Спеціальні потреби

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Перше вересня в американській школі – звичайний день. Навчання в різних шкільних округах починається в різний час, але і в цей, перший день, на яку б дату він не припав (наприклад, моя дитина пішла у школу ще 28-го серпня) – урочистостей немає. Єдина нова традиція – сфотографувати свою дитину біля будинку чи зупинки шкільного автобусу і розмістити на Фейсбуці: мовляв, ось дивіться, вже другокласник чи семикласник – так само, як це роблять батьки у всьому світі.

Вже тиждень, як мій син пішов у третій клас, а в четвер ввечері до школи дібралася і я - на батьківські збори. Виглядало це так. Спочатку всіх батьків дітей, що пішли в третій клас, зібрали в спортзалі. Показали презентацію хвилин на 10: що діти вивчатимуть, на які екскурсії поїдуть, які тести складатимуть та якими будуть домашні завдання. Ще раз нагадали не чинити насильства над дитиною: якщо вона втомилася, чи завдання на дім занадто складні, не змушувати її їх робити, а повідомити вчительку про проблеми.

Потім зібралися по класах - подивитися на робоче місце дитини, познайомитися з вчителькою та батьками. У нашій початковій школі - 5 паралельних класів. І щороку дітей перемішують. Вважається, що таким чином діти мають навчитися заводити нових друзів, ближче познайомитися зі іншими дітьми в школі – на перерві вони грають всі разом – а також, якщо станеться так, що між двома дітьми розвинуться "токсичні" (таким словом у США характеризують неприязні, негативні речі) відносини, перервати їх, аби вони не тяглися увесь час навчання дитини.

Початкова школа в м. Нью-Йорк
Початкова школа в м. Нью-Йорк

Відповідно, і вчителька кожного року – нова. Як правило, вчителі постійно викладають в одному класі щороку новим дітям. Звичайно, що час від часу їм або набридає 10 років поспіль викладати у 1-му, наприклад, класі, або, через зміни у персоналі, з’являється надлишок вчителів 2-го, але брак 4-го, то вони змінюють свою спеціалізацію.

Наша вчителька минулого року викладала у другому класі, а цього року – у третьому. Так вийшло, що наш син – єдина дитина, в кого вчителька при переході з 2-го у 3-ій не змінилася.

Виявилося, що в 3-му класі у нього четверо дітей, які були з ним в нульовому класі. Їхні батьки прийшли на збори і ми відновили знайомство. А потім – поставили питання, які нас цікавили, вчительці. І все це спілкування тривало всього годину – з 7-ої до 8-ої вечора.

Коли я вже виходила з класної кімнати, зупинилася біля столу, де лежав папір, куди кілька мам вписали свої прізвища. Я вже була взялася за ручку, але вчителька сина мене зупинила: "Тетяно, це для волонтерів. Тобі це не треба. Ти так важко працюєш."

І коли я встигла зробити на неї таке враження?

Волонтери – це добровільні помічники вчительки в класі, особливо, коли діти роблять спеціальні проекти, або батьки, які супроводжують дітей на екскурсії. Як правило, це мами, які або не працюють, або працюють з дому чи не повний робочий день. Можна взяти і роботу на дім. Одного разу я зголосилася нагострити олівців на цілий клас. Пару разів все-таки брала вихідний та приходила допомагати - цікаво ж, що дитина робить в школі та якими є його однокласники.

Середня школа в шт. Массачусетс.
Середня школа в шт. Массачусетс.

Таке спільне спілкування стається раз чи два на рік. А детально успіхи дитини в школі обговорюються під час індивідуальних зустрічей з вчителем. Для цього батьки вписують своє ім’я в розклад, де на розмову про кожну дитину виділяється 15 хвилин. Такі зустрічі відбуваються або з ранку або після 16:00. Пам`ятаю, як ще будучи в старших класах прийшла на батьківські збори своєї молодшої сестри, а потім залишилася на збори батьків власного класу – таке про своїх однокласників довідалася – поки мене не помітили і не вигнали з кімнати! Але, навіть враховуючи, що самих школярів на цих зібраннях немає, як можна так відкрито перед усіма батьками розповідати "який Вася ледар"?

Не прийнято на початку року і дарувати вчителям квіти, чи взагалі будь-що. Втім, гроші в американських школах збирають весь час, але завжди – у добровільному порядку. У нас, як і у більшості шкіл, цим займається Асоціація батьків та вчителів (PTA). Одного разу я сходила на їхні збори – у мене виникло враження, що я потрапила на робочу нараду професійної фандрайзінгової організації. Говорили виключно про фінанси.

І до своєї справи вони підходять творчо. От, наприклад, замість того, щоб закуповувати усе приладдя для дитини самостійно і витрачати час, полюючи на якісь конкретний фломастер, – а тут вимоги до шкільної канцелярії дуже конкретні – ми придбали набір третьокласника, який склала Асоціація. Звичайно, що переплатили. Але надлишок йде на потреби школи.

Середня школа в США. Фото - АП.
Середня школа в США. Фото - АП.

Інший популярний спосіб фандрайзінгу – спортивні змагання. У школі проводять такі собі «веселі старти», і просять батьків знайти серед друзів та колег бажаючих пообіцяти гроші на спортивні досягнення дитини. Наприклад, 2 долари на пробіг одного кола в спортивній залі. Якщо дитина пробіжить 30 кіл, то ця людина має заплатити 60 доларів. Ми знайомих не залучали – усі збирають гроші на потреби України – та платили самі. Інколи просять дати гроші на екскурсію чи придбати футболку з емблемою школи – але вже батькам вирішувати, потрібна їхній дитині екскурсія чи футболка.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Експериментальна школа імені Хана: щоб підготувати дітей бути успішними, вчителі звертаються до практик минулого

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Facebook Forum

Інше за темою

XS
SM
MD
LG