Актуально
- Голос Америки
Проросійським коментаторам на Заході притаманні расизм і колоніальне мислення – дослідник
Викладач Вільнюського Університету Фабіо Белафатті каже, що проросійські коментатори на Заході вдаються до стереотипів щодо Росії та її сусідів і застарілого колоніального мислення.
Фабіо Белафатті – італієць, який живе в Литві й викладає політику Центральної Азії у Вільнюському Університеті. Він звертає увагу на той факт, що логіка західноєвропейських коментаторів, які займають проросійську позицію, була б неможлива, якби мова йшла про інший регіон. Про це він написав у статті «Орієнталізм відроджений: Колоніальне мислення у коментарях західних аналітиків про Україну», що була опублікована euromaidanpress.com і швидко набрала популярність в українському сегменті Фейсбуку. У ній він аргументовано розбиває позицію тих проросійських коментаторів, які стверджують, що Москва має право втручатися у політику своїх сусідів, бо має там легітимні інтереси. Захід, стверджують вони, провокує Росію, розвиваючи відносини з Україною чи Грузією. Ці твердження Белафатті називає абсурдними та каже, що цим коментаторам притаманне расистське, стереотипне та колоніальне мислення. Голос Америки поспілкувався з дослідником.
Тетяна Ворожко: Що вам здається найбільш несправедливим щодо народів Східної Європи у висловах західних коментаторів, які кажуть, що підтримують чи розуміють Росію?
Фабіо Белафатті: Найбільш несправедливою у цьому питанні мені здається ідея, що, хоч би що робив Захід і хоч би що він пропонував східноєвропейським країнам, це розглядається як втручання в законні інтереси Росії. Вважається, що Росія має право втручатися у внутрішні справи східноєвропейських країн. Якщо ми будемо слідувати такій логіці щодо будь-якої західноєвропейської країни і її колоній, то це звучатиме як повний абсурд.
Дискусії з приводу вступу України або Грузії в НАТО або Європейський Союз – це однозначно не справа Росії. Це питання Грузії та України та їхніх західних партнерів. Але в коментарях проросійських спостерігачів передбачається, що ведучи дискусії з країнами Східної Європи, ми тим самим провокуємо Росію, кидаємо їй виклик у тому, що вважається її законною сферою інтересів. Навіть сам термін «сфера інтересів» є типово імперіалістичним, колоніальним. Цей вислів уже не вживають, коли говорять про Західну Європу. Але коли ми говоримо про Росію, його досі вживають і вважають нормальним.
Якщо ми говоримо про американську зовнішню політику 1920-х або навіть 1960-х років, коли США втручалися в справи центральноамериканських країн, то це розглядається як вияв імперіалізму, що, в принципі, правильно. Або, коли, наприклад, Франція втручається в країни, які були частиною її імперії, це завжди викликає море критики. Якщо це робить західна країна, то це розглядається як щось погане, і це правильно. Але якщо Росія робить те саме щодо своїх колишніх підданих, то це розцінюється як нормальне явище.
Т.В.: На вашу думку, це робиться свідомо?
Ф.Б.: Багато коментаторів цього не усвідомлюють. Вони не вбачають у цьому акту імперіалізму, чогось колоніального. Це через глибоко вкорінений расизм, який притаманній цій думці. Це расизм, згідно з яким є одні люди, одна нація – росіяни, може, ще поляки – а всі інші вважаються другим сортом, помилкою історії, а не реальними націями, які заслуговують на таку саму повагу, як і росіяни.
Якщо ти виходиш з цієї логіки, то починаєш думати, що хоч би що Росія робила щодо цих країн, це не так страшно, тому що вони не зовсім люди, у будь-якому разі їх розглядають як нижню частину ієрархії, як об'єкт бажання і волі росіян. І це расизм.
Т.В.: Росія, безумовно, вже свідомо сприяє такому ставленню на Заході, зокрема, наголошуючи своє історичне право на володіння тими чи іншими землями, що сьогодні належать іншим країнам. До того ж не важливо, чи правдиві самі історичні факти, і навіть якщо так, то чи є достатньою підставою для якихось дій. Наприклад, той факт, що Крим якійсь період своєї історії належав Російській імперії, а потім входив до складу РРФСР, вважається достатньою легітимізацією його анексії. Але ж хіба мало земель пройшло через низку володарів? І чимало фактів, як-от те, що спадщина Київської Русі належить Російській Федерації, українські історики спростовують.
Ф.Б.: Історія будь-якої нації великою мірою є штучною. Історичні факти відбираються, одним надається більше значення, ніж іншим. Наприклад, Росія підкреслює концепцію героїзму у Другій світовій війні. А чому, наприклад, не концепцію багатонаціонального характеру царистської імперії? Це призвело б до переоцінки російської історії. Але це стандартна практика. Росія це робить, Україна це робить, Британія, Італія – всі це роблять. Однак, згідно з проросійськими коментаторами, коли Росія це робить – це нормально. Їхній погляд на історію приймається абсолютно некритично, як реальні факти.
Частково це тому, що історія східноєвропейських народів, яку ми вивчаємо в Західній Європі, написана росіянами або пройшла через російські інституції. Їхній голос сильніший. І ми на Заході приймаємо це як належне. Зовсім ні. Україна теж має свою інтерпретацію історії. Вона може бути настільки ж спірною, як і російська, але в цьому й сенс. Немає жодної причини, щоб розглядати російську інтерпретацію історії як більш правильну або важливу. Унаслідок цього українська, польська, молдовська інтерпретації історії стають вторинними.
Т.В.: Якщо повернутися до колоніалізму, чи притаманне коментаторам Західної Європи краще розуміння психологічної травми Росії внаслідок втрати нею імперії, через яку вони теж колись пройшли, ніж американцям, які самі були колонією і мають більше співчувати українській визвольній боротьбі?
Ф.Б.: Я не побачив особливої різниці між європейськими та американськими проросійськими коментаторами. Вони виходять зі спільних посилів.
А ось із втратою імперій взагалі дивна річ. Багато європейських країн протягом своєї історії були імперіями і втратили її. Італія мала імперію і втратила. Британія мала дуже велику імперію і втратила її. Вони з цим змирилися. Вони це розглядають в позитивному сенсі – як звільнення десятків народів у світі. Ніхто серйозно, офіційно не говоритиме про завоювання Францією якихось частин Алжиру, наприклад. Це буде повною нісенітницею. Але коли мова йде про Росію, може, тому що це сталося недавно – 1991-го року, то багато хто розглядає її як націю, що втратила свою імперію, і ми «повинні» їм у цьому поспівчувати, бо вони втратили те, що історично їм належить.
Воно їм історично не належить. Ці землі були в них, бо вони їх завоювали силою. Але через цю асиметрію, ієрархічне ставлення до східноєвропейських народів, вважається, що, якщо мільйони людей були під владою Росії, це не розглядається як проблема, тому що Росія нібито має право панувати над ними.
Від цього виникає певна солідарність з почуттями росіян. Але ж не можна насправді не давати українцям робити їхній вибір на користь Заходу лише тому, що це образить почуття росіян! Це ж повний абсурд. Але багато людей сприймають це як норму саме тому, що вони вважають, що Росія має права на панування над цими народами саме через цей ієрархічний погляд на народи Східної Європи.
Т.В.: І чому так відбувається?
Ф.Б.: Щоб однозначно на це відповісти, треба опитати кожного коментатора. Але, на мою думку, тут грає роль так званий орієнталізм. Сам термін і поняття було розроблено Едвардом Саїдом, який писав про відносини Західної Європи та Близького Сходу. Але це поняття можна застосувати і до відносин Росії з її колишніми колоніями.
Орієнталізм припускає, що існує ієрархія націй – одні народи більше заслуговують на самоповагу і здатні на незалежні дії, думку та позицію (в цьому випадку це Росія), а інші є суб'єктами, які не можуть самостійно діяти (у цьому випадку – Україна, а раніше – Грузія). Це теж расизм. На думку проросійських західних коментаторів, східноєвропейські нації не мають права на власну позицію, думку, не можуть щось сказати. З цього випливає припущення, що тільки Росія має право діяти в цьому регіоні, а не Захід та інші нації.
Інша частина цієї проблеми полягає в тому, що якщо місцеві народи захочуть щось робити, як це було на Євромайдані та під час Революції троянд у Грузії, то це одразу відкидається як незалежний акт, а розглядається як втручання Заходу. Не можна сказати, що Захід не має жодних інтересів у Східній Європі, але перед тим, як відкидати будь-які дії східних європейців як несамостійні, треба замислитися на хвильку і запитати себе «А може, вони цього дійсно хочуть?» Припускається, що тільки Росія має право діяти, що це природний порядок речей. Що вона ніби й має домінувати в цьому регіоні. Будь-які самостійні дії східних європейців сприймають як щось, що йде всупереч «законам природи» Східної Європи.
Т.В.: Чи впливає на цю позицію російська пропаганда?
Ф.Б.: Я не думаю, що російська пропаганда має таке вже велике значення. Це більше пов'язано з освітою. Коли я вивчав історію Східної Європи та Росії в школі та в університеті, її завжди подавали з російської та радянської перспективи. Угорська революція 54 року розглядають з погляду Радянського Союзу – які проблеми це створило для нього, а не з погляду угорців. Але загалом пропаганда, освіта, сильніший голос Росії в академічному середовищі та колоніальний тип мислення – все це має вплив. Ми відмовилися від цього типу мислення, коли мова йде про Західну Європу, але все одно це мислення залишається, може, навіть підсвідомо.
Т.В.: І що в цій ситуації може зробити Україна, щоб змінити це стереотипне мислення?
Ф.Б.: Якщо ви подивитеся на історію, ми, західні європейці досі маємо величезну кількість орієнталістських стереотипів про Близький Схід. Едвард Саїд видав свою книжку 1978 року. Вона відкрила очі мільйонам людей, але ми все одно маємо ці упередження, через стільки років. І ми на Заході втратили наші колонії на Сході десятки років до того, як вийшла ця книжка. Я не дуже оптимістичний, що це відбудеться швидше для Східної Європи.
З іншого боку, якщо ви подивитеся, наприклад, на Фінляндію, яка була частиною Російської імперії, то коли вона здобула незалежність 1918 року, багато хто вважав її балтійською країною. А зараз вона вважається скандинавською країною і нікому на думку не спаде сказати, що Росія має якесь право втручатися у внутрішні справи Фінляндії. Але ті самі люди вважають, що це нормально, коли, наприклад, йдеться про Естонію чи Латвію. Якщо Фінляндія змогла позбутися подібних стереотипів, то надія є і для інших країн. Проблема в тому, що у Фінляндії на це пішло багато років.
Т.В.: Проект на 100 років?
Ф.К.: Ми говоримо про десятки років.
Т.В.: Ви живете в Литві. Чи відчуваєте ви, що литовці підтримують Україну? Принаймні в них точно не повинно бути жодних стереотипів.
Ф.Б .: Я ще не зустрічав литовця, який би гаряче не підтримував українців. Це просто дивовижний рівень солідарності та підтримки. Боротьбу українців розглядають як визвольний рух. Люди тут досить флегматичні, але питання України в них викликає гарячі пристрасті й інтерес. Однозначно існує дуже велика підтримка України в Литві.
Всі новини дня
- Голос Америки
Очільник МАГАТЕ відвідає Запорізьку АЕС наступного тижня
Керівник ядерного агентства ООН наступного тижня відвідає Запорізьку атомну електростанцію (ЗАЕС), повідомляє Міжнародне агентство з атомної енергії на своєму сайті (МАГАТЕ). Рафаель Маріано Ґроссі планує «з перших вуст» оцінити серйозність ситуації з ядерною безпекою на найбільшій в Європі атомній електростанції та наголосити на нагальній необхідності захистити станцію «під час військового конфлікту, що триває в країні». Це буде другий візит Ґроссі на ЗАЕС з того часу, як Росія окупувала АЕС рік тому.
«Я вирішив знову поїхати на Запорізьку атомну електростанцію, щоб на власні очі побачити, як змінилась ситуація з вересня, і поговорити з тими, хто експлуатує об’єкт у цих безпрецедентних і дуже складних умовах. Я як і раніше сповнений рішучості продовжувати робити все, що в моїх силах, щоб допомогти зменшити ризик ядерної аварії під час трагічної війни в Україні», – наводить прес-служба слова генерального директора Ґроссі.
Під час попереднього візиту на ЗАЕС 1 вересня минулого року Ґроссі створив постійну місію експертів МАГАТЕ на станції, що розташована на півдні України, щоб відстежувати безпекову ситуацію в районі, де тривають бойові дії.
«Незважаючи на нашу присутність на майданчику вже протягом семи місяців, ситуація на Запорізькій АЕС все ще небезпечна. Загрози ядерній безпеці та фізичній безпеці надто очевидні, як і необхідність діяти зараз, щоб запобігти аварії з потенційними радіологічними наслідками для здоров’я та навколишнього середовища людей в Україні та за її межами. Тому я продовжую працювати над пропозицією щодо захисту станції», – сказав він.
Як сказав Ґроссі, його поїздка в Україну також має покращити регулярну ротацію експертів МАГАТЕ на станції, яка перебуває під контролем Росії на окупованій території. Він нагадав, що під час попередньої ротації в лютому експерти МАГАТЕ «зіткнулися зі складними обставинами», в результаті чого ротацію відклали майже на місяць.
У поїздці Ґроссі супроводжуватиме нова група експертів МАГАТЕ, сьома така група, яка присутня на місці з моменту створення Місії підтримки та допомоги МАГАТЕ в Запоріжжі, мовиться у повідомленні агентства.
Як повідомляв Голос Америки, цього тижня Ґроссі заявив, що остання резервна лінія електропостачання на Запорізькій АЕС (на 330 кВ) після трьох спроб ремонту залишалася пошкодженою, що створює небезпечну ситуацію на станції. За його словами, станції потрібне зовнішнє електропостачання для дотримання стандартів ядерної безпеки.
Дивіться також:
- Голос Америки
Російський наступ під Бахмутом, найімовірніше, зупинено – аналітики
Російський наступ під Бахмутом в основному вдалося зупинити, вважають західні оглядачі. Міністерство оборони Великої Британії у зведенні своєї розвідки підтверджує слова українського командувача генерала Валерія Залужного, який заявив у п'ятницю, що завдяки «титанічним зусиллям» захисників міста ситуацію «вдалось стабілізувати».
У своєму зведенні британська розвідка говорить, що найімовірніше, російський наступ захлинувся через «надмірне виснаження російських сил».
«Українські сили також зазнали великих втрат», – додають британські військові аналітики у повідомленні у Twitter.
Вони наголошують, що ситуацію для Росії, імовірно, погіршили тертя між російським Міністерством оборони та «Групою Вагнера», чиї сили також воювали в районі Бахмута на Донбасі.
За даними британської розвідки, Росія, найімовірніше, перекинула свої ударні сили в район Авдіївки, що на південь від Бахмута, і на північ – в напрямку Кремінної та Сватового, але і там, на думку британських дослідників, Росія також переходить до оборони і може щонайбільше сподіватися стабілізувати фронт.
Як зауважує газета New York Times (NYT), посилаючись на інших українських офіційних осіб, загальний темп російських атак на сході України вщухає, це, на думку аналітиків, вказує на те, що зимовий наступ Москви, найімовірніше, «вичерпався після великих втрат».
Гуманітарна ситуація в Бахмуті «жахлива»
Кореспонденти NYT звертають увагу на повідомлення міжнародних гуманітарних працівників, які кажуть, що цивільні особи, які залишилися в зруйнованому війною місті, зіткнулися з «жахливою гуманітарною ситуацією».
Російські війська зруйнували життєво важливі лінії постачання до міста на початку цього року, пояснюють американські журналісти, оскільки на той час були певні свідчення, що Київ міг вивести свої сили з Бахмута. Але потім Київ почав посилати сигнали, що українські війська не здадуть Бахмут.
Підтвердженням цієї лінії журналісти вважають нещодавній візит президента України Володимира Зеленського до Бахмута. Відвідуючи війська на передовій, він пообіцяв утримувати місто. Російські війська з літа минулого року намагалися захопити місто, взявши його в оточення, але у березні після жорстоких боїв представник «Групи Вагнера» Євген Пригожин заявив, що бої є «дуже, дуже важкі» і українські війська «б’ються за кожний метр».
Як повідомляв Голос Америки, за даними Білого дому, Кремль кидав новобранців-в'язнів з «Групи Вагнера» без попереднього навчання і належної підготовки «у м’ясорубку смертельних боїв в Україні». Загальні втрати «Вагнера» складають понад 30 000, з них 9000 вбитими, заявив координатор стратегічної комунікації Ради з нацбезпеки США Джон Кірбі.
Сенатор Вайтгаус: США співпрацюватимуть з МКС у справі російських воєнних злочинів в Україні
Понад 5 тисяч колишніх злочинців з «Групи Вагнера», які воювали проти України, були помилувані після завершення контракту, заявив у суботу засновник «Вагнера» Євген Пригожин. При цьому за оцінками Білого дому, загальні втрати «Групи Вагнера» в Україні складають понад 30 тисяч, з них 9 тисяч вбитими.
Приватну військову компанію «Вагнера», яка бере участь у боях в Бахмуті, звинувачують у численних воєнних злочинах та у злочинах проти людяності, і як повідомляв Голос Америки, про це говорив на слуханнях у Сенаті генеральний прокурор США Меррік Гарланд.
Під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США американські законодавці розглядали можливість визнання російських найманців із ПВК «Вагнер» міжнародною терористичною організацією.
Одним із сенаторів-демократів, який активно за це виступає, є Шелдон Вайтгаус (Sheldon Whitehouse), який нещодавно побував у Києві. У розмові з Російською службою Голосу Америки він сказав, що повернувся з України з відчуттям, що потрібно більше допомагати українцям на законодавчому рівні.
У розмові з кореспондентом Російської служби Данилом Гальперовичем, сенатор від Род-Айленду заявив, що, незважаючи на те, що США не схвалили «Римський статут», щоб визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), згідно з уже ухваленим законом, Вашингтон буде співпрацювати з МКС для розслідування і покарання винних у воєнних злочинах.
Розмову було вперше опубліковано на сайті Російської служби Голосу Америки, її було перекладено і скорочено для плинності та ясності.
Данило Гальперович, Голос Америки: Ви активно виступали під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США щодо Закону про притягнення до відповідальності російських найманців (HARM Act), який передбачає оголошення ПВК «Вагнер» іноземною терористичною організацією. Виступаючи на слуханнях, ви сказали, що після поїздки в Україну у вас склалося враження, що українцям дуже потрібен цей закон, і якнайшвидше. Як ви думаєте, коли він може бути схвалений Сенатом і чому він важливий?
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку
Шелдон Вайтгаус: Думаю, зараз є розуміння, що спочатку законопроект буде розглянутий комітетом Сенату з міжнародних відносин і пройде через відповідну процедуру в комітетах. Потім, у разі позитивного двопартійного голосування, він може бути винесений на розгляд Сенату. Сподіваємося, що це пройде за процедурою прискореного розгляду, і ми зможемо швидко досягти угоди.
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку, оскільки ті, хто надають матеріальну підтримку терористичним організаціям, можуть зіткнутися з юридичними наслідками. Це серйозно порушить ланцюжки поставок «Групи Вагнера», тому їм доведеться мати справу лише з країнами-ізгоями, щоб отримувати військову підтримку для своїх бойових дій.
Д.Г.: На вашу думку, як це працюватиме в практичному плані? Адже якщо Держдепартамент оголосить «Групу Вагнера» терористичною організацією, то американським дипломатам, імовірно, доведеться вирушити до інших країн, щоб переконати уряди африканських країн, таких як Малі чи Центральноафриканська Республіка, щоб вони припинили співпрацю з «вагнерівцями», чи не так?
Ш.В.: Наскільки я розумію, дуже багато залишатиметься на розсуд виконавчої влади у питанні про те, як і коли запроваджувати санкції. Якщо «Вагнер» глибоко пов'язаний з політичною елітою країни, наприклад, надає їм послуги з охорони політичних лідерів, то, на практиці, потрібен час, щоб відмовитися від них. Думаю, рішення ухвалюватиметься з кожної нагоди окремо в розумній формі. Головною метою тут є операції «Вагнера» в Україні та потоки зброї, які підтримують ці операції.
Д.Г.: Міжнародний кримінальний суд нещодавно видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини (Марії Львової-Бєлової). Але США не визнають повноваження МКС. Чи має цей ордер якесь значення для уряду США, і чи може ставлення США до Міжнародного кримінального суду змінитись після цього?
Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля
Ш.В.: Ми працювали з Міжнародним кримінальним судом та адміністрацією, і розробили закон, який уже схвалено. Цей закон дозволяє МКС вести розслідувальну роботу як у США, так і за підтримки американських структур, коли йдеться про групу російських олігархів та офіційних осіб, які підтримують воєнні злочини в Україні. Тобто йдеться про вузьке коло потенційних відповідачів, але це відкриває для США можливість співпраці з МКС.
Це дуже важливий перший крок. Імовірно, будуть потрібні технічні рішення щодо ролі США у разі необхідності проведення арешту американським персоналом або сприяння арешту. Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля. Поки що це – гіпотетичний розвиток подій, і я особливо не поспішаю з цим.
Д.Г.: Як ви вважаєте, які ще є способи для притягнення Росії до відповідальності за війну проти України? Чи вважаєте ви, що ідея спеціального трибуналу щодо російської війни в Україні може спрацювати?
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення
Ш.В.: Я радий, що МКС розпочав роботу. Сподіваюся, це не останнє їхнє звинувачення. Думаю, це надсилає дуже важливий сигнал. Чиновників середньої ланки звинувачують, коли є достатні докази, що вони вчинили воєнні злочини. Тому МКС має важливу роль, але це дуже вузька роль.
