Спеціальні потреби

Актуально

"Червоний голод" - війна Сталіна з українцями і українофобія спадкоємців СРСР

Російська еліта зараз вважає Україну загрозою так само, як і Сталін вважав Україну небезпечною для своєї влади, каже історик Енн Еплбаум, автор нової книги про Голодомор.

В інтерв’ю для "Голосу Америки" Еплбаум підкреслила, що повністю підтримує заклики на міжнародному рівні визнати голод 30-х років в Україні геноцидом.

Її книга "Червоний Голод: Війна Cталіна з Україною" (англ. Red Famine Stalin's War on Ukraine) стала приводом для нових дискусій про сталінізм, а також про коріння сучасної агресії Росії проти України.

З Енн Еплбаум у Лондоні розмовляв Богдан Цюпин
З Енн Еплбаум у Лондоні розмовляв Богдан Цюпин

Голос Америки: Чому Ви вибрали саме цю тему для своєї книги? Чому американцям, чи європейцям треба знати, що відбувалося в Україні у минулому сторіччі?

Енн Еплбаум: Насамперед, важливо знати, що хоча про це і розповідали раніше, насправді лише не так давно ми отримали доступ до архівів. Тобто ми отримали можливість показати процес вироблення рішень Сталіна. Ми змогли показати, що робила радянська міліція, і також ми здобули можливість використовувати величезні матеріали зі спогадів, зібраних за останні 20 років. З історичного погляду я вважала за потрібне зібрати усі ці дані в одному місці.

Але також я вважаю, що сьогодні дуже важливо розуміти історію України і її складних відносин з сусідом - Росією, яка тоді також, звичайно ж, була частиною Радянського Союзу, але сучасна Росія перебрала на себе спадщину Радянського Союзу і зараз там починають позитивно говорити про радянські часи. Дуже важливо розуміти відносини між цими двома країнами, і, я думаю, що розуміти їх неможливо без розуміння голоду і того, що відбувалося перед голодом.

Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й продовжувати політику Сталіна.

Я починаю свою книгу з подій 1917 року і це свідомий крок, щоб показати, що український рух за незалежність, який відкрито почався в часи революції в Російській імперії, був чинником історії. Голод частково був відповіддю на той рух. Це було намагання Сталіна знищити незалежну Україну, знищити саму можливість суверенної України. Він намагався це зробити кількома способами: як через винищення класу інтелектуалів, так і шляхом послаблення селянства.

Голос Америки: Оскільки в Москві зараз не відкидають самого факту голоду, то головна дискусія точиться довкола мети Сталіна: він проводив колективізацію і хотів придушити селян як клас, що не підтримував радянську владу, чи це були його дії проти України як нації?

Енн Еплбаум: Я вважаю, що відповідь на це питання: і перше, і друге. Я вважаю, що мав місце голод в межах країни. В Росії також люди вмирали від голоду так як і в інших регіонах тодішнього Радянського Союзу. Але, на додаток до цього, Сталін скористався нагодою голоду, коли колективізація зазнавала невдачі, щоби вдатися до особливих заходів проти України.

На тлі загального голоду у Радянському Союзі були конкретні окремі заходи і дії спрямовані й призначені спеціально проти України, що мали на меті знищити саме українське селянство і це було зроблено поряд з атакою на політичну та культурну еліту. Ці два аспекти не суперечать один одному. Вони відбувалися одночасно. Я вважаю, - це дуже важливо усвідомлювати, бо люди, які зауважують, що було недоїдання у багатьох регіонах СРСР не розуміють, що були особливі заходи і особливі умови спеціально в Україні, які були спрямовані проти України.

Голос Америки: Про які цифри жертв голоду в Україні ми ведемо мову? Чи можливо знати точну цифру?

Енн Еплбаум: Упродовж років група демографів вивчала дані з України, радянські дані, намагаючись встановити саме цю цифру. Вони дійшли висновку про 3,9, або 4 мільйони. Це - кількість людей, яких бракує - це люди, які на основі попередніх даних, мали б бути в результатах переписів населення, але їх там немає.

Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери, і люди які мали йти за ними також були знищені.

