29 березня 2019 року мав бути днем виходу Великої Британії з Європейського союзу, тому що 29/03/2017 прем’єр-міністр Тереза Мей передала в ЄС офіційну заяву, що її країна починає процес припинення членства в організації відповідно до статті 50 Лісабонського договору.
Підставою для процесу, що отримав назву “Брекзит”, були результати референдуму у червні 2016 року, на якому за те, щоб вийти з ЄС проголосували 17,410.742 британців, а за те, щоб залишатися - 16,141.241.
Стаття 50 передбачає процедуру виходу країни з організації, і виділяє рівно два роки на приготування до виходу, а також на визначення, якими будуть подальші відносини.
Переговори між представниками Лондона та Брюсселя виявилися затяжними, болісними і суперечливими, проте угода про умови припинення членства із декларацією про зв’язки у майбутньому таки була узгоджена та підписана.
Але Тереза Мей була вимушена просити ЄС скасувати дату виходу 29 березня і назвати пізніший термін, бо її колеги у британському парламенті двічі відкинули ратифікацію угоди.
Серед перешкод депутати - противники часто згадували положення угоди про так званий “ірландський зупинник”, що передбачає особливу митну зону для Північної Ірландії, де пролягатиме кордон Британії з ЄС на суходолі.
При цьому більшість парламентарів у Лондоні також вирішили, що вони проти припинення членства в ЄС без угоди, побоюючись негативних економічних та інших наслідків так званого “жорсткого Брекзиту”.
Спочатку у Брюсселі погодилися на коротку відстрочку, до 22 травня, а згодом на піврічний термін до 31 жовтня.
Але європейські представники наголосили, що перенесення “Брекзиту” на довшу перспективу означало б продовження британської участі у таких процесах ЄС як, наприклад, травневі вибори Європейського парламенту.
Що далі?
Прем’єр-міністр Тереза Мей, яка також є лідером урядової Консервативної партії і депутатом парламенту, наполягає, що єдиний спосіб вивести “Брекзит” з глухого кута - це ратифікувати угоду з ЄС і офіційно вийти з організації.
Щоб переконати депутатів таки підтримати її угоду, Мей пообіцяла одразу після виходу з ЄС піти у відставку, щоб звільнити місце для іншого лідера, якому буде довірено далі втілювати “Брекзит”.
Проте офіційний вихід Британії з ЄС, коли б він не відбувся, був би лише відправною датою для подальших не менш важливих і складних переговорів про умови торгівлі та інші аспекти майбутніх відносин Лондона з Європою.
Британські парламентарі тим часом намагалися окремо від уряду шукати виходу з глухого кута, взявши на себе ініціативу визначення долі “Брекзиту”.
Але й цей процес також показав проблематичність, коли голосування 27 березня щодо 8-ми пропозицій, які передбачали майже усі можливі варіанти “Брекзиту”, або відмови від нього, не набрали більшості голосів депутатів.
1 квітня британський парламент також обговорював електронну петицію, яка зібрала рекордну підтримку - майже 6 мільйонів підписів, з вимогою скасувати “Брекзит” і залишити країну в ЄС.
Дивіться також: Як виграти політичну кампанію?
