Спеціальні потреби

Актуально

Андрій Хливнюк – про «Калину», пробудження української нації та закінчення війни. Ексклюзивне інтерв'ю

Андрій Хливнюк, соліст гурту "Бумбокс" і тероборонець

У той час, коли до Києва наближалися російські війська, соліст гурту "Бумбокс" і тероборонець Андрій Хливнюк виконав пісню «Ой, у лузі червона калина» акапело на порожній Софійській площі. За лічені дні відео розлетілося світом. Про культурне значення цієї пісні, об’єднання українців і незворотні зміни суспільства Мирослава Гонгадзе поспілкувалася із Андрієм Хливнюком у Києві.

Андрій Хливнюк: Це було от там от, бачиш де лайт-бокс стоїть. Ми їхали машиною і сперечалися про акустику. Тут було порожньо, всі чекали вже інвейжн [вторгнення – ГА]. Я їхав, показував як працює акустика в відбитті будівель і площі на прикладі повстанської пісні. Але звичайно, я трошки лукавлю, я знав що з цього буде, просто я не знав, що буде аж такий масштаб. Відчуття було в повітрі, що ми згуртувалися, але все одно був якийсь момент, коли потрібен якийсь поштовх [для того, щоб зрозуміти - ГА], що ми всі разом, ми тут; що ми не покинемо той мірнячок [мирне населення – ГА], який тут полишався, і будемо змагатися за місто, і свою країну. Ми не єдині, таких багато – «Доброго вечора, ми з України», «Русский корабль».

Мирослава Гонгадзе: Але твій спів підняв світ, і це дуже важливо.

АХ: Так, для мене це дуже важливо, ба більше це дало [мені – ГА] той момент якогось прозріння та можливості для того, щоб я зараз не переживав, що я не є частиною надходження коштів на гуманітарну допомогу. Всі люди в світі, які слухають цю пісню, royalties [гонорари – ГА] від неї йдуть на «War Child» [«Дитина війни» - благодійна організація – ГА]. Коли ідеш захищати своїх дітей, родину, і країну, ти рятуєш їх майбутнє. Як мінімум, кожен твій день такої роботи, зменшує кількість їх потенційних днів цієї роботи.

МГ: Ти отримав поранення, що це було?

АХ: Це було форсування річки Ірпінь при зачистці Ірпеня. Наш підрозділ повинен був підсилити і підсилив сили захисту Києва і зачищав, разом з іншими різними підрозділами Збройних Сил та поліцейськими підрозділами, від ворога в околиці Києва. Зараз я вже аналізую, що ворог був тут, біля воріт столиці, але серед захисників в повітрі не було відчуття поразки.

МГ: Ти говориш, що це було, ніби це вже закінчилось, але воно ще не закінчилось.

АХ: Це ще не почалось, це тільки початок. Багатьом людям тут здається, що війна відкотилася на Схід і ми можемо про щось говорити. Це не так, три дні тому були прольоти і прольоти [тривають – ГА] постійно, фашисти кидають ракети куди завгодно. Це треба розуміти і перебудувати все своє життя. Ми як в дикому полі як колись в 1648-му, ми завжди мусимо бути озброєні. Коли станеться перемога, всі будуть радіти і видохнуть, але жити, очікуючи на неї, можна просто з глузду з’їхати. Навіщо така травма. Просто треба розуміти, що зброя – це як була викрутка в хаті, мікрохвильовка, і от для знищення тарганів є ще один засіб. Зброя, такмед [тактична медицина – ГА], броня, постійне навчання для дітей та один одного як з цим безпечно поводитись, та як цим користуватися. Як кажуть американці, це ще один basic skill [базовий навик – ГА].

МГ: Зараз вся медійна кампанія налаштовує людей, що ось війна закінчиться і прийде норма. Ти мені зараз кажеш і я відчуваю, що норми не буде.