Частиною проблеми підрахунків стало те, що Сталін намагався знищити усі сліди, усі докази голоду вдаючись, серед іншого, до маніпуляцій результатами переписів, що проводилися кількома роками після голоду. Отже, офіційні радянські дані дуже погані, але історики, досліджуючи також місцеві і регіональні дані, отримали цифру близько 4 000 000 стосовно якої вони достатньо впевнені, і саме цю цифру я використовую у своїй книзі.

Голос Америки: Чи підтримуєте Ви заклики багатьох українців, які упродовж років домагаються міжнародного визнання тих подій в Україні геноцидом?

Енн Еплбаум: Я рішуче підтримую ці вимоги і вважаю, що коли користуватися будь-яким нормальним визначенням, що таке геноцид, так як його визначив Рафаель Лемкін, правник, який створив цей термін, то жодних питань стосовно того, що український голод був геноцидом немає. Це були цілеспрямовані дії, які мали на меті вбити мільйони людей чисто з етнічних і політичних причин. Я вважаю, що це ускладнилось через політичні аспекти довкола терміну геноцид і через те, як в ООН вирішили трактувати цей термін, ускладнивши його затвердження в міжнародному праві. Але я, безумовно, розумію, чому українці цього хочуть і я це дуже підтримую.

Голос Америки: Попри це є люди, які кажуть, що подібні зусилля забирають українську енергію у хибне русло, що це виглядає як змагання за те, хто постраждав більше в історії?

Енн Еплбаум: Знову ж таки, я розумію, чому люди цього прагнуть, чому вони вимагають визнання того, що відбувалося в минулому. Особливо з огляду на те, що голод так довго замовчувалися і його досі так багато людей заперечують. Але я згодна з головною думкою Вашого питання, а саме, що дуже важливо, щоб українці встановили позитивний фундамент для своєї національної тотожності. Я вважаю, що події останніх років показали, що це відбувається.

Важливо також, що суперечки стосовно геноциду, які донедавна в Україні були пріоритетними, зараз трохи згасли зокрема тому, що в українців так багато завдань на сьогодні. Їм треба розбудовувати свою країну, розбудовувати міжнародну репутацію. Вони хочуть, будувати її на основі того, що в Україні поважається закон, проводяться вільні дебати, що Україна може бути важливим гравцем європейської політики. Мені здається, що розмова трансформується. Я вважаю, що це добре. Проте я не вважаю ці речі змаганням. Так, я вважаю, що це треба пам'ятати як геноцид, але при цьому важливо для українців в основі своєї національної тотожності мати більш позитивну ідею, яка дивиться вперед.

Голос Америки: Що Ви думаєте про сучасні наслідки тих багатьох років гноблення в Україні. Лунають думки про те, що історія травмувала національну психологію, можливо навіть непоправно?

Енн Еплбаум: Я не вважаю, що щось може бути непоправним. Але, звичайно, правда, що наслідки терору такого як в Україні, через який пройшли також інші країни регіону, залишають слід. Як я вже згадувала, голод був не лише нападом на селянство. Водночас із голодом Сталін проводив кампанію терору проти Української еліти. Фактично національна еліта була винищена. То були люди, які намагалися творити Україну в часи російської революції, люди, які були лідерами. Після тих винищувань українці стали більш обережними. Люди були залякані.

Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість існування України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери. Люди, які мали йти за ними також були знищені. В результаті ми маємо Україну, яка зараз відроджує свою національну еліту. А на це потрібен час.

Голос Америки: Очевидно, що і Росія є частиною тієї історії, а зараз ми бачимо що у Росії є очевидне бажання виправдати скоєне Сталіним. Чи справді це небезпечно, чи росіянам треба дозволити робити зі Сталіним те, що вони хочуть?

Енн Еплбаум: Важливо пам'ятати, що Росія не мусила бути спадкоємицею Радянського Союзу. Російська держава, яка існує зараз, могла проголосити себе чимось іншим, новим, дистанціюватися від радянської спадщини і тоді такої дискусії не було б. Але факт полягає в тому, що сучасна російська еліта вирішила продовжувати радянську історію та зробити себе спадкоємицею Леніна й Сталіна. Це означає певне продовження і певне схвалення того, що відбувалося: тих ідей терору й панування, що стоять за ними. Я вважаю, що це дуже серйозна зміна, дуже негативна і вона дуже турбує.

Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й розбудовувати політику Сталіна. Я дійсно вважаю, що сучасна російська еліта, до речі, - це не має нічого спільного з Росією як з нацією, чи з російським народом, але сучасна російська еліта вважає Україну загрозою для своєї влади так само, як Сталін вважав Україну загрозою для своєї влади. Чому Сталін влаштував голод? Тому що він остерігайся української селянської революції. Тому що він боявся, що Україна буде протидіяти його пануванню. Він боявся, що суверенітет України був би загрозою цілісності Радянського Союзу.

Російська еліта також вважає, що Україна як європейська країна, де панують принципи закону і свобода слова є загрозою для влади сучасної російської еліти. Бо їхня влада базується на олігархічній системі, і вони не хочуть, щоб росіяни зробили те, що зробили українці. Вони бачать Україну як ідеологічну загрозу. Розглядати Україну як загрозу, а не як в сусіда, партнера в торгівлі як потенційного друга і союзника - це радянська традиція. Вона походить з Радянського Союзу. Я хочу повторити, що в цьому немає потреби. Немає нічого природнього у ворожості між Росією та Україною. Ці країни таки мають багато спільного в історії і культурі, і можуть поділяти позитивну історичну спадщину. Обидві країни можуть разом позбуватися спадщини сталінізму замість того, щоб приймати її.

Голос Америки: Чи згодні Ви з тим, що Захід частково несе відповідальність бо, можливо, штовхнув росіян до ситуації, в якій вони підтримують дії теперішньої російської еліти? Адже у 90-х роках були великі надії на те що Росія стане частиною міжнародної спільноти, заходу, Європи. Чимало росіян зараз дивляться на дев'яності роки як на часи руїни і на Путіна як на керівника, який вибрав правильний шлях?

Енн Еплбаум: Політика заходу щодо Росії з часу розвалу Радянського Союзу полягала у тому, щоб залучити Росію у західні інституції. Росію запросили у багато з тих інституцій. Я дивлюся на історію останніх 20 років трохи по іншому. А саме так, що російська еліта прийшла до влади і побачила західні інституції як загрозу, і вирішила повернути курс Росії у протилежний напрямок.

Я досі вважаю, що для більшості росіян було б корисно інтегруватися з Заходом. Я досі вважаю, що Росія була б більш успішною і більш щасливою країною, якби вона була інтегрованою з Заходом замість того, щоб протистояти Заходу. Сучасній російській еліті вигідно подавати Захід як ворога. Також вони розглядають деякі деякі західні ідеї, котрі асоціюються тепер з Україною, як загрозу для себе. Вони не хочуть свободи слова, не хочуть демократії, не хочуть справжнього капіталізму. Їх влаштовує кумівський капіталізм. Вони обрали цей шлях свідомо, бо він допомагає їм залишатися при владі.

Голос Америки: А в чому полягав би інший шлях, у відмові від радянських “демонів”? Чи мусить Росія пройти через процеси, через які проходила пост-нацистська Німеччина і відверто дистанціюватися від темних сторінок історії?

Енн Еплбаум: Пам'ятайте, що був момент, коли Росія відкривала своє минуле і починала дистанціюватися. В Росії в останні 20 років були дискусії і про радянську історію, і про радянську спадщину. Російська еліта свідомо припинила ті дискусії. Російські архіви були відкриті. Я сама там не раз працювала. А потім було схвалене рішення закрити їх. Причини того рішення політичні. Результати того політичного рішення, на мою думку, негативні. Я справді вважаю, що треба було б продовжувати освітню роботу, продовжувати публікації і дослідження, які проводили в 90-х роках та на початку двотисячних. Ці процеси були корисні для нового покоління росіян, які інакше нічого б не знали про своє минуле.

Голос Америки: Зараз багато говорять про інформаційні і пропагандистські війни. Ви написали кілька успішних книг про історію тієї частини світу. Чи вважаєте Ви себе учасницею якоїсь війни?

Енн Еплбаум: З мого боку було б зухвало вважати себе частиною якоїсь війни, чи навіть політичних процесів у регіоні Центральної і Східної Європи. Я - історик і журналіст. Я не вважаю себе учасницею війни. Також важливо сказати, що я зовсім не вважаю опис історії, написання книг на основі архівів і реальних матеріалів зброєю, чи перетворенням минулого на зброю. У своїх книгах я намагаюся з'ясувати, що саме відбувалося. Тоді люди можуть про це дискутувати. Але я не вважаю написання книг з історії політичною діяльністю.

