"Ми закликаємо країни, що видобувають нафту та газ діяти відповідально на тлі жорстких умов на міжнародних ринках, вказуючи, що ОПЕК відіграє ключову роль", - йдеться в спільній заяві "Групи Семи".

З заявою виступили міністри енергетики та навколишнього середовища країн G7 за результатамми дводенного саміту в Берліні.

"Ми співпрацюватимемо з ними та всіма партнерами, щоб забезпечити стабільні і стійкі енергопоставки", - йдеться в заяві міністрів Сполучених Штатів, Франції, Канади, Німеччини, Італії, Японії та Великої Британії.

Країни також наголосили на важливості переходу на зелені джерела енергії "в контексті російської війни з використанням викопного палива".

Єврокомісарка з питань енергетики Кадрі Сімсон так описала завдання засідання міністрів "Групи Семи": "Ми мусимо заявити про те, що перехід на зелену енергію залишається пріоритетом а також продовжувати відповідати на незаконне російське вторгнення до України сильними та ефективними заходами".

Росія - великий виробник багатьох мінералів та металів, необхідних для переходу на чисту енергію, зауважили в Міжнародній енергетичній організації. "Вторгнення цієї країни до України підкреслює потребу диверсифікувати поставки і посилити енергобезпеку", - йдеться в дописі організації у Twitter.

На початку травня, повідомляє AFP, країни "Групи Семи"заявляли про намір припинити купувати російську нафту, однак строків зупинки закупівель названо не було.

Сполучені Штати, Британія та Канада вже запровадили нафтові ембарго проти Росії.

Дивіться також:

Що не так із ростом курсу рубля, розмірковують аналітики

Як писав Голос Америки, зростання світових цін на енергоресурси збільшило надходження валюти до Росії, попри жорсткий режим міжнародних санкцій.

На початку травня Голос Америки поспілкувався з послом США у Польщі Мареком Бржезінскі. Інтерв'ю відредаговано для чіткості та за обсягом.

ГА: Пане посол, Польща активно допомагає Україні.

Бржезінскі: Саме так.

ГА: Як на вашу думку, чи поділяють Європейський Союз та інші країни ЄС таку ж відданість допомозі Україні?

Бржезінскі​: Польща - на передовій НАТО, коли йдеться про кризу в Україні і тому вона багато робить в плані безпеки а також в плані гуманітарних зусиль із допомоги біженцям.

Події в Україні турбують всіх - там відбувається геноцид, напади на цивільних, масштабні руйнування селищ, квартир, будинків для літніх людей, лікарень - це суперечить людяності. Гадаю, європейські союзники єдині щодо того, що ситуація є поганою і щось потрібно робити. Я не хочу оцінювати, хто має найбильш серйозне ставлення, бо не знаю жодного, хто б не сприймав це серйозно.

Є різна тактика і різна стратегія. Мене вразило, що президент Байден справді тримає єдність і консенсус альянсу, бо, думаю, Путін цього боїться найбільше. Йому би хотілось бачити розбіжності між Польщею та США, або Польщею та іншими частинами Європи, але йому це не вдасться. Власними діями він об'єднав країни Європи та трансатлантичну громаду у відповідб на його дії в Україні.

ГА: Все ж Польща в цій кризі стала одним із найголовниших союзників.

Бржезінскі​: Беззаперечно.

ГА: Для Сполучених Штатів раніше виникали питання щодо внутрішньої політики Польщі. Як тепер? Чи об'єднала дві країни підтримка України?

Бржезінскі: Однозначно, ця криза збільшила співпрацю, через свій масштаб. Америка завжди мала гарні відносини з Польщею. Ми маємо спільні інтереси і маємо розбіжности в інтересах, як и у відносинах Америки з будь-якою іншою країною.

Ця криза надала єдність цілі і спільне визначення викликів, які стоять перед Америкою та Польщею та іншими європейськими країнами. Тому ми співпрацюємо з Польщею, яка є близьким сусідом України а також робить багато, щоб прийняти людей з України і допомогти Україні у війні. Співпраця активна і вона зростає.

