Актуально
Історія Голодомору показує дієздатність українських жінок, і життєстійкість українців – лауреатка премії Конквеста Оксана Кісь
Дослідження про долю жінки і матері в часи Голодомору львівської історикині Оксани Кісь цього тижня було відзначено премією імені Роберта Конквеста за внесок у вивчення Голодомору. Цю премію, названу на честь видатного дослідника Голодомору, який відкрив цю українську трагедію для західного наукового світу, Науково-освітній консорціум Голодомору Канадського інституту українських студій Університету Альберти присуджує раз на два роки автору видатної статті, яка сприяє найбільш повному розумінню Голодомору.
Статтю «Жіночий досвід Голодомору: виклики та неоднозначність материнства», опубліковану в Journal of Genocide Research (2021), західні колеги-історики називають «новаторською», адже вона є однією з небагатьох, які досліджують досвід жінок під час Голодомору.
Норман Наймарк зі Стенфордського університету каже, що «вона зосереджується на українських матерях і дітях, а також на тому, як жінки зіткнулися з травматичними реаліями голодуючого села». Він каже, що її «порівняння з Голокостом і надзвичайними труднощами єврейських матерів у спробах прогодувати своїх дітей» створюють «цікаві та повчальні порівняння та контрасти з українським досвідом».
Доктор Кісь є авторкою двох книг, які вивчають специфічно жіночий досвід – традиційне життя, яке склалося на момент приходу тоталітарної системи на українські землі та виживання у найскладніших умовах тоталітарної системи: «Жінка в традиції української культури другої половини 19 – початку 20 століття» та «Українки в ГУЛАГУ: вижити означає перемоги». Остання книжка увійшла до списку тридцяти найважливіших українських книжок, виданих за часи незалежності, і отримала премію Translated Book Prize від Peterson Literary Fund у 2021 році.
Нині професорка Оксана Кісь викладає у Нью-Йорку у приватному університеті Нова школа. Там її і застав дзвінок кореспондентки «Голосу Америки» Наталки Чурікової, яка розпитувала дослідницю і про порівняння з Голокостом, і про те, що допомогло українським жінкам вижити та зберегти своїх дітей, і про те, чи допомагає цей досвід зараз, коли, за словами багатьох дослідників, кремлівська політика щодо українців повернулася до геноцидних практик.
Розмова була скорочена та відредагована для плинності та ясності.
Наталка Чурікова, «Голос Америки»: Пані Оксано, дослідники геноцидів переважно зосереджуються на своїй темі, рідко порівнюючи трагедії різних народів, але ваші колеги особливо відзначили, що ви знайшли цікаві паралелі між тим, що пережили українські жінки в час Голодомору у 1932-34 роках і тим, що пережили вже через 10 років після них єврейські жінки в час Голокосту у роки Другої світової війни. Про який досвід ідеться?
Оксана Кісь: Жіночі досвіди Голодомору дають нам велике поле для порівнянь і для паралелей з тим, що пережили єврейські жінки. Очевидно, що більшість досліджень геноцидів у світі були зорієнтовані в першу чергу на встановлення самого факту акту геноциду. І в Україні також зберігається ця тенденція – доведення в межах міжнародного законодавства, що Голодомор був цілеспрямованим актом геноциду українського народу.
Але для суспільства важливо не лише закріпити цей акт у правовому полі, а і зрозуміти та осмислити той досвід, через який довелося пройти мільйонам українців та українок, зазнавши при цьому величезних демографічних втрат – близько 4-х мільйонів людей.
Українські і єврейські жінки під час геноциду мали подібний досвід
Очікуючи наступу нацистів багато євреїв-чоловіків втікали і сподівались, що жінок і дітей нацисти не чіпатимуть, бо жінки з дітьми є "поза політикою"
Щодо порівнянь з Голокостом, то є кілька паралелей – українські села були оточені, з них не можна було вийти, як не можна було вийти з єврейських гетто, не кажучи вже про концентраційні табори. Тому жінки, які опинилися у цій пастці, були змушені покладатися лише на внутрішні ресурси, мусили навчитися пристосовувати.
