Наприкінці червня в американському науково-дослідницькому Інституті досліджень зовнішньої політики у Філадельфії було представлено спеціальну доповідь «Еволюція політично-військових цілей у війні в Україні після 100 днів».
Її автор Філіп Василевскі пропрацював 31 рік в Оперативному директораті ЦРУ, воював у складі корпусу морської піхоти в Афганістані та Іраку, а потім отримав ступінь магістра Гарвардського центру російських досліджень імені Девіса, ступінь магістра досліджень національної безпеки Військового коледжу армії США.
Російська служба (автор – Євген Комаров) підготувала детальний виклад цієї презентації, з якою можна ознайомитися тут. Нижче – дещо скорочена версія статті.
Більше з оцінками американських експертів щодо ходу війни в Україні ви можете ознайомитися на сторінках вебсайту Української служби Голосу Америки, зокрема, з оцінками Інституту дослідження війни та Міністерства оборони Великої Британії, думками колишнього головнокомандувача союзними силами США та НАТО Веслі Кларка та Філіп Брідлава, генерала армії США у відставці, командира об’єднаних збройних сил НАТО в Європі 2013—2016 років, аналізом американської розвідки та багатьма іншими.
Три складові частини армії РФ та їхні вразливості
«Битва, що триває на Донбасі, може забезпечити Росії деякі тактичні успіхи і пропагандистську перемогу, але, швидше за все, не стратегічну», - констатує Філіп Василевскі.
І перша причина – стан армії-агресора, яка сформована із трьох різних частин: «Перша — це еліта: десантники, морська піхота, спецназ та приватні військові компанії. Ці повністю добровольчі формування, укомплектовані найефективнішими бійцями, які досі демонструють готовність просуватися вперед. Але ж вони зазнали і найважчих втрат, - каже експерт. - Оскільки всі російські елітні сили вже задіяні в боях, а на їх підготовку йдуть роки, можливість швидкого відновлення їх чисельності та боєздатності зводиться до нуля».
«Друга частина – це регулярна російська армія, що складається з контрактників і призовників (хоча влада заперечує останнє), - продовжує Василевскі. – Її проблеми – низький моральний дух, недоліки командування на полі бою на всіх рівнях та логістика».
Хоча є приємні для Кремля винятки: «Артилерійські частини демонструють високий професійний рівень та є найефективнішим родом військ проти українських підрозділів. Однак ефективність інших – (наприклад, танків та піхоти) у кращому випадку – нерівномірна. Багато частин було об'єднано у порядку польової доцільності через великі втрати. Їхня перевага перед українською армією на Донбасі не в якості, а лише в кількості».
«Третій компонент російської армії складається з "допоміжних сил", які хоч і використовують російську зброю, форму та спорядження, не пов'язані безпосередньо з російськими офіційними військовими структурами. До них входять ополченці ДНР і ЛНР та загони чеченців, вірні Рамзану Кадирову».
Оцінка боєздатності цих частин у доповіді вбивча: «Солдати самопроголошених республік - по суті справи, гарматне м'ясо, яке максимально використовується в Донбасі для мінімізації втрат регулярної армії. Їх часто примушують до служби, вони проходять мінімальну (якщо взагалі проходять) підготовку, і іноді озброєні гвинтівками із поздовжньо-ковзним затвором часів Другої світової війни. Немотивовані та погано забезпечені, вони мають дуже сумнівні наступальні можливості».
Втім, вважає експерт, вони можуть стати в нагоді, якщо їм доведеться захищати свої будинки, якщо українські частини увійдуть на територію так званих ДНР і ЛНР.
«Чеченці, незважаючи на їхню жахливу репутацію - або, можливо, через неї - схоже, більше використовуються в тилу: як блокуючі сили для запобігання відступу [загороджувальні загони] - аналогічна місія була у підрозділів НКВС під час Другої світової війни», - пише експерт.
«Коли розпочався наступ, деякі передбачали, що Росія зможе швидко і глибоко прорвати українські позиції бронетанковими частинами, що відповідало б позбавленій уяви російській тактиці», - вважає Василевскі.