АХ: Це нова норма. Добре, що їм транслюється меседж, що війна скінчиться. Вона ж колись скінчиться - через рік, десять, сто, але скінчиться. Так було і так буде. Тримати людей у постійній напрузі – уяви, яка це кількість серцево-судинних захворювань і ще чогось. Неможливо не спати постійно, турбуватись, перейматись. І що я збагнув і що я побачив – ти питаєш, як змінилося моє життя. Дуже велика різниця між людьми, які живуть обороною і людьми, які намагаються абстрагуватися від неї. Різниця заключається в наступному: ті, хто обороною живуть – вони діють, не емпатують, і розмовляють між собою, що в нас ще буде час оплакати, переживати, турбуватися. Зараз треба діяти, в ось цей час, коли треба не плакати і страдати «ой біда, ой мамо, війнонька, ой Господи, люди гинуть». Ні, треба робити так, щоб найменшою кількістю втрат, ми досягли найбільшого результату - звільнити повністю всю Україну від ворога. А потім - будь ласка. Татуювальники і психотерапевти піднімуться сильно, вони будуть такі як pimp [людина, що нелегально заробляє гроші та вдягається у екстравагантне вбрання – ГА], всі будуть ходити в леопардових костюмах.

МГ: А ти ким будеш, тоді?

АХ: Я залишуся собою. Зверни увагу, як трансформувала нова реальність суспільство.

МГ: Однозначно, я якраз хотіла тебе про це спитати – як ти бачиш, яка відбулася трансформація вже сьогодні?

АХ: Я - як консолідаційний наркоман. Мені хочеться ще більшої консолідації суспільства. І після війни теж. Швидкі реформи - тільки зараз. Недоліки ці всі, бюрократію – це все ми мусимо знаходити в собі сили змінювати. Ми мусимо зрозуміти, що тепер якась електоральна частина буде з досвідом бойовим, як так зробити, щоб ці всі люди не тільки мали PTSD [посттравматичний стресовий розлад - ГА], або швидше його позбулися, а треба усвідомити, що можливо буде наш Eisenhower [Дуайт Ейзенхауер - ГА], можливо в нас з’явиться наш Маршалла План, але для цього багато треба зробити. Ми воюємо за те, щоб не стати частиною концтабору і щоб не використовували нас і наших дітей як гарматне м’ясо у наступних кампаніях імперських. (…) Скільки нам – тридцять років. Тисячолітній культурі тридцять років, що це значить? Я маю надію на євроінтеграцію, реформи під наглядом [Європейського Союзу – ГА]. Якщо ми говоримо і декларуємо цінності, що ми хочемо бути частиною цивілізованого світу, мабуть це говорить і про те, що ми мусимо [діяти – ГА]. Знаєш цей жарт майданівський, якщо Україна – це Європа, то, тоді, виходить, що і Європа – це Україна.

МГ: Як взагалі ти бачиш закінчення цієї війни?

АХ: Дуже просто. Окупаційний контингент або тікає, або вмирає, виплачуються репарації, жорсткий візовий режим – до речі, вітаю тебе, нарешті це сталося, тридцять років [очікування – ГА], і на якісь покоління забуваємо про цю недоімперію.

МГ: А як ти бачиш ситуацію з сусідами – що буде з Білоруссю, що взагалі буде з Росією?

АХ: Мені по-барабану, що вони захотять з собою зробити, це їх конкретна проблема та справа, і в цьому різниця між нами. Я не хочу давати поради іншим народам і як будь-яка нормальна людина не приходить в інший будинок зі своєю іконою і не починає розказувати, як їм жити. Хай живуть як хочуть, просто від нас відлізуть.

МГ: Слухай, а в тебе зараз відчуття творчості, натхнення з’являється чи ти просто вкопуєшся?