Ще одна паралель у тому, що українське і єврейське суспільство в 1930-ті –1940-ві роки жило за правилами такого патріархату, де вважалося, що чоловік є головою родини та власником майна. Рішення щодо політичних і майнових питань ухвалював батько як голова родини, а жіночий голос не був вирішальний. Тому, очікуючи наступу нацистів багато євреїв-чоловіків втікали, залишаючи свої родини, і сподівались, що жінок і дітей нацисти не чіпатимуть, бо жінки з дітьми є «поза політикою».
На початок Великого голоду велика частина чоловіків або були заарештовані, або вбиті, або заслані, або ж втікали
В українському контексті відмова вступу до колгоспу, активна протидія примусовій колективізації в першу чергу розглядалась як рішення батька не вступати до колгоспів. Тому вони стали першими мішенями переслідувань і на початок Великого голоду велика частина чоловіків або були заарештовані, або вбиті, або заслані, або ж втікали, ховаючись у великих містах, переважно на шахтах Донбасу, на великих підприємствах.
Тим часом жінки, на яких традиційно покладалися обов’язки піклування про дітей і про старших членів сім'ї, мусили залишатися на місці. У спогадах очевидців Голодомору це дуже помітно, бо коли записували свідчення, залишилися тільки ті люди, які пережили Голодомор дітьми, або підлітками, і образ матерів у їхніх спогадах є дуже потужний – образ матері, яка залишилася з багатьма дітьми.
Спогади дітей про своїх матерів дають можливість побачити жінку активною суб'єкткою, яка не просто намагається «тягнути відповідальність», але активно бореться
І в Голокост, і в Голодомор, жінки виявлялися головними відповідальними за виживання своїх родин і їм доводилось вишукувати усі стратегії виживання, пристосування. Але також ми бачимо і практики спротиву – вони протидіяли примусовій колективізації, правовому свавіллю, з яким вони зіткнулися будучи позбавлені будь-яких прав.
Н.Ч.: Патріархальне суспільство відводить жінці пасивну роль, але в момент коли на жінці лежала відповідальність за вживання цілої родини, вона мусила проявляти чудеса кмітливості в тому, щоб знайти їжу, приховати, розподілити її між членами родини.
О.К.: Так, спогади жінок, або спогади дітей про своїх матерів дають можливість побачити жінку активною суб'єкткою, яка не просто намагається «тягнути відповідальність», але активно бореться.
Є свідчення про жіночі бунти, це – добре задокументоване явище, коли жінки об'єднувалися у великі групи, вимагаючи харчі для своїх родин, для своїх дітей, виступаючи з культурно легітимізованої позиції матері, яка повинна мати засоби для виконання цього обов'язку. Жінки здійснювали рейди на керівництво колгоспів, місцеві партійні осередки, вимагаючи їжі організовано. Жінки фізично намагалися боронити своє майно, своїх дітей, коли приходили так звані «буксирні бригади», так звані активісти, і жінки намагалися виганяти їх.
Також вони зверталися з листами до органів влади, шукаючи справедливості у вищого керівництва, до Григорія Петровського, одного з керівників тогочасної України. Це дивовижно, бо жінки у більшості були неписьменними і все-таки використовували цей інструмент, шукаючи когось, хто допоміг написати цього листа, сподіваючись на мізерний шанс врятувати свою родину.
Чимало жінок демонстрували величезну гуманність в тих умовах дегуманізації, коли людина була зведена до рівня тварини
Також використовувалося жіноче майно, так би мовити, з жіночої скрині: прикраси – кульчики, обручки, хрести - дорогий одяг з дорогих трканин, бо розкуркулювали саме заможні родини, і декому вдалося приховати це. І у спогадах говориться, що саме материні хустки, спідниці, чи обручки, які вимінювали на хліб, були основним ресурсом для виживання цих родин.
Також взаємодопомога – чимало жінок демонстрували величезну гуманність в тих умовах дегуманізації, коли людина була зведена до рівня тварини, намагаючись шукати засобів до виживання. Це – історії дітей, які розповідають, що моя матір ніколи не пожаліла сусідській дитині горнятка молока.
Бо щасливими були ті, кому вдалося зберегти корову. Вона була справжнім скарбом – корів тримали вдома, в житловому приміщенні, охороняючи як найбільший скарб. Бо корова рятувала життя, ті, хто мали корову, мали більше шансів. Ця жіноча солідарність, взаємна підтримка, також є, між іншим, характеристикою жіночої субкультури.
Будь-який травматичний досвід не можна розглядати як корисний, доки він не є осмислений
Н.Ч.: Чи це є ті риси культури, які передалися наступним поколінням? Бо сьогоднішні події, хочемо ми, чи ні, але сприймаються крізь призму минулого. Чи були якісь стратегії виживання, які були корисними?
О.К.: Я думаю що будь-який травматичний досвід не можна розглядати як корисний, доки він не є осмислений, проінтегрований до загальної історії нашої ідентичності. Але на жаль, впродовж десятиліть радянської влади ця тема була заборонена. І це тривале мовчання стало дуже токсичним, бо пережите змусило людей дуже суттєво змінити свої життєві стратегії, звички, уявлення щодо того, що є добро і зло, що правильно і неправильно.
Традиції взаємодопомоги, які колись існували в українських сільських громадах, були підірвані досвідом Голодомору
Такі поведінкові моделі передавалися з покоління в покоління і результати ми можемо спостерігати вже через кілька поколінь в українському суспільстві –це – шанобливе ставлення до їжі, зокрема до хліба. Це, я б сказала, сакральне сприйняття хліба, його не можна викинути, рештки їжі на тарілці не можна залишити. Це очевидно – травми голоду. Так само звичка тримати великі запаси їжі.
Є і соціально-психологічні наслідки, які пов'язані з тим, як громадяни ставляться один до одного – з довірою, чи з підозрою, чи готові вони до співпраці, чи воліють кожен рятувати сам себе як може. І ми знаємо, що традиції взаємодопомоги, які колись існували в українських сільських громадах, ці сільські толоки, вони значною мірою підірвані досвідом Голодомору. Бо люди були змушені врятувати своє життя за будь-яку ціну, і прояви людяності була радше винятком, ніж правилом.
І це переосмислення, над яким українці почали працювати відносно нещодавно, вже у 2000-ні роки. Це дуже болісний і складний процес, у якому потрібно вигоїти цю рану, «подолати це минуле», за словами Ярослава Грицака.
Значною мірою переосмисленню України українцями і себе як спільноти сприяла Революція Гідності і пробудження громадянської свідомості, активної громадянської позиції щодо відновлення оцих інституцій, які були притаманні українському суспільству.
Це – довіра, взаємодопомога, яка є суспільною цінністю, і це – те, що ми спостерігаємо зараз під час війни проти України. Ця війна відкрила величезний потенціал українського жіноцтва, готовність зробити свій внесок до спільного порятунку нашої держави, відстоювання тих цінностей, які для нас є важливими і значущими.
Всі новини дня
- Голос Америки
Глава Пентагону у Конгресі назвав Росію "гострою загрозою" і запевнив у продовженні підтримки України
Міністр оборони США під час представлення бюджетних пропозицій у Палаті представників США назвав Росію “гострою загрозою” і наголосив на важливості колективної роботи в рамках НАТО.
У вступному слові до законодавців Ллойд Остін вкотре повторив позицію Вашингтона, що США продовжуватимуть підтримувати Україні стільки, скільки буде потрібно. Він також нагадав, що Стратегія національної оборони США визначає Росію під управлінням Путіна “гострою загрозою”.
“Під проводом Байдена, США згуртували світ, щоб допомогти Україні боротися з неспровокованим і невиправданим вторгненням Росії. Наші союзники та партнери активізувалися, щоб надати важливу безпекову допомогу, яку координує контактна група з питань оборони України, яку я очолюю. Ми підтримуватимемо оборону України стільки, скільки буде потрібно”, - заявив міністр оборони США Ллойд Остін.
Глава Пентагону заявив, що НАТО стало значно сильнішим, зокрема й тому, що Росія вирішила піти війною проти свого сусіда. Остін наголосив на важливості “об’єднаного НАТО”.
“Після вторгнення Росії в Україну ми ще більше зміцнили захист і стримування НАТО на східному фланзі. А лідерство Конгресу в Європейській ініціативі стримування — і наші інвестиції з 2014 року — допомогли нам швидко й сміливо відреагувати на жорстоку війну, яку обрала Росія, та зробили наше стримування ще сильнішим”, - зазначив глава Пентагону.
Очільник Пентагону назвав бюджет на наступний рік стратегічним кошторисом, “який обумовлений серйозністю нашої стратегічної конкуренції з Китайською Народною Республікою”.
Пріоритетами Пентагону Ллойд Остін назвав: захист нації, турбота про людей та успішна командна робота. Остін наголосив на необхідності фінансування модернізації трьох ланок ядерної тріади США та посилення стратегічного стримування.
- Голос Америки
Блінкен свідчить в Конгресі США: «Стан американської дипломатії». Наживо з перекладом українською
Державний секретар США Ентоні Блінкен свідчить перед Комітетом із закордонних справ Палати Представників Конгресу США. Тема слухань: «Стан американської дипломатії у 2023 році: зростаючі конфлікти, бюджетні виклики та конкуренція наддержав». Очікується дискусія стосовно подальшої допомоги Україні, політики США щодо Росії та кроків зі стримування Китаю. Дивіться наживо з перекладом українською у четвер, 23 березня, о 16:00 за Києвом (10:00 за Вашингтоном).
- Голос Америки
Під час першого візиту у Канаду Байден і Трюдо говоритимуть про безпеку, екологію та Україну
Джо Байден у четвер здійснить свою першу поїздку до Канади як президент США. Американський глава зустрінеться із прем'єр-міністром Джастіном Трюдо, а також його політичним опонентом, очільником Консервативної партії Канади П'єром Полієвом.
Також у п'ятницю Байден за традицією своїх попередників звернеться до канадського парламенту. На порядку денному візиту, що триватиме добу, - питання оборони, безпеки, міграції, а також "зелені" інвестиції.
Перша леді США Джилл Байден приєднається до президента та матиме власну програму разом із Софі Трюдо, дружиною прем'єр-міністра.
"Дві демократії крокують у відповідь на виклики"
Як повідомив представник Ради безпеки США Джон Кірбі, Байден і Трюдо говоритимуть про те, як "дві демократії крокують у відповідь на виклики нашого часу".
"Це включає конкретні кроки для збільшення видатків на оборону, сприяння глобальному прагненню до чистої енергетики та розбудові процвітаючої та інклюзивної економіки", - розповів Кірбі, і додав, що лідери країн говоритимуть про "підтримку зусиль щодо стабільності на Гаїті і, звичайно, продовження підтримки України".
Вінсент Рігбі, колишній радник Трюдо з питань національної безпеки та розвідки, а нинішній старший радник CSIS, сказав CNN, що з огляду на те, що Байден їде до Оттави з "думкою про світ", поточна геополітична ситуація в Індо-Тихоокеанському регіоні та Східній Європі означає, що внесок Канади в безпеку стане ключовою темою двосторонньої зустрічі в п'ятницю.
У той час як Канада оголосила про витрати в розмірі 3,8 мільярда доларів на допомогу в модернізації об'єднаної системи аерокосмічної оборони Північної Америки NORAD і нещодавно придбала американські винищувачі F-35, загальний відсоток ВВП Канади, витрачений на оборону, залишається значно нижчим за 2%, до чого закликають країни НАТО, зауважує CNN.
Традиція першого візиту
Як вказує Reuters, новообрані президенти США традиційно здійснюють свою першу міжнародну поїздку до Канади як найближчого союзника, але візит Байдена було відкладено, зокрема через COVID-19.
Хоча Байден провів свою першу двосторонню віртуальну зустріч на посаді президента саме із Трюдо, станом на зараз глава Білого дому уже відвідав майже 20 інших країн, включаючи Україну, й "канадці взяли це до відома", сказала NPR Лаура Доусон, колишня радниця з економічних питань посольства США в Канаді. "Важливо мати особистий візит президента, щоб переконати канадців, що ці відносини все ще дуже важливі для Сполучених Штатів", - підкреслила вона.
Байден і Трюдо разом працювали над підтримкою України й тісно координували роботу на початку цього року, коли у повітрі над США і Канадою було виявлено китайський аеростат, який у США вважають засобом для шпигування, нагадує NPR.
Видання також зазначає, що колишній президент Дональд Трамп не відвідував Оттаву під час свого перебування на посаді, зупинившись у Канаді лише один раз на зустрічі G-7 у Квебеку, а Трамп і Трюдо "не мали порозуміння".
У статті використано матеріали Reuters
- Голос Америки
Країни сходу Європи мають бути в керівництві НАТО та ЄС, каже прем'єрка Естонії - Politico
Прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас, яка проводить перемовини про створення коаліційного уряду в країні, після перемоги на виборах, висловила переконання, що країни Східної Європи мають отримати керівні посади в НАТО та ЄС.
"Ми 19 років входимо до НАТО та Європейського Союзу", - сказала Каллас в інтерв'ю Politico.
"Ми маємо бути на радарі на керівні посади. Ми довели свою роль в обох цих організаціях", - додала вона.
Заява прозвучала перед самітом ЄС, що відбувається в четвер і де лідери блоку, зокрема обговорюють можливості збільшення поставок боєприпасів до України.
Каллас закликала НАТО готуватись до тривалої війни Росії. "Росія готова до довготривалої конфронтації і ми повинні бути також готові. Естонія значно збільшила оборонний бюджет, який досягне 3% ВВП до 2024 року. 2% ВВП на оборонні витрати має бути нижня позначка, не вища", - твітує посадовиця.
Україні потрібно $411 млрд на відновлення та відбудову - Світовий банк
Потреби України у реконструкції та відновленні зросли до 411 мільярдів доларів, трохи більше ніж через рік після повномасштабного вторгнення Росії, повідомив Світовий банк у середу.
Оцінка, зроблена спільно українським урядом, Світовим банком, Європейською комісією та ООН, більше, ніж 349 мільярдів доларів, які оприлюднили в оцінках у вересні.
Остання оцінка передбачає, що у 2023 році Києву знадобиться 14 мільярдів доларів на критичні та пріоритетні інвестиції в реконструкцію та відновлення.
Згідно з оцінкою, для задоволення цих потреб знадобиться фінансування на суму 11 мільярдів доларів, що перевищує те, що уряд України вже вказав у своєму бюджеті на 2023 рік.
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спричинило переміщення мільйонів людей, а світові ціни на продовольство та енергоносії різко зросли через наслідки війни.
«Енергетична інфраструктура, житло, критична інфраструктура, економіка та гуманітарне розмінування — це п’ять наших пріоритетів на цей рік», — заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Він додав, що частину робіт з реконструкції вже виконано.
Але Шмигаль попередив, що «сума збитків і потреби у відновленні наразі не включають дані про втрату інфраструктури, житла та бізнесу на окупованих територіях».
Коли сили оборони їх звільнять, влада почне відновлювальні роботи на цих територіях, сказав він.
Але необхідні 411 мільярдів доларів у 2,6 рази перевищують розрахунковий валовий внутрішній продукт країни на 2022 рік.
Найвищі очікувані потреби в транспорті, потім житло та енергія.
Відбудова України "займе кілька років", заявила віце-президентка Світового банку з Європи та Центральної Азії Анна Б'єрде.
Вона додала, що підтримку державних інвестицій також необхідно «доповнити значними приватними інвестиціями, щоб збільшити доступне фінансування для реконструкції».
У звіті, опублікованому в середу, говориться, що оцінки «слід розглядати як мінімум, оскільки потреби зростатимуть, поки триває війна».
Але збиток не зріс так сильно, як міг би, частково тому, що найгірший конфлікт обмежився територіями, які вже зазнали значної шкоди.
Деякі потреби країни також задовольняє уряд України за підтримки своїх партнерів.
Союзники поспішили надіслати допомогу в країну з початку конфлікту.
Війна призвела до бідності 7,1 мільйона людей, зруйнувавши 15 років прогресу в розвитку та посиливши нерівність, йдеться в оцінці.
Пряма шкода будівлям та інфраструктурі становить понад 135 мільярдів доларів США, додається.
Форум