Однак цього не сталося. Російські танки дуже погано показали себе під час першої фази війни у лютому - березні: абсолютно вразливі для Джавелінів, незважаючи на швидкі приварені над вежами козирки з труб і грат (ракета Javeline зазвичай б'є танк зверху, призводячи до детонації боєприпасів та відриву вежі), вони також продемонстрували погану прохідність. Екіпажі часто кидали їх у цілком справному стані. Схоже, вважають інші експерти, час танків як вирішальної сили на полі бою взагалі історично добіг кінця, тепер вони стають не потрібними.
«На Донбасі театр бойових дій перетинають річки Сіверський Донець та Оскол, які виявились складною перешкодою для росіян при наведенні переправ під обстрілом. Крім цих річок, природні перешкоди для просування створюють численні озера та водосховища», - пише експерт.
Через все це Росія відмовилася від танкових атак і віддала перевагу більш безпечним для себе обстрілам позицій ЗСУ з далекобійних гаубиць і РСЗВ, з обмеженими піхотними і моторизованими атаками своїх виснажених і різнорідних частин.
Чому ж Донецьк і Луганськ є помилковою метою для Путіна?
Та хоча б тому, говорить експерт, що окупація цих територій «не перешкоджає надходженню західної зброї та боєприпасів в Україну, збільшенню чисельності та бойових можливостей української армії». Відповідно, це не буде і стратегічною перемогою для Росії. Російські військові витрачають сьогодні тисячі життів, поступово, майже в стилі Першої світової війни, наступаючи на територію, яка не має реальної стратегічної цінності, - резюмує експерт.
«У минулому в СРСР було достатньо сил, щоб зробити таку стратегію ефективною. Проте сьогодні в Росії більше немає механізмів для набору, навчання, оснащення офіцерського складу та розгортання значної кількості нових військових формувань».
З урахуванням даних британської розвідки, зараз експерт називає можливу кількість втрат російської армії як мінімум у 15 тисяч убитими, а загальні втрати, включно з пораненими, полоненими та дезертирами - приблизно 50 тисяч осіб (на кінець червня – ред.).
«Хто їх замінить? 130 тисяч російських призовників, призваних з 1 квітня 2022 року, не повинні вирушити в зону бойових дій (хоча багато хто вирушить). У міру того, як до населення доходять чутки про жахливі бойові умови, набір контрактників буде ускладнюватися. Імовірно, це вже сталося, - розмірковує експерт, - якщо прийнято рішення допустити добровольців 50-річного віку».
Проте і цим російські проблеми з кадрами не вичерпуються. «Навіть якщо буде знайдено достатньо солдатів, хто ними командуватиме? Ще до війни Росія зазнавала труднощів із утриманням в армії молодших офіцерів. У цій війні офіцери всіх рівнів зазнали величезних втрат. Та й хто навчатиме нових солдатів? Базова і підвищена підготовка в російській армії проводиться на рівні окремих частин, але багато офіцерів, що навчаються, вже попрямували зі своїми частинами в Україну. Це залишає обмежену кількість кадрів для навчання новобранців», - вважає експерт.
І, нарешті, третє: «Чи зможе Росія озброїти новобранців сучасною зброєю? Втрати озброєння катастрофічні. Сайт Oryx, використовуючи консервативні, ретельно задокументовані методи перевірки, підрахував, що станом на кінець травня 2022 року Росія вже втратила 741 танк, 1342 БТР/БМП та 27 бойових літаків. Фактичні втрати, ймовірно, ще вищі,» – наводить статистику Василевскі.
«Транспортні засоби, літаки та вертольоти, які брали участь у тримісячних безперервних боях, вимагають ремонту та доукомплектації, що навряд чи відбудеться під час бойових дій. Війна може виснажити машини так само, як і людей. Нових замін знищеної техніки не буде: основні танкові заводи Росії зупинилися через санкції, які також загальмували її авіабудування. Боєприпаси, що десятиліттями вироблялися, були витрачені за три місяці, а скорочення використання керованих і крилатих ракет свідчить про дефіцит високоточної зброї».
У соцмережах опубліковано кадри доставки на фронт старої розконсервованої техніки із Сибіру та інших регіонів. «Така зброя матиме обмежену ефективність проти сучасно оснащеного супротивника».
І, нарешті, остання: моральний дух та мотивація. Експерт констатує, що «проблеми низького морального духу російської армії наразі відкрито обговорюються вже й у російських соціальних мережах. Хоча відмови йти в бій, членошкідництво тощо відбуваються на кожній війні, є момент, коли низький моральний дух у поєднанні з поганою дисципліною призводять або до заколоту, або до розпаду».
Ветеран ЦРУ наводить приклади з російської історії: «Російські військові бунтували кілька разів у своїй історії, починаючи з повстання декабристів 1825 року і закінчуючи лінкором «Потьомкін» та подіями 1917 року. Царська армія двічі піднімала заколот у 1917 році: спочатку наприкінці лютого на знак протесту проти продовження війни та монархії, а потім ще раз улітку того ж року – після невдалих дій уряду Керенського. Солдати, деморалізовані попередніми поразками, більшовицькою пропагандою та жахливими умовами життя, повстали проти своїх офіцерів і або дезертували, або формували революційні комітети для повалення уряду».
Оскільки в Україні воюють три різні за якістю російські військові угруповання, кожне з них може по-своєму реагувати на ту саму ситуацію, вважає експерт.
«Елітні частини можуть ніколи й не повстати. Ополченці могли б скотитися на шлях царської армії 1917 року, тоді як решта армії може повестися приблизно, як французи в 1917 році (протестувати пасивно – ред.)», - зауважує Василевскі.
«Заради короткочасної пропагандистської перемоги на Донбасі Путін зараз знищує свою армію, - вважає експерт. - Якщо вона повстане з метою самозахисту або впаде під контратаками українців, Путіна спіткає така ж доля, що й інших російських правителів, які програли війни. Це війна, в якій поразка стане катастрофічною для будь-кого, хто програв»,– наполягає аналітик.
Дивіться також: Скільки HIMARS потрібно Україні для переваги? - оцінка генерала Годжеса. Відео
«Україна веде екзистенційну боротьбу за свою незалежність та ідентичність, а Путін веде екзистенційну боротьбу за самого себе. Він по-своєму уважно вивчає російську історію, і знає, що ні російське суспільство, ні російська еліта не пробачать лідера, який спочатку привів країну до війни, а потім її програв», говорить він.
Три сценарії контрнаступу
Військові втрати України також великі, втім, «існують важливі стратегічні відмінності між російськими та українськими втратами».
«Україна перебуває у кращому становищі для поповнення своїх втрат у живій силі та техніці. Вона може дозволити собі обмінювати частину території на якийсь час, щоб встигнути асимілювати західні поставки. З надходженням зброї із Заходу та підготовкою нових добровольців українська армія зростатиме у чисельності та можливостях, тоді як російська – навряд чи, – вважає автор доповіді. - Коли все буде готове, в України з'являться сили для контрнаступу».
Василевські наводить цікаві історичні паралелі: хорватська армія зробила те саме після втрати території 1992 року. До 1995 року за допомогою західних поставок та інструкторів Хорватія відновила свою армію і здійснила спільно з Боснією контратаку (операція «Буря»), витіснивши сербів із так званої Сербської Країни протягом тижня.
«Україна могла б зіграти в аналогічну довгу гру».
Автор доповіді наводить три можливі сценарії контрнаступу. Українські сили могли б ризикнути розпочати контрнаступ під Харковом на схід у напрямку Куп'янська, зруйнувати два мости через річку Оскол, затиснувши російські війська в котлі навколо Ізюма.
Інший варіант – «звільнити Херсон, перетнути Дніпро і досягти Перекопського перешийка в Криму, це мало б приголомшливий ефект, подібно до висадки американців в Інчхоні під час Корейської війни, - продовжує Василевскі. - Захоплення Перекопського перешийка і руйнування кримського мосту звели б нанівець успіхи Росії в Азовському регіоні і мали б нищівний психологічний ефект».
Дивіться також: Скільки може тривати російська війна в Україні – коментарі американських законодавців. Відео
Військовий експерт наголошує: «Зіткнувшись із ситуацією, коли противник проник глибоко в тил і відрізав лінії постачання, шляхи до відступу - російські частини можуть запанікувати і зануритися в анархію "кожен сам за себе". Після кількох місяців важких втрат, обмежених успіхів та поганої логістики, будь-який сильний та раптовий психологічний шок може стати для них фатальним».
«Це також мало б очевидні внутрішньополітичні наслідки в Росії. Загальноприйнята думка полягає в тому, що, зруйнувавши російську економіку, західні санкції викличуть народне невдоволення режимом Путіна та можливу зміну режиму. Натомість соціальний бунт може бути викликаний не економічними поневіряннями, а обуренням з приводу військової поразки армії. Військові, що програли, можуть це зробити за час, куди менший, ніж потрібно санкціям», - вважає Василевскі.
«В України є ресурси та міжнародна підтримка, щоб уникнути сценарію замороженого конфлікту, - підсумовує експерт. - Російська армія дуже залежить від рейок, її логістика заснована на залізничних перевезеннях, які дуже вразливі для вогню із закритих позицій. Руйнування залізничних вузлів може ефективно знищити боєздатність без протистояння віч-на-віч у полі».
Василевскі вважає цей варіант продовженням дуже успішної лінії українців на завдання ударів по вузлах зв'язку та управління, особливо по передових військових штабах російської армії.
Чому ядерна загроза перебільшена
Розрив між політичними цілями Росії, як би вони не були скорочені тепер, та її військовими можливостями, можна подолати лише за допомогою ядерної зброї, але лише теоретично: на практиці такий результат є малоймовірним.
Є три ядерні сценарії: ядерна демонстрація над територією України, ядерний удар по великому населеному пункту і тактичні ядерні удари.
Ця жахлива можливість може бути обмежена кількома факторами.
По-перше, небажання тих, хто перебуває в ланцюжку командування, наслідувати такий наказ з моральних чи практичних причин.
Другим чинником може бути складність вибору мети, щоб не знищити численне російськомовне населення (Одеса та Харків), Київ, який в Росії вважають матір’ю російської цивілізації, або яке близьке до території НАТО (Львів).
Дивіться також: Скільки може тривати російська війна в Україні – коментарі американських законодавців. Відео
Нарешті, Москва може не наважитися завдавати такого ядерного удару, побоюючись, що замість того, щоб тероризувати українське суспільство, це підштовхне його до ще більш жорсткого опору та відмови вести переговори».
Третій варіант – тактичні ядерні удари на полі бою – ще один спосіб використати вогневу міць для поповнення дефіциту живої сили та тактичних навичок.
«Теоретично «невеликі» ядерні удари потужністю в одну, п'ять або десять кілотон можуть пробити проломи в обороні. Однак українські сили недостатньо сконцентровані, щоб бути вигідною метою ядерної зброї, вважає експерт. - Це війна підрозділів чисельністю в роту та батальйон, що борються у розосереджених порядках. Знищення одного чи кількох таких формувань навряд чи зруйнує якусь оборонну лінію».
Ну і, звичайно, Росії доведеться враховувати вплив радіоактивних опадів на її власні війська та громадян. Вітер перемістить опади або в ДНР/ЛНР і Росію, або в Білорусь і країни НАТО.
Коли і чим закінчиться війна?
«Ми спостерігаємо зіткнення всередині днієї культурної цивілізації – православної; культурні межі якої були сформовані її візантійською спадщиною, слов'янським походженням та мовою».
Ця історично-релігійна спільнота Росії та України ще більше підкреслила їхню світоглядну та ментальну полярність: мова зовсім не в спроможності України вступити до НАТО чи Європейського Союзу: це боротьба між двома уявленнями про те, на яких принципах треба будувати державу, вважає Василевскі.
«Одна сторона впевнена, що все має бути за указом сильних цього світу, а інша – на основі консенсусу населення. Одні вважають, що вони мають право на власну сферу впливу, а інші - що можуть самі визначати своє майбутнє».
«Особисте ставлення Путіна до незалежності України широко відоме протягом десятиліть, – нагадує Філіп Василевскі. - Ще 2007 року він говорив президенту Джорджу Бушу-молодшому, що Україна не є реальною країною. Путін проголосив цілями «денацифікацію та демілітаризацію» України. Насправді денацифікація просто означала руйнування української національної ідентичності, а демілітаризація – розрив її зв'язків із Заходом. Використовуючи шаблони з Чехословаччини 1968 року та Афганістану 1979 року, він, очевидно, очікував, що його збройні сили та спецслужби швидко здійснять державний переворот, захопивши Київ та встановивши маріонетковий уряд із проросійських колабораціоністів. Росіяни мали намір окупувати більшу частину України, за винятком, можливо, прикордонного заходу».