АХ: Ми їмо, спимо, працюємо, зараз я не встигаю просто відповідати всім людям в месенджерах усіх, не те, що щось писати. Для того щоб писати – треба працювати над цим, ти мусиш бути один або з колегами своїми і ви мусите пірнути в той процес, і це не швидка штука. Я не мультизадачна людина, робим це – значить робим це і все. Але, може, воно накопичується, так буває в мене іноді, що накопичується матеріал, на якийсь hard disc [жорсткий диск - ГА] записується і потім буде якийсь салют ідей, але побачим, куди поспішати.

МГ: Ще трошки про музику. Зараз українські плей-листи дуже специфічні. Зрозуміло, що все про війну, але вони такі hard [складні - ГА]. В тебе є якесь відчуття про зміну смаків суспільства?

АХ: Так, зараз хвиля величезна протестного націоналізму і це нормально.

МГ: Тебе це тішить?

АХ: Тішить, але мені все-таки хочеться глибшого діалогу артиста з собою і, все-таки, виховної якоїсь функції.

МГ: Ще одне про світ взагалі. Україна так вистрелила – війна, жахи, але це ж просто неймовірно, такого не можна будо очікувати декілька років тому взагалі. Це зрозуміло для тебе, що світ так повстав за Україну?

АХ: А чому, ти думаєш, «Калина» так всіх збентежила? Її ж знали всі з дитинства, кожен з нас. Може ми не вкладали сенс, але ми її знали, вона у нас була в крові – що ми воїни, нація вільних людей. Це було нормально, коли вистроїлися черги, повна площа людей, які кажуть «зброя, давайте зброю, швидше, ворог іде». Вони не кажуть куди тікати і що робити, вони кажуть – бігом, по спрощеній процедурі. Це було і можна було цим пишатися. І зараз є чим пишатися. Воюють героїчно хлопці. Пацани курять під вогнем, стоячи в повний зріст деякі. Я їду, бачу їх в капсулі своєї чи в якомусь пікапі. Воно все горить і гупає, а пацани курять і підморгують. Звісно, є дуже різні ситуації – хтось вперше потрапив під обстріл і страшно. Всім страшно, але яка сила духу, як воюють татусі і дідусі, як наче він пішов на город картоплю вибирати. Без адреналіну і емоцій, просто роблять справу і все. Це щось неймовірне. Без повітряної підтримки, снайперу ззаду, якихось спецпризначенців збоку, просто беруть баломбу велику, йдуть і палять ту броню, яка на них пре. Це з чим там можна порівняти це відчуття?

МГ: Як би ти історично назвав цей період в Україні?

АХ: Це як наче прокинутися з летаргічного сну. Це пробудження. Це повернення до змагань за те, щоб бути самими собою, і ці змагання тривають століттями. Тільки сьогодні не просто змагання когось з невеличкої частки, якихось прозрівших людей, це змагання величезної нації. Це вже не просто народ в кайданах, це країна, визнана в усьому світі, це величезна сорокамільйонна країна. Безумовно, це пробудження.

МГ: Це повернення, про яке ти говориш, остаточне? Це повернення без повернення?

АХ: Я не знаю що це, можливо, це перегони. Я сподіваюсь, що ми вивчили помилки 18-20-х і помилки 45-го року. Я просто на це сподіваюсь і в це вірю. Я не хочу дуже сильно, щоб Іванко мій носив цей «комок». Я хочу, щоб ті, що втекли, знайшли собі інше краще життя закордоном або повернулися. Але я не хочу, щоб наступне покоління дізналося, що таке війна. Мені здається, що в нас є великий шанс, як у суспільства, закінчити це вже раз і назавжди. Просто не мати більше ні меншовартості цієї рабської, не шукати собі метрополій більше. Врешті-решт, стати самодостатніми.

Всі новини дня

США не надавали Україні зброї, яка могла б досягнути аеропорту в Криму – високопосадовець Пентагону

Аеропорт «Саки» в окупованому Росією Криму

Серед американських поставок зброї в Україну не було такої, яка могла б досягнути аеропорт «Саки» в Криму, сказав високопосадовець Пентагону.

Під час брифінгу у п’ятницю виокопосадовець Міністерства оборони США заявив, Україна не отримувала зброї, яка могла б досягнути військовий аеропорт «Саки» в Криму, але він додав, що вибух у Саках «мав значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал».

«Я не маю відповідей на питання про те, що сталося в Саках, єдине, що я можу сказати, що це не були ATACMS, бо ми не надавали їх Україні, але, як відомо, це мало досить значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал», – сказав чиновник Пентагону.

Американський оперативно-тактичний ракетний комплекс стріляє балістичними ракетами до 300 кілометрів дальності.

Міністерство оборони Росії заявило 10 серпня, що на території аеродрому «Саки» сталася детонація кількох авіаційних боєприпасів. Державне агентство ТАСС з посиланням на джерело у Міноборони Росії повідомило, що причиною вибухів стало порушення вимог пожежної безпеки.

На аеродромі, де базувався полк літаків-винищувачів до складу якого входили літаки, які завдавали ракетно-бомбові удари по території України, синхронно відбувалося два вибухи.

Військові експерти припускають, що вони могли статися внаслідок обстрілу випущених Україною ракет.

Україна публічно не взяла на себе відповідальність за напад і не повідомила, як саме він був здійснений.

Як «Голос Америки» повідомляв раніше, на думку деяких експертів, з якими говорили західні ЗМІ, вибухи в Криму були, ймовірно, спричинені використанням українськими силами балістичних ракет малої дальності «Грім-2» українського виробництва, або неідентифікованої західної системи чи модифікованих літальних апаратів без екіпажу (БПЛА) з боєприпасами.

Колишній командувач збройних сил США в Європі генерал Бен Годжес заявив, що «немає абсолютно жодного сумніву, що вибухи були спричинені не випадковою детонацією, а за атакою стояли українські сили або диверсанти».

Британська розвідка повідомила, що, за її даними, російська армія втратила щонайменше вісім військових літаків – щонайменше п’ять винищувачів-бомбардувальників Су-24 і три багатоцільові винищувачі Су-30 майже напевно були знищені або серйозно пошкоджені в результаті вибухів, мовиться у повідомленні розвідки, яке вранці 12 серпня опублікувало Міністерство оборони Великої Британії.

«Втрата восьми бойових літаків становить незначну частку від загального парку літаків, доступних Росії для ведення війни. Але в основному Саки використовувалися як база для авіації Чорноморського флоту Росії. Спроможність морської авіації флоту зараз значно знижена», – мовиться у поідомленні.

Також у п’ятницю українські військові заявили, що їхня артилерія влучила в російський склад боєприпасів біля Каховського мосту, ключового мосту на півдні країни. Речниця військових південного напрямку додала, що тепер Україна має можливість вразити майже всі лінії постачання Москви в окупованому регіоні.

Російської реакції поки не надходило. Агентство Reuters, яке передає слова української заяви, сказало, що не може незалежно її підтвердити.

«Жертв російської окупації було б менше, якби українці знали свою історію» – В'ятрович

Група школярів навколо виставки фотографій в’язнів ГУЛАГу та жертв Великого терору, яка проходила в галереї Tate Modern. Виставка «Червона зірка над Росією» в Лондоні,  7 листопада 2017 року була присвячена сторіччю Жовтневої революції . (AP Photo/Kirsty Wigglesworth)

Опір, який чинить сьогоднішня Україна, для багатьох іноземців був несподіваним. Однак для тих, хто знає історію українського руху опору середини минулого століття, нинішня війна Росії проти України, показала багато знайомого. Дослідники вказують на подібність методів пропаганди, операцій зі залякування та приборкання українців. Розширити ці знання, дізнатися більше безпосередньо з документів незабаром зможуть і англомовні читачі.

Книжка під назвою «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» нещодавно надійшла у передпродаж в Канаді. Її видало університетське видавництво McGill-Queen's University Press .

Співавтором цієї збірки перекладених архівних документів є український історик Володимир В’ятрович. Екс-директор Архіву Служби безпеки України, відомого як «архіви КДБ», колишній перший голова Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат України та боєць територіальної оборони, В'ятрович розповів Голосу Америки про свою роботу над проектом.

Володимир В’ятрович: Це, мабуть, один з найтриваліших моїх видавничих проектів, який почався ще 10 років тому, коли я працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, а перед тим працював директором Архіву Служби безпеки України.

І саме в цьому архіві я побачив величезну кількість документів які збирали радянські спецслужби про розвиток, становлення і боротьбу українського повстанського руху.

Це – найбільша колекція, яка дає можливість зрозуміти історію повстанського руху 1940–50-х років. Коли я вже працював півроку у Сполучених Штатах Америки, я побачив як мало первинних джерел з історії Української повстанської армії Організації українських націоналістів доступні для західних вчених, як мало вони використовуються.

Це – найважливіші документи структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з повстанським рухом

Відтак виникла ідея яку ми опрацювали з Любомиром Луцюком, зробити свого роду хрестоматію, тобто набір найважливіших документів з історії ОУН та УПА та боротьби проти УПА з боку НКВД протягом 1940–50-х років.

Вийшла велика книжка, вона забрала у нас багато часу, тому що насправді дуже великий масив роботи було зроблено Мартою Олійник, яка була перекладачкою. У книжку увійшов 161 документ. Тобто, з одного боку, це – найважливіші документи самих структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з цим повстанським рухом.

Книга – десь близько 1000 сторінок і вступна стаття наша з Любомиром Луцюком, для того щоб надати повний контекст, про які теми йдеться в цих документах. Надиво, попри те, що книжка забрала скільки часу і я боявся що вона може бути нікому не цікавою, якраз тепер, коли вона вже має потрапити до читача, її актуальність вийшла навіть загостреною.

Книжка пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії

Ця книжка пояснює дуже багато для іноземців, для англомовних читачів. Вона пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії. Це – з одного боку, а з іншого боку, вона показує ті самі злочинні способи придушення українського національного руху, які використовувалися в сорокових-п’ятдесятих роках, які зараз використовуються у війні проти України.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Багато істориків і аналітиків, які вивчали історію Радянського Союзу, історію радянської репресивної системи, говорять про те, що методи Росії не змінилися, її риторика не змінилася. Тобто те, що можна було почути раніше про українських націоналістів, що це – «фашисти», «вбивці», «бандерівці», ця риторика незмінною дійшла до наших днів. Чи можна за цією книжкою простежити за першоджерелами, звідки ці речі з'явилися, як вони народилися?

В.В.: Абсолютно переконаний, що ця книжка дає дуже багато зрозуміти з того, що зараз робиться у цій війні. Я зараз з вами говорю з містечка Ворзель на Київщині. У кількаста метрах від мого дому було застрелено під час окупації мого сусіда. Десь 2-3 км звідси є сумнозвісна Буча, фотографії якоїсь схвилювали і налякали весь світ, коли вони побачили розстріляних цивільних мешканців.

Так от все те, що відбувалося тут зараз на Київщині, всі страшні тижні окупації – все це мені, як історику, нагадало те,що робилося на західній Україні в 40-ві роки. Якраз документи, які ми публікуємо в цій книзі, розповідають про ці страшні факти розстрілів цивільного населення, розповідають про депортації, які здійснювалися, розповідають про викрадення дітей, про спроби вгамувати український національний рух голодом.

Тобто всі ці методи, які використовувалися Радянським Союзом у 1920-30-х роках спочатку для українського національного руху на центральній і південній Україні, а потім 1940-50х на західній Україні, всі ці методи практично використовуються і зараз.

