Спеціальні потреби

Актуально

Енн Епплабаум: Чому Путін, як колись Сталін, так боїться України. Інтерв’ю

Фото з особистого архіву Енн Епплбаум

Про враження від зустрічі із президентом Зеленським, повне руйнування старих та нових стереотипів про Україну, історичне підґрунтя російського вторгнення в Україну, причини безпрецедентної підтримки поляками українських біженців та те, чи залишать Росію її останні союзники у світі, «Голос Америки» поспілкувалася із історикинею, журналісткою та публіцисткою Енн Епплбаум.

Епплбаум — штатна дописувачка журналу «The Atlantic», лауреат Пулітцерівської премії, старша наукова співробітниця Школи передових міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса та Інституту Агора, де вона спільно керує програмою «Арена» з подолання дезінформації та пропаганди 21 століття. Вона є авторкою кількох історичних праць, зокрема про Голодомор в Україні, «Червоний Голод: Війна Сталіна проти України», та «Гулаг». Її остання книга «Сутінки демократії» аналізує причини підтримки неліберальних режимів інтелектуальною елітою в світі. Із «Голосом Америки» Епплбаум спілкувалася за допомогою зв’язку Скайп зі свого дому у Варшаві, де вона мешкає із чоловіком, екс-головою МЗС Польщі, а нині членом Європейського парламенту Радославом Сікорським.

Тетяна Ворожко: І моє перше запитання: ви нещодавно приїздили до Києва й брали інтерв’ю у президента України Володимира Зеленського. Чи можете ви поділитися своїми основними враженнями від поїздки й від ваших розмов?

Енн Епплбаум: Основне враження від розмови насправді таке: наскільки добре Зеленський функціонує в сучасному світі як свого роду анти–Путін, як інакший лідер. Ми зустрілися з ним у його президентській резиденції досить пізно ввечері. Хоча, звісно, довелося пройти багато процедур, аби побачити його, коли ми нарешті зайшли до кімнати, щоб зустріти його, не було довгого столу на кшталт того, за яким Путін змушує сидіти своїх гостей. Не було складного протоколу. Він просто зайшов до кімнати і сказав «Привіт» англійською, сів і поскаржився на спину чи щось в цьому роді, і атмосфера відразу стала неформальною й начебто нормальною. Він – звичайна людина, не якась велика надута фігура. І я думаю, що це одна з його найсильніших сторін. Це одна з причин, чому люди йому довіряють. Це одна з причин, чому люди за межами України також йому довіряють, тому що його вважають справжнім, щиро сміливим, і його сприймають як людину, яка не видає себе за те, чим вона не є. Тож одразу розумієш, чому він так добре виступає речником України під час війни.

Від Києва, звісно, теж було дивне враження, бо я там була у грудні, коли це було ще цілком нормальне місто. А коли бачу його зараз… Люди кажуть, звісно, що ще декілька тижнів тому було набагато гірше. Але навіть якщо так — так багато жертв і так багато зачинених крамниць і ресторанів, що це справді досвід, який травмує. Але, звісно, знову ж таки, що вражає в українцях, так це те, наскільки вони нормальні. Дуже вражає спостерігати, як люди продовжують працювати, бути продуктивними й допомагати своїй країні в ці часи.

Т. В.: Чи виокремили ви під час розмови з українським президентом якесь особливе послання, яким він поділився з вами, і яке йому важко з якихось причин донести до західних лідерів?

Е. Е.: У розмові насправді було два послання. Одне, мабуть, найважливіше. Це те, що він промовив кілька разів, а саме відчуття українців, що зброя надходить недостатньо швидко і в недостатній кількості, і це не зовсім та зброя. Їм надають величезну кількість тактичної зброї, яку можна використовувати на короткій дистанції на полі бою, як-от ці знамениті «Джавеліни», «Стінґери» й NLAW. Утім, важкого озброєння вони не отримували. Буквально через кілька днів після того, як він сказав про це, зі США почало надходити більш важке озброєння. Я помічаю у Вашингтоні різницю між тим, що було два тижні тому, і тим, що відбувається цього тижня. Я вважаю, що за останні кілька днів відбулися певні зміни. І я не знаю, чи це через Зеленського, чи через те, як Пентагон оцінює події на полі бою. Але зараз це головна воєнна турбота США – як озброїти українців, що їм дати, що було б найефективніше і як це зробити швидко. Цей процес прискорюється останніми днями.

Друге послання, яке також важливо почути людям за межами України, - це про суть цієї країни, що ви, українці, живете в державі, де люди розмовляють кількома мовами, є вірянами різних релігій, але, тим не менш, усі є частинами однієї спільноти. І Зеленський дуже часто зображує себе як свого роду громадянського патріота, а не етнічного націоналіста. Це зміна іміджу України, що тримався на старих стереотипах, на дуже старих стереотипах про етнічний націоналізм, і також на новітньому стереотипові про корупцію.

Дивіться також: Христя Фріланд: для того, щоб Україна перемогла ми розуміємо, що вам потрібна зброя, гроші і санкції, і ми працюємо над цим. Відео

Т. В.: Ви сказали, що змінилося сприйняття України. Чи можете ви узагальнити, як саме по-інакшому Захід дивиться зараз на Україну, ніж, можливо, до початку війни?

Е. Е.: Насамперед, українська аудиторія повинна знати, що більшість американців до початку війни не змогла би знайти Україну на мапі. Те, що зараз щовечора на телебаченні з’являються великі мапи України, а телеведучі говорять про Херсон і Харків, про Краматорськ – це вже велика зміна. Де це? Хто там живе? Десятки українських голосів лунають зараз на американському телебаченні. Те, що Україну зроблено більш реальною, має велике значення, але також важлива й хоробрість країни, той факт, що стільки цивільного населення воює, стільки людей вступає до лав територіальної оборони, стільки людей повертаються до держави, аби воювати. Те, що ви вигнали росіян із північної Київщини й врятували столицю, яка буцімто мала впасти за три дні – цим Україна заслужила на надзвичайну повагу.

