю радянського зразка
Дж.Ш.: Країни-партнери намагаються підтримувати стабільну співпрацю з Україною. Зокрема із військовим керівництвом, щоб з’ясувати, що українцям потрібно, і що вони мають. Чим забезпечені їхні солдати та чого вони навчені. Також, спочатку було важливо, щоб більшість допомоги надходила з країн колишнього радянського блоку. Такі країни мали озброєння, яким багато українських військових вже вміє користуватись.
Але одні із найбільш вражаючих військових зусиль стосувались навчання, які насправді почалися після вторгнення Путіна в Крим, у 2014-му році. Вже тоді Сполучені Штати та низка союзників почали готувати українських військових. Ця підготовка й досі триває. І це дуже важлива частина роботи, яка матиме вирішальне значення в українському протистоянні російським нападам.
Ми хочемо, щоб українці мали сучасну зброю, на якій вони навчались, а не зброю радянського зразка. Це питання також обговорювали в контексті надання Україні танків M1 Abrams, німецьких “леопардів” та британських танків, - важливо було, щоб військові попередньо навчились їх використовувати. Тож це буде дуже важливою частиною нашої роботи. Нам потрібно зробити все можливе, щоб сучасна зброя, яка потрібна Україні для боротьби з росіянами, була в наявності та потрапила до українців.
К.Л.: Питання про визнання Росії державою-спонсоркою тероризму порушували у Конгресі, як резолюцію і як законопроект. Але поки ані Конгрес, ані Білий дім, здається, не бажають зробити такого визнання. Як ви думаєте, чому?
Очевидно, що були скоєні воєнні злочини та звірства проти українського народу. Ми не можемо допустити, щоб винні залишились безкарними
Дж.Ш.: Я не знаю. Нам потрібно обговорити це з Білим домом. Я думаю, є занепокоєння, що це заблокує будь-яку можливість перемовин з Росією в довгостроковій перспективі. Але насправді, важливішим є притягнення людей до відповідальності за воєнні злочини, скоєні в Україні. Коли я була в українській церкві в місті Манчестер (штат- Нью-Гемпшир - ред.) - це було одне із запитань, яке мені ставили присутні там люди. Що завадить Путіну зробити це знову? Що заважає іншим повторювати аналогічні злочини?
Притягнути їх до відповідальності за те, що вони зробили, це один із таких превентивних методів. Я мала можливість зустрітись із генпрокурором України разом із іншими сенаторами. Ми розмовляли про те, як ми можемо бути корисними у зборі необхідної документації, необхідних доказів, щоб просувати цю справу. Тому що, виходячи з усіх доповідей які я бачила, - є очевидним, що були скоєні воєнні злочини та звірства проти українського народу. Ми не можемо допустити, щоб винні залишились безкарними.
К.Л.: Якщо підсумовувати рік повномасштабного вторгнення Росії, як ви вважаєте, чи західні партнери зробили усе правильно? Чи є щось, що, на вашу думку, слід було зробити інакше?
Дж.Ш.: Легко робити висновки заднім числом. Ми завжди можемо повернутися назад і сказати: «Ох, якби ми зробили те чи інше». Я можу сказати, що після вторгнення в Крим у 2014-му році, я вже тоді підтримувала надання Україні летальної зброї, як і багато хто з нас у Конгресі.
Але, на жаль, адміністрація Обами та опозиція деяких наших європейських союзників перешкоджали цьому протягом дуже тривалого часу. Але я думаю, що тепер, переконавшись, що ми можемо виробляти необхідну зброю, забезпечувати Україну боєприпасами та усім, що потрібно, ми повинні надати все можливе, щоб підтримати ці військові зусилля.
Йдеться не лише про Україну. Йдеться про міжнародний світовий порядок, який говорить: одна країна не може просто вторгнутись на територію іншої
К.Л.: Які ваші очікування від цього року у контексті війни?
Дж.Ш.: Я сподіваюсь, що українці зможуть утримати Росію від захоплення своїх східних територій, і що вони зможуть не лише дати відсіч новому наступу, але й спланують власну атаку. Я сподіваюся, що вони отримають необхідні їм танки і поставки важливої для країни зброї продовжаться.
Минулої осені я мала нагоду зустрітись з кількома жінками в українській армії. Було дуже зворушливо поспілкуватись саме із ними, тому що більшість з них мали дітей, чоловіки більшості з них також воюють, а за дітьми доглядають родичі. Тим не менш, одна жінка сказала мені те, що я потім багато разів повторювала у своєму рідному штаті Нью-Гемпшир. Вона сказала: "Нам потрібна зброя для війни з росіянами сьогодні, щоб вам не довелося воювати завтра". І коли я повторюю своїм виборцям у Нью-Гемпширі її слова, вони це розуміють.
Вони розуміють, що поставлено на карту в цій війні. Йдеться не лише про Україну. Йдеться про демократію у всьому світі. Йдеться про міжнародний світовий порядок, який говорить: одна країна не може просто вторгнутись на територію іншої, тому що їй так захотілося. Мають бути наслідки таких дій. Ось, що тут поставлено на карту. Ми маємо зробити все можливе, щоб підтримати український народ.
К.Л.: Що би ви хотіли сказати українцям сьогодні?
Дж.Ш.: Я дякую народу України за вашу мужність, за вашу стійкість, за вашу готовність прийняти бій з росіянами за всіх нас, за усі демократії в інших країнах. Ми хочемо й надалі підтримувати вас.
Раніше Голос Америки опублікував ексклюзивні інтерв'ю із сенатором-демократом Крісом Мерфі, а також із його демократичними колегами: сенатором Шелдоном Вайтгаузом та сенатором Діком Дурбіним.
Також, ми поспілкувались із санатором-республіканцем, співголовою Комітету з міжнародних відносин, Джимом Рішем та конгресменом-республіканцем Майком Лоулером.
Ексклюзивні інтерв’ю на тему року війни також опубліковані із співголовами українського конгресового кокусу конгресменом-демократом Майком Квіглі та конгресменом-республіканцем Браяном Фіцпатріком.
А також із 52-ю спікеркою Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі. Остання наголосила, що "Із жаху та розбитого серця народились героїзм та надія. Усі у захваті від надзвичайних людей України: які перед обличчям жахливих випробувань, відмовляються припиняти боротьбу за власну свободу".
Інші ексклюзивні матеріали дивіться незабаром в ефірі Голосу Америки та читайте на сайті. Зокрема, із конгресовими капеланами, які щотижня перед засіданням законодавців, читають молитву за Україну.
Дивіться відео ексклюзивного інтерв'ю із сенаторкою Джин Шагін: "Нам потрібно зробити все можливе, щоб українці отримали усю необхідну сучасну зброю".
Форум