Спеціальні потреби

Актуально

«Ким ти не був, якщо ти борешся за свободу, Україна вітає тебе». Американська трансгендерка, журналістка, медикиня – про свій досвід війни

«Для українців моя гендерна ідентичність взагалі не є важливим питанням", - говорить Ешто-Сірілло.

Допомога Україні виграти цю війну є найкращою інвестицією в національну оборону США, вважає медикиня кримськотатарського добровольчого батальону Сара Ештон-Сірілло. Перед тим, як приєднатися до батальону, тривалий час вона була єдиною іноземною репортеркою, яка висвітлювала війну з Харківської області.

Голос Америки зустрівся з нею у Вашингтоні, куди вона приїхала поінформувати американських законодавців і експертів про події на передовій. Це її перша поїздка в США за 9 з половиною місяців. Увесь цей час була в Україні. Говорить, що на початку повномасштабного вторгнення дуже переживала перед тим, як перетнути український кордон. Не стільки через війну, скільки через те, що Сара – трансегендерна жінка.

«Тому що були проблеми з моїми документами щодо зміни статі. А також я не була впевнена, як українці будуть ставитися до трансгендерної репортерки, яка буде вести репортажі з країни під час війни», - розповідає Ештон-Сірілло.

Натомість, говорить вона, її досвід в Україні змінив її уявлення про те, як суспільство взагалі може ставитися до представників сексуальних меншин.

«З першого дня, коли я в’їхала, коли мені поставили штамп у паспорті, я побачила, наскільки гостинною є Україна. Це не питання толерантності чи ідентичності. Україна є нацією, яка цінує волю та свободу для всіх людей», - розповідає Ештон-Сірілло.

Вона каже, що це ставлення дозволило їй працювати із дедалі більшою ефективністю як журналістці, а тепер - і як військовослужбовіці.

«Для українців моя гендерна ідентичність взагалі не є важливим питанням. Ким би ти не був, якими б не були твої цінності, що б не відбувалося у твоєму особистому житті, якщо ти борешся за волю і свободу, Україна вітає тебе», - говорить вона.

За одним із найостанніших рейтингів рівноправ`я представників сексуальних меншин, Equaldex, Україна посідає 62 місце у світі, поруч із іншими східноєвропейськими країнами. Втім, каже Сара, на її думку, ставлення до представників сексменшин в країні дуже змінилося саме під час повномасштабного вторгнення.

«Люди можуть жити більш автентично, можуть брати участь у всіх аспектах життя суспільства. Ми бачили, як президент Зеленський торкався питання одностатевого партнерства», - каже вона.

Ештон-Сірілло розповідає, що в Харкові та області, де вона з березня працювала як фрілансерка та висвітлювала війну в соціальних медіа, її вразив доступ та свобода дій, які вона мала як представниця мас-медіа, незважаючи на запровадження воєнного стану.

«У США, коли ми уявляємо воєнний стан, нам здається, що це такі драконівські, жахливо суворі закони. Але за президента Зеленського та українського Міністерства оборони я виявила, що у мене більше свободи як репортерки в Україні в умовах воєнного стану, ніж якщо б я намагалася, наприклад, знімати поліцію в Сполучених Штатах», - розповідає жінка.

Втім, був один момент, який поставив під сумнів її журналістську етику. Приїхавши по справах до Києва 10 жовтня, Сара записала відео із собою на тлі тіла мертвої людини - жертви першого масованого обстрілу, якого завдала Росія по українській інфраструктурі. Це відео швидко поширилося соціальними мережами та викликало хвилю критики на адресу журналістки.

За її словами, тоді вона не думала, що це може викликати такий резонанс:

«Я розумію, як це вплинуло на людей, які побачили таку шокуючу картинку. Але я щойно приїхала зі Сходу, де це було повсякденним життям».

Тоді, каже Ештон-Сірілло, вона вже оформлювала папери, щоб приєднатися до лав Збройних сил України, співпрацюючи з українським урядом як цивільна особа, бо війна, жорстокість якої вона спостерігала щодня, стала для неї особистою справою. Вона каже, що виростаючи на півдні США, мала навички поводження із вогнепальною зброєю, а також, через одну з її попередніх місць праці, - досвід роботи із медичною допомогою. Розповідає, що пройшла вишкіл, включно із наданням першої медичної допомоги в кримськотатарському добровольчому батальоні імені Номана Челебіджіхана, до якого приєдналася.

«Командир прийняв у мене іспит на те, що повинен знати бойовий медик. А потім мене відправили на навчання Triple C, яке є стандартним курсом НАТО для медичного навчання бойових рятувальників. Я пройшла курс, щоб отримати сертифікат», - розповідає вона.

Наразі Сара чекає на ротацію. Говорить, ще не була на фронті в якості бойового медика, але багато що встигла побачити, працюючи у Харкові та області як журналістка. Своїм досвідом та враженнями ділиться у Вашингтоні та інших містах США під час своєї поїздки.

«Лінія фронту, нульовка - жахливе місце. Я була там, коли знищували машини швидкої допомоги. Російським терористам байдуже, чи вони атакують мирних жителів чи солдатів. Їм байдуже, чи хтось вже поранений і його намагаються евакуювали. Вони намагаються знищити усе на своєму шляху. І це одна з проблем, з якою ми намагаємося боротися та пояснити це світові: Росія – це не армія. Росія – це терористична група, група військових злочинців і головорізів, яку очолює бос мафії Володимир Путін. Вони не воюють чесно», - каже вона.

Під час перебування у Вашингтоні Ештон-Сірілло зустрілася із кількома конгресменами та сенаторами. Наразі в Конгресі розглядається кілька законодавчих ініціатив, включно із запитом Білого дому на майже 38 мільярдів доларів на безпекову та іншу допомогу Україні на наступний рік. Вона говорить, що має аргументи для тих законодавців, які ще вагаються щодо його схвалення, зокрема вимагаючи більш ретельних перевірок використання військової допомоги США.

«Як аналітик у минулому житті за професією, я кажу: "Подивіться на цифри, пане конгресмене, конгресвуман чи сенаторе". Це найбільший прибуток від інвестицій у іноземну допомогу з часів Другої світової війни. Ви перемагаєте те, що вважалося супердержавою, завдяки крові, яку проливають українці, - лише за кілька мільярдів доларів грошей платників податків. І так, це звучить як багато, але знищення Володимира Путіна та знищення його терористичної держави означає, що гроші витрачені недаремно», - розпвоідає вона.

Також каже, що приїхала до Вашингтона, аби запросити членів уряду та Конгресу, які сумніваються у правильному використанні американської військовї допомоги, приїхати в Україну та провести перевірки особисто.

«Я навіть особисто привезу їх зі зброєю на передову, щоб вони побачили озброєння в дії, щоб вони могли повернутися до Сполучених Штатів і сказати, що гроші витрачені не дарма», - каже вона.

Україна, говорить Сара, вже перемогла, продемонструвавши світові слабкість та неефективність Росії. Але війна, яка щодня забирає людські життя, ще триває. Під час своїх зустрічей у Вашингтоні вона намагається пояснити, що український спротив та його підтримка важлива не лише для України, а й світу.

Всі новини дня

Саміт Євросоюз-Україна – підсумки зустрічі лідерів ЄС у Києві. Відео

Саміт Євросоюз-Україна – підсумки зустрічі лідерів ЄС у Києві. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:05 0:00

У Києві відубувся саміт Євросоюз-Україна. Попри повітряні тривоги та загрози обстрілів, високопосадоці вирішили приїхати до української столиці, аби запевнити у своїй непохитній підтримці. Протягом саміту президентка Єврокомісії оголосила про підготовку нового, десятого раунду санкцій проти Росії.

Пентагон - про ракети GLSDB: це дасть українцям здатність вести вогонь на більшій відстані. Відео

У США оголосили новий пакет озброєнь для України. До нього увійшли додаткові боєприпаси для HIMARS та артилерії, бронемашини із захистом від мін, Джавеліни, системи протиповітряної оборони HAWK та інше. CША вперше надають Україні ракети більшої дальності

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в нинішній битві. Відео

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в нинішній битві. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:01:44 0:00

Джон Кірбі: нова допомога Україні спрямована на перемогу в битві, яку вони ведуть нині, і яка очікується у наступні тижні. Координатор стратегічної комунікації Ради з нацбезпеки США у інтерв'ю Голосу Америки також відповів на питання про надання Україні винищувачів та тренування українських пілотів.