Інші країни визнають, що це не лише польська проблема. Це не лише американська проблема. Важливо, щоб всі брали участь в подоланні цієї кризи. Це розуміють не лише країни Європи, але і світу. Якщо піти в Жешуві на Арену G2A на засідання зацікавлених громад, то там будуть представники Японії, Австралії, далеких країн, які надають ресурси і беруть на себе зобов'язання діяти.

ГА: Ви говорите про лідерство Польщі. Очевидно, що ця криза і їхня позиція зробили їх ціллю для російських сил, російської агресії. Про це говорять і в керівництві Росії. Як, на вашу думку, польський уряд ставиться до такої загрози?

Бржезінскі: Я чув такі погрози від деяких російських "лідерів", і тому я йду на польське телебачення і говорю [фраза польською]: "Польща - в безпеці". І це не моя заява, це від президента Сполучених Штатів, який заявив, що захищатиме кожен дюйм території НАТО. Це він сказав у Польщі.

Тому кожен дюйм польської території буде захищено. Маємо 12 500 військових, щоб це виконати це зобов'язання. Воно базується на статті 5 НАТО. Це чітке зобов'язання. Ми пліч-о-пліч з поляками щодо військових дій, у підтримці військових України і допомозі Польщі з питання біженців.

Це однозначно визначальний момент для польського уряду. І вони відповідають на цей виклик. Ми з гордістю працюємо з польським керівництвом щодо України. І сьогодні третій за рангом посадовець США відвідав Польщу. Ненсі Пелосі, спікерка Палати представників вже була в Україні, в Києві. Вона прибула сюди насамперед, за її словами, щоб подякувати польському народові та урядові Польщі за зусилля щодо біженців.

Жодна країна у світовій історії не мала національної політики, яка б розмістила біженців у квартирах, оселях людей. Нас вражає це і ми вдячні польському народові та урядові за їхні дії.

ГА: Польща просить більше військових НАТО, більше військової підтримки. Чи є плани розвитку такої підтримки?

Бржезінскі: Мирославо, як ви знаєте, ми маємо тут 12 500 військових, F-35, системи "Патріот". Ми робимо велику передачу танків для Польщі, які вони придбали. Танки "Абрамс" найкращі в своєму класі для сухопутної війни.

Немає сумнівів, що ці військові та обладнання розміщені по всій території Польщі. Вони не лише в одному місці, а навмисно розміщені по всій країні, щоб її захистити. І так ми і зробимо.

ГА: Які загрози ви вбачаєте щодо регіональної безпеки?

Бржезінскі: Весь регіон перебуває під загрозою Росії і ми тяжко працюємо, щоб регіон було захищено. Ніхто не хоче дестабілізації регіону... Гадаю це має бажаний вплив, надає впевненість, просуває союзи і допомагає українцям, які сюди прибувають.

ГА: Що є ключовим у тому, щоб Україна перемогла у війні? Що є ключом до безпеки регіону?

Бржезінскі: По-перше, Мирославо, ми знаємо, що українці виграють цю війну. Ми знаємо, що вони прагнуть цього. Нас вразили слова президента України Зеленського, який розповідає про те, що відбувається в Україні. Це має місцеве коріння і сягає світу.

Всі ми відчуваємо страх матері та доньки в селі, яке можуть захопити російські військові і ми робимо все, щоб підтримати український спротив. І знаєте? Це працює.

Просування росіян зупинилось. Російське військо - серед найбільших в світі і вони зупинились. Багато мертвих росіян відправлено. Як це трагічно?

Молоді росіяни також заслуговують на гарне життя. Який лідер посилає їх на бійню? Це трагедія, те що робить Путін. Українці виграють і ми продовжуємо їх підтримувати. Світ об'єднується заради підтримки народу та керівництва України і це лише зростатиме...

ГА: Яким ви бачите кінець цієї війни?

Бржезінскі: Я бачу перемогу українців. Українці мають історію спротиву і російське військо це відчує і побачить. Справді це шкода, бо такого кровопролиття та руйнувань можна було уникнути.

Я знаю, що народ Польщі підтримує українських братів, адже багато в чому повторюється 1939 рік для людей в цій частині світу. І ми продовжимо підтримку боротьби, підтримку біженців. З кожнем днем ми все більш організовані, маємо більше ресурсів.

ГА: Чи завершиться ця війна в Кремлі, чи зі звільненням українських територій?

Бржезінскі: Вважаю, що українці виженуть росіян з України. Дякую

«Те, про що вони говорили у 1970-80х роках, ми чуємо сьогодні в новинах» – режисер реставрації

«Чемні чоловічки», що ввічливо «ламають хребти», викрадають дітей і розлучають їх з батьками, піддають страшним катуванням студентів, що сміють не погоджуватися з тим, що написано в офіційних підручниках та посилають представників національних меншин виконувати найжорстокіші накази військового керівництва, а з іншого боку – західні ЗМІ, які бояться називати речі своїми іменами та політики, які намагаються домовитися з Кремлем.

Це – не розповідь про сучасну ситуацію навколо України, а про події 40-річної давнини і лунають вони живими голосами українських дисидентів – генерала Петра Григоренка, публіцистки Надії Світличної, письменників Віктора Боровського та Валентина Мороза та ще близько десятка інших українських правозахисників. Врятовані з архівних записів, вони лунають сьогодні пророчим попередженням про методи, якими далі продовжує діяти репресивна російська система під час війни проти України.

Наближається до завершення проект з реставрації унікальних записів українських дисидентів, які були зроблені під час їхніх виступів перед українською діаспорою в Канаді наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років.

І що вражає українсько-канадських документалістів, які працюють над відновленням цих записів, так це, як актуально звучать їхні розповіді.

«Важко повірити, але те, про що вони говорили у 1970-80х роках, ми чуємо сьогодні в новинах. Нічого не змінилося. Ми чуємо про тортури, які викорстовувало КҐБ і російські військові в Україні, про те, як намагаються знищити українську мову та називають «націоналістами» всіх, хто послідовно її вживає, про те, як завозять нове населення в ті місця, які вони перед тим обезлюднили – спершу це зробили після Голодомору на Донбасі, тепер повторюють в Криму», – говорить у розмові з Голосом Америки керівник проекту режисер-документаліст Юрій Луговий.

Разом зі своєю дружиною Зоряною Гриценко-Луговою він вже понад рік працює над відновленням записів, які робили українські активісти, коли до Канади почали приїжджати українські дисиденти, яких видворили з Радянського Союзу.

«Опинившись у вільному світі, українські правозахисники, учасники Гельсінської спілки, намагалися розповісти якомога більшій кількості людей про те, що відбувається за залізною завісою. Зустрічі з ними збирали величезні аудиторії. А група українських студентів з власної ініціативи робили ці записи, розуміючи їхню історичну вагу. Потім плівки віддали в державний архів Канади, де вони зберігалися до останнього часу. Але архів потребував місце і запитав, чи вони нам потрібні, інакше вони збиралися їх позбутися. Ми, звичайно забрали їх, і тепер працюємо над тим, щоб врятувати те, що ще можна врятувати», – пояснює Юрій Луговий.

І катування і безкарність залишилися тими ж

Він каже, що частину записів було втрачено – її знищила плісень, але більша частина архіву все ж збереглася і для її відновлення довелося купувати спеціальне обладнення і проводити години над копіткою працею, синхронізуючи вручну п’ятисекундні відрізки аудіо та відео.

Але, на його думку, ця праця має величезну історичну цінність і не лише для істориків та дослідників, але і для всіх, кого цікавить сучасна ситуація.