Радянська влада, знала: фіксувала факти боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але використовувала цей міф для пропаганди, дискредитації націоналістів

Більше того, книжка спростовує один з ключових міфів, який використовується в російській пропаганді, про колабораціоністський характер українського визвольного руху, про те, що всі українці нібито співпрацювали з нацистами. У книзі окремий великий розділ на кілька десятків документів, це все документи якраз про боротьбу українських повстанців із нацистським тоталітарним окупаційним режимом.

З цих документів чітко видно, що совєти, радянська влада, знала про цю боротьбу, фіксувала факти цієї боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але, тим не менше, використовувала це в якості пропаганди для дискредитації націоналістів. Абсолютно аналогічну ситуацію ми маємо зараз, коли історичні міфи використовуються саме для того, щоб дискредитувати Україну, українців перед світом, але ми бачимо, що вже зараз це не працює.

Зараз ми, слава Богу, маємо можливість доносити до світу правду про те, що відбувається в Україні, про те, що відбувається, зокрема на окупованих росіянами територіях.

Н.Ч.: Багато людей на сході України були здивовані, шоковані тим що почалася війна, і тим, що Росія дійсно зуміла напасти на Україну, про що на західній Україні говорилися протягом багатьох десятиліть, тому що ця пам'ять збереглася в родинах. Чи ця ситуація змінилася, з того, що ви бачите зараз своїх сусідів?

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми  проаналізуємо історію українсько-російських стосунків

В.В.: Абсолютно. Зараз розуміння того що Росія є небезпечним ворогом, стало абсолютно масштабним, абсолютна більшість українців розуміє це. Якщо на початках української незалежності, протягом перших 20 років, така думка була, радше, маргінальною, справді більше походила з середовища тих мешканців західної України, де ще збереглася пам’ять про злочини Росії, то зараз по цих свіжих слідах, свіжих злочинах Росії, розуміння того, яку екзистенційну загрозу для українців становить Росія, та її бажання знищити українців, воно є абстолюто масовим.

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків.

Це – зовсім не є історія якихось братерських стосунків, як про це намагається говорити Путін, чи інші речники російської пропаганди. Це - історія постійного протистояння, це – історія постійних намагань Росії знищити українців як окрему національну спільноту. На жаль, ці спроби продовжується і в наш час, але мені здається, що зараз в Україні є найкраща нагорода для того, щоб врешті-решт вийти з цієї, напевно, столітньої війни, переможцями, тому що зараз українці, як ніколи, єдині, зараз українці, як ніколи, мають масову підтримку світу.

Н.Ч.: Що зараз ви відчуваєте як український історик, який може пережити фактично події 70-80-ти літньої давності, коли те, про що ви описували в цій книзі, вам розповідали люди, які були учасниками тих подій, ви тепер маєте можливість пережити сам?

В.В.: Історики часом кажуть, що минуле - це інша країна. Ми отримали можливість потрапити до цієї іншої країни і побачити, що вона нам дуже близька. Минуле живе в сьогоденні. Ми мали якісь дуже оптимістичні очкування, що війна ніколи не повториться, що злочини ніколи не повторяться, що люди змінилися, цивілізація пішла набагато далі. На жаль, ці очікування виявилися марними.

Цікаво потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців

На жаль, ми не так далеко відійшли від свого минулого. Однією з цілей росіян у цій загарбницькій війні є повернути нас у це совєтське минуле, цими ж страшними совєтськми способами. Цікаво спостерігати, що робиться довкола, потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців. Причиною цих жертв є те, що українці не знали своєї історії.

Знову таки, багато людей з околиць Київщини, де я живу, мали можливість евакуюватися, але залишилися на місці тому що не вважали для себе загрозою росіян. Тому що не вважали, що з їхнього боку можуть бути аж такі страшні злочини, які сталися протягом місяця окупації. Мені здається, що якби більше українців знали історію українсько-російських стосунків, історію різних російських окупацій, їхньої поведінки в захоплених містах, починаючи від Батурина на початку 18 століття, напевно, більша частина людей могла б себе врятувати, уникнувши перебування в російській окупації.

Н.Ч.: Я бачу, що і ви, і багато ваших колишніх колег з Інституту національної пам'яті зараз взяли зброю в руки, яка мотивація за цим стоїть?

В.В.: Я взяв зброю в руки 24 лютого, в перший день, коли почалася війна, коли мав можливість отримати зброю, отримав автомат Калашникова 1971 року, трохи старший за мене, не найкраща, можливо, зброя, але достатньо ефективна. Я приєднався до батальйону територіальної оборони, яка стояла на кордонах кордонах Києва, очікуючи наступу з боку Ірпеня і Бучі.

Протягом двох місяців ми захищали Київ, намагаючись не допустити російського вторгнення в столицю України. Після того, як небезпека для столиці минула, я повернувся до виконання депутатських повноважень. Батальйон, до якого я належав, переміщений на південь, бере участь боях на межі Миколаївської та Херсонської областей. Я приїжджаю до хлопців, намагаюся їм допомагати матеріально, знаходити речі, які їм надзвичайно необхідні, мова йде про рації, автомобілі, і я тішуся, що цей момент небезпеки показав, що зокрема і мої колеги історики здатні мобілізуватися, здатні об'єднатися і стати на захист України.

Я радий, що серед тих, хто зараз продовжує бути захисниками України, мої друзі – історик і декан історичного факультету Іван Патриляк, один із співредакторів «Історичної правди» Вахтакнг Кіпіані, Володимир Бірчак і багато інших. Це – ті люди, які знають історію і знають з історії масштаби російської загрози, вони роблять все, щоб захистити свій народ від цієї загрози.

Інтерв’ю Голосу Америки із міністром закордонних справ Тайваню про настрої в країні і загрозу з боку Китаю. Відео

Послідовну підтримку Україні з початку повномасштабного вторгнення висловлюють у Тайвані. Його міністр закордонних справ заявив, що радо прийме у столиці Тайбеї міжнародні делегації.

Володимир В’ятрович - про маловідомі сторінки українсько-російських відносин. Інтерв'ю

«Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» - книжка з такою назвою нещодавно вийшла аглійською мовою у Канаді. Її мета - розповісти західній аудиторії про маловідомі сторінки українсько-російських відносин.

Розслідування СNN: російська версія подій в Оленівці – «найбільш імовірно – фальшивка»

Рідні та друзі захисників маріупольського заводу «Азовсталь» проводять акцію з вимогою визнати Росію державою-спонсором тероризму, після вбивства українських військовополонених у в’язниці в Оленівці, що під Донецьком.

Американська телекомпанія CNN опублікувала розслідування загибелі кількох десятків українських військовополонених на території тюрми в Оленівці, містечка в окупованій російськими військами Донецькій області України.

Журналісти телеканалу, які провели розслідування, що базується на аналізі відео та фотографій з місця події, супутникових знімків до і після атаки, а також роботи судово-медичних експертів і експертів зі зброї, доходять висновку, що російська версія подій «дуже ймовірно є вигадкою».

«Практично немає шансів, що ракета HIMARS завдала шкоди складу, де утримувалися в'язні», – мовиться у статті CNN.

Згідно з версією, яку обстоюють російські офіційні особи та ЗМІ, Україна вбила власних солдатів ударом з HIMARS, тому що не хотіла, щоб вони зізналися у військових злочинах, і щоб відбити бажання інших здаватися.

CNN називає це повідомлення «настільки ж цинічним, як і жорстоким».

Як кажуть експерти, з якими говорили журналісти CNN, це не міг бути удар HIMARS, але вони не можуть точно сказати, що вбило та поранило стількох в’язнів, однак експерти кажуть, що «більшість ознак вказують на інтенсивну пожежу». Також вони звертають увагу на слова свідків, що не було чути звуку ракети, яка б летіла в напрямку Оленівки.

«Відсутність доступу унеможливлює остаточні висновки», – мовиться у статті CNN.

Експерти, на роботу яких спирається CNN, кажуть, що вранці 29 липня склад, у якому перебували українські полонені, яких перевели туди з інших бараків напередодні, охопила масштабна пожежа.

Експерти вважають, що наявні дані свідчать про раптову та інтенсивну пожежу в будівлі. Також вони зазначають, що, за словами представників номінальної влади, так званого —«ДНР», охоронці не постраждали.

Вивчивши стан будівлі, стін та даху, а також порівнявши їх зі супутниковими фотографіями з інших складів, які були знищені за допомогою американських ракетних установок HIMARS, експерти стверджують, що пожежа виникла всередині будинку, і що влучення HIMARS призвело б до «значно більших руйнувань».

«Ознак суттєвого пошкодження вибухом на спорудах або на тілах практично немає. Виглядає, що збитки спричинені великою та інтенсивною пожежею. Значна частина пошкоджень даху також, здається, спричинена його падінням, а не впливом траекторії боєприпасу чи вибуху», – сказав експерт зі зброї Кріс Кобб-Сміт в інтерв’ю CNN.

Офіційні особи США, до яких звернулися журналісти телеканалу, також відхилили думку про використання HIMARS. «Це був точно не HIMARS», – сказав чиновник, з яким розмовляли репортери CNN.

Також експерти говорять, що не було жодної причини використовувати HIMARS для такого нападу, бо це надто дорога зброя. Крім того, Оленівка є лише в кількох кілометрах від лінії фронту. Для враження цілі на такій відстані достатньо було використати наявні українські види зброї.

Напередодні речник Білого дому з питань національної безпеки, Джон Крібі сказав, що розвідка США має дані про те, що Росія намагатиметься підтасувати докази, щоб покласти вину на українців та американську зброю.

«За нашими очікуваннями, російські офіційні особи планують сфальсифікувати докази, щоб приписати напад на Оленівську в’язницю 29 липня Збройним силам України», – повідомив Кірбі.

Державний секретар США Ентоні Блінкен у телефонній розмові з з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою наголосив, що Сполучені Штати робитимуть усе для того, щоб винні у загибелі військовополонених в Оленівці були притянуті до відповідальності.

Київ відкидає звинувачення і каже, що це був цілеспрямований «терористичний акт», який здійснила Росія з метою приховати свої злочини – катування та вбивства в колонії.

Українські чиновники вважають, що пожежу всередині складу спричинила термобарична зброя. Експерт Кобб-Сміт каже, що хоча і не виключає теоретично використання термобаричної зброї, але вважає, що це могло бути «щось набагато простіше».

Як зазначає CNN, німецький патологоанатом професор Бенджамін Ондрушка, який працював над розслідуванням воєнних злочинів у Бучі, каже, що лише повний розтин покаже причину смерті, але зображення свідчать про вогонь принаймні 300 градусів за Цельсієм а, можливо, вдвічі більше.

Організація Об’єднаних Націй у суботу пообіцяла допомогу Україні у розслідуванні нападу на в’язницю в Оленівці, але ані ООН, ні представники Червоного Хреста, які були посередниками на переговорах про здачу в полон батальйону «Азов», до якого належала більшість полонених, не отримали доступу до колонії в Оленівці.

Щонайменше 50 українських полонених, які здалися за наказом українського командування в полон після майже трьохмісячної облоги заводу «Азовсталь», загинули в колонії так званої «ДНР» на території Оленівки, селища міського типу в Донецькій області. Їхні імена досі залишаються невідомими. Російська сторона не передала Україні список загиблих.

Більше

XS
SM
MD
LG