Війна «стала неминучою кульмінацією багаторічної російської пропаганди», яка матеріалізувалась у військові дії. Однак, як тільки з'ясувалося, що Москва не в змозі досягти своїх початкових цілей, політичні завдання зменшилися пропорційно до зниження можливостей російських збройних сил їх забезпечити.
«Військові цілі Росії звузилися від завоювання України до банального розширення своєї території», - формулює Василевскі. Сценарій, що вже давно визнається рудиментарним усіма цивілізованими країнами, які розуміють, що в наші дні справа не в розмірі території, а в силі економіки та її впливі.
На «тимчасово розширеній» території «окупаційна влада замінює українську валюту своїм рублем; замінюють українські підручники та навіть вчителів – російськими; а дорожні знаки українською мовою – російськомовними. Путін схвалив закон про видачу російських паспортів українцям на окупованих територіях, – каже експерт. - Місцеві українські чиновники зазнають арешту і пропадають безвісти. Десятки, якщо не сотні тисяч жителів насильно виселені, відправлені до фільтраційних таборів і насильно переміщені в середину Росії».
Така тактика, наголошує автор доповіді, була вперше використана Радами у східній Польщі після 17 вересня 1939 року, а потім у 1940 році у насильницько приєднаних державах Балтії. Тактика була вдосконалена між 1944 та 1948 роками для підпорядкування держав Східної Європи радянському контролю та розвинена як засоби збереження впливу на Азербайджан, Вірменію, Грузію та Молдову через Придністров'я, Абхазію, Осетію. Створення у 2014 році пулу сепаратистів "ДНР/ЛНР" також слідувало цій схемі.
«Така тактика, – нагадує експерт, – супроводжується апеляціями до ностальгії щодо імперської величі Росії шляхом відродження таких термінів, як «Новоросія», або відновлення царського герба Херсонської області. Кремль, ймовірно, сподівається, що ностальгія з імперської величі викличе в українців резонанс з російською громадськістю, щоб війна була сприйнята як «виправдані витрати» на держбудівництво нового імперського світу.
«Масове мародерство російської армії, розграбування всього: від побутової електроніки до сільськогосподарського обладнання, зерна і – в одному випадку – цілої електростанції на сонячній енергії, нагадують такі ж дії радянської армії у Східній Німеччині та Маньчжурії наприкінці Другої світової війни чи в країнах Балтії у 1940 року, коли Червона армія так само намагалася знищити незалежність та національну ідентичність сусідів», - каже Василевскі.
«Росія XXI століття використовує зброю XX століття, щоб вести війну на виснаження XIX століття разом з мародерством XVIII століття, - формулює експерт. - Наразі чисельна перевага Росії на Донбасі дозволяє їй повільно просуватися до безглуздої мети».
Насправді Путін, на думку аналітика, не відчуває ностальгії ні за СРСР, ні навіть за Російською імперією – але «він дуже ностальгує за російською "перемогою над фашизмом", за великим успіхом Радянського Союзу у Другій світовій війні, який Путін з моменту приходу до влади у 2000 році перетворив на фетиш. Це єдине, що він може назвати в усій історії СРСР, що було хоч скількись близько до успіху. Тому з війни в Україні він спробував зробити власну перемогу над "фашизмом", який він збудував у своєму розумі, вигадавши собі ворога. Така перемога закріпила б його правління та режим на довгі роки», - зауважує Філіп Василевскі.
Зі свого боку, «військові цілі України теж змінилися – від простого виживання до повернення всієї території, втраченої з 2014 року. Початкові цілі були захистити себе, захистити столицю, великі міста та вижити, доки не прибуде підтримка Заходу», - каже експерт.
Другою метою війни з боку України є домогтися справедливої відплати за численні військові злочини Росії: «Вбивства, зґвалтування, грабежі та навмисні напади на мирних жителів налаштували українців проти компромісу та мотивували сильне прагнення до справедливості…, – каже експерт. - Ці безкомпромісні цілі залучають Росію та Україну у війну на виснаження з надто малою надією на врегулювання шляхом переговорів. Війна продовжуватиметься доти, доки співвідношення військової могутності не змусить ту чи іншу сторону знову скоригувати свої військові цілі», - формулює доповідь.
