Спеціальні потреби

Задля чого ризикують життям військові кореспонденти?

  • Голос Америки

Військові кореспонденти постійно ризикують життям і часто гинуть, виконуючи свою роботу. Цього року п’ять фотокореспондентів загинули, висвітлюючи військовий конфлікт у Лівії. Чи варта користь, яку отримує суспільство від їх роботи цих жертв? Чим війна приваблює самих журналістів.

Стрічку «Рестрепо» про американський військовий підрозділ, розташований у небезпечній долині Коренгал в Афганістані знімали протягом року і номінували на кінопремію «Оскар». У лютому цього року, один з режисерів фільму Тім Гезерінгтон розповів, що прагнув наблизити війну до глядача:

«Йдеться не про мораль, не про почуття обурення. Це спроба зрозуміти, що ми у стані війни і осягнути цей особливий стан».

Кілька місяців після цього інтерв’ю, у квітні, Гезерінгтон загинув, працюючи у Лівії. Його колега, Себастьян Юнгер, каже, що смерть Тіма стала для нього шоком, втім він розуміє, що його робота – це ризик:

«Без свободи інформації не може бути справедливого суспільства, справедливого світу. Журналісти грають ключову роль у забезпечення вільного потоку інформації. Тож я знаю, заради чого я ризикую життям».

Перші фоторепортажі з поля бою почали з’являтися в середині XIX-го сторіччя під час Кримської війни. Працювали фотожурналісти і на полях Громадянської війни у США. Перша світова війна вже була зафіксована на кіноплівку. Нині мініатюрне обладнання дозволяє журналістам працювати пліч о пліч із солдатами під час бою.

Фотодиректор агенції «Associated Press», Сантьяго Лайон вважає, що навіть найстрашніші фото не в силі припинити війну, проте можуть викликати спротив до неї суспільства, як це було під час війни США у В’єтнамі:

«Якщо твоє фото може змінити думку хоча б однієї людини, зусилля було витрачено не марно».

На думку Себастьяна Юнгера передати атмосферу бою не складно. За його словами, бій схожий на гру в якій є свої правила, драматизм та зрозуміла логіка – вбити ворога, поки він не вбив тебе. Ось що складно, так це – передати моральний бік війни. Юнгер пригадує слова одного американського ветерана:

«Той військовий сказав мені: «Я вбивав тих, хто хотів вбити моїх братів. Але ж з іншого боку, чому і ми і вони взагалі опинились у цій ситуації? Що про це скаже Бог?» А він, знаєте, навіть і не вірив у Бога».

Юнгер зауважує, що відео та фото не достатньо, щоб передати стан бою, тому він написав книгу «Війна». З ним погоджується і Сантьяго Лайон. Він каже, що слова доповнюють зображення і навпаки. Але чим би не користувались воєнні журналісти, щоб розказати світу про війну, їх робота залишається небезпечною справою, на яку вони свідомо ідуть.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG