Спеціальні потреби

Актуально

"Червоний голод" - війна Сталіна з українцями і українофобія спадкоємців СРСР

Російська еліта зараз вважає Україну загрозою так само, як і Сталін вважав Україну небезпечною для своєї влади, каже історик Енн Еплбаум, автор нової книги про Голодомор.

В інтерв’ю для "Голосу Америки" Еплбаум підкреслила, що повністю підтримує заклики на міжнародному рівні визнати голод 30-х років в Україні геноцидом.

Її книга "Червоний Голод: Війна Cталіна з Україною" (англ. Red Famine Stalin's War on Ukraine) стала приводом для нових дискусій про сталінізм, а також про коріння сучасної агресії Росії проти України.

З Енн Еплбаум у Лондоні розмовляв Богдан Цюпин
З Енн Еплбаум у Лондоні розмовляв Богдан Цюпин

Голос Америки: Чому Ви вибрали саме цю тему для своєї книги? Чому американцям, чи європейцям треба знати, що відбувалося в Україні у минулому сторіччі?

Енн Еплбаум: Насамперед, важливо знати, що хоча про це і розповідали раніше, насправді лише не так давно ми отримали доступ до архівів. Тобто ми отримали можливість показати процес вироблення рішень Сталіна. Ми змогли показати, що робила радянська міліція, і також ми здобули можливість використовувати величезні матеріали зі спогадів, зібраних за останні 20 років. З історичного погляду я вважала за потрібне зібрати усі ці дані в одному місці.

Але також я вважаю, що сьогодні дуже важливо розуміти історію України і її складних відносин з сусідом - Росією, яка тоді також, звичайно ж, була частиною Радянського Союзу, але сучасна Росія перебрала на себе спадщину Радянського Союзу і зараз там починають позитивно говорити про радянські часи. Дуже важливо розуміти відносини між цими двома країнами, і, я думаю, що розуміти їх неможливо без розуміння голоду і того, що відбувалося перед голодом.

Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й продовжувати політику Сталіна.

Я починаю свою книгу з подій 1917 року і це свідомий крок, щоб показати, що український рух за незалежність, який відкрито почався в часи революції в Російській імперії, був чинником історії. Голод частково був відповіддю на той рух. Це було намагання Сталіна знищити незалежну Україну, знищити саму можливість суверенної України. Він намагався це зробити кількома способами: як через винищення класу інтелектуалів, так і шляхом послаблення селянства.

Голос Америки: Оскільки в Москві зараз не відкидають самого факту голоду, то головна дискусія точиться довкола мети Сталіна: він проводив колективізацію і хотів придушити селян як клас, що не підтримував радянську владу, чи це були його дії проти України як нації?

Енн Еплбаум: Я вважаю, що відповідь на це питання: і перше, і друге. Я вважаю, що мав місце голод в межах країни. В Росії також люди вмирали від голоду так як і в інших регіонах тодішнього Радянського Союзу. Але, на додаток до цього, Сталін скористався нагодою голоду, коли колективізація зазнавала невдачі, щоби вдатися до особливих заходів проти України.

На тлі загального голоду у Радянському Союзі були конкретні окремі заходи і дії спрямовані й призначені спеціально проти України, що мали на меті знищити саме українське селянство і це було зроблено поряд з атакою на політичну та культурну еліту. Ці два аспекти не суперечать один одному. Вони відбувалися одночасно. Я вважаю, - це дуже важливо усвідомлювати, бо люди, які зауважують, що було недоїдання у багатьох регіонах СРСР не розуміють, що були особливі заходи і особливі умови спеціально в Україні, які були спрямовані проти України.

Голос Америки: Про які цифри жертв голоду в Україні ми ведемо мову? Чи можливо знати точну цифру?

Енн Еплбаум: Упродовж років група демографів вивчала дані з України, радянські дані, намагаючись встановити саме цю цифру. Вони дійшли висновку про 3,9, або 4 мільйони. Це - кількість людей, яких бракує - це люди, які на основі попередніх даних, мали б бути в результатах переписів населення, але їх там немає.

Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери, і люди які мали йти за ними також були знищені.

