Актуально
«Жертв російської окупації було б менше, якби українці знали свою історію» – В'ятрович
Опір, який чинить сьогоднішня Україна, для багатьох іноземців був несподіваним. Однак для тих, хто знає історію українського руху опору середини минулого століття, нинішня війна Росії проти України, показала багато знайомого. Дослідники вказують на подібність методів пропаганди, операцій зі залякування та приборкання українців. Розширити ці знання, дізнатися більше безпосередньо з документів незабаром зможуть і англомовні читачі.
Книжка під назвою «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» нещодавно надійшла у передпродаж в Канаді. Її видало університетське видавництво McGill-Queen's University Press .
Співавтором цієї збірки перекладених архівних документів є український історик Володимир В’ятрович. Екс-директор Архіву Служби безпеки України, відомого як «архіви КДБ», колишній перший голова Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат України та боєць територіальної оборони, В'ятрович розповів Голосу Америки про свою роботу над проектом.
Володимир В’ятрович: Це, мабуть, один з найтриваліших моїх видавничих проектів, який почався ще 10 років тому, коли я працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, а перед тим працював директором Архіву Служби безпеки України.
І саме в цьому архіві я побачив величезну кількість документів які збирали радянські спецслужби про розвиток, становлення і боротьбу українського повстанського руху.
Це – найбільша колекція, яка дає можливість зрозуміти історію повстанського руху 1940–50-х років. Коли я вже працював півроку у Сполучених Штатах Америки, я побачив як мало первинних джерел з історії Української повстанської армії Організації українських націоналістів доступні для західних вчених, як мало вони використовуються.
Це – найважливіші документи структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з повстанським рухом
Відтак виникла ідея яку ми опрацювали з Любомиром Луцюком, зробити свого роду хрестоматію, тобто набір найважливіших документів з історії ОУН та УПА та боротьби проти УПА з боку НКВД протягом 1940–50-х років.
Вийшла велика книжка, вона забрала у нас багато часу, тому що насправді дуже великий масив роботи було зроблено Мартою Олійник, яка була перекладачкою. У книжку увійшов 161 документ. Тобто, з одного боку, це – найважливіші документи самих структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з цим повстанським рухом.
Книга – десь близько 1000 сторінок і вступна стаття наша з Любомиром Луцюком, для того щоб надати повний контекст, про які теми йдеться в цих документах. Надиво, попри те, що книжка забрала скільки часу і я боявся що вона може бути нікому не цікавою, якраз тепер, коли вона вже має потрапити до читача, її актуальність вийшла навіть загостреною.
Книжка пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії
Ця книжка пояснює дуже багато для іноземців, для англомовних читачів. Вона пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії. Це – з одного боку, а з іншого боку, вона показує ті самі злочинні способи придушення українського національного руху, які використовувалися в сорокових-п’ятдесятих роках, які зараз використовуються у війні проти України.
Наталія Чурікова, Голос Америки: Багато істориків і аналітиків, які вивчали історію Радянського Союзу, історію радянської репресивної системи, говорять про те, що методи Росії не змінилися, її риторика не змінилася. Тобто те, що можна було почути раніше про українських націоналістів, що це – «фашисти», «вбивці», «бандерівці», ця риторика незмінною дійшла до наших днів. Чи можна за цією книжкою простежити за першоджерелами, звідки ці речі з'явилися, як вони народилися?
В.В.: Абсолютно переконаний, що ця книжка дає дуже багато зрозуміти з того, що зараз робиться у цій війні. Я зараз з вами говорю з містечка Ворзель на Київщині. У кількаста метрах від мого дому було застрелено під час окупації мого сусіда. Десь 2-3 км звідси є сумнозвісна Буча, фотографії якоїсь схвилювали і налякали весь світ, коли вони побачили розстріляних цивільних мешканців.
Так от все те, що відбувалося тут зараз на Київщині, всі страшні тижні окупації – все це мені, як історику, нагадало те,що робилося на західній Україні в 40-ві роки. Якраз документи, які ми публікуємо в цій книзі, розповідають про ці страшні факти розстрілів цивільного населення, розповідають про депортації, які здійснювалися, розповідають про викрадення дітей, про спроби вгамувати український національний рух голодом.
Тобто всі ці методи, які використовувалися Радянським Союзом у 1920-30-х роках спочатку для українського національного руху на центральній і південній Україні, а потім 1940-50х на західній Україні, всі ці методи практично використовуються і зараз.
