Спеціальні потреби

У війну в Сирії Росію втягнув Іран, але Кремль вже готовий дати задній хід – Ілларіонов


Андрій Ілларіонов

Старший науковий співробітник Інституту Катона Андрій Ілларіонов вважає, що Кремль вступив у сирійську кампанію під впливом Ірану, а зараз, припускає він, Путін шукає шляхи вийти з ситуації з меншими втратами.

Колишній радник Володимира Путіна, старший науковий співробітник Інституту Катона Андрій Ілларіонов, вважає, що ініціатором участі Росії у війні в Сирії був Тегеран.

«Судячи з усього, операція в Сирію була здійснена не тому, що у Росії є ідеї, як врятувати Асада. Це відбулося більшою мірою під впливом Ірану - іранських військових, іранських спецслужб - які змогли переконати російське військове керівництво і Путіна в бажаності і необхідності такого вторгнення. Це перший в сучасній історії випадок, коли військова операція здійснюється Москвою, Радянським Союзом чи Росією, коли ініціатором, а можливо, і головним розробником є не російський Генштаб».

Пропозиція здалася Володимиру Путіну привабливою. На думку Ілларіонова, всі дії російського очільника за останні кілька років спрямовані на те, щоб західні лідери, в першу чергу, президент Барак Обама визнали його рівним собі.

«Те, чого він не може отримати від Обами, - це взаєморозуміння і взаємності. Обама не хоче визнавати Путіна рівним собі. Саме тому він регулярно доручає своєму прес-секретареві говорити про те, що російський ВВП в 15 разів менший, ніж у США, тощо. І сам Обама говорить про те, що Росія - це регіональна держава. Це ображає Володимира Володимировича більше, ніж будь-які втрати, які він несе на Донбасі, в Сирії або деінде. І тут іранці приносять йому ідею, за допомогою якої він, уже зневірений переконати Обаму, раптом отримує якусь схему, яка, як він думає, допоможе йому опинитися в стані, коли з ним американці почнуть рахуватися. Хитрі іранці скористалися його ідеями».

Росія де-факто воює на боці ІДІЛ

Таким чином Росія опинилися в унікальній для себе ситуації. Вперше після розпаду Радянського Союзу, її війська розміщені за межами території РФ та колишнього Радянського Союзу. Вперше за всю історію російські регулярні війська, а не інструктори чи радники, опинилися на Близькому Сході. І вперше після Карибської кризи ці війська опинилися на одному театрі військових дій з американцями.

«Після дуже болючих криз – Берлінської кризи 61-го року і Карибської кризи 62-го року - в обох столицях, Вашингтоні і в Москві, прийшли до висновку, що якими б не були інтереси тієї чи іншої супердержави, одним правилом необхідно керуватися обов'язково - уникати знаходження та розміщення на одному театрі воєнних дій регулярних військ обох держав. Оскільки в цьому випадку ризик конфронтації зростає неймовірно і рішення про застосування озброєння на таких театрах приймається не генералами і маршалами в Москві чи Вашингтоні, а майорами, полковниками чи лейтенантами на полі».

Те, чого він не може отримати від Обами, - це взаєморозуміння і взаємності. Обама не хоче визнавати Путіна рівним собі
Андрій Ілларіонов

У Сирії Росія вступила не лише в громадянську, але й у релігійну війну в ісламському світі на боці шиїтів і де-факто також на боці «Ісламської держави», говорить експерт.

«У цій війні Росія опинилася в союзі з такими силами як сирійський режим Асада, Іран, шиїтський уряд Іраку, Гезболла - шиїтське угруповання в Лівані та Сирії, підтримуване Іраком - і де-факто, як це не здається дивним і дивовижним, ІДІЛ.

Російські війська атакують переважно, якщо майже не виключно, підрозділи сирійської поміркованої ісламської опозиції. Відразу ж після того, як російські літаки завдали ударів по деяких їхніх базах, вони були атаковані ІДІЛ. ІДІЛ зайняв ці позиції, оскільки в загонів сирійської опозиції не було зброї, вона була знищена під час російських нальотів. Отже де-факто в ході цих операцій утворився новий фронт - нова шиїтська коаліція плюс де-факто ІДІЛ, щоб з цього приводу не говорили російські офіційні особи і російська пропаганда».

Їм протистоїть коаліція з 65-ти країн. «Таким чином, Росія виявилася втягнута у війну, яка має дуже складний характер», - каже експерт.

Це, припускає Ілларіонов, вже зрозуміли в Кремлі. Він вважає, що Путін шукає шляхи, як вийти з сирійської кампанії.

«З інформації, яку ми зараз отримуємо, складається враження, що наступ сирійських урядових військ, підтриманий Іраном і Гезболлою, якщо ще не захлинувся, то принаймні йде не такими темпами і не з тими результатами, на які сподівалися в Дамаску, в Тегерані і в Москві. Просування на 2-3 кілометри на добу і то тільки на деяких напрямках, яке призвело до загибелі двох іранських генералів, - зовсім не те, на що Путін розраховував.