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення, у ширшому плані, але, знову ж таки, це буде дуже вузька група осіб, які відповідатимуть за сам факт злочинної агресії.
Таким чином дуже багато роботи передається генеральному прокурору України, і мені здається важливим, щоб ми надавали йому необхідну адміністративну підтримку. Не тільки для порушення кримінальних справ, які він уже почав порушувати стосовно російських солдатів, які вчиняють такі злочини, як вбивства та зґвалтування на території України.
Потрібно також підтримувати його роботу зі збору матеріалів для цивільних справ, що стосуються збитків, завданих людям, які втратили своїх близьких, втратили будинки, були поранені – щоб вони отримали компенсації.
Це не просто. Не думаю, що тут вдасться розглядати кожен випадок окремо. Думаю, доведеться створити фонд за прикладом Фонду допомоги жертвам атак 11 вересня 2001 року, який створили США. Після чого створити адміністративну структуру надання допомоги постраждалим та його сім'ям, розподіляючи кошти з цього фонду впорядкованим чином.
Коли я востаннє розмовляв із генеральним прокурором України, він сказав, що до них уже надійшло, здається, 70 тисяч таких заяв. І це – не враховуючи окупованих територій, де люди не можуть вільно висувати позови. Це буде велика робота, і нам потрібно зробити все, щоб у нього була необхідна підтримка: комп'ютерна підтримка, технічна підтримка, підтримка збору доказів – все необхідне для роботи на користь постраждалих звичайних українців.
Д.Г.: З огляду на ваш досвід політика та людини, що належить до органів влади США, скажіть – чи очікували ви таку жорстокість з боку Росії? Тому що для багатьох останній рік можна зарахувати за декілька – він відкрив людям очі, хоч для мене це не було відкриттям, бо я був у Чечні на початку 2000-х. Особисто ви очікували дізнатись те, що ви знаєте зараз?
Ш.В.: Я не був здивований, особливо після того, як Україна «розбила носа» російської армії, відбила початкове вторгнення та повернула значні території. Думаю, це викликало обурення у російських збройних силах. Підрозділи групи «Вагнер» відомі своєю жорстокістю. Коли збройні сили з низькою внутрішньою дисципліною, як і російської армії, розпускаються зовсім, це з великою ймовірністю призводить до таких злочинів. Тому, на жаль, це був передбачуваний результат.
Д.Г.: Весь цей рік в американській адміністрації та інших західних урядах відбувалися дебати щодо рівня підтримки України. Протягом довгого часу нічого не говорили про постачання комплексів Patriot чи танків, але потім такі рішення було ухвалено. Критики кажуть, що Захід збільшує допомогу Україні лише після появи чітких свідчень про страждання українців. Чи вважаєте ви, що можна надавати допомогу, не чекаючи таких страждань?
Ш.В.: Думаю, є безліч прикладів, коли ми могли почати надавати допомогу та постачати техніку Україні раніше та швидше, і я шкодую про ці затримки. Озираючись назад, військові командири можуть сказати: «Знаєте що? Ми могли б рухатися швидше, і, ймовірно, нам слід рухатися швидше».
Але ситуація така, якою є. Ви бачите, що авіація, танки, боєприпаси, така зброя як комплекси Patriot надходять у досить значних кількостях. Це важливий сигнал, на якому потрібно сфокусуватися.
Слід зазначити, що підтримка України стала не лише дуже солідною, а й надзвичайно широкою. Десятки країн підтримують Україну, і я думаю, що згуртованість цих країн, навіть незалежно від зброї, яку вони відправляють, їхня кількість та єдність, спрямовує дуже важливий сигнал та має стратегічне значення.
Тому, хоч і є затримки, про які можна шкодувати, ми опинилися у дуже сильній позиції. І наступний наступ України покаже, чи виконали ми свою роботу так, як треба.
«Того, хто кров проллє зі мною, за брата матиму»: снайпер «Вовк» про службу на передовій Донбасу. Відео
Дитяче захоплення зброєю стало професією для снайпера-прикордонника «Вовка», який воює на Донбасі. Як росіяни відповідають на снайперські постріли, на що і кого покладається «Вовк», та яка поема Шекспіра описує атмосферу в ЗСУ, він розповів Анні Костюченко та Павлу Суходольському.
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Інтервʼю з Павлом Слюнькіним. Відео
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом? Чи варто розраховувати на білоруську опозицію? Павло Слюнькін, колишній білоруський дипломат, розповів про це в інтервʼю Марії Ульяновській.
Форум