Частиною проблеми підрахунків стало те, що Сталін намагався знищити усі сліди, усі докази голоду вдаючись, серед іншого, до маніпуляцій результатами переписів, що проводилися кількома роками після голоду. Отже, офіційні радянські дані дуже погані, але історики, досліджуючи також місцеві і регіональні дані, отримали цифру близько 4 000 000 стосовно якої вони достатньо впевнені, і саме цю цифру я використовую у своїй книзі.

Голос Америки: Чи підтримуєте Ви заклики багатьох українців, які упродовж років домагаються міжнародного визнання тих подій в Україні геноцидом?

Енн Еплбаум: Я рішуче підтримую ці вимоги і вважаю, що коли користуватися будь-яким нормальним визначенням, що таке геноцид, так як його визначив Рафаель Лемкін, правник, який створив цей термін, то жодних питань стосовно того, що український голод був геноцидом немає. Це були цілеспрямовані дії, які мали на меті вбити мільйони людей чисто з етнічних і політичних причин. Я вважаю, що це ускладнилось через політичні аспекти довкола терміну геноцид і через те, як в ООН вирішили трактувати цей термін, ускладнивши його затвердження в міжнародному праві. Але я, безумовно, розумію, чому українці цього хочуть і я це дуже підтримую.

Голос Америки: Попри це є люди, які кажуть, що подібні зусилля забирають українську енергію у хибне русло, що це виглядає як змагання за те, хто постраждав більше в історії?

Енн Еплбаум: Знову ж таки, я розумію, чому люди цього прагнуть, чому вони вимагають визнання того, що відбувалося в минулому. Особливо з огляду на те, що голод так довго замовчувалися і його досі так багато людей заперечують. Але я згодна з головною думкою Вашого питання, а саме, що дуже важливо, щоб українці встановили позитивний фундамент для своєї національної тотожності. Я вважаю, що події останніх років показали, що це відбувається.

Важливо також, що суперечки стосовно геноциду, які донедавна в Україні були пріоритетними, зараз трохи згасли зокрема тому, що в українців так багато завдань на сьогодні. Їм треба розбудовувати свою країну, розбудовувати міжнародну репутацію. Вони хочуть, будувати її на основі того, що в Україні поважається закон, проводяться вільні дебати, що Україна може бути важливим гравцем європейської політики. Мені здається, що розмова трансформується. Я вважаю, що це добре. Проте я не вважаю ці речі змаганням. Так, я вважаю, що це треба пам'ятати як геноцид, але при цьому важливо для українців в основі своєї національної тотожності мати більш позитивну ідею, яка дивиться вперед.

Голос Америки: Що Ви думаєте про сучасні наслідки тих багатьох років гноблення в Україні. Лунають думки про те, що історія травмувала національну психологію, можливо навіть непоправно?

Енн Еплбаум: Я не вважаю, що щось може бути непоправним. Але, звичайно, правда, що наслідки терору такого як в Україні, через який пройшли також інші країни регіону, залишають слід. Як я вже згадувала, голод був не лише нападом на селянство. Водночас із голодом Сталін проводив кампанію терору проти Української еліти. Фактично національна еліта була винищена. То були люди, які намагалися творити Україну в часи російської революції, люди, які були лідерами. Після тих винищувань українці стали більш обережними. Люди були залякані.

Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість існування України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери. Люди, які мали йти за ними також були знищені. В результаті ми маємо Україну, яка зараз відроджує свою національну еліту. А на це потрібен час.

Голос Америки: Очевидно, що і Росія є частиною тієї історії, а зараз ми бачимо що у Росії є очевидне бажання виправдати скоєне Сталіним. Чи справді це небезпечно, чи росіянам треба дозволити робити зі Сталіним те, що вони хочуть?

Енн Еплбаум: Важливо пам'ятати, що Росія не мусила бути спадкоємицею Радянського Союзу. Російська держава, яка існує зараз, могла проголосити себе чимось іншим, новим, дистанціюватися від радянської спадщини і тоді такої дискусії не було б. Але факт полягає в тому, що сучасна російська еліта вирішила продовжувати радянську історію та зробити себе спадкоємицею Леніна й Сталіна. Це означає певне продовження і певне схвалення того, що відбувалося: тих ідей терору й панування, що стоять за ними. Я вважаю, що це дуже серйозна зміна, дуже негативна і вона дуже турбує.

Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й розбудовувати політику Сталіна. Я дійсно вважаю, що сучасна російська еліта, до речі, - це не має нічого спільного з Росією як з нацією, чи з російським народом, але сучасна російська еліта вважає Україну загрозою для своєї влади так само, як Сталін вважав Україну загрозою для своєї влади. Чому Сталін влаштував голод? Тому що він остерігайся української селянської революції. Тому що він боявся, що Україна буде протидіяти його пануванню. Він боявся, що суверенітет України був би загрозою цілісності Радянського Союзу.

Російська еліта також вважає, що Україна як європейська країна, де панують принципи закону і свобода слова є загрозою для влади сучасної російської еліти. Бо їхня влада базується на олігархічній системі, і вони не хочуть, щоб росіяни зробили те, що зробили українці. Вони бачать Україну як ідеологічну загрозу. Розглядати Україну як загрозу, а не як в сусіда, партнера в торгівлі як потенційного друга і союзника - це радянська традиція. Вона походить з Радянського Союзу. Я хочу повторити, що в цьому немає потреби. Немає нічого природнього у ворожості між Росією та Україною. Ці країни таки мають багато спільного в історії і культурі, і можуть поділяти позитивну історичну спадщину. Обидві країни можуть разом позбуватися спадщини сталінізму замість того, щоб приймати її.

Голос Америки: Чи згодні Ви з тим, що Захід частково несе відповідальність бо, можливо, штовхнув росіян до ситуації, в якій вони підтримують дії теперішньої російської еліти? Адже у 90-х роках були великі надії на те що Росія стане частиною міжнародної спільноти, заходу, Європи. Чимало росіян зараз дивляться на дев'яності роки як на часи руїни і на Путіна як на керівника, який вибрав правильний шлях?

Енн Еплбаум: Політика заходу щодо Росії з часу розвалу Радянського Союзу полягала у тому, щоб залучити Росію у західні інституції. Росію запросили у багато з тих інституцій. Я дивлюся на історію останніх 20 років трохи по іншому. А саме так, що російська еліта прийшла до влади і побачила західні інституції як загрозу, і вирішила повернути курс Росії у протилежний напрямок.

Я досі вважаю, що для більшості росіян було б корисно інтегруватися з Заходом. Я досі вважаю, що Росія була б більш успішною і більш щасливою країною, якби вона була інтегрованою з Заходом замість того, щоб протистояти Заходу. Сучасній російській еліті вигідно подавати Захід як ворога. Також вони розглядають деякі деякі західні ідеї, котрі асоціюються тепер з Україною, як загрозу для себе. Вони не хочуть свободи слова, не хочуть демократії, не хочуть справжнього капіталізму. Їх влаштовує кумівський капіталізм. Вони обрали цей шлях свідомо, бо він допомагає їм залишатися при владі.

Голос Америки: А в чому полягав би інший шлях, у відмові від радянських “демонів”? Чи мусить Росія пройти через процеси, через які проходила пост-нацистська Німеччина і відверто дистанціюватися від темних сторінок історії?

Енн Еплбаум: Пам'ятайте, що був момент, коли Росія відкривала своє минуле і починала дистанціюватися. В Росії в останні 20 років були дискусії і про радянську історію, і про радянську спадщину. Російська еліта свідомо припинила ті дискусії. Російські архіви були відкриті. Я сама там не раз працювала. А потім було схвалене рішення закрити їх. Причини того рішення політичні. Результати того політичного рішення, на мою думку, негативні. Я справді вважаю, що треба було б продовжувати освітню роботу, продовжувати публікації і дослідження, які проводили в 90-х роках та на початку двотисячних. Ці процеси були корисні для нового покоління росіян, які інакше нічого б не знали про своє минуле.

Голос Америки: Зараз багато говорять про інформаційні і пропагандистські війни. Ви написали кілька успішних книг про історію тієї частини світу. Чи вважаєте Ви себе учасницею якоїсь війни?

Енн Еплбаум: З мого боку було б зухвало вважати себе частиною якоїсь війни, чи навіть політичних процесів у регіоні Центральної і Східної Європи. Я - історик і журналіст. Я не вважаю себе учасницею війни. Також важливо сказати, що я зовсім не вважаю опис історії, написання книг на основі архівів і реальних матеріалів зброєю, чи перетворенням минулого на зброю. У своїх книгах я намагаюся з'ясувати, що саме відбувалося. Тоді люди можуть про це дискутувати. Але я не вважаю написання книг з історії політичною діяльністю.

Голос Америки: Але чи може історія використовуватися для політики і чи не намагаються переписувати історію з політичною метою?

Енн Еплбаум: Історію завжди можна політизувати. Останні 30 років я спостерігаю за Росією. Я працювала в Росії, вивчаючи російську історію і радянську історію. Я бачила той момент, коли вона стала політизованою. Ще недавно в архіви можна було вільно заходити й виходити. Можна було дискутувати з російськими істориками дружньо. Можна було писати історичні книги і бути частиною нормальних дискусій, дебатів. А потім настав момент, коли Путін просто вирішив припинити це. Він вирішив політизувати історію та заявити, що історія є основою політики. Він змінив сутність дискусій. Я не думаю, що це було рішення істориків. Це було політичне рішення.

Голос Америки: Але і на Заході можуть бути історики, чи в інших країнах, які обирають такий шлях.

Енн Еплбаум: Завжди були і є гарні історики, і погані історики. Завжди були люди, які писали з політичних міркувань. Але, на мою думку, важливо перейматися, коли політики використовують історію і маніпулюють нею для виправдання своїх сучасних дій.

Голос Америки: Що ще би Ви хотіли додати про свою книгу?

Енн Еплбаум: Моя книга - це книга історії голоду, але історії голоду у широкому сенсі. Вона починається з 1917 року з часів національної української революції, яка відбувалася одночасно з більшовицькою революцією в Росії. Голод став результатом подій, що розгортались протягом приблизно 20 років. Починаються вони з війни з більшовиками, що відбувалося у 17-19 роках. Це показує, що Україна була проблемою для більшовицької держави від самого початку. Українська національна тотожність, ідеї незалежності лякали Москву від самого початку. Коли Сталін вирішив проводити колективізацію в 1929 році, він та його підлеглі передбачали можливість повстання в Україні. Вони про це писали раніше.

Одразу після початку процесів колективізації вони пильно приглядатися до можливих ознак такого повстання. Голод, який вразив цілий Радянський Союз, став для Сталіна нагодою. То був момент, коли він міг назавжди позбутися української проблеми. Це була цілеспрямована політика створення голоду, а не результат хаосу, чи несприятливої погоди. Загони активістів в Україні заходили в оселі і забирали їжу. Потім довкола України були створені кордони. Утекти не можна було. Це призвело до голоду, і це були навмисні дії спрямовані на те, щоб убивати людей і викоренити проблему України. Водночас ударів зазнавала культурна й політична еліта України, яка також була знищена в результаті масових арештів і масових убивств, які почалися приблизно в той час і закінчилися через рік - два. Отже це був набір продуманих рішень, щоб викорінити проблему, яка на їхню думку існувала впродовж 20 років.

Голос Америки: Чи варто нам згадати про дискусію, що спалахнула після однієї з рецензій вашої книги, опублікованої у британській газеті Guardian. Чому на вашу думку виникла проблема?

Енн Еплбаум: На заході існувала течія, яку упродовж багатьох років називали ревізіонізмом. Група істориків на Заході вважала, що Радянський Союз то була просто особлива держава, але відкидали твердження про її тоталітарність. Процеси у Радянському Союзі вважали одним із шляхів модернізації і нічого поганого у тому не вбачали. Аргументи прихильників цієї течії були перекреслені, коли відкрилися радянські архіви. Тоді ми побачили факти організованого владою терору.

Ми побачили свідчення величезної кількості жертв не лише українського голоду, але і терору 37-38 років, ГУЛАГу. Все це було підтверджено. Чимало тих істориків змінили свої погляди, або змінили свою думку і почали вести аргументи трохи інакше. Але, звичайно, такі люди ще залишилися, і вони будуть заперечувати деякі елементи в моїй книзі, або принаймні заперечувати ідею, що Радянський союз був тоталітарною державою.

Голос Америки: Один з відомих британських істориків у Лондоні, відомий комуніст, колись визнавав що його однодумці не могли і не хотіли вірити у свідчення багатомільйонних жертв у Радянському Союзі. Чи такі люди ще є?

Енн Еплбаум: Віра чи намагання вірити у те, що у комунізмі було щось позитивне, і що ми можемо з цього взяти якісь уроки існувала у багатьох країнах світу й на Заході також. Представники лівої частини спектру політичних переконань у Британії, Німеччині та в інших країнах хотіли бачити в Радянському Союзі щось позитивне і вони були розчаровані, навіть шоковані кожного разу, коли проявлялися негативні сторони. Ми знаємо, як були шоковані люди в 1956 році, як вони були шоковані, коли опублікували роботи Солженіцина, і залишилися люди, які також дуже засмучені тим, що ми дізналися з радянських архівів. Я вважаю, що таких людей щораз менше, і думаю, що такі переконання зараз дуже рідкісні, проте кілька таких істориків і журналістів є. Вони досі не хочуть чути про негатив, бо у них були інші надії стосовно ідей комунізму.​

Дивіться також: Як реінтегрувати охоплений війною Донбас - інтерв'ю з аналітиком Віталієм Сизовим.

Як реінтегрувати охоплений війною Донбас - інтерв'ю з аналітиком Віталієм Сизовим. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:18 0:00




Всі новини дня

На Заході гостро критикують Кісінджера, який "запропонував Україні поміняти території на мир"  

Колишній держсекретар США Генрі А. Кіссінджер відвідує церемонію нагородження Американської академії в палаці Шарлоттенбург у Берліні, Німеччина, 21 січня 2020 року. REUTERS/Annegret Hilse

Колишній радник президента США з національної безпеки Генрі Кіссінджер під час Всесвітнього Економічного форуму у Давосі запропонував, що мирна угода між Україною й Росією мала б передбачати повернення до ситуації, яка була перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну, тобто до 24 лютого.

Він вважає, що Захід має дозволити Росії залишити за собою Крим, який Росія відібрала в України в 2014 році.

«Продовження війни за межами цієї точки буде вже не про свободу України… а про нову війну проти самої Росії”, - вважає Генрі Кіссінджер, який працював в Адміністраціях двох американських президентів Ричарда Ніксона та Джерельда Форда.

98-річний політик закликав країни Заходу припинити спроби завдати нищівної поразки російським військовим в Україні.

Американський сенатор-демократ Джо Менчин, виступаючи у Давосі, заявив, що позиція США - щоб Україна закінчила цю війну перемогою, а не угодою.

“Ми повністю віддані підтримці України усіма способами, які можливі, допоки є допомога інших країн НАТО і решти вільного світу. Ми всі в цьому - разом. І я особисто повністю відданий тому, щоб бачити Україну до кінця з перемогою, а не вирішувати ситуацію якоюсь угодою. Не думаю, що це наша позиція, і вона не повинна такою бути”, - зазначив сенатор Джо Менчин, виступаючи на одній із панелей Всесвітнього Економічного форуму.

Колишній конгресмен від Республіканської партії у штаті Міссурі Том Коулмен вважає пропозицію Кісінджера проявом слабкості.

“Доктрина Кісінджера - мир через слабкість”, - написав він у Твітері.

Відреагував за рекомендацію Кісінджера і глава уряду Нідерландів.

“Боюся, що по телебаченню зараз я маю офіційно заявити, що я не погоджуюсь із Генрі Кіссінджером”, - заявив Марк Рютте в ефірі американського каналу CNBC.

Членкиня Палати представників від штату Вайомінг від Демократичної партії Карлі Провенза, коментуючи пропозицію Кісінджера, очевидно, згадує участь США у Камбоджі: “Генрі Кіссінджер повинен отримувати лише рядки в пресі, коли його описують як військового злочинця, відповідального за геноцид”, - заявила конгресвумен у Вайомінгу.

Конгресмен-демократ Джеррі Коннолі доповнює: “Це від людини, яка дала нам Пол Пота, Піночета та фальшиву мирну угоду після продовження В'єтнамської війни на п’ять років”, - зазначив у Твітері Коннолі.

Пол Пот був прем'єр-міністром Камбоджі, який вважав себе учнем Сталіна. Під час його правління був організований геноцид у Камбоджі, який супроводжувався масовими репресіями, депортаціями та голодом.

На думку деяких істориків, військовий наступ США у Камбоджу 1973 року - за правління президента Ніксона - сприяв тому, що до влади у Камбоджі прийшли червоні кхмери та Пол Пот. Генрі Кіссінджер у той час відігравав ключову роль у закордонній політиці США як радник президента із національної безпеки.

Чимало критики на адресу Кісінджера звучить і в експертному середовищі.

Президент Ради із міжнародних відносин у США Ричард Хаас вважає, що пропозиція Кісінджера не вигідна ні Україні, ні Росії.

“У Давосі Генрі Кісінджер виступив за повернення до попереднього статус-кво. Ймовірно, до ситуації лютого 2022 року. Швидше всього, це буде відкинуто Україною, бо надто багато від чого треба відмовитись. І Путіним — бо це надто мало дає Росії. Все це свідчить про тривалу війну”, - зазначив американський експерт.

Експерт “Атлантичної Ради” Андрес Аслунд вважає “єдиним логічним завершенням війни - це коли Путін втратить владу в Росії”.

“Єдина проблема, яка була і є, це Путін. Він потребує війни, щоб виправдати свої репресії та посилити імперські настрої заради своєї популярності”, - пише у Твітері Аслунд.

Він додає: “Якщо він не втратить владу в Москві, Путін має бути розбитий і вигнаний з України. Українці це розуміють. А неосвічені або цинічні персонажі в Італії, Франції, Німеччині та Кіссінджер мають замовкнути й прокинутися”.

“Кіссінджер - один з найбільш високооплачуваних політичних консультантів у світі. Якщо він каже, що Україна має віддати Росії (тобто Путіну) територію, відразу виникає питання: скільки йому за це (і як) заплатив Путін. Йому 98 років, скоро буде 99, і все ще бореться за останній долар. Як сумно”, - емоційно коментує Аслунд позицію колишнього радника президента США з нацбезпеки.

Катерина Ющенко, колишня Перша леді України, згадує, як наприкінці 80-х Кісінджер не вірив у незалежність України.

“У січні 1988 року я відвідала лекцію Кіссінджера в фонді Heritage. Тоді він сказав, що СРСР не розпадеться, що ми швидше побачимо незалежну Каліфорнію, ніж незалежну Україну. І через 4 роки я бачила, як він у Києві намагався укласти угоду, щоб бути радником нашого першого Президента”, - ділиться спогадами пані Ющенко.

Менш активно висловлюють позицію прихильники Кісінджера. Один з них - Майкл Салла, колишній професор політичних наук у США, а нині - автор і публіцист.

На його думку, допомога Західних країн Києву, до якої закликали у Давосі політики та експерти, може призвести до війни США з Росією.

“Сенатор Джо Манчин на засіданні Всесвітнього економічного форуму сказав, що США і НАТО повинні допомогти Україні перемогти Росію на полі бою, а не шукати рішення шляхом переговорів. Провідні демократи стали розпалювачами війни, які ведуть США до відвертої війни з Росією. Це божевілля”, - пише у Твітері колишній професор Салла.


Як повідомляв Голос Америки, напередодні 98-річний Генрі Кіссінджер висловив думку, що внаслідок російської війни в Україні міжнародній спільноті необхідно буде шукати домовленості з Росією. Ці слова чимало коментаторів потрактували як заклик до українських територіальних поступок в обмін на мир з Росією.

Єнс Столтеберґ в Давосі: "Росія в Україні своїх цілей не досягла". Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:01:08 0:00

Держдеп: «паспортизація» - лише слабо замаскований крок Росії нав’язати свою волю народу України

Речник Державного департаменту США Нед Прайс під час прес-конференції у Вашингтоні, США, 10 березня 2022 року. Мануель Балсе Ченета/Пул через REUTERS

Державний департамент США гостро засудив насильницькі дії Росії, спрямовані на «підкорення українців» на окупованих територіях України, що включають депортацію, «фільтрацію» та нав’язування російського громадянства.

Відповідаючи на запитання журналістів під час брифінгу у приміщенні Державного департаменту у середу, 25 травня, речник установи Нед Прайс заявив, що США відомо про жорстокі дії на територіях України, які окупувала Російська Федерація на сході України.

«Ми бачили, як російські сили насильно вивозили людей з окупованої території. Ми бачили, як російські війська перевозили українців до так званих фільтраційних таборів. Ми бачили спроби російських військ іншими способами підкорити український народ на цих територіях», – сказав речник Державного департаменту.

Він заявив, що США «рішуче відкидає цей лише слабо замаскований крок, який є частиною спроб Росії підпорядкувати народ України, силою нав’язати свою волю».

Прайс порівняв ці дії з попередніми спробами Росії «сфабрикувати фальшиві референдуми, які покликані надати вигляд легітимності російському правлінню над частинами територій України». Він нагадав, що на таких сфальсифікованих голосуваннях чиновники, які мають підтримку Росії, «набирають понад 90%, 99% голосів».

Російський президент Володимир Путін 25 травня підписав указ про спрощений порядок прийому до громадянства Росії для жителів Запорізької та Херсонської областей України, які частково перебувають під російською окупацією.

У Києві різко протестують проти дій, які санкціоновані президентом Росії Володимиром Путіним, і які українська влада називає «незаконною паспортизацією», та порушенням міжнародних конвенцій щодо ведення війни.

«Незаконна паспортизація на Херсонщині та Запоріжжі, так само як і в Криму та на тимчасово окупованій частині Донецької та Луганської областей, є грубим порушенням суверенітету та територіальної цілісності України, норм та принципів міжнародного гуманітарного права. Указ президента Росії є юридично нікчемним та не матиме правових наслідків», – йдеться у заяві Міністерства закордонних справ.

Офіційний Київ неодноразово наголошував, що примусова видача російських паспортів громадянам окупованих територій України здійснюється з метою «подальшої їхньої окупації та інтеграції в російське правове, політичне та економічне поле».

На середину лютого, перед повномасштабним вторгненням Росії на територію України, Росія, за своїми офіційними даними, видала близько 800 тисяч паспортів громадянам України, що проживали на окупованих територіях Луганської та Донецької областей.

Також практику роздачі російського громадянства Росія застосовує на інших окупованих територіях – в Криму, в Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії.

В інтерв’ю CNN, Євген Ярошенко, аналітик правозахисної організації Crimea SOS, пояснив, що російська політика «паспортизації» також може служити з метою забезпечення військовозобов'язаними для вторгнення Росії в Україну, адже після вручення російського паспорта, Росія може призивати громадянина окупованих територій до своєї армії вже як власного громадянина.

У статті використана інформація Радіо свобода, CNN.

Дивіться також: На стінах підвалу закарбували імена померлих та розстріляних: життя с. Ягідне під окупацією. Відео

США - у жалобі за жертвами масової стрілянини у школі техаського міста Увальде. Відео

США - у жалобі за жертвами масової стрілянини у школі техаського міста Увальде. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:44 0:00

У вівторок, 24 травня, озброєний чоловік убив щонайменше 19 дітей і двох дорослих під час нападу на початкову школу в південно-західному американському штаті Техас, що стало однією з найбільш смертоносних масових стрілянин у школі в історії країни.

Україна - у центрі головних дискусій Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Відео

Україна - у центрі головних дискусій Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:18 0:00

Україна - у центрі головних дискусій Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Як у Європі сприймають запити на важче озброєння від українських військових?

У Carnegie Hall відбувся концерт на підтримку України. Відео

У Carnegie Hall відбувся концерт на підтримку України. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:01 0:00

В легендарному Carnegie Hall відбувся концерт на підтримку України. Захід, який вів відомий американський актор Річард Гір, зібрав повну залу. Усі кошти від продажу квитків, а це більше $300 000, Carnegie Hall передає на допомогу Україні.

Більше

XS
SM
MD
LG