«Не можна залишитися незворушним, слухаючи розповідь молодого студента, Віктора Боровського, якого катували у психіатричній лікарні лише за те, що він хотів якнайкраще підготувати свою роботу про ХХ з’їзд комуністичної партії та знайшов десь доповідь Микити Хрущова та посилався на видані в СРСР книжки Олександра Солженіцина», – говорить Юрій Луговий.

У записах можна послухати, як Боровський сам читає свої спогади, які він назвав «Поцілунок сатани», і впізнати в словах радянських представника каральної психіатрії ті ж самі нотки, що і в нещодавно опублікованих записах розмов російських солдатів.

«Ми вас усіх вилікуємо», – з неприхованим садизмом говорить радянський лікар і наказує катувати в’язнів психіатричної лікарні так, щоб ті кричали від болю, але і так, щоб на їхньому тілі не залишалося слідів. Коли сміливці вигукували своїм катам, що і ті колись опиняться перед судом – вони лише сміялися в обличчя, насолоджуючись своєю безкарністю. «Перед тим, як дійде до нас, лава підсудних переповниться і нам не залишиться місця», – казали вони.

Надія Світлична розповідала про те, як «чемні» кагебісти, які вміли «чемно вирвати душу і зламати хребет», їй погрожували забрати дворічну дитину, віддати її у дитячий будинок і виростити з неї «вірного ленінця». Про подібні погрози від свого КҐБ, яке навіть назви не змінило, розповідали нещодавно білоруські активістки. Існують численні повідомлення про випадки розлучення матерів з дітьми – як про засіб тиску– під час насильницького вивезення до Росії.

Вражає історичними паралелями і розповідь генерала Петра Григоренка про розстріли у Новочеркаську Ростовської області Росії у 1962 році. Тоді розстрілювати учасників голодного бунту відправили місцевий гарнізон, але його командир відмовився вбивати беззбройних людей. Тоді на місце непокірних, за словами Григоренка, «нависмикували солдатів з нацменшин», яким дали розривні кулі, що призводили до більших жертв і особливо тяжких поранень.

«Тільки скінчився розстріл, – вулиці залиті кров’ю, завалені трупами вбитих, – як на їхнє місце заводять інших, яким розривних куль уже не дали. А тих, хто стріляв, потім судили. І коли судили, написали, що то провокатори стріляли. Бо розривних куль у радянської армії немає», – розповідав генерал Григоренко.

Радянські дисиденти були оптимістами, попри все

Як співзасновник і один з керівників Української Гельсінської групи, він звертався до очільників західних держав не вірити ні одному слову радянського керівництва, ні одній домовленості «бо вони жодної не виконали». Він був переконаний, що Захід має керуватися моральними принципами, як про це говорив американський президент Джиммі Картер, а не намагатися домовитися з СРСР за будь-яку ціну, закриваючи очі на злочини радянського режиму.

Однак, як каже режисер Юрій Луговий, як тоді, так і зараз, на Заході було чимало прихильників Москви. «На зустрічі з дисидентами ми приводили чимало представників преси, але інтерв’ю виходили у поодиноких малих виданнях, але не в головних ЗМІ. Надто багатьом інтересам – ідеологічним та економічним – перешкоджали українські дисиденти та їхні незручні розповіді», – пояснює він.

Разом з тим, українські дисиденти, без яких, на переконання Лугового, не відбулася б українська незалежність, були, попри все, сповнені оптимізму.

«Вони вірили, що цей брехливий нелюдський режим впаде і українці будуть переможцями. Не можна не захоплюватися силою духу цих людей. Тому, думаю, поява цих записів у загальному доступі, є на часі, бо вона свідчить, що українці в Україні та в діаспорі ніколи не складали руки і діяли спільно заради свободи України», – каже режисер.

Більшість свідчень та виступів лідерів дисидентського руху Петра Григоренка, Валентина Мороза, Віктора Боровського, Надії Світличної та інших українських політв’язнів радянських тюрем вже є доступними на Youtube-каналі Юрія Лугового.