Радянська влада, знала: фіксувала факти боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але використовувала цей міф для пропаганди, дискредитації націоналістів
Більше того, книжка спростовує один з ключових міфів, який використовується в російській пропаганді, про колабораціоністський характер українського визвольного руху, про те, що всі українці нібито співпрацювали з нацистами. У книзі окремий великий розділ на кілька десятків документів, це все документи якраз про боротьбу українських повстанців із нацистським тоталітарним окупаційним режимом.
З цих документів чітко видно, що совєти, радянська влада, знала про цю боротьбу, фіксувала факти цієї боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але, тим не менше, використовувала це в якості пропаганди для дискредитації націоналістів. Абсолютно аналогічну ситуацію ми маємо зараз, коли історичні міфи використовуються саме для того, щоб дискредитувати Україну, українців перед світом, але ми бачимо, що вже зараз це не працює.
Зараз ми, слава Богу, маємо можливість доносити до світу правду про те, що відбувається в Україні, про те, що відбувається, зокрема на окупованих росіянами територіях.
Н.Ч.: Багато людей на сході України були здивовані, шоковані тим що почалася війна, і тим, що Росія дійсно зуміла напасти на Україну, про що на західній Україні говорилися протягом багатьох десятиліть, тому що ця пам'ять збереглася в родинах. Чи ця ситуація змінилася, з того, що ви бачите зараз своїх сусідів?
Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків
В.В.: Абсолютно. Зараз розуміння того що Росія є небезпечним ворогом, стало абсолютно масштабним, абсолютна більшість українців розуміє це. Якщо на початках української незалежності, протягом перших 20 років, така думка була, радше, маргінальною, справді більше походила з середовища тих мешканців західної України, де ще збереглася пам’ять про злочини Росії, то зараз по цих свіжих слідах, свіжих злочинах Росії, розуміння того, яку екзистенційну загрозу для українців становить Росія, та її бажання знищити українців, воно є абстолюто масовим.
Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків.
Це – зовсім не є історія якихось братерських стосунків, як про це намагається говорити Путін, чи інші речники російської пропаганди. Це - історія постійного протистояння, це – історія постійних намагань Росії знищити українців як окрему національну спільноту. На жаль, ці спроби продовжується і в наш час, але мені здається, що зараз в Україні є найкраща нагода для того, щоб врешті-решт вийти з цієї, напевно, столітньої війни, переможцями, тому що зараз українці, як ніколи, єдині, зараз українці, як ніколи, мають масову підтримку світу.
Н.Ч.: Що зараз ви відчуваєте як український історик, який може пережити фактично події 70-80-ти літньої давності, коли те, про що ви описували в цій книзі, вам розповідали люди, які були учасниками тих подій, ви тепер маєте можливість пережити сам?
В.В.: Історики часом кажуть, що минуле - це інша країна. Ми отримали можливість потрапити до цієї іншої країни і побачити, що вона нам дуже близька. Минуле живе в сьогоденні. Ми мали якісь дуже оптимістичні очкування, що війна ніколи не повториться, що злочини ніколи не повторяться, що люди змінилися, цивілізація пішла набагато далі. На жаль, ці очікування виявилися марними.
Цікаво потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців
На жаль, ми не так далеко відійшли від свого минулого. Однією з цілей росіян у цій загарбницькій війні є повернути нас у це совєтське минуле, цими ж страшними совєтськми способами. Цікаво спостерігати, що робиться довкола, потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців. Причиною цих жертв є те, що українці не знали своєї історії.
Знову таки, багато людей з околиць Київщини, де я живу, мали можливість евакуюватися, але залишилися на місці тому що не вважали для себе загрозою росіян. Тому що не вважали, що з їхнього боку можуть бути аж такі страшні злочини, які сталися протягом місяця окупації. Мені здається, що якби більше українців знали історію українсько-російських стосунків, історію різних російських окупацій, їхньої поведінки в захоплених містах, починаючи від Батурина на початку 18 століття, напевно, більша частина людей могла б себе врятувати, уникнувши перебування в російській окупації.
Н.Ч.: Я бачу, що і ви, і багато ваших колишніх колег з Інституту національної пам'яті зараз взяли зброю в руки, яка мотивація за цим стоїть?
В.В.: Я взяв зброю в руки 24 лютого, в перший день, коли почалася війна, коли мав можливість отримати зброю, отримав автомат Калашникова 1971 року, трохи старший за мене, не найкраща, можливо, зброя, але достатньо ефективна. Я приєднався до батальйону територіальної оборони, яка стояла на кордонах кордонах Києва, очікуючи наступу з боку Ірпеня і Бучі.
Протягом двох місяців ми захищали Київ, намагаючись не допустити російського вторгнення в столицю України. Після того, як небезпека для столиці минула, я повернувся до виконання депутатських повноважень. Батальйон, до якого я належав, переміщений на південь, бере участь боях на межі Миколаївської та Херсонської областей. Я приїжджаю до хлопців, намагаюся їм допомагати матеріально, знаходити речі, які їм надзвичайно необхідні, мова йде про рації, автомобілі, і я тішуся, що цей момент небезпеки показав, що зокрема і мої колеги історики здатні мобілізуватися, здатні об'єднатися і стати на захист України.
Я радий, що серед тих, хто зараз продовжує бути захисниками України, мої друзі – історик і декан історичного факультету Іван Патриляк, один із співредакторів «Історичної правди» Вахтакнг Кіпіані, Володимир Бірчак і багато інших. Це – ті люди, які знають історію і знають з історії масштаби російської загрози, вони роблять все, щоб захистити свій народ від цієї загрози.
Всі новини дня
Мільйон боєприпасів для України: результати саміту лідерів ЄС. Відео
Лідери ЄС схвалили план відправки Україні 1 млн артилерійських боєприпасів протягом наступних 12 місяців. «ЄС підтримує Україну в її невпинному прагненні до свободи», – заявив президент Європейської Ради Шарль Мішель. «Ми будемо стояти з Україною стільки, скільки буде потрібно» – наголосив він.
- Голос Америки
США ввели санкції проти режиму Лукашенко. Тіхановська закликає не ототожнювати білорусів з урядом. Відео
Сполучені Штати запровадили додаткові санкції проти режиму Лукашенка, зокрема за придушення продемократичного руху у Білорусі, і підтримку російської війни в Україні.
- Голос Америки
З українських портів відбули ще три кораблі з зерном та благодійна пшениця для Ємену
Україна у п'ятницю, 24 березня, відправила 30 тисяч тонн пшениці з Одеси, щоб підтримати мільйони людей у Ємені – у рамках ініціативи "Зерно з України", яку ініціював президент Зеленський і підтримали низка міжнародних донорів.
USAID повідомляє, що ця пшениця годуватиме 4 мільйони людей у Ємені впродовж 1 місяця. А загалом ця зернова ініціатива допомагає долати голод і забезпечує переміщення продуктів харчування та добрив в час глобального дефіциту.
Постачання до Ємену профінансували, серед іншого, уряди Франції, Іспанії та США (Агенція США з міжнародного розвитку USAID), за підтримки Всесвітньої продовольчої програми ООН.
“Чорноморська зернова ініціатива забезпечує зерном тих, хто його потребує у всьому світі, і підтримує всіх, хто покладається на сільськогосподарський сектор”, - заявило посольство США в Україні у Твіттері.
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Саудівська Аравія Анатолій Петренко наголосив: "Завантажене зерном судно в рамках ініціативи “Зерно з України” (Grain from Ukraine) сьогодні вирушило до Ємену. Україна продовжує відігравати активну роль як гарант продовольчої безпеки, будучи щиро та твердо відданою задоволенню гострих гуманітарних потреб дружнього єменського народу”.
Ініціативу "Зерно з України" започаткували 26 листопада 2022 року, у 90-ту річницю відзначення Голодомору в Україні. Її мета - надсилати зерно у найбідніші країни Африки, де принаймні 5 мільйонів люди живуть в умовах голоду. За цією угодою країни-донори закуповують зерно в Україні й покривають транспортні витрати.
Зерно для Італії, Єгипту та Тунісу
Крім того, як повідомляє ООН, 24-го березня з України відчалило три судна із зерном, що містили понад 60 тисяч тонн кукурудзи та понад 15 тисяч тонн сої. Вони прямують до Італії, Єгипту і Тунісу.
На інфографіці від ООН видно маршрути кораблів із зерном. А також зазначено, що Україна постачає світу сільськогосподарську продукцію, зокрема пшеницю, кукурудзу, соняшникову олію, ячмінь, сою, ріпак, горох тощо.
Посолка США в Україні Бріджит Брінк наголосила на своїй сторінці у Твіттері, що Чорноморська зернова ініціатива “робить можливим цей життєво важливий шлях для підтримки людей у світі, які найбільше страждають від продовольчої безпеки, і гарантує, що українське зерно потрапляє до тих, хто його найбільше потребує”. За словами дипломатки, лідери G7 “чітко дали зрозуміти, що важливо продовжувати та розширювати цю ініціативу”.
Чорноморську зернову Угоду уклали з Росією за посередництва Туреччини та ООН 22 липня 2022 року.
18 березня 2023 року її вдруге продовжили на 120 днів.
З початку угоди з українських портів відпливли понад 700 суден, - підрахувало видання CNBC. А міністр розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександр Кубраков повідомляв, що з 1 серпня 2022 року Україна відправила понад 25 мільйонів тонн зерна на потреби світу.
Раніше адміністраторка Агенції USAID Саманта Пауер заявляла, що Чорноморська зернова ініціатива є критично важливою для боротьби з глобальним голодом. А держсекретар США Ентоні Блінкен заявляв, що від початку дії зернової ініціативи з України вивезли стільки зерна, що з нього можна зробити 8 мільярдів буханок хліба.
У Всесвітній продовольчій програмі ООН стверджують, що через збій постачання продовольств з України та Росії близько 345 мільйонів людей стикаються з проблемою продовольчої безпеки, - повідомляв Голос Америки.
- Associated Press
«Ми не похитнемося», – Байден та Трюдо про підтримку України. Відео
«Як вам добре відомо, пане Президенте, Канада буде продовжувати міцно стояти пліч-о-пліч з Україною, чого б це не вимагало», – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо.
- Голос Америки
Байден і Трюдо підписали угоду, яка ускладнить перетин кордону між США і Канадою для шукачів притулку
У ході свого першого президентського візиту до Канади Джо Байден підписав угоду із канадським прем’єр-міністром Джастіном Трюдо, спрямовану на те, щоб шукачі притулку не могли перетинати сухопутний кордон США та Канади через неофіційні пункти пропуску.
Як повідомляє Reuters, очікується, що у ході візиту Байден і Трюдо обговорять міграцію, погіршення безпеки та гуманітарну ситуацію на Гаїті, війну в Україні, торгівлю та боротьбу зі зміною клімату.
«У нас немає більшого друга і союзника, ніж Сполучені Штати», – цитує агенція Джастіна Трюдо.
Підписана міграційна угода, що буде згодом опублікована офіційно, дозволяє обом країнам відмовляти шукачам притулку в неофіційних пунктах перетину кордону.
Нова домовленість розширює Угоду про безпечну третю країну (STCA - Safe Third Country Agreement), яка дозволяє США та Канаді повертати шукачів притулку в обох напрямках, але раніше не поширювалась на неофіційні пункти перетину. Тепер вона поширюється на весь кордон.
За домовленістю, біженці з інших країн повинні подати заяву на надання притулку тій країні, куди вони прибули першою. Відтак Канада може відхиляти запити шукачів притулку без розгляду їхніх петицій, якщо вони прибувають через неофіційні пункти пропуску з інших країн через США.
Велика кількість незадокументованих мігрантів намагаються перетнути американсько-канадський кордон через неофіційні пункти пропуску, включаючи Roxham Road, ґрунтову дорогу між Квебеком і штатом Нью-Йорк.
Цю дорогу називають “політичним головним болем для Трюдо”, оскільки десятки тисяч заявників на отримання статусу біженця намагалися перетнули кордон зі США саме тут, - пише видання CBC.
Угода набуде чинності опівночі на початку суботи, 25 березня. Колишній посол США в Канаді Брюс Гейман заявив, що обидві країни “захочуть ще більше зблизитися, оскільки світ стає все більш невизначеним”.
Водночас деякі експерти застерігають про складність виконання нової домовленості, оскільки кордон між Канадою і США є найдовшою у світі неконтрольованою межею, - пише Reuters.
«Я кажу іншим світовим лідерам, з якими зустрічаюся - нам пощастило, що на півночі від нас є Канада. Усі наші цінності однакові. Час від часу ми погоджуємося і не погоджуємося в чомусь, але немає фундаментальної різниці в демократичних цінностях, які ми поділяємо”, - цитує Байдена під час візиту CBC.
Водночас видання відзначає, що між двома країнами були й напружені моменти: “Роки Трампа були випробувальним часом для канадських чиновників. А рішення Байдена скасувати трубопровід Keystone XL, просувати протекціоністську політику, як-от "купуй американське". Призупинення постачань деяких вакцин також викликали подразнення в перші дні його президентства”.
Раніше цього тижня Канада продовжила ще на рік програму міграційної підтримки українців.
Шон Фрейзер, міністр імміграції, біженців та громадянства Канади оголосив, що уряд країни продовжить дію канадсько-українського дозволу на екстрені поїздки (CUAET).
Українці та члени їхніх сімей можуть до 15 липня 2023 року подавати документи (за межами Канади) на отримання візи CUAET. Власники візи матимуть змогу поїхати до Канади до 31 березня 2024 року. А власники CUAET, які вже перебувають у Канаді, матимуть можливість до 31 березня 2024 року безоплатно продовжити або змінити свій тимчасовий статус.
Послуги з поселення залишаться доступними для українців та членів їхніх сімей після прибуття в Канаду, а також триватиме надання одноразової тимчасової фінансової підтримки.
Форум