У суботу 24 жовтня у Вашингтоні виступив гурт «Океан Ельзи», презентувавши альбом «Dolce Vita». Вашингтон став передостанньою зупинкою «Океану» у турі Північною Америкою. А загалом це вже був 90-ий концерт, який гурт провів, починаючи з весни. У США «Океан Ельзи» повсюди супроводжують повні зали прихильників. Серед них не лише українці, але й багато американців, які через цю музику хочуть глибше ознайомитись з українською культурою. Після Вашингтона «Океан Ельзи» відправився у Флориду, а за кілька днів – проведе концерт у Москві. Завершиться тур на підтримку альбому «Dolce Vita» наприкінці року в Україні.
А перед концертом в одному із клубів американської столиці лідер гурту – Святослав Вакарчук поспілкувався із журналістами.
Чого Ви очікуєте від цих гастролей?
СВ: Для нас, насамперед, це дати можливість шанувальникам «Океану Ельзи» побачити нас у всіх містах, де вони живуть. Ми дуже багато гастролюємо, це, мабуть, 87 концерт нашого туру, починаючи з 9-го березня. За винятком невеликих перерв, ми увесь час у турі і нарешті приїхали в Америку. Будь-який тур не був би повноцінним, якщо б він не проходив через Сполучені Штати. У Вашингтоні ми виступаємо в тому ж клубі, що й завжди. А от в інших містах таких як Торонто, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, ми виступали на великих сценах, у справжніх великих рок-залах і це нас дуже тішить. Кількість глядачів теж зростає.
Для вас є різниця де грати?
СВ: Ми розпочинали, як й усі, – з маленьких клубів. Потім ми перейшли на великі фестивалі, стадіони, палаци спорту і довший час взагалі більше ніде не грали. А останнім часом ми почали проводити концерти у великих клубах, де глядачі дуже близько. І цей контакт з публікою значно швидше відчувається і в якомусь сенсі це навіть краще. Іноді від виступу перед стотисячною аудиторією, як це недавно було у Києві, самому зриває дах. Ти стоїш і вже не знаєш як з цими людьми спілкуватися – їх дуже багато. А от коли виступаєш перед однотисячною аудиторією, думаю, це найбільш вдячний за кількістю зал.
Ваш останній альбом «Dolce Vita» більше сумний, чи веселий?
CВ: Думаю, що ні сумний, ні веселий. Справжня творчість має бути багатогранною. Мені здається, що поганий той художник, який не вміє трішки посміятись, але так само, поганий і той, хто не вміє трішки подумати. У цьому сенсі для мене є такі ідеальні письменники, як наприклад Кафка, Хемінгвей, у творах яких завжди присутні іронія і гумор, але попри все, це дуже серйозна література. Так само і в музиці. Візьмімо наприклад «Бітлз». Жоден їхній альбом не обійшовся без якихось «приколів». Водночас вони створили великий пласт музики, який у сучасній рок-культурі ніхто окрім них не створив.
Ми стараємось до всього підходити збалансовано. Наприклад у нас є пісня «Ще один день», яка насправді є стилізацією. Ми навіть не граємо її на концерті, тому що це була така собі музична іграшка. Денис Дутко приніс цю пісню, нам дуже сподобалась мелодія, але ми вирішили з неї зробити більше варіант мюзиклу. Ми записали туди справжню пилу, бек вокали а-ля мюзикл, яких ми ніколи раніше не робили. Або, наприклад, пісня «Надя». Наші шанувальники розділились на дві половини. Одним ця пісня дуже подобається, і вони все розуміють. Другі абсолютно серйозно обурюються, як я міг написати такий жахливий текст. Ну, як бачите, написав якось… хто як розуміє (сміється).
Щойно перед концертом у Вашингтоні Ви розспівувались англійською. Ви плануєте співати англійською?
СВ: Ми не соромимось розспівуватись англійською, але перед аудиторією, я все ж таки співаю своєю рідною українською. Втім, у мене є в планах щось англомовне. Кожен рік я щось думаю. Може мені потрібно сюди приїхати, пожити тут. Хоч я розмовляю, читаю, пишу англійською, але писати пісні це трішки інше. Потрібно ж відчувати мову.
Ви маєте на увазі, щоб співати англійською, Ви мусите написати пісню самостійно?
СВ: Так звичайно. Треба написати цю пісню. Cпівати «Летс Зепелін» чи «Бітлз» я можу скільки завгодно, але ж навіщо? Люди прийшли послухати Океан Ельзи.
Наступне запитання поставив кореспондент російського агентства ИТАР-ТАСС: (Переклад з російської)
Ви працюєте з рідною, українською мовою. І це прекрасно! Я не один так думаю. Але все таки, як Ви вважаєте, яке майбутнє російської мови в Україні?
СВ: Судячи з усього, ніякого поганого майбутнього у російської мови в Україні немає. Її точно не забудуть. Думаю, що російська мова буде в непоганому становищі, беручи до уваги те, що вона захищена головним носієм цієї мови – Росією, яка розташована поруч і яка на найменшу проблему з російською мовою в Україні миттєво реагує і захищає її. Іноді, як на мене, аж занадто. Але загалом, думаю, проблем не буде. Не хвилюйтесь.
Чи відчуваєте Ви себе послом української культури, коли їздите в закордонні тури?
СВ: Я відчуваю себе українським музикантом. А посол я української культури, чи ні – нехай скажуть люди, які прийшли на мій концерт.