Голос Америки: Але чи може історія використовуватися для політики і чи не намагаються переписувати історію з політичною метою?

Енн Еплбаум: Історію завжди можна політизувати. Останні 30 років я спостерігаю за Росією. Я працювала в Росії, вивчаючи російську історію і радянську історію. Я бачила той момент, коли вона стала політизованою. Ще недавно в архіви можна було вільно заходити й виходити. Можна було дискутувати з російськими істориками дружньо. Можна було писати історичні книги і бути частиною нормальних дискусій, дебатів. А потім настав момент, коли Путін просто вирішив припинити це. Він вирішив політизувати історію та заявити, що історія є основою політики. Він змінив сутність дискусій. Я не думаю, що це було рішення істориків. Це було політичне рішення.

Голос Америки: Але і на Заході можуть бути історики, чи в інших країнах, які обирають такий шлях.

Енн Еплбаум: Завжди були і є гарні історики, і погані історики. Завжди були люди, які писали з політичних міркувань. Але, на мою думку, важливо перейматися, коли політики використовують історію і маніпулюють нею для виправдання своїх сучасних дій.

Голос Америки: Що ще би Ви хотіли додати про свою книгу?

Енн Еплбаум: Моя книга - це книга історії голоду, але історії голоду у широкому сенсі. Вона починається з 1917 року з часів національної української революції, яка відбувалася одночасно з більшовицькою революцією в Росії. Голод став результатом подій, що розгортались протягом приблизно 20 років. Починаються вони з війни з більшовиками, що відбувалося у 17-19 роках. Це показує, що Україна була проблемою для більшовицької держави від самого початку. Українська національна тотожність, ідеї незалежності лякали Москву від самого початку. Коли Сталін вирішив проводити колективізацію в 1929 році, він та його підлеглі передбачали можливість повстання в Україні. Вони про це писали раніше.

Одразу після початку процесів колективізації вони пильно приглядатися до можливих ознак такого повстання. Голод, який вразив цілий Радянський Союз, став для Сталіна нагодою. То був момент, коли він міг назавжди позбутися української проблеми. Це була цілеспрямована політика створення голоду, а не результат хаосу, чи несприятливої погоди. Загони активістів в Україні заходили в оселі і забирали їжу. Потім довкола України були створені кордони. Утекти не можна було. Це призвело до голоду, і це були навмисні дії спрямовані на те, щоб убивати людей і викоренити проблему України. Водночас ударів зазнавала культурна й політична еліта України, яка також була знищена в результаті масових арештів і масових убивств, які почалися приблизно в той час і закінчилися через рік - два. Отже це був набір продуманих рішень, щоб викорінити проблему, яка на їхню думку існувала впродовж 20 років.

Голос Америки: Чи варто нам згадати про дискусію, що спалахнула після однієї з рецензій вашої книги, опублікованої у британській газеті Guardian. Чому на вашу думку виникла проблема?

Енн Еплбаум: На заході існувала течія, яку упродовж багатьох років називали ревізіонізмом. Група істориків на Заході вважала, що Радянський Союз то була просто особлива держава, але відкидали твердження про її тоталітарність. Процеси у Радянському Союзі вважали одним із шляхів модернізації і нічого поганого у тому не вбачали. Аргументи прихильників цієї течії були перекреслені, коли відкрилися радянські архіви. Тоді ми побачили факти організованого владою терору.

Ми побачили свідчення величезної кількості жертв не лише українського голоду, але і терору 37-38 років, ГУЛАГу. Все це було підтверджено. Чимало тих істориків змінили свої погляди, або змінили свою думку і почали вести аргументи трохи інакше. Але, звичайно, такі люди ще залишилися, і вони будуть заперечувати деякі елементи в моїй книзі, або принаймні заперечувати ідею, що Радянський союз був тоталітарною державою.

Голос Америки: Один з відомих британських істориків у Лондоні, відомий комуніст, колись визнавав що його однодумці не могли і не хотіли вірити у свідчення багатомільйонних жертв у Радянському Союзі. Чи такі люди ще є?

Енн Еплбаум: Віра чи намагання вірити у те, що у комунізмі було щось позитивне, і що ми можемо з цього взяти якісь уроки існувала у багатьох країнах світу й на Заході також. Представники лівої частини спектру політичних переконань у Британії, Німеччині та в інших країнах хотіли бачити в Радянському Союзі щось позитивне і вони були розчаровані, навіть шоковані кожного разу, коли проявлялися негативні сторони. Ми знаємо, як були шоковані люди в 1956 році, як вони були шоковані, коли опублікували роботи Солженіцина, і залишилися люди, які також дуже засмучені тим, що ми дізналися з радянських архівів. Я вважаю, що таких людей щораз менше, і думаю, що такі переконання зараз дуже рідкісні, проте кілька таких істориків і журналістів є. Вони досі не хочуть чути про негатив, бо у них були інші надії стосовно ідей комунізму.​

Дивіться також: Як реінтегрувати охоплений війною Донбас - інтерв'ю з аналітиком Віталієм Сизовим.

Як реінтегрувати охоплений війною Донбас - інтерв'ю з аналітиком Віталієм Сизовим. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:18 0:00




Всі новини дня

Як війна вплинула на українську економіку та що потрібно для її відновлення. Відео

За прогнозами Світового банку, економіка України цьогоріч впаде на 35%. Ірина Соломко дослідила, як війна вплинула на українську економіку, і скільки часу та грошей потрібно на її відновлення.

Притулок для українських біженців в Каліфорнії: історії переселенців. Відео

Притулок для українських біженців в Каліфорнії: історії переселенців. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:25 0:00

Для вимушених переселенців з України у каліфорнійському окрузі Оранж організували спеціальний притулок. Про те, як там живуть родини із Запоріжжя, Слов'янська, Києва та Криму дізнавалась Христина Шевченко.

Реакції учасників Варшавського безпекового форуму на військові успіхи України. Відео

Які оцінки ходу війни дають учасники Варшавського безпекового форуму, що пропонують робити, аби запобігти потенційній ядерній загрозі від Росії – подробиці від Мирослави Гонгадзе, яка стежила за усіма головними подіями Безпекового форуму у Варшаві.

Успіхи України свідчать, що Росія програла війну за мобілізацію. Екс-глава ЦРУ Петреус та інші експерти про хід війни

Нацгвардія України стріляє з гаубиці D-30 у російські сили на Харківщині, 5 жовтня. REUTERS/Vyacheslav Madiyevskyy

"Українські успіхи надзвичайно вражають і вони відображають дуже сувору реальність для Росії. Вона полягає в тому, що Росія програла війну за мобілізацію", - заявив у коментарі для Голосу Америки Девід Петреус, генерал армії США у відставці та колишній директор ЦРУ під час Безпекового форуму у Варшаві.

"Часткова мобілізація призвела до того, що з Росії виїхало більше чоловіків, ніж пішло до призовних пунктів
Девід Петреус

За словами колишнього високопосадовця, перемоги України зумовлені, зокрема, успіхами армії у використанні західного озброєння.

"Україна із самого початку досягла значно кращих результатів у вербуванні, навчанні, оснащенні, організації та застосуванні військових сил, ніж Росія. Вагому роль, авжеж, відіграла підтримка України Сполученими Штатами, через зброєю та боєприпаси на загальну суму у 17,5 мільярдів доларів, а також постачання інших країн НАТО та Заходу. Україна показала чудові результати у використанні цієї допомоги, і тому вони перемагають на полі бою", - пояснив генерал Петреус у коментарі для Голосу Америки.

Також на думку Петреуса нинішню динаміку українських перемог навряд чи вдасться зупинити.

"Ядерна зброя Росії найефективніша, коли вони її не використовують. Саме факт загрози змушує усіх вагатися
Бен Годжес

"І українці продовжать перемагати на полі бою, тому що ця реальність, яку я описав, ця нова динаміка - незворотня. Я не можу собі уявити буквально нічого, що Росія могла би зробити. Часткова мобілізація призвела до того, що з Росії виїхало більше чоловіків, ніж пішло до призовних пунктів. Не зрозуміло, чи вони навіть спроможні навчити та належним чином екіпірувати цих людей. Вони стануть гарматним м’ясом", - наголошує Петреус.

Ядерну загрозу від РФ потрібно сприймати серозно, однак використання цього арсеналу проти України стане нищівним ударом в першу чергу для Москви. Такої думки дотримується інший учасник Безпекового форуму у Варшаві американський генерал у відставці Бен Годжес.

Девід Петреус, генерал армії США у відставці та колишній директор ЦРУ під час Безпекового форуму, в столиці Польщі, Варшаві. 4 жовтня 2022. (AP Photo/Michal Dyjuk)
Девід Петреус, генерал армії США у відставці та колишній директор ЦРУ під час Безпекового форуму, в столиці Польщі, Варшаві. 4 жовтня 2022. (AP Photo/Michal Dyjuk)

"Я вважаю, що ядерна зброя Росії найефективніша, коли вони її не використовують. Я маю на увазі, що саме факт загрози – це те, що змушує всіх інших вагатися щодо певних дій. Ми по суті стримуємо себе через занепокоєння щодо того, що може зробити Росія. Ось що я маю на увазі, коли кажу, що російська ядерна зброя найефективніша, коли її не використовують. Як тільки вони її використають, усе буде закінчено. Тоді їх розчавлять", - пояснив Годжес Голосу Америки.

Також, за словами колишнього командувача Сухопутних сил США в Європі, Вашингтон має дати чіткий сигнал Росії про наслідки використання ядерної зброї.

наші сигнали мають бути спрямовані не стільки до Путіна, скільки до його оточення, до тих, хто найбільше втратить або має що втрачати
Бен Годжес

"Я вважаю, що найкращий спосіб уникнути такої ймовірності (ред. використання РФ ядреної зброї) - це робити те, що ми вже робимо, - чітко дати зрозуміти, що ми не потерпимо такого кроку. Буде відповідь, буде ціна, і вона буде нищівною. Тому наші сигнали мають бути спрямовані не стільки до Путіна, скільки до його оточення. До тих, хто найбільше втратить або має що втрачати, якщо вони мають надію жити після Путіна. Якщо у них є якась надія на будь-яке повернення до нормального життя, вони подбають про те, щоб він не використав ядерну зброю", - вважає Годжес.

Однак, успіхи на полі бою залишають за собою тисячі нерозкритих воєнних злочинів у звільнених від російської армії українських містах - наголосив генпрокурор України Андрій Костін.

потрібна дуже тісна співпраця з партнерами з точки зору отримання розвідувальної інформації
Андрій Костін

"Зокрема, в Маріуполі ми не знаємо точної кількості загиблих мирних жителів під час активної фази війни та під час окупації. Ми розуміємо, що це можуть бути десятки тисяч цивільних осіб. Але ми також знаємо, що багато з цих доказів було знищено, росіяни спалюють тіла вбитих і закатованих людей. Через це нам також потрібна дуже тісна співпраця з партнерами з точки зору отримання розвідувальної інформації, яка може нам допомогти. Мова йде про інформацію із супутників, яка допоможе нам відновити деталі кожного воєнного злочину, скоєного Росією на українській території", - розповів Голосу Америки генпрокурор.

Росія продовжує називати свою повномасштабну війну в Україні "спецоперацією".

Варшавський безпековий форум тривав 4-5 жовтня. У перший день форуму народу України вручили нагороду "Лицар Свободи" за протистояння російській агресії. Від імені народу України нагороду отримала перша леді Олена Зеленська.

Дивіться також: В окупованому Криму мобілізують кримських татар.

В окупованому Криму мобілізують кримських татар. СТУДІЯ ВАШИНГТОН
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:58 0:00

Найбільший корабель США прямує на північ Атлантики, на тлі загроз, що створює РФ 

Фото ВМС США, корабель "Джеральд Форд"

Найновіший і найсучасніший авіаносець Сполучених Штатів розпочав свій перший перехід на тренування із союзниками та патрулювання у відкритому морі Атлантики на тлі зростання напруженості в усьому світі.

Корабель США Gerald R. Ford прибув до північної Атлантики у вівторок. Він є головним кораблем авіаносної ударної групи, яка включає шість кораблів з країн НАТО, кілька військових кораблів США та підводний човен.

«Ми збираємося використовувати всю Атлантику для навчань, — сказав журналістам перед дислокацією капітан ВМС Пол Ланзілотта, командир корабля. - Ми збираємося виконувати практично всі наявні завдання військово-морської авіації».

«Найбільший і найкрутіший військовий корабель Америки», як його називають ВМС, включає майже два десятки нових технологій, має повністю перероблену кабіну польоту, що дозволяє йому здійснювати на 30% більше рейсів, ніж іншим кораблям США.

Серед нових технологій атомного авіаносця — абсолютно нова радарна система для виявлення загроз і електромагнітна система запуску літаків (EMALS), яка використовується для катапультування літаків з корабля. Старіші американські авіаносці використовують парові катапульти, які потребують значного простору на судні для паропроводів, повернення конденсату та прісної води, необхідної для виробництва пари.

USS Ford є найбільшим військовим кораблем у світі, тоннажністю 112 000 тонн, що на 12 000 тонн більше, ніж авіаносці класу «Німіц», і на 32 000 більше, ніж третій за величиною військовий корабель у світі: новий китайський авіаносець «Фуцзянь».

Завдяки суттєвій модернізації та автоматизації, для керування кораблем потрібно приблизно на 600 моряків менше, ніж авіаносцям класу «Німіц». Очікується, що ця зміна заощадить мільярди доларів протягом 50 років служби корабля.

Поточна ударна група корабля включає війська з Канади, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Швеції, Іспанії та Сполучених Штатів. За даними ВМС США, це найбільша демонстрація сили партнерства в Атлантиці з часів Другої світової війни.

Ланзілотта сказав, що перехід в північній Атлантиці слугуватиме підготовкою до більш тривалої дислокації наступного року. За словами віце-адмірала Дена Дваєра, командувача Другого флоту США США, корабель також візьме участь у навчаннях з протиповітряної оборони, інформування про морську територію, морських ударів на далекі відстані, розподілених морських операцій, навчань з боротьби з підводними човнами, а також військово-морської інтеграції.

«У цій сфері стратегічної конкуренції ми більше не можемо вважати, що географія забезпечує нам захист і протистояння, які ми мали в минулому», — сказав Дваєр.

Це розгортання відбулося через сім місяців після того, як Росія незаконно вторглася в Україну, і лише через кілька тижнів після того, як президент Росії Володимир Путін закликав мобілізувати ще 300 000 військових, щоб протистояти великим втратам на полі бою.

За словами Брюса Джонса, професора-консультанта Стенфордського університету та директора проекту Інституту Брукінгса з міжнародного порядку та стратегії, незважаючи на те, що дії Москви в Україні зосереджені на сухопутних силах, військово-морський флот Москви залишається ризиком.

«Ми спостерігали значне зростання військово-морської активності Росії в Арктиці перед вторгненням до України. Тому Північна Атлантика є дуже важливим місцем, де нам доведеться стримувати Росію», — сказав він Голосу Америки.

Джонс вказує на можливу диверсію на газопроводі Nord Stream у Чорному морі як на приклад типу агресії, на яку можуть бути здатні російські військово-морські сили.

«Можливо, ми входимо у більш небезпечний період, тому що Росія цілком може прагнути до ескалації конфлікту за межі України, оскільки ситуація в Україні погіршується для нього [Путіна]», — сказав він «Голосу Америки».

Авіаносці використовуються як плавучі рухомі авіабази, які забезпечують повітряне прикриття для кораблів у морі та наступальні можливості по всьому світу, як, наприклад, коли авіаносці використовувалися для нанесення авіаударів проти Ісламської держави.

Мелані Сіссон, науковий співробітник із зовнішньої політики Інституту Брукінгса, сказала, що авіаносії слугували «хребтом для Сполучених Штатів з точки зору демонстрації сили», а є символом відданості США союзникам по всьому світу.

USS Ford — перший корабель нового класу авіаносців за понад 45 років. Очікується, що головний корабель авіаносців класу "Німіц", USS Nimitz, буде виведено із використання після остаточного розгортання в найближчі місяці.

Через проблеми з інтеграцією нових технологій і дизайну USS Ford відставав від графіка і перевищував бюджет на мільярди доларів.

Більше

XS
SM
MD
LG