Це не можна оцінити кількісно, але той образ України як пострадянської держави, корумпованої, слабкої й неорганізованої – його зараз немає. На зміну йому приходить переконання, що цією країною керує дивовижно хоробрий, невисокий чоловік єврейського походження, і це держава, у якій живуть сміливі люди, які борються проти навали, як Давид проти Голіафа. Це революція у сприйнятті. Ми більше ніколи не будемо мислити так, як раніше.

«Щодо надання військової допомоги Україні у США відбулося серйозне зрушення»

Т. В.: Чи вважаєте ви, що такими діями було досягнуто мети? Президент Байден щойно оголосив про черговий пакет військової допомоги. Чи думаєте ви, що Захід робить достатньо або майже достатньо, аби допомогти Україні протистояти російському вторгненню?

Е. Е.: Цікаво, що саме це є запитанням, на яке я намагаюся знайти відповідь протягом цього тижня. Це нелегко, тому що сприйняття в Києві й у Вашингтоні різняться. У Вашингтоні люди працюють з дев’ятої до п’ятої й відпочивають дома на вихідних, а в Києві люди працюють цілодобово, знаючи, що кожна хвилина, кожна година, коли вони не намагаються відкинути росіян подалі, означає страхіття й загибель для мирного населення. На Заході, безперечно, інша атмосфера. Це, на мою думку, неминуче. Я переконана, що до минулого тижня американці все ще не були повністю впевнені, що Україна може перемогти. Існували певні сумніви щодо того, чи потрібна українцям важка зброя тощо. Отже, мені здається, що цього тижня відбуваються зрушення, і рішення про надання набагато серйознішої зброї приймають саме зараз.

Я скажу з американської точки зору, що це абсолютно безпрецедентно. Українці мають знати, що таких зусиль із боку США, аби вони так допомагали іншій країні, ніхто, із ким я вела бесіди з цього приводу, не міг згадати з часів блокади Західного Берліна у 1940-х роках, коли він був відрізаний Радянським Союзом, радянськими військами. Це був останній раз, коли було зроблено щось такого масштабу. Я розумію, що з української точки зору це занадто повільно, занадто несерйозно, і цього не вистачає. Із американської точки зору, ми ніколи раніше не робили нічого подібного. Ніхто, хто зараз працює в уряді, не працював під час берлінської блокади. Тож для всіх це нове. І тому я сподіваюся, що в наступні кілька днів, тижнів координація стане плавнішою, а допомога – регулярнішою.

Дивіться також: Віталій Кім: про воду в Миколаєві, посівну, заблоковані порти та ситуацію на фронті. Відео

Т. В.: У своїй книзі «Сутінки демократії» ви писали про привабливість неліберального світового порядку та стан демократії в усьому світі. Її опубліковано ще до початку війни. Тож як змінила ситуацію війна в Україні? Чого саме про демократію українці навчили людей усього світу?

Е. Е.: Однією з найзначніших причин культурного протистояння у США й Європі за останні кілька років було переконання, що існує певний кордон між ліберальними цінностями відкритості й толерантності з одного боку, і патріотизмом чи націоналізмом із іншого, що вони різні й суперечать один одному. Одна з речей, яку нам показали українці, це те, що можна бути войовничим патріотичним захисником суспільства, яке живе за ліберальними принципами й вірить в толерантність. Це одна з причин, чому наразі обидві партії в США підтримують Україну, як демократи, так і республіканці. Підтримка України – це питання, яке об’єднало нас уперше за тривалий час. Я вважаю, що це важливий урок. Думаю, що українці готові боротися за те, що так багато людей у Європі й США сприймають як належне, і це справило велике враження.

«Росіяни використовують мову геноциду і присутній намір улаштувати геноцид»

Т. В.: Нумо перейдемо до подій в Україні. Чи вважаєте ви, що масові злочини російських солдатів є геноцидом, адже ви експерт у цьому питанні?

Е. Е.: Я, безперечно, уважаю, що росіяни використовують мову геноциду і присутній намір улаштувати геноцид. Іншими словами, вони прагнуть убивати українців, бо ті є українцями, не караючи за конкретний злочин, не тому, що вони солдати. Їх убивають, тому що вони українці, і це свідчить про намір учинити геноцид. Яким буде масштаб, ми поки не знаємо. Утім, так, я вважаю за доцільне використовувати це слово.

Т. В.: В Україні це відбувається не вперше. Ви писали про Голодомор, можемо згадати й про різню в Батурині 1708 року й безліч інших випадків у історії відносин між двома країнами. Які історичні причини цього? Що робить Росію такою небезпечною для України?

Е. Е.: Справжнє питання полягає в тому, чому Україна небезпечна для Росії. Чому росіяни так бояться українців? І це цікаве запитання. Я думаю, частково тому, що дві нації були історично дуже близькими, вони були частиною однієї імперії, і вони мали довгі тісні відносини. Росіяни протягом кількох століть мали колоніальну присутність в Україні. На мою думку, саме тому, коли росіяни бачать, що Україна йде іншим шляхом, вони відчувають загрозу.

Сталін відчував її. Він дуже боявся українського національного руху, почасти тому, що це був ідеологічний виклик більшовизму, радянському комунізмові, а почасти тому, що він знав, до чого це призвело під час громадянської війни, що відбулося після російської революції, коли сталося велика українська революція, яка поставила за мету створення української держави. І це дуже налякало людей у Москві. Це створило ще один реальний військовий виклик більшовикам окрім Білої Армії. І в один момент здавалося, що через українську революцію Біла Армія просунеться далі в Росію і, можливо, навіть досягне Москви. Тож це був той час, коли вони дійсно боялися програти. І я думаю, що це засіло у свідомості Сталіна, і він завжди боявся українського націоналізму. А після колективізації в 1929 році, коли відбулися повстання по всій Україні, він став ще більше одержимий цим. Люди не просто бунтували проти керівництва в Україні, але це могло мати певний вплив і на Росію.

Я думаю, що Путін в цьому сенсі схожий. Те, чого він боїться, це мова демократії, бажання бути частиною Європи, що так мотивує українців. Він боїться, щоб це не вплинуло на Росію. Якщо Україна може стати незалежною демократичною європейською державою, то чому не може Росія? Може, росіяни побачать це? Тому він справді сприймає Україну як екзистенційну загрозу для Росії. Він неодноразово повторював це протягом останніх кількох тижнів, що існування суверенної незалежної України становить для нього особисту загрозу.

Т. В.: Але ж ідеться не лише про Путіна. Багато людей у Росії підтримують війну.

Е. Е.: Багато людей у Росії підтримують її, але, розумієте, у такому суспільстві, як російське, насправді немає громадської думки. Це система, де єдині новини, які можна легально отримати, це провоєнні новини. Незалежних ЗМІ немає. Соціальні мережі також були відключені. Росія багато часу розмірковувала над тим, якими саме повідомленнями досягти підтримки війни. Протистояти війні протизаконно. Людей, які висловлювалися проти, заарештовували. Тому дуже важко дізнатися, що люди насправді думають і відчувають, якщо вони справді про щось думають і щось відчувають. Адже для більшості людей, я так думаю, це тема, якої вони не хочуть торкатися або думати про неї. Це надто страшно.\

Дивіться також: Кирило Говорун - про роль РПЦ в розпалюванні війни в Україні, майбутнє «депутінізації» свідомості росіян. Інтерв’ю

Т. В.: Тож, по суті, ви не бачите інших причин, як-от історичних чи таких, що заховані глибоко в російському суспільстві, які призвели б до війни. Це лише спосіб зберегти владу.

Е. Е.: У російському суспільстві є щось, що призвело до путінізму. Звісно, є частина російської еліти, яка віддає перевагу такому типові політичної системи. Але я не думаю, що будь-яка політична система є неминучою, і я не думаю, що держави приречені завжди бути такими, якими вони є. Держави можуть змінюватися, і вони змінюються. І Росія теж колись може змінитися, і я хочу залишити цю можливість відкритою. Я не хочу стверджувати, що з ними щось не так генетично або щось у їхній культурі неможливо виправити, бо я не думаю, що культура й генетика працюють саме так.

«Існує переконання, що Київ – це якимось чином російське місто, яке їм належить, є російським за походженням»

Т. В.: Наскільки ви погоджуєтеся, що те, що Росія веде свою історію з часів Київської Русі сприяє агресії проти України? Це популярна думка в Україні, але на Заході майже невідома.

Е. Е.: Розумієте, більша частина того, що Путін говорить про історію, це настільки дивно, що я була абсолютно неготова до його коментарів про винайдену Леніним Україну, ми всі пам’ятаємо ці його слова. Важко сказати, у що він насправді вірить стосовно української історії і в що вірять росіяни. Утім, безперечно, існує переконання, що Київ – це якимось чином російське місто, яке їм належить, є російським за походженням. Воно справді глибоко вкорінене в російському менталітеті, і пояснити їм, чому це неправда, буде надзвичайно важливим завданням для українців протягом наступного сторіччя.

Т. В.: Отже, одна з приваб російського уряду чи Росії загалом для радикальних правих сил у всьому світі навіть у демократичних країнах полягає в тому, що вони позиціонують себе як захисники традиційних цінностей. Зараз усі ми бачимо, що російські солдати катують, ґвалтують, убивають невинних мирних жителів України. Чи вважаєте ви, що Росія втратила таку свою привабливість, і союзники покинуть її?

Е. Е.: Це правда, що деякі з відомих союзників Росії в усьому світі зараз вибудовують певну дистанцію між собою й Путіним. Найбільш відома, звісно, Марін Ле Пен, яка була, мабуть, найгучнішою прихильницею Росії в Європі, і навіть вона в останні кілька днів сказала, що підтримує Україну. Вона намагається відмежуватися від Росії. Найефективнішим докором з боку президента Франції Макрона, що був спрямований проти неї, було звинувачення в проросійкості, адже це зараз непопулярна позиція.

Те саме стосується, наприклад, Сальвіні, італійського ультраправого лідера, який також намагався відгородитися від Путіна. Він навіть завітав до українських біженців на польському кордоні, де над ним покепкував, фактично познущався місцевий польський мер, який сказав йому: «Одягніть тепер свою футболку з портретом Путіна і підіть так на зустріч із біженцями». Отже, ми можемо спостерігати, як ці люди зріклися певних своїх поглядів. Вона завжди була трохи фальшивою, їхня проросійська риторика. Частково вона була наслідком укладених із Росією угод, ділових контактів або прямого фінансування як у випадку з Ле Пен. Підґрунтям слугувало не якесь розуміння, а гроші. Тому я думаю, що зараз вони всі відмежуються від Росії.

Я хочу попередити, що, звісно, будуть не лише в Європі, а й у світі люди, які підтримуватимуть Путіна й путінізм, тому що їм не подобається західна демократія, тому що вони не люблять США, тому що вони вірять, як деякі ліві, що війну розпочало НАТО чи американці. Тому я не думаю, що ми стали свідками кінця пропутінських настроїв у світі. Я була би обережною з припущеннями, що зараз усі дійшли згоди щодо причин війни й ролі, яку в ній відіграє Україна. Для України надзвичайно важливо буде спілкуватися з людьми з Африки, Близького Сходу й Азії, у тому числі коли війна завершиться.

«Майже вся програма поселення біженців (в Польщі - ГА) була здійснена не урядом, а звичайними людьми»

Т. В.: І останнє запитання: ви мешкаєте в Польщі й перебуваєте в шлюбі з польським політиком. Польща зараз дуже підтримує Україну. Чи здивував вас ступінь підтримки, чи очікували ви такого рівня? Що спричинило її?

Е. Е.: У певному сенсі я була здивована, оскільки в польській політиці, зокрема у партії, що наразі при владі, були антиукраїнські настрої. Вони не були близькі з Україною чи українськими лідерами, і це те, що відрізняло їх від попередніх польських урядів. Чесно кажучи, мій чоловік був міністром закордонних справ Польщі під час Майдану, він був одним із тих, хто створив «Східне партнерство», що призвело до торговельної угоди з Україною. Його уряд був настільки проукраїнським, настільки тісно пов’язаним із українськими політиками, наскільки це було можливо. Теперішня влада не була, вона пішла трохи іншим шляхом. Утім, це правда, що від початку війни запанувала зовсім інша атмосфера, яка пішла з низів.

Громадянське суспільство Польщі загорілося прагненням допомогти чимось, майже вся програма поселення біженців була здійснена не урядом, а звичайними людьми. Негайно були створені неурядові й благодійні організації, які допомагають українцям перетинати кордон, знайти житло на теренах Польщі. Майже всі, кого я знаю, долучились до волонтерства. Якщо в них була вільна кімната чи порожній будинок, у деяких випадках дача, вони пропонували це українським родинам. Це було спонтанно, це було з низів, це було спричинено співпереживанням і розумінням історичних паралелей.

У 1939 році Німеччина й Росія разом захопили Польщу, і нам ніхто не допоміг. Американської допомоги не було. Із Вашингтона гаубиць не надходило. А потім, після закінчення війни, хоча Польща й була однією з союзників, її вдруге захопила Червона Армія в 1944–1945 роках. Знову ніхто не прикрив спину й не допомагав. Саме тому це відчуття, що ми маємо допомогти, ми повинні принаймні щось зробити, на мою думку, є надзвичайно потужним, і воно ґрунтується на співпереживанні й певною мірою страхові, адже, звісно, ми боїмося, що можемо стати наступними. Це також важливо. Я підкреслюю, що це всюди, у всіх політичних партіях, по всій країні.

Утім, так само, це може змінитися. Я не знаю, як буде виглядати ситуація з біженцями за шість місяців або за рік. Чи будуть люди все ще відчувати такий ентузіазм й так допомагати? Не знаю. Я ще не спостерігаю цього, але я впевнена, що з’явиться хтось, хто знайде у цьому політичний інтерес. Утім, зараз це абсолютно без жодної прив’язки до якоїсь політичної сили. Справа не в партії, до якої хтось належить, не в тому, у якому регіоні країни хтось мешкає. Усюди люди мають проукраїнську позицію.

Т. В.: Сподіваюся, війна не буде тривати так довго, що від українців встигнули втомитися.

Е. Е.: Ми всі сподіваємося, що це скоро закінчиться, до того ж великою перемогою України.

Дивіться також: Мешканець Нью-Йорка, якого 15 років тому усиновили із харківського інтернату, організував збір допомоги для України. Відео

Всі новини дня

"Він добре поінформований, наскільки небезпечною є Росія" – політолог про новообраного президента Чехії

Новообраний президент Чехії Петр Павел

Новообраний президент Чехії Петр Павел в неділю поговорив телефоном із президентом України Володимиром Зеленським. На його думку, підтримка України не повинна слабшати, а Росії не можна дозволити виграти війну. "Шлях до гарантій більшої безпеки для всіх – знову набути нормального стану, відновити суверенну Україну", – заявив Павел в інтерв'ю чеському телеканалу CNN Prima News наступного дня після того, як були оприлюднені результати голосування.

Петр Павел – кадровий військовий, перший в історії Чехії та країн колишнього радянського блоку голова Військового комітету НАТО (у 2015–2018 роках). У другому турі президентських виборів він переміг, набравши понад 58 відсотків голосів. Його суперник, великий підприємець і минулого прем'єр-міністр країни Андрій Бабіш, набрав менше 42 відсотків голосів.

Павел після інавгурації змінить Мілоша Земана, який багато років вважався одним із найбільш проросійськи налаштованих глав країн Євросоюзу. Незважаючи на те, що після початку війни Росії проти України Земан різко погіршив свою оцінку дій Москви, під час нинішніх виборів він підтримав суперника Павела – Андрія Бабіша, який виступав за переговори з Росією та організацію в резиденції президента Чехії, Празькому граді, саміту, на якому б Київ та Москва могли домовитися про мир.

На думку Петра Павела, у майбутньому, коли ситуація в Росії дозволить це зробити, з Москвою необхідно буде встановити нормальні відносини та визначити параметри взаємної безпеки. Нинішню ситуацію в Росії обраний президент Чехії оцінює як нестабільну, звертаючи увагу на економічний стан, що погіршується. У російському суспільстві, як вважає Павел, збільшується розчарування щодо ходу війни та того, до чого вона зараз призвела, а також через те, яким чином режим спілкується зі своїм народом. "Росія згодом зрозуміє, що з цього положення вийти переможцем неможливо", – вважає Петр Павел. За його словами, російська армія не звикла програвати, а Москва все ще має більше ресурсів для війни, ніж Київ. "Дуже важливо, яким чином до цієї ситуації віднесеться світова спільнота і особливо Китай", який, на думку обраного президента, має великий вплив на можливе завершення нинішньої кризи. При цьому Павел зазначив, що економічні санкції знижують можливості Росії, у тому числі зменшують обсяги інвестицій у військовий комплекс і витрати на війну, а також унеможливлюють використання високих технологій на полі бою. "Необхідно пояснювати людям, що підтримка України є єдиним можливим шляхом, і що нам необхідно висловити солідарність, – заявив Петр Павел. – Той тип міжнародних відносин, на якому намагається наполягти Росія в Україні, не на користь Чеській Республіці, тому припустити, що не так далеко від чеських кордонів порушуються правила, неможливо".

Політолог Іван Преображенський розповідає, що зміниться у чеській політиці після перемоги Петра Павела на президентських виборах у Чехії:

– У цьому випадку ця перемога означає велику консолідацію, тому що прихід Андрія Бабіша на пост президента неминуче був би пов'язаний із його спробами гальмувати військову підтримку України. Як на рівні Чехії, так і на рівні Європейського союзу, а можливо, і на рівні НАТО. Ми пам'ятаємо, як свого часу позиції уряду Чехії та президента Мілоша Земана відрізнялися на міжнародній арені та створювали такі складнощі. Андрій Бабіш чітко артикулював, що він виступає проти військової підтримки Чехією України та за переговори з Росією. Петр Павел – людина, яка добре розуміє, як працюють інструменти НАТО, тому що він колишній штабний генерал НАТО. Швидше за все, це людина, яка на міжнародному рівні може брати участь та відіграти досить серйозну роль у координації допомоги Україні.

– Незважаючи на те, що йде війна та відносини Чехії та Росії вкрай холодні, не можу не запитати про те, що можна очікувати від Петра Павела щодо Росії?

– Петро Павло займає щодо Росії жорстку позицію. Неофіційно відомо, що одним із його радників є колишній посол Чехії в Росії Петр Коларж. Відповідно, він має бути досить добре поінформований про все, що пов'язане з Росією. Як колишній генерал НАТО він дуже добре знає про те, яку небезпеку становить Росія, і яку небезпеку вона створює зараз в Україні своєю агресією. Тому я думаю, що Петро Павло займатиме жорстку позицію щодо Кремля доти, доки при владі в Росії перебуває Володимир Путін та його оточення. Для нього, швидше за все, нічого не зміниться. Мало того, я думаю, що жодного покращення чесько-російських відносин у принципі не передбачається. Знову ж таки, доти, доки при владі перебуває Володимир Путін та його оточення. Бо навіть із Мілошем Земаном Кремль повністю розірвав якісь (назвемо їх неофіційними) стосунки після того, як Чехія вислала російських дипломатів у зв'язку з вибухами у Врбетицях, а Мілош Земан не зумів цьому перешкодити. Тобто тут двері зачинені з іншого боку. І навіть якби в Чехії відбулася якась політична революція, а чеський уряд змінився на людей, готових і охочих розмовляти з Москвою, цього не зробила б сама Москва.

– Що змінилося у чеському суспільстві? Адже ще нещодавно на посаді президента перебував схожий на Андрія Бабіша політик, Мілош Земан, погляди якого можна було назвати проросійськими. До цього президентом був Вацлав Клаус, який теж мав тісні відносини з Росією, видання його книги фінансував російський "Лукойл". Чому зараз виборці втекли від того порядку, який уособлювали Клаус, Земан, Бабіш?

– Тут слід зазначити, що Вацлав Клаус був останнім президентом, якого обирав парламент. Поки він був президентом, Клаус не вирізнявся проросійськими поглядами. Яскравішими і явнішими вони стали після того, як він пішов з посади президента. Щодо Мілоша Земана, то це перший всенародно обраний президент Чехії. І це, власне, і створило серйозну проблему та диспропорцію у політичній системі країни. Чехи не відразу це усвідомили, радісно використали можливість прямих виборів президента. У результаті Мілош Земан двічі вигравав на президентських виборах і довгий час був найпопулярнішим політиком країни. Але він використав свою популярність не на благо. Оскільки пост президента йому не давав жодних повноважень, він почав ламати конституційну систему Чехії. Персонально під себе. Це завдало великої політичної травми і конституційній системі Чехії, і чеському суспільству. За час президентства Мілоша Земана чеське суспільство поступово, на мою думку, усвідомило цю травму, усвідомило проблему і зрозуміло, що глава держави не повинен бути політиком, який працює виключно у своїх власних інтересах. Саме це спричинило серйозну зміну політичних настроїв у Чехії в рамках президентських виборів і визначило перемогу Петра Павела, який очевидно, як його звинувачував у цьому Андрій Бабіш, є президентом чинного уряду. Але він є ним у тому сенсі, що на відміну від Бабіша він готовий з ним тісно співпрацювати. Він не готовий перебільшувати свої повноваження, не готовий боротися з парламентом за владу. Тобто нинішнє голосування – це якесь одужання чеського суспільства, яке зробило помилку і тепер намагається її на політичному рівні виправити та повернути посаді президента ту роль, яка мала до цього, – вважає Іван Преображенський.

Петр Павел вже оголосив про те, що навесні, напередодні саміту НАТО у Вільнюсі, вирушить у робочу поїздку до України разом із президентом Словаччини Зузаною Чепутовою. Чепутова особисто привітала Павела з перемогою, приїхавши для цього до Праги.

Оглядач празького видання Ондржей Соукуп розповідає про суперників у другому турі президентських виборів у Чехії та про те, що визначило перемогу Петра Павела:

– Петр Павел – перший президентський кандидат за останні роки, який спирався на міський праволіберальний електорат і голоси цих виборців нарешті здобули перемогу. До цього перемагали кандидати-популісти. Павел зумів перемогти не лише завдяки своїм ліберальним поглядам, увазі до прав людини, завдяки всьому цьому гавелівському етосу, а й завдяки військовому бекґраунду. Крім цього, певну роль зіграв його імідж - він справляє враження спокійної, впевненої в собі людини. І це допомогло завоювати частину голосів тих виборців, котрі раніше голосували за Мілоша Земана. Крім цього, Андрію Бабішу не вдалося зробити ставку на негативну кампанію, на залякування війною.

– Мені здається, що війна відіграла певну роль. PR-стратеги Андрія Бабіша якраз думали, що це буде слабке місце Петра Павела, бо вони запустили перед другим туром виборів кампанію, сенс якої зводився до того, що ось він же військовий, він нас втягне у війну, якщо ти голосуєш за Павела, то готуйся до мобілізації, і так далі. Але це не спрацювало. Люди розуміють, що часи справді складні, але краще, якщо на чолі держави стоятиме людина, яка бодай розуміє, що таке війна, що таке армія, і може адекватно оцінювати ризики.

– Що зміниться у чеській політиці після того, як на посаду президента прийде Петр Павел?

– Загалом пост президента в Чехії – це, звичайно, не зовсім позиція монарха у Великій Британії, але все ж таки реальних виконавчих повноважень у президента відносно небагато. При цьому вже історично склалося, що президент задає тон, створює атмосферу, якщо хочете, у політичному житті країни. У цьому сенсі Петр Павел буде заспокійливим чинником, який просуватиме свою політику, своє бачення майбутнього.

– Не можу не спитати про суперника Петра Павела Андрія Бабіша. Він досить популярний політик на сході країни, де його сільськогосподарському концерну належить кілька фабрик, проте і там у багатьох моравських регіонах, наприклад, Бабіш програв Павелу, хоча перевага була дуже невеликою, голоси розділилися майже 50 на 50.

– Андрій Бабіш – політик такого типу, як, наприклад, італійський політик Сільвіо Берлусконі або навіть угорський політик Віктор Орбан. Тобто це людина, лояльне ядро виборців якої дорівнює приблизно 30 відсоткам. Проблема цього ядра виборців у тому, що вони є досить ізольованими. Потенціал отримати інші голоси є обмежений. Власне вже з осені минулого року соцопитування показували, що якщо Бабіш вийде у другий тур, то він програє практично будь-якому кандидатові з умовного ліберального табору. Так і вийшло. Він міг отримати голоси лише тих виборців, які раніше голосували за кандидатів-комуністів або ж за украй правих, націоналістів. Петр Павел міг отримати та отримав ті голоси, які були віддані за інших ліберальних кандидатів. Звідси й різниця в результаті, – каже Ондржей Соукуп.

Час грає проти України чи Росії? ЗСУ готуються до найінтенсивнішої фази війни

Українські військовики на Запоріжжі, 23 січня 2023. REUTERS/Stringer

ЗСУ готуються до нової найінтенсивнішої фази війни навесні, пише The Guardian. Росія невпинно нарощує свої сили, тоді як президент Володимир Путін переводить економіку на військові рейки, щоб виробляти нові танки та ракети, зазначає видання. Оглядачі відзначають дві перші фази війни - наступ з 24 лютого й спроба війни на виснаження із залученням в'язнів у поєднанні з масованими ракетними ударами по цивільній інфраструктурі України.

"Цей другий етап був майже такою ж повною поразкою, як і перший. Росія використала значну частину свого арсеналу крилатих ракет, і хоча українська енергомережа пошкоджена, світло все ще горить, а українська воля до боротьби не затьмарена", - пише The Guardian.

Незабаром розпочнеться третій етап - битва за вирішальну перевагу з використанням комбінованих озброєнь - механізованої піхоти, артилерії, авіації та, можливо, десантних сил. "Світ не бачив нічого подібного з часів ірано-іракської війни 1980-х років, тоді як Європа не спостерігала нічого подібного з часів Другої світової війни", вказує газета.

Війна на виснаження

Попри рішення рішуче збільшити військову допомогу Україні з боку союзників у деяких західних столицях зростає занепокоєння, що час може бути на боці Росії, пише The Wall Street Journal.

Торік після поразки початкового воєнного плану російського президента Володимира Путіна західні уряди сподівалися: що довше триватимуть бої, тим більша ймовірність того, що Україна переможе, а західні санкції ослаблять Росію і змусять відступити. Тепер, пише видання, із наближенням першої річниці початку повномасштабної війни Росії ця впевненість зникає. Натомість "офіційні особи в деяких країнах Заходу зараз побоюються, що Кремль, що готовий продовжувати кидати людей і техніку у бій, може взяти гору у тривалій війні на виснаження".

Росія планує розпочати новий наступ найближчими місяцями, залучивши краще навчених військовиків, готових до тяжких боїв, що засвідчили нещодавні успіхи Кремля поблизу Бахмута, зазначає WSJ.

"Наші розрахунки базувалися на тому факті, що Росія залишається величезною країною з набагато більшими ресурсами, коли справа доходить до солдатів і здатності виробляти зброю, яка не вимагає західних компонентів, - сказав міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс, один із головних прихильників посилення західних поставок зброї. - Що більше часу ми їм дамо, то більше людей... вони зможуть кинути на українців".

Навіть найуспішніший наступ чи Росії, чи України навесні навряд чи завершить війну. Українці занадто багато бачили намірів Росії чинити геноцид на окупованій території, щоб думати про капітуляцію, тоді як Путін зробив перемогу екзистенціальною справою свого режиму, пише The Guardian. Проте наступ і контрнаступ протягом найближчих кількох місяців можуть стати вирішальними у визначенні траєкторії продовження конфлікту. Успіх чи невдача Києва матимуть важливий вплив на стійкість тих, хто підтримує країну, продовжувати постачати сучасне озброєння, що є стратегічною перевагою Києва.

Як на хід війни вплинуть західні танки

Деякі оглядачі, зокрема колишній головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО Джеймс Ставрідіс вважають, що танки Abrams зі США, Leopard 2 з Німеччини та інших країн і Challenger 2 з Великобританії відіграватимуть ключову роль у підтримці оборони України. На його думку, передача танків знаменує собою "поворотний" момент у сухопутній війні.

А колишній командувач армією США в Європі Бен Годжес і колишній Верховний командувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Веслі Кларк погоджуються, що Україна навіть зможе звільнити Крим, хоча для цього ЗСУ потребують наступальної зброї, зокрема літаків-винищувачів.

Однак у питанні танків експерти вказують на те, що новий російський наступ може початись до того, як Київ отримає перші британські чи німецькі танки, адже на навчання українських військовиків та на доставку цієї техніки можуть піти місяці.

Нині до Великої Британії прибули українські танкісти для навчання роботі з Challenger 2, повідомило Міноборони Об'єднаного Королівства. Але відправлення Києву американських танків Abrams "забере багато місяців", заявив днями речник Білого дому з питань національної безпеки Джон Кірбі. Він не уточнив, чи Україна отримає заявлену техніку до кінця 2023 року, але тим часом, за його словами, до України прибуде партія німецьких танків Leopard.

Донеччина залишиться пріоритетом

Днями представник пресслужби Головного розвідувального управління Міноборони Андрій Юсов заявив, що Донеччина залишається для російських сил основним напрямком.

"Після чергових кадрових перестановок в окупаційній армії одне з ключових завдань для Герасимова від Путіна – повна окупація Донецької області до березня. Це означає, що Донецький напрямок і ситуація на сході буде і надалі залишатися найгарячішою. Решта – ми бачимо зараз загострення на Запорізькому напрямку, в інших точках, – цитує Юсова Радіо Свобода. - З пропагандистської точки зору від початку вторгнення «захист» Донбасу, цих квазіутворень «ЛНР», «ДНР» було одним з ключових мотивів путінської пропаганди".

Американський Інститут вивчення війни (ISW) днями повідомив, що Москва, можливо, готується до наступу на сході із залученням переважно регулярних сил. Але знання про надходження нових танків дасть українським командирам більше свободи у використанні своїх поточних запасів техніки, зазначає ISW.

Але, як пише CNN, хоча американські та німецькі танки можуть надходити до України протягом тривалого часу, вони допоможуть українській армії модернізуватись. "Ймовірно, Україна ще не скоро вступить до НАТО, але вона буде озброєна як країна НАТО", що може дозволити Україні швидше інтегруватись до західних систем логістики й технічного обслуговування.

"Україна не тільки матиме спроможність перемогти російську армію [..] але її збройні сили будуть стримуючим фактором для будь-яких подальших нападів переозброєної, реваншистської Росії в майбутньому. Це гарантуватиме безпеку України, а отже, і Європи протягом наступного десятиліття", написав Френк Ледвідж, військовий експерт з британського Університету Портсмута.

Крим може стати визначальним у війні РФ в Україні - екс-генерал США

Відпочивальники на пляжі на тлі пожежі на російській військовій авіабазі у Новофедорівці, АР Крим. 9 серпня 2022. REUTERS/Stringer

Крим може стати вирішальним майданчиком російської війни в Україні, адже Україна не погодиться на те, щоб Росія продовжила свою окупацію півострова, про це генерал-лейтенант у відставці та колишній командувач армією США в Європі Бен Ходжес заявив виданню Insider.

Екс-генерал переконує, що "в наступні кілька місяців Україна встановить умови для остаточного звільнення Криму", підкресливши, що Україна "ніколи не буде у безпеці чи захищеною або здатною відновити свою економіку, поки Росія утримує Крим".

Нещодавно інший американський генерал у відставці Веслі Кларк, колишній Верховний командувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, заявляв, що "питання Криму - центральне в цій війні". На його думку, звільнити Крим можливо, але для цього ЗСУ потребують наступальної зброї, зокрема літаків-винищувачів.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.

Як писав Голос Америки у грудні, американські медіа повідомляли, що деяких посадовців у Вашингтоні стурбувало нещодавнє повідомлення представника адміністрації президента Джо Байдена членам Конгресу про те, Україна має військовий потенціал, щоб повернути Крим. За деякими повідомленнями, існують побоювання, що будь-який широкомасштабний наступ, який загрожує контролю Росії на півострові, може підштовхнути Володимира Путіна до застосування ядерної зброї.

При цьому генерал США у відставці Баррі Маккефрі сказав, що "Путін не потерпить втрати Криму": "Це місце, де розташований порт Чорноморського флоту Росії. Це буде зміною до стратегічного напрямку війни".

Тим часом влада незаконно анексованого Росією Криму розпочала будівництво інженерних укріплень на випадок бойових дій. Уздовж західного узбережжя півострова зводиться оборонна лінія, що складається з траншей, окопів, протитанкових пірамід та мінних полів.

Раніше секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов заявляв, що Росія не зможе утримати контроль над Кримським півостровом, не зважаючи на активну підготовку до відбиття українського контрнаступу. "Окопи їм точно не допоможуть. Крим буде повернутий, і повернутий обов'язково - у той спосіб, яким вирішить наше військово-політичне керівництво", - зазначив голова РНБО.

У день оголошення про надсилання Україні американських танків Abrams високопосадовці Білого дому наголосили, що Крим - це Україна. "Ми ніколи не визнавали незаконну анексію Криму Росією, але тільки українці вирішують, куди йти і як та де проводити операції у своїй країні, це їхні рішення", - наголосив представник Білого дому.

У Німеччині можуть почати виробляти HIMARS і наростити виготовлення боєприпасів

U.S. Army presents HIMARS in Tapa military base

Німецький виробник зброї Rheinmetall готовий значно збільшити виробництво танкових та артилерійських боєприпасів, щоб задовольнити значний попит в Україні та на Заході, і може розпочати виробництво реактивних систем залпового вогню HIMARS у Німеччині, заявив генеральний директор Армін Паппергер в інтерв'ю Reuters.

Rheinmetall виробляє низку оборонних продуктів, в тому числі 120-мм гармату для танка Leopard 2. "Ми можемо виробляти 240 тисяч танкових боєприпасів на рік, що більше, ніж потрібно всьому світу", - сказав Паппергер в інтерв'ю агенції. Він додав, що потужність виробництва 155-мм артилерійських снарядів може бути збільшена до 450-500 тисяч на рік, що зробить Rheinmetall найбільшим виробником обох видів боєприпасів.

Також Паппергер сказав, що нова виробнича лінія для боєприпасів середнього калібру, які використовуються, наприклад, для німецьких зенітних самохідних артилерійських установок Gepard в Україні, буде запущена до середини року. Як зазначає Reuters, Німеччина місяцями намагалася знайти нові боєприпаси для Gepard, які її власні військові зняли з озброєння в 2010 році.

Rheinmetall також веде переговори з Lockheed MartinLMT.N, американською компанією, яка виробляє реактивні системи залпового вогню HIMARS (High Mobility Artillery Rocket System), які активно використовуються українськими військами, сказав Паппергер: "На Мюнхенській конференції з безпеки [у середині лютого] ми прагнемо укласти угоду з Lockheed Martin про початок виробництва HIMARS (у Німеччині)".

"У нас є технологія для виробництва боєголовок, а також для ракетних двигунів, і у нас є вантажівки для встановлення пускових установок", - сказав Паппергер, додавши, що угода може призвести до інвестицій у кілька сотень мільйонів євро, з яких Rheinmetall профінансує основну частину.

У липні головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що стабілізувати ситуацію на фронті й утримувати оборонні рубежі й позиції вдалось, зокрема, завдяки вчасному прибуттю "М142 HIMARS, які завдають прицільних ударів по ворожим пунктам управління, складам зберігання боєприпасів та палива".

Днями керівництво оборонної промисловості Німеччини зустрічатиметься із новим міністром оборони Борисом Пісторіусом, який планує розпочати переговори про те, як пришвидшити закупівлю зброї та збільшити постачання боєприпасів у довгостроковій перспективі після того, як після регулярних передач зброї Україні запаси на німецьких складах значно виснажились.

Перед зустріччю Паппергер заявив, що Німеччина повинна збільшити свій оборонний бюджет: "100 мільярдів євро звучить як гігантська сума, але насправді нам знадобився б пакет у 300 мільярдів євро, щоб замовити все необхідне".

У статті використано матеріали Reuters

Передача танків Україні буде «поганим днем» для Путіна – генерал у відставці Ставрідіс

Колишній головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО Джеймс Ставрідіс заявив, що Захід надсилає танки Україні для надання додаткової допомоги у війні з Росією, що "створює реальні проблеми" для президента Росії Володимира Путіна.

Путін намагається налякати Захід коментарями Кремля про те, що рішення країн НАТО відправити танки в Україну посилює їхню «пряму участь» у конфлікті, сказав Ставрідіс в інтерв’ю радіостанції WABC 770, повідомляє видання The Hill.

Ставрідіс відкинув думку про те, що Захід загострив ситуацію, але додав, що танки Abrams зі США, Leopard 2 з Німеччини та інших країн і Challenger 2 з Великобританії відіграватимуть ключову роль у підтримці оборони України.

«Коли ви об’єднуєте ці три типи танків і завозите їхню реальну кількість в Україну, а я б оцінив, що їх буде принаймні 100, можливо, навіть 200, до середини весни, назвемо це кінцем березня, це створює реальну проблему для Путіна", - каже він.

«…українці можуть замаскувати цю броню і використовувати її, щоб пробити російську лінію, розділити їх, розірвати на частини, розірвати логістичний ланцюг», – зазначив він.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.

Він також зауважив, що передача танків знаменує собою «поворотний» момент у сухопутній війні й буде «поганим днем» для Путіна щодо самого конфлікту та єдності Заходу.

«Це сильний політичний і дипломатичний сигнал, і, як я сказав раніше, це дуже важливий військовий крок для альянсу», — сказав Ставрідіс.

Поставка танків, яку Україні пообіцяли західні партнери, свідчить про те, що Захід вірить у перемогу України і готовий інвестувати в її безпеку багато років наперед, вважають американські експерти, які раніше прокоментували оголошене на минулому тижні рішення німецького уряду та адміністрації США про постачання танків Україні.

Експерт Атлантичної ради, колишній координатор політики санкцій в Держдепі США та посол у Польщі Деніел Фрід вважає, що рішення німецького уряду з постачання танків для війни з Росією означає системну зміну, новий підхід до Росії на Заході.

«Ця політика починається з підтримки України на полі бою та в майбутньому, а також усвідомлення Росії як супротивника, якого потрібно стримувати та послабляти, щоб він більше не міг починати війни або іншим чином здійснювати агресію», – каже Фрід, якого цитує сайт Атлантичної ради.

Директор Євразійського центру Атлантичної ради Джон Гербст говорить, що Росія намагається просуватися біля Бахмута та Соледара на сході України, а також розпочала «невеликі наступальні операції в Запорізькій області», тому «танки допоможуть Україні захистити позиції з меншими втратами в обох місцях».

Після того, як Німеччина оголосила про надання Україні танків «Леопард 2» і про дозвіл іншим країнам експортувати німецькі танки, низка країн оголосили про намір приєднатися до міжнародної "танкової коаліції". Серед країн, які не виключають надсилання танків в Україну: Іспанія, Швеція, Португалія, Нідерланди, Польща, Фінляндія, Франція, Норвегія, Канада, Велика Британія та США. Зокрема США надішлють Україні 31 танк М1 "Абрамс", що становитиме цілий танковий батальйон.

Загалом країни Заходу оголосили про надання Україні сукупно 321 важкого танка для протистояння повномасштабній російській агресії, про це у п'ятницю в інтерв’ю французькому каналу BFMTV сказав посол України у Франції Вадим Омельченко.

Більше

XS
SM
MD
LG