Не випадково, що в останні кілька днів з'явилася ціла серія публікацій і заяв, які були побічно підтверджені Путіним, що, якщо операція так триватиме і далі, Росія не буде в ній брати участь. Те, що Путін через тиждень після початку сухопутного наступу, почав говорити про те, що продовження авіаударів буде залежати від успіхів сирійської армії на землі, є явною підготовкою до того, що при продовженні несприятливого сценарію, який очевидним чином зараз здійснюється, Путін буде готовий припинити операцію і вивести війська, принаймні, частину російських військ».

На думку Ілларіонова, це буде залежати від успіхів у війні в Сирії, а також він можливості досягнення угоди зі Сполученими Штатами «з тих питань, по яких Путін настільки регулярно і настільки безуспішно просить Сполучені Штати - про укладення певної явної чи неявної угоди про розподіл зони впливу, про надання Росії тієї чи іншої сфери відповідальності - як завгодно».

Ціна війни

За підрахунками Ілларіонова, за останні 4 роки, коли почалася підготовка до великої війни, в якій Україна є лише одним з фронтів, було витрачено 144 мільярдів доларів прямих видатків. Якщо додати до цього відтік капіталу за цей час – через санкції та просто небажання підприємців працювати в Росії з багатьох причин – це сума становитиме 377 мільярдів доларів.

Незважаючи на все те, що Путін відгриз в Україні за допомогою Мінська, всі чудово розуміють, що він не отримав того, на що розраховував
Андрій Ілларіонов

Інші втрати – психічне здоров’я населення:

«Ідеологічне зомбування - теж частина військових витрат. Для того, щоб продовжувати такі військові дії, необхідно перетворювати якщо не все населення, то більшу його частину в якусь подобу солдатів, готових якщо безпосередньо не йти на фронт, то принаймні підтримувати і не виступати проти ведення військових дій. Цей збиток за своїми масштабами перевищує будь-які цифри, які можна було б назвати. Це просто зміна свідомості десятків мільйонів людей в Росії».

Ілларіонов не погоджується з оцінкою інших експертів, які пророкують громадянську війну чи народне незадоволення в Росії і, як наслідок, зміну режиму. Опозиція режиму слабка, а репресії та пропаганда тримають населення під контролем.

«Інша сторона, кого б туди ні включали - ліберальну опозицію, російських націоналістів, ісламське підпілля - є маргінальною по відношенню до цього режиму. Ані самі по собі, ані всі разом вони не представляють ніяку загрозу нинішньому режиму, - переконаний він.- Режими такого типу ефективно контролюють суспільства за допомогою двох найважливіших інструментів - машини терору і машини пропаганди. Поки обидві ці машини працюють добре, не важливо, що відбувається з економікою, соціальною сферою, освітою, охороною здоров'я. Ці дві машини зараз в Россі працюють безпомилково, безпроблемно, безперебійно. Режими такого типу - жорстко авторитарні або напівтоталітарні - як нинішній російський, легко переживають економічну кризу, санкції, падіння цін на нафту, легко пригнічують опозицію, кидаючи її в тюрми, висилаючи з країни чи ліквідуючи за допомогою вбивств».

Тим не менш, є один чинник, який завжди приводить до зміни режимів, - це поразка у зовнішній авантюрі. Причому, режими переважно змінюються зсередини.

«Жорсткі авторитарні й напівтоталітарні режими є практично непорушними зсередини до тих пір, поки вони є непереможними в їхніх зовнішніх авантюрах. Як тільки вони зазнають поразки ззовні, шанси на їх зміну зсередини різко збільшуються. Російська історія є яскравим прикладом цього – від Смутного часу до Афганської війни.

Якщо такий режим сидить у себе вдома і не вилазить за межі кордону, він може триматися нескінченно довго, як показують приклади Куби, Північної Кореї. Однак якщо такий режим починає здійснювати військові авантюри за межами своїх кордонів, термін життя його може бути набагато коротшим, ніж хто-небудь міг подумати. Досить подивитися на Ірак Саддама Гуссейна», - говорить Ілларіонов.

Режим Путіна вже зазнав якщо не поразки, то неповні перемоги в Грузії та Україні.

«Незважаючи на все те, що Путін відгриз в Україні за допомогою Мінська, всі чудово розуміють, що він не отримав того, на що розраховував. Він сам сказав в промові 17 квітня 2014-го року, розповідаючи про Новоросію, що вона буде складатися з 8 регіонів».

Як саме це станеться, передбачити важко:

«Зовнішня поразка запускає механізми, про які ми не здогадуємся. Поразка в «холодній війні» та у війні в Афганістані не привели до того, що в Радянському Союзі з'явилася ліберальна, демократична опозиція, а до того, що еліта виявилася розколотою. І опозиція з'явилася всередині еліти. Горбачов був членом Політбюро ЦК КПРС, а потім він був обраний генеральним секретарем ЦК КПРС. Але почав руйнування цієї машини він, а не хтось інший».

Дивіться також: Саманта Пауер про обрання України до Радбезу ООН

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG