Спеціальні потреби

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Наша дитина у третьому класі однієї з державних (public) шкіл у Вірджинії отримує завдання на дім відразу на тиждень. Це – математика та складання списку прочитаних книжок, в якому він має зазначити назву, автора та тривалість читання. Чомусь у третьому класі йому задають на дім менше, ніж минулого та позаминулого року.

У другому класі майже уся домашня робота була на комп’ютері - в I-Ready та DreamBox. Це - спеціальні навчальні програми, які діагностують рівень готовності дітей і, у формі відеоігор, дають їм відповідні до їхнього рівня завдання. Крім оцінок, батьки отримують роздруківки з діаграмами прогресу дитини.

Звичайно, синові робити це подобалося і з нашого боку потрібно було лише слідкувати, аби він не засиджувався. Але мене, як і інших батьків, дещо турбувало, що це додавало до його часу перед комп’ютером, який і так важко обмежувати.

Ще у США люблять в школах давати на дім проекти, які треба виконувати раз на тиждень чи навіть на місяць. Найскладніше було у нульовому класі (kindergarten), коли щомісяця треба було робити якісь мистецький проект. Я, тоді малодосвідчена мама школяра, про нього згадувала в ніч напередодні здачі і ми всією родиною панічно різали, писали, клеїли і розмальовували. Одного разу при виконанні композиції «Індійка, яка ховається у квітах», я так заповзято різала квіти з кольорового паперу, що потім тиждень не могла стиснути праву руку в кулак.

У нульовому класі на батьківських зборах класний керівник закликала нас не силувати дітей – головне не вбити в дітях бажання вчитися.

У першому класі чотири рази на тиждень треба було готуватися з дитиною до диктанту; раз в місяць - здавати список прочитаних книжок; а ще два рази на тиждень – робити прості проекти.

Все це вимагає від батьків добрих організаційних навичок, але якщо щось забудете – не проблема. За незроблене час від часу завдання вчителька сварити дитину не буде і двійку не поставить. У нульовому класі на батьківських зборах класний керівник закликала нас не силувати дітей – головне не вбити в дітях бажання вчитися.

Самі ж оцінки ставлять за результатами тестів і прогресу дитини. Також вчителі, щонайменше, у молодших класах, з мого досвіду, не чіпляються до покреслень. Головне, аби відповідь була правильною.

Чи потрібна дітям домашня робота? Дебати тривають

Дебати, чи мають діти робити домашню роботу і, якщо так, як багато, у США тривають вже понад століття. На початку минулого сторіччя «Домашній журнал леді» розгорнув кампанію проти домашньої роботи, переконуючи, що дітям після школи краще гратися чи дивитися на хмари. Їхні зусилля виявилися настільки вдалими, що в 1901 році в штаті Каліфорнії «домашнє» законодавчо заборонили (пізніше цю заборону скасували).

Homework on the beach
Homework on the beach

Загалом публічна думка в США щодо обсягу домашньої роботи коливається циклічно: на початку минулого століття вважалося, що розум – це м’яз, який треба «накачувати» і робота на дім в цьому допомагає. У 40-х роках почали переосмислювати саму систему освіти і домашню роботу побачили як пережиток 19-го століття. Але, після того, як Радянський Союз, випередивши США, вивів на орбіту супутник, американці заметушилися і знову заговорили про важливість домашньої роботи для школярів. Але тривало це не довго – у 60-х, під впливом «культурної революції», у США залунали голоси, що дітям треба більше гратися, малювати та творити. У 80-х знову згадали про світову конкуренцію, а тепер поширена думка, що домашня робота є джерелом надмірного індивідуального та родинного стресу.

У той же час сам обсяг роботи, яку дають дітям на дім, залишається більш-менш стабільним, цитує веб-сайт для батьків greatschools.com дослідника корпорації Ренд Браяна Гілла.

45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день.
дослідження Метлайф, 2007 року.

Згідно з дослідженням Метлайф 2007-го року, 45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день, включно з 6%, які витрачають понад три години. Понад половини учнів витрачають менше, ніж годину в день на «домашнє».

Національна Асоціація батьків та вчителів, а також Національна освітня асоціація рекомендують дітям у першому класі давати домашню роботу, яку можна зробити за 10 хвилин, збільшуючи її з кожним навчальним роком на 10 хвилин. У нашій школі, як і в багатьох інших навчальних закладах США, ці рекомендації перевищують, інколи – втричі та більше.

Чи йде домашня робота дітям на користь? Згідно з дослідженням професора Університету Дюка Гаріса Купера, такий висновок однозначно можна зробити тільки для старшокласників. Існує деяка позитивна кореляція з досягненнями учнів середніх класів і … жодної – для наймолодших учнів!

Як батькам правильно допомогати дітям робити домашню роботу? Поради експертів

Дослідники також встановили, що найбільше суперечок та стресу навколо домашньої роботи виникає в родинах, де у батьків немає вищої освіти. Більш освічені батьки краще здатні оцінити, чи відповідає завдання рівню готовності дитини, і не вагаються висловлювати свою думку вчителю. Менш освічені схильні звинувачувати у всіх шкільних проблемах власного нащадка, бо «він бовдур і не зрозуміло, чим в школі займається».

Жодної кореляції між часом, який витрачається на домашню роботу учнями молодших класів та їх успіхами в школі, не існує.
Дослідження професора Університету Дюка Гаріса Купера

І у деяких школах в молодших класах від домашньої роботи взагалі відмовляються, в інших – в усіх класах - експериментують з новими підходами.

Один з новаторських методів, який шириться американськими школами, - «перевернутий клас» (flipped classroom). На дім вчителі задають подивитися відео-лекцію з новим матеріалом, яку вони або самі записали, або підготовлену Khan Academy чи Ted Talks. А практичні завдання діти роблять в класі, де їм може допомогти вчитель чи однокласник. Ідея мені подобається. Всі з нас мали вчителів, які в класі переказували главу з підручника, а потім, замість спеціально підготовлених людей вчити, як вираховувати відсотки чи писати оповідання мають батьки. А батьки, може, і не вміють.

А допомога ровесникам – взагалі найкращий спосіб засвоїти матеріал. Я пам’ятаю, як в класі 8-9 показувала однокласникам, як роботи січення куба, - на третьому кубі чи то однокласникові і сама зрозуміла.

Батькам же психологи, зокрема Джессіка Лейгі, радять наступне. Дати дітям самим вирішувати, коли їм робити домашню роботу – відразу після школи чи навіть зранку, бо усім потрібна якась автономія і контроль. А також - не виправляти помилки дитини, не говорячи вже про те, щоб робити домашні завдання за них. Діти мають навчитися робити помилки, вміти впоратися з поразкою та самостійно мотивувати себе на досягнення успіху.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Експериментальна школа імені Хана: щоб підготувати дітей бути успішними, вчителі звертаються до практик минулого

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Facebook Forum

Інше за темою

XS
SM
MD
LG