Речниця Білого дому про заклик призупинити участь Росії та Білорусі в Олімпіаді. Відео

«Сполучені Штати підтримали рішення призупинити діяльність національних спортивних керівних органів Росії та Білорусі у міжнародних спортивних федераціях», – речниця Білого дому Карін Жан-Пʼєр

У нас вдома вбили 298 людей, ми маємо висловитися — Роман Любий про фільм «Залізні метелики»

Роман Любий, український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13»

Роман Любий — український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13», яке утворилось на початку Революції Гідності. Його фільм «Залізні метелики» дебютував цього року на фестивалі незалежного кіно "Санденс". Стрічка розповідає про пасажирський рейс MH17, збитий на Донеччині російським «Буком» у 2014 році. Тоді у катастрофі загинули всі пасажири й екіпаж — 298 людей. На місці злочину знайшли фізичні докази — осколки у формі метелика, які характерні для російської ракетної установки.

Фільм поєднує факти, архівні кадри та кінохроніку із театральними фантазійними елементами-рефлексіями; розповідає про реалії цього нападу і його вплив на ескалацію війни Росії проти України; а також досліджує механізми роботи російської пропаганди.

Журналістка Голосу Америки Марія Ульяновська поспілкувалась з режисером Романом Любим про роботу над фільмом, "Санденс" та перестороги, які транслює стрічка.

Інтерв'ю було відредаговане для плинності та ясності.

Марія Ульяновська, Голос Америки: Романе, одна з важливих тем фільму - дослідження російської пропаганди, хроніки з російських новин перегукуються з реальними кадрами подій. Розкажіть, як ви збирали матеріали.

Роман Любий: Це найбільший міжнародний воєнний злочин російсько-української війни, і Росія створила навколо нього дуже багато міфів. Нам цікаво було побачити та показати, як працює ця машина зсередини. Ми зібрали відео пропаганди й підсилили їх одне одним. [Наприклад, у фільмі є сцена, де у російських новинах говорять, що сепаратисти збили українській літак, і в наступному кадрі та сама ведуча розповідає, що літак збили українські військові - ред.]

На пресконференції для родичів загиблих в Нідерландах, коли ми вже все відзняли, мені стало цікаво подивитися, як працюють російські журналісти. Я хотів знайти, як вони перекручують контекст. І нам пощастило знайти, як інтерв’ю, яке ми бачили на власні очі, потім потрапило в ефір російських телеканалів. З усього, що сказав наш герой Робі, росіяни дали лише вирвану з контексту фразу: «Шкода, що Росія не представлена в слідчій групі». Але, якщо послухати, що він каже далі на нашому відео — зрозуміло, що щось не так.

М.У.: А як ви знайшли цього героя? Розкажіть про нього.

Р.Л.: Так ми його і знайшли [герой давав коментар російським журналістам - ред.] Згодом виявилося, що він їздив на місце падіння літака. Він - колишній військовий, музикант, дуже відкритий, і я запропонував йому взяти участь в художній частині нашого фільму. Далеко не всі родичі загиблих можуть розмовляти. А Робі може. Його племінниця Дейзі загинула в MH17, і він вважає медіаактивність своєю місією.

М.У.: Серед архівних відео у фільмі ви показуєте хроніки з місця подій, де місцеве населення радіє тому, що літак збили. Як на це реагує іноземна аудиторія?

Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації.

Р.Л.: Звичайно, нам гірко і боляче показувати це, бо ці люди — наші співгромадяни. Але я собі пояснюю таку реакцію впливом пропаганди. Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації. Тобто ці люди ніби опромінені. Ми також пояснюємо, що з початком війни з Донбасу багато адекватних людей виїхали, а ті, хто залишився — радіють збитим літакам.

Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA
Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA

М.У.: У фільмі стирається грань між ігровим і документальним кіно. Розкажіть про його художню частину.

Р.Л.: Журналістських фільмів про MH17 є дуже багато, і не хотілося робити ще один. Але мені чогось бракувало — тема не закрита, в першу чергу, для нас, українців. У фільмі є частина традиційного розслідування, але це не головне. У ньому також є поезія, яка притаманна українському кіно. Коли ми почали працювати над фільмом, було зрозуміло, що матеріали справи, доки іде судовий розгляд, будуть закриті, і ми почали працювати з відкритими джерелами. Щоб надати всьому цьому форму, я собі дозволив подумати про театр і хореографію, хоча людям це здавалося абсолютним божевіллям. Але наша команда прийняла мою ідею. Для мене це зручна форма комунікації, бо слова часто заважають, і жестом буває простіше виразити думку.

М.У.: Ці рефлексії — вони ваші особисті, чи з'явилися після розмов із жертвами?

У нас вдома вбили 298 людей і ми маємо якось про це висловитися.

Р.Л.: Коли ми розробляли цей проєкт і представляли його на міжнародних платформах, у нас часто питали: «Який ваш особистий стосунок до того, що відбулося»? Після повномасштабного вторгнення це питання пропало. Всім стало очевидно, у чому наш зв'язок із темою. У нас вдома вбили 298 людей, і ми маємо якось про це висловитися.

М.У.: Фільм майстерно показав зв’язок між трагедією MH17 і повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Які сенси ви у це вкладали?

Р.Л.: Ми почали роботу над фільмом у 2019 році, й весь час до повномасштабного вторгнення він мав функцію перестороги для міжнародної спільноти. Непокаране зло завжди ростиме, це неймовірно небезпечно. А коли відбулося повномасштабне вторгнення, то пропав сенс цієї перестороги. На деякий час я втратив сенс цього фільму і будь-яке бажання робити кіно. Згодом ми віднайшли сенс і вирішили додати епізод із 2022 року — він зв’язаний фразою голландського прокурора, який, цитуючи Солженіцина, говорить: «Насильство може бути виправдане тільки брехнею, а брехня має бути виправдана насильством. Саме тому треба розібратися у цій справі, щоб не допустити нового насильства у майбутньому». На слові «майбутнє» ми показуємо епізод евакуації цивільних з Ірпеня. У цій склейці — весь фільм.

М.У.: В одному з інтерв’ю ви казали, що фільм покликаний прояснити, хто є хто. Чи вдалося досягти цієї мети? Чи розуміє світ, хто правий, а хто неправий?

Росіяни самі прояснили, де чорне, а де біле, розпочавши вторгнення.

Р.Л.: Війна сильно змінилась. У 2014 році це була гібридна війна, у якій значення ЗМІ та збройного протистояння були однакові. Після 24 лютого інформаційна війна відійшла на другий план. Росія більше заклопотана інформаційним впливом на свою аудиторію. Вони вже самі все прояснили. Ми лише розказали свою точку зору. А вони самі, розпочавши вторгнення, прояснили, де чорне, а де біле. Тепер вже ясно, хто тут злочинець.

Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA
Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA

М.У.: Розкажіть, як сприймають фільм на "Санденсі".

Р.Л.: Прем’єра була у старому кінотеатрі. Нам не дуже сподобався звук, і аудиторія реагувала досить дивно. Це була здебільшого професійна спільнота. А пізніше був інший показ — для звичайних людей, і вони були в захваті від фільму, залишились з нами спілкуватися, питали про війну. Людей дуже надихає, що вони мають можливість поспілкуватися зі справжніми українцями.

Я думав, що дивно почуватимусь тут, бо це далеко від дому. І взагалі, це гірськолижний курорт. Ми ж приїхали з протилежної сторони реальності. Але я щиро відчуваю, що ми тут робимо свою важливу роботу. Люди надихаються зустріччю з нами, ми дякуємо за допомогу, розповідаємо, за що ми боремось, хто наш ворог, і є відчуття, що ми зараз на своєму місці.

М.У.: Останнє питання хочу поставити про сцену з меблевого магазину — вона вразила мене найбільше. Розкажіть про неї, і чому ви її включили?

Р.Л.: Це моя улюблена сцена. Архівний фільм 1960-70 років про те, як влаштована система «БУК», ми клеїмо разом із сучасним російським телесюжетом про меблеву компанію із Санкт-Петербурга, яка зробила дитяче ліжечко у формі цієї системи. Це така шизофренія. Але виробник цих меблів, у якого беруть інтерв’ю, не розуміє, що не так. Він говорить «ми не журналісти, не політики, ми не підтримуємо насильство, ми просто меблярі». Цей шматочок — діамант, він добре змальовує, як росіяни абсолютно не сприймають себе громадянами своєї країни, вони виключені від реальності